Озимий ячмінь
Значення. Озимий ячмінь використовують як фуражу і круп’яну культуру. В його зерні мало білка (12%), в зв’язку з чим воно є цінною сировиною для пивоваріння. Солома і полова - цінний грубий корм. Має також значення і зелена маса при вирощуванні ячменю на зелений корм.
Озимий ячмінь недостатньо зимостійкий, тому його вирощують переважно в південних і західних областях України на площі 300-400 тис. га.
Разом з тим, озимий ячмінь більш урожайний ніж ярий. У роки сприятливі для перезимівлі озимого ячменю, урожайність зерна досягає 50-55 ц/га, а на сортодільницях 79-84 ц/га. Середня урожайність - 28-30 ц/га.
Біологічні особливості. Сорти. Озимий ячмінь менш зимостійкий, ніж озима пшениця і жито. Тривалі, навіть незначні морози (-12-150С), різкі коливання температури рано навесні призводять до вимерзання посівів. Вегетаційний період озимого ячменю на 5-7 днів коротший, ніж озимої пшениці. Насіння проростає при температурі 1-20С. Відзначається високою посухостійкістю. Транспіраційний коефіцієнт не перевищує 400. Внаслідок недостатньо розвиненої кореневої системи, озимий ячмінь, як і пшениця, вибагливий до ґрунтів. Краще росте і розвивається і формує високі врожаї на чорноземах, каштанових та темно-сірих суглинкових ґрунтах.
Найбільш поширеними сортами є: Бемір 2, Буран, Вавилон, Миронівський 87, Одеський 165, Основа, Радон, Тайна та ін.
Особливості технології вирощування. Кращими попередниками для озимого ячменю в сівозміні є чисті і зайняті пари, зернобобові, кукурудза на силос, озима пшениця, що йшла після багаторічних трав.
Г оловне завдання обробітку ґрунту - накопичення і збереження вологи в посівному і орному шарах. Після збирання попередника проводять лущення на глибину 6-8 см, а через 10-12 днів оранку з боронуванням або поле обробляють плоскорізами. Після просапних культур проводять поверхневий обробіток ґрунту, а якщо поле забур’янене або ґрунт ущільнений, то зразу після збирання попередника - оранку з боронуванням. Перед сівбою проводять культивацію на глибину загортання насіння.
Ячмінь вимогливий до наявності в ґрунті доступних елементів живлення і добре реагує на удобрення, особливо азотне, що пов’язане з його інтенсивним кущенням, наростанням вегетативної маси і коротким періодом засвоєння поживних речовин з ґрунту. В основне удобрення вносять по 50-60 кг/га фосфорних і калійних добрив, а після непарових попередників, крім того, по 30-40 кг/га азоту. При сівбі в рядки вносять по 50 кг/га (Р10) гранульованого суперфосфату. Азотними добривами проводять підживлення ячменю тільки після непарових попередників - половиною норми навесні на ІІ етапі органогенезу. На засолених ґрунтах урожай ячменю значно підвищується при їх гіпсуванні, на кислих при вапнуванні.
Для сівби використовують відсортоване, крупне насіння за схожістю не нижче 92%, чистотою 98%. Перед сівбою насіння протруюють і інкрустують так, як і насіння озимої пшениці і жита.
Ячмінь дуже чутливий до строків сівби. При ранній сівбі рослини переростають і не набувають необхідної зимостійкості. Рекомендується сіяти озимий ячмінь через 10-12 днів після сівби озимої пшениці. Календарні оптимальні строки припадають в західних областях на період з 25 вересня по 5 жовтня, в зоні Степу - на третю декаду вересня.
Сівбу проводять звичайним рядковим способом зерновими сівалками СЗ-3,6, СЗП-3,6 із залишенням технологічних колій. Норма висіву у Степу
3,5- 4 млн. схожих насінин на 1 га (140-160 кг), в суху осінь і після стерньових попередників - до 5 млн. (200 кг); у західних областях - 5-6 млн. (200-240 кг). Глибина загортання насіння 3-4 см, а в посушливих умовах до 6-7 см.
Під час зимівлі на посівах проводять снігозатримання. Навесні їх боронують, підживлюють азотними добривами, проводять боротьбу з бур’янами, шкідниками та хворобами, обробляють ретардантами з використанням препаратів у дозах, рекомендованих для озимої пшениці. Збирання проводять переважно роздільним способом у фазі воскової стиглості зерна. У ячменю ламкий колос і при прямому комбайнуванні в повній стиглості бувають великі втрати зерна.
