Cправочник агронома

Тютюн

Біологічні особливості. Тютюн — розсадна культура, його вегетацій­ний період ділиться на розсадний, або парниковий, і польовий.

Мінімальна температура, при якій тютюн може розвиватися, 10—13 °С, а максимальна — 35 °С. Він переносить короткочасне зниження темпера­тури навесні й восени до мінус 2—З °С. Найбільш сприятливі умови для нього створюються при вологості грунту 60—70 % НВ. Нестача вологи особливо небажана при садінні розсади, у фазі укорінення та в другій половині вегетації, коли формуються листки і швидко ростуть рослини.

Вегетаційний період залежно від сорту та умов вирощування стано­вить 115—140 днів (від проростання насіння до достигання всіх листків).

Тютюн вибагливий до елементів живлення. При врожайності 25 ц/га він виносить з грунту 150 кг азоту, 40 фосфору, 96 калію і 166 кг каль­цію. Внесення лише азотних добрив призводить до погіршення якості сировини (листки стають грубими, з товстою жилкою, темно-зеленими, достигають повільно і нерівномірно). Фосфор поліпшує якість продукції та прискорює розвиток рослин ( раніше зацвітають, більше нагромаджу­ють вуглеводів). При нестачі калію в грунті листки стають грубими, плямистими, зморшкуватими. Збільшення його в грунті поліпшує якість сировини. Інші елементи живлення містяться в грунтах у достатній кіль­кості. Кислі грунти доцільно вапнувати. Кращої якості тютюн виро­щують на грунтах з невисоким вмістом гумусу. Найкраще він росте і розвивається на легко - і середньосуглинкових грунтах з домішками дріб­ної гальки або щебеню і невеликої кількості перегною, а також на піща­но-глинистих без гальки. Для нього придатні й сірі лісові грунти та чор­ноземи деградовані.

Місце в сівозміні. Тютюн розміщують після зернових колосових, ку­курудзи на силос, зернобобових культур і цукрових буряків. На серед - ньородючих і бідних на поживні речовини грунтах його можна вирощу­вати після багаторічних трав, а на родючих—по обороту пласта. Не можна вирощувати тютюн після помідорів, баклажанів, огірків, перцю й картоплі, бо в них є спільні хвороби і шкідники.

Обробіток грунту. Тютюн позитивно реагує на глибоку (27—ЗО см) оранку плугами з передплужниками. При ранніх строках садіння навесні грунт культивують одип-два, при середніх — два-три рази. Глибина пер­шого обробітку 10—12, другого і третього — 8-10 см. За 3—4 дні до са­діння розсади провадять культивацію: при механізованому садінні на

8— 10, а прн ручному — на 5—6 см.

Удобрення. Норми добрив під тютюн залежать від грунтів і поперед­ників (табл. 124).

Кращими азотними добривами під тютюн є сірчанокислий амоній та аміачна селітра. З фосфорних доцільно вносити суперфосфат гранульо­ваний, а на дерново-підзолистих і темно-сірих лісових грунтах — фосфо­ритне борошно, збільшуючи його норму в 2—2,5 раза порівняно з супер­фосфатом. З калійних добрив краще застосовувати сірчанокислий калій, калімагнезію та інші добрива, які не містять хлору. Останній, нагрома­джуючись у листках під час вегетації, негативно впливає на якість сировини.

Гній під тютюн вносять у нормі 15—20 т/га разом з мінеральними добривами в половинних нормах залежно від родючості грунту.

Органічні й мінеральні добрива треба застосовувати восени під глибо­ку зяблеву оранку, а нітратні форми азоту — навесні під передпосівну підготовку грунту.

Агротехніка розсади. Розсаду вирощують у плівкових теплицях, ме­ханізованих парниках на елєктрообігріві, иапівтеплих парниках із утеп­лювальним (біопаливо) шаром, у парниках без утеплювального шару (сонячних, холодних) та на грунтових холодних грядках.

З 1 м2 розсадника одержують 2 тис. шт. добірної розсади, придатної для висаджування розсадосадильною машиною, або до 2,5 тис. шт. при садінні вручну. Ці нормативи використовують при визначенні потреби корисної площі розсадників з врахуванням вирощування страхового фон­ду розсади в розмірі 25 %. У таблиці 125 наведено орієнтовний розраху-

нок потрібної площі парників для вирощування розсади в різних умовах.

Організація водопостачання. Щоденна максимальна витрата води для поливання 1 м2 розсадника становить 8—10 л залежщо від погодних умов та віку розсади. Розсадники, що розраховані на 100 га, повинні мати приблизно щоденний запас води від 25 до 50 тис. л.

Заготівля поживної суміші та біопалива. Товщина поживного шару повинна бути не менше 8—10 см. Для цього на 1 м2 площі розсадників і грядок заготовляють 0,11 м3 поживної суміші та 0,2 м3 для присипання розсади.

Багаторічною практикою доведено, що добрим поживним середови­щем є суміш, яка складається з 50% перегною, 25 — дернової структур­ної землі з-під багаторічних трав або перелогових ділянок і 25 % піску. Якщо земля супіщана, піску можна не добавляти. Поживна суміш не повинна бути засоленою, вміст хлору допускається не більше 0,08 % в перерахунку на абсолютно сухий грунт. Для парників на біопаливі гною заготовляють 0,25—0,5 м3 на 1 м2 парника залежно від товщини нагрі­вального шару.

Для запобігання занесенню збудників хвороб, шкідників і знищення насіння бур’янів поживну суміш знезаражують пропарюванням або хіміч­ним методом.

Сівба насіння. Для одержання здорової, нормально розвинутої розса­ди на 1 м2 парників й теплиць висівають 0,5—0,6, а на 1 м! холодних грядок і парників — 0,8—1 г насіння І—II класу.

Сіють не пізніше І березня, а в Криму не пізніше 25 лютого. До цього часу має бути підготовлено не менше 50 % площі розсадників. У теплих парниках і теплицях сівбу необхідно закінчувати в першій декаді берез­ня, в сонячних — до 15 березня, а на холодних грядках—до 20—25 бе­резня.

Для прискорення з’явлення сходів насіння перед сівбою пророщують у мішечках невеликими партіями до 1 кг. Мішечки заповнюють до полови­ни і намочують у воді кімнатної температури. Через добу після набубня­віння насіння розстилають шаром 2—3 см для пророщування. Насіння віком більше року пророщують при температурі плюс 27—ЗО °С. Свіжо­зібране насіння минулого року пророщують при денному світлі й змінній температурі: 6 год витримують прн 27—36 °С, 18 год—при 15—20 °С і так аж до проростання. Під час пророщування стежать, щоб насіння не підсихало. Проростає воно па 3—5-й день.

Коли приблизно половина насіння почне проростати (з’являються білі крапки), його підсушують і висівають, змішуючи з ЗО—40 частинами піс­ку. Висіяне насіння присипають поживною сумішшю шаром завтовшки 0,5 см, розсадники поливають і накривають рамами та матами або полі­етиленовою плівкою.

Сходи з’являються через 3—4 дні. Після цього догляд за розсадою по­лягає у своєчасному поливі, провітрюванні, знищенні бур’янів, піджив­ленні та боротьбі з хворобами і шкідниками.

Підживлюють розсаду розчином мінеральних добрив з розрахунку 20- 30 г аміачної селітри, 50—60 — суперфосфату і 15—20 г калійної солі на відро водії. Такого розчину вистачає для поливу 15 м2. Перше підживлення проводять при з’явленні двох справжніх листків. Піджив­люють розсаду 3—4 рази. Після кожного підживлення її поливають чи­стою водою, щоб змити з рослин добрива. Для поліпшення росту й зміц­нення кореневої системи їх 2—3 рази через кожні 7—10 днів присипають поживною сумішшю шаром 0,5—1 см. Добрі результати дає підживлення розсади гідропонною поживною сумішшю: один пакет (1,5 кг) розчи­няють у 1 т води. Па 1 м2 витрачають 2 л робочого розчину.

До пересаджування розсади в поле її загартовують. Для цього за 7—10 днів до висаджування різко зменшують поливи, а за 2—3 дні — зовсім пс поливають. Парники й теплиці залишають відкритими вдень і вночі. Пс відкривають їх лише під час приморозків або дощу, а також у жаркі години дня в перші дні загартування.

