Cправочник агронома

Тритикале

Біологічні особливості. Тритикале належить до культур з підвище­ними вимогами до родючості грунту. Кращими грунтами для нього є чорноземи, проте й на інших може давати високі врожаї при належній агротехніці. На легких піщаних та торфових грунтах дає вищі врожаї, ніж озима пшениця, бо краще переносить кислотність грунту. Сорти зер­нового тритикале мають підвищену зимо - і посухостійкість. Критична тем­пература вимерзання рослин 18—20 °С, тоді як у пшениці Миронівська 808— 17—18 °С. Рослини більш стійкі проти льодової кірки, відлиг, на­весні швидше і краще, ніж пшениця, відростають. Підвищена посухостій­кість рослин зумовлена добре розвинутою кореневою системою. Вміст білка в зерні тритикале за однакових умов вирощування на 1—2 % ви­щий, ніж в озимої пшениці і на 3—4 %, ніж в озимого жита.

Тритикале не розщеплюється на батьківські види пшениці й жита. Наявність у посівах тритикале рослин інших культур — наслідок меха­нічної засміченості. Біологічного засмічення шляхом перехресного запи­лення з пшеницею і житом практично не відбувається, тому просторова ізоляція насінних ділянок від посівів зернових культур і сортів тритика­ле має бути 3—5 м. Тритикале належить до потенціально високопродук­тивних рослин. Порівняно з пшеницею в колосі на 3—10 колосків більше, в кожному колоску за сприятливих умов може утворюватись 3—б зерні­вок. Продуктивна кущистість дещо нижче, ніж у пшениці й жита.

Місце в сівозміні. Зернові сорти тритикале розміщують по чистих і зайнятих парах, а також після гороху. В поліських районах високі врожаї зерна цієї культури можна одержувати й після ранніх сортів картоплі. Задовільними попередниками є пласт і оборот пласта багато­річних трав, кукурудза на силос, зібрана не пізніше як за два тижні до настання оптимальних строків сівби озимих культур, а поганими — зернові колосові культури. При сівбі жита й пшениці їх падалиця за­смічує посіви тритикале, внаслідок чого знижується якість насіння.

Обробіток грунту такий самий, як і під озиму пшеницю.

Удобрения. Тритикале добре реагує па внесення органічних добрив, норми яких становлять на чорноземних грунтах — 20—25, нечорнозем­них— 35—40 т/га, мінеральних — азоту 50—60 кг/га, фосфору — 60, ка­лію— 45—50 кг/га. Навесні посіви підживлюють азотом — ЗО—40 кг/га.

Сівба. Зернові сорти тритикале не уражуються твердою сажкою і практично стійкі проти летючої, тому насіння перед сівбою не протрую­ють. Кращий строк сівби — середина і кінець оптимальних строків сівби озимої пшениці. При надто ранніх строках сівби у рослин утворюється надмірно розвинута вегетативна маса, що призводить у зимовий період до ураження сніговою плісенню та випрівання. У Лісостепу тритикале висівають у першій декаді вересня, на Поліссі — у першій і другій дека­дах вересня. Норма висіву насіння після парових попередників і в умовах зрошення 4—4,5 млн/га, а після інших попередників — 5—5,5 млн./га схожих насінин. Глибина загортання насіння 5—7, а в посушливих умо­вах її можна збільшувати па 1—2 см.

Догляд за посівами такий самий, як і за посівами озимої пшениці. Для запобігання виляганню надмірно розвинутих посівів у роки з достат­нім зволоженням доцільно навесні застосовувати тур, у ті самі строки і в тих же дозах, що її на посівах озимої пшениці.

Збирання врожаю. Зерно тритикале міцно утримується колосковими лусками і при достиганні не осипається. Проте в окремі роки при пере­стоюванні може спостерігатись ламкість колосків, тому його необхідно збирати в стислі строки. Залежно від погодних умов, засмