СОНЯШНИК селекція, насінництво, технологія вирощування

Бактеріальні та вірусні хвороби

Бактеріальне в’янення. Збудник - Erwinia cartovora (Johnes) Holland. Ознаки хвороби можна побачити на рослинах у фазу 3-4 пар справжніх листків. У хворих рослин верхня частина стебла зсихається й перекручується, набираючи колінчасто-зігнутої фор­ми. Стебло набуває бурого забарвлення, стає плоским, начебто гран­частим і надламується, краї листків закручуються всередину і за­сихають. Черешок листка також буріє. Хвороба просувається зни­зу догори по судинній системі. При пізньому зараженні ознаки хвороби проявляються найбільш чітко у фазу утворення кошиків. Стебло на протязі 6-10 см від кошика зсихається й темнішає. Ко­шик в’яне і поникає. Пізніше, в період цвітіння, стебло на відстані 10-15 см від ґрунту стає порожнистим і надламується.

Рис. 12. Септоріоз (Septoria helianthi Ell. et Kell.): 1 - уражені листки з верхньої та нижньої сторін; 2- ураження сім’ядолей; 3 - пікноспори [85]

Можна спостерігати і дещо інші ознаки захворювання. Хворі рослини пригнічені, листки дрібні, міжвузля вкорочені, стебло гран­частої форми, перекручене. Рослини майже стелються по землі.

При всіх формах ураження серцевина стебла і судинна систе­ма мають темне забарвлення. Хвороба має локальний характер

Бактеріальна гннль. Збудник Pseudomonas solanacearum E. F. Smith. Ознаки захворювання проявляються у вигляді кутової пля­мистості листків, які в подальшому засихають. Уражені черешки, листки в місцях з’єднання зі стеблом широко розвернені, загнива­ють і стають слизистими. На стеблі видно повздовжні чорні смуги, серцевина має буре забарвлення, руйнується 3 перетворюється на слизисту масу.

Найбільш інтенсивно розвиток хвороби спостерігається, коли на протязі дня дощова погода змінюється на сонячну. Розвитку хвороби сприяє підвищення температури до 27-32’С. Джерело інфекції - залишки хворих рослин і різні види бур’янів, особливо з родини пасльонових.

Хвороби вірусного походження.

Вірусні хвороби характерні і для соняшника. Але даних про ці хвороби небагато і носять вони несистематичний характер.

Хларотична плямистість зустрічається на листках у вигляді жовтих цяток і дрібних плям круглої або неправильної форми з чіткими краями, розміром від 1 до 3 мм. Через 1-1,5 місяця листок засихає, стає крихким.

Кучерява деформація листків спостерігається у верхівкових листків. Поверхня листка гофрується і листкова пластинка скру­чується.

Хлоротична мозаїчність зустрічається на листках усіх віко­вих груп. Між жилками з’являються плями жовтого кольору, роз­міром 3-7 мм, неправильней форми. Утворюється мозаїчний малю­нок, який займає 60-80% поверхні листка. Краї листка та область центральної жилки залишаються зеленими.

Некрози листків проявляються на листковій пластинці у виг­ляді дрібних (0,5-1 мм) прозорих некрозів круглої форми. За ме­жами некротичного ураження можна побачити вузьку хлоротичну кайму. Хвороба виявляється, починаючи з 2-3 пар листків. Пізніше некроз збільшується до 3-5 мм. Пляма набуває видовженої, непра­вильної форми, стає дірчастою.

Концентрична плямистість викликає утворення на листках крупних плям, які зливаються й представляють собою концентрич­не чергування кільцеподібних світлих та темних зон. Плями утво­рюються спочатку на листках нижніх ярусів, потім швидко поши­рюються вгору. Рослина передчасно відмирає.

Рослини соняшнику можуть вражатись вищими паразитами з роду Orobach. На соняшнику в основному паразитує заразиха (вов­чок) соняшникова. Значно рідше рослини уражуються заразихою гіллястою та єгипетською (рис. 13).

Вовчок. Під впливом вовчка рослини втрачають воду, пору­шується метаболізм. В результаті рослини відстають в рості, в’я­нуть, зменшується діаметр їх кошиків (до 26%). Врожай насіння, в залежності від ступеня зараженості, зменшується на 30-50% і більше. В насінні зменшується вміст олії.

Відомі дві фізіологічні раси О. cumana - раса А, яка не уражує селекційні сорти соняшника, та раса В - яка уражує ці сорти [115].

Морфологічно рослини вовчка А і Б абсолютно однакові і відрізняються тільки здатністю інфікувати ті чи інші сорти соняш­ника. Зовнішні ознаки імунності сортів соняшника до вовчка про­являються в тому, що на коренях рослин у місцях проникнення вовчка утворюються пухлини, а проросток вовчка відмирає [91].

JI. A. Жданов виділив форми соняшника, стійкі до вовчка ме­тодом індивідуального добору неуражених рослин на фоні сильно­го зараження вовчком. Ці форми стали вихідним матеріалом для виведення сортів, стійких до раси Б. Пізніше B. C. Пустовойт [94] зі співробітниками методом багаторазового добору вивів високовро­жайні, високоолійні сорти, ще більш стійкі до раси Б.