Машинами садять розсаду, коли висота її досягне 12—14, а вручну

7— 8 см. За 1—2 год до вибирання розсаду дуже поливають. Вибирають її вранці до настання спеки, а в похмуру прохолодну й вологу погоду і вдень.

Висаджують розсаду в полі у стислі строки (за 10—15 днів), як тільки мине загроза весняних приморозків. Такі умови складаються в ос­новних районах тютюнництва на Україні наприкінці квітня, а в Криму та Закарпатті—у другій декаді квітня.

Садять тютюн шестирядною розсадосадильною машиною СКН-6, СКН-6А або чотирирядною СКНБ-4 і вручну. Через 4—5 днів підсаджу­ють рослини у місцях, де вони загинули.

Догляд за тютюновими плантаціями. Перший раз грунт у міжряддях розпушують на глибину 6—8 см через 6—7 днів після садіння, а другий і третій на 10—12 см через кожні 12—18 днів. Глибину наступних куль­тивацій зменшують до 5—6 см. У західних областях рекомендується під­гортання рослин, що поліпшує повітряний режим грунту і стійкість їх проти вітрів.

Важливим агротехнічним заходом є своєчасне вершкування і пасин­кування рослин. Вершкування починають, коли приблизно на 25 % рос­лин з’являться бутони. Пасинкують тютюн 2—3 рази в міру відро­стання пасинків величиною до 8—10 см. Існує хімічний метод вершку-

вання і пасинкування шляхом обприскування рослин у фазі бутоніза­ція — раннє цвітіння розчином натрієвої солі гідразиду малеїнової кис­лоти у дозах 3—7,5 кг/га.

Збирання врожаю. Тютюн починають збирати у період технічної стиг­лості листків. У цей час вони щільні, крихкі, легко відламуються від стебла, колір їх світлішає, краї й верхівки жовтіють. Технічне достигання починається знизу. На Україні тютюни збирають за 5—6 ломок. Щоразу залежно від сорту на рослині відламують від 3 до 7 листків. Найвищу якість мають листки верхніх і середніх ярусів, а найнижчу — першого яру­су (перше обламування).

Післязбиральна обробка. Листки тютюну сушать на сонці, в затінку, в сушарках, обладнаних опалювальною і вентиляційною системами. Пер­ший спосіб сушіння називається сонячним, другий—тіньовим, третій — повним вогневим. Крім цих способів, широко застосовують комбінований (напівсушка і досушка). Сонячний й тіньовий способи, як правило, засто­совують на початку збирання, коли стоїть суха жарка погода. Головний недолік природного сушіння — тривалість його 20—25 днів. На Україні вогневі сушарки використовують в основному в другій половині сезону збирання тютюну, а в дощову погоду — протягом всього сезону.

Тепер широко впроваджують новий спосіб сушіння тютюну в щіль­ній масі в сушарках типу «Балк-Кюринг». Як і при інших способах, су­шіння в щільній масі відбувається в три фази.

Фаза томління. Кожну касету заповнюють листками по 36—39 кг і за­вантажують у сушарки. Температуру повітря в камері підвищують до 38 °С (по 0,5 °С за годину) при відносній вологості повітря 85—95 %. Три­валість томління залежно від сорту становить 40—60 год.

Фаза висушування листків (фіксація). Температуру підвищують до 40—50 °С в міру зниження відносної вологості повітря від 85 до ЗО—40 % при частковій рециркуляції його (50 %). Тривалість — 40—50 год.

Досушування головної жилки. В цій фазі відбувається повне видален­ня вологи з жилок листків. Температуру підвищують до 75 °С. Тривалість процесу 20 год.

Висушений тютюн зволожують при температурі 25—35 °С і відносній вологості повітря 85—95 %. Вологість маси підвищується від 6—7 до 18—20 % перед сортуванням і пакуванням у стандартні кіпи й тюки. Висота тюка має бути 53 см, довжина 80 см, ширина залежно від довжини листків, маса до 30 кг, а кіпи — відповідно 60; 55; ЗО см і 20 ± 2 кг.