Ведення селекційної роботи сортів соняшнику в Сумському ДАУ дозволило розробити методику, яка забезпечує формування високого імунітету проти вовчка при збереженні основних госпо­дарсько-цінних ознак [118]. Як вихідний матеріал слід використо­вувати кращі сорти вітчизняної та закордонної селекції, синтетичні популяції, яким притаманний комплекс господарсько-цінних оз­нак, а також зразки місцевих екотипів. Площа ділянки розсадника, де вивчається вихідний матеріал на стійкість до вовчка, залежить від цінності й генотипу джерела і має бути такою, на якій можна розмістити від 50 до 200 рослин. Рослини при необхідності можуть бути ізольовані. Такі рослини повинні характеризуватись позитив­ними морфологічними ознаками (низькорослістю, відсутністю бо­кових пагонів, мати нормально розвинений кошик). Оригінальне насіння з-під ізолятора тестується на ураження вовчком, та інши­ми хворобами, а насіння рослин від вільного запилення оцінюється на вміст олії та лушпиння. Для сівби наступного року відбирають­ся рослини з мінімальною ураженістю хворобами, високим вмістом олії та низькою лушпинністю.

Відібрані таким чином рослини висіваються в ізольованому розсаднику, кожна під індивідуальним номером. Щорічна оцінка за олійністю та лушпинністю насіння і браковка за цими ознаками селекційного матеріалу сприяє підвищенню цих ознак у більшості номерів. Так, за багаторічними даними кафедри рослинництва С ДАУ, значна кількість номерів мала вміст олії у межах 55-60% і луш­пинність 18-20%.

Для визначення стійкості вихідного матеріалу проти хвороб краще проводити роботу в умовах теплиць, де насіння кращих но­мерів висівається в суміш ґрунту з піском. Через три тижні після появи сходів визначають наявність слідів інвазії паразита в корені молодих рослин. Підраховують частку місць, де паразит утворив бульбочки. Для подальшої роботи залишають лише номер із не­значним ураженням або повною його відсутністю.

У випадку, коли номери чи лінії мають гарні показники за господарсько-цінними ознаками, але схильні до ураження вовчком, доводиться застосовувати насичуючі схрещування і таким чином підвищувати стійкість. В якості донорів використовуються номери чи лінії з високою стійкістю до вовчка. Кастрацію квіток номера, який переводиться на стійку основу, здійснюють за допомогою слаб­кого розчину етрелу. Насичуючі схрещування повинні здійснюва­тись на жорсткому інфекційному фоні і там же проводиться добір кращих рослин за ознаками стійкості до вовчка. Наведена схема дозволяє одержати перспективний вихідний матеріал для отриман­ня сортів та гібридів, придатних для вирощування в північних об­ластях України.

Крім соняшника, О. cumana в природі може паразитувати на тютюнові, томатах, перилі, сафлорі, із дикоростучих рослин уражує полин та деяких інших представників родини Айстрових.

Насіння вовчка дуже дрібне, легко розноситься вітром, водою, шматочками ґрунту, сільськогосподарськими знаряддями та транс­портом. У ґрунті насіння зберігає життєздатність до 12-13 років. Проростання насіння вовчка стимулюється виділеннями кореневої системи соняшника й інших рослин, чутливих до паразита. На сор­тах соняшника, що уражуються паразитом, вовчок з’являється на 30-31-й день після появи сходів. Цвітіння вовчка починається значно раніше, ніж соняшника. Цикл розвитку паразита залежить від ве­гетації рослини-господаря: на ранньостиглих сортах соняшника розвиток вовчка відбувається швидше.

Кількість квітконосів на одній росливі-господарі буває різною - від 2 до кількох десятків. Це залежить від ступеня зараженості ґрунту насінням паразита, чутливості сорту й індивідуальних особ­ливостей рослини-господаря. Як правило, на слаборозвинених рос­линах кількість квітконосів вовчка менша.

Заходи боротьби. Впровадження стійких сортів є основною умовою боротьби з вовчком. Велике значення мають агротехнічні прийоми: дотримання сівозміни з введенням в ротацію культур, які не уражуються вовчком (злаки, буряк). На сильно інфікованих ділянках соняшник та інші чутливі до паразита культури не слід висівати на упродовж 8-10 років. Необхідно систематично видаля­ти квітконоси вовчка до обнасінення з наступним спалюванням, знищувати полин та інших можливих господарів вовчка, а також проводити глибоку зяблеву оранку, боротися з падалицею, проводи­ти посіви соняшника в більш ранні строки (це скорочує період доз­рівання вовчка й обмежує забур’янення ним ґрунту). Перспектив­ним є використання вовчкової мухи Phytomyza orobanchia Kolt., яка відкладає яйця в насіннєві коробочки і під епідерміс стебел вовчка. Личинки виїдають недорозвинене насіння і внутрішні тка­нини стебел. Уражені коробочки підсихають і стебла припиняють ріст. При використанні цього фітофага в посівах соняшника може гинути до 80-90% вовчка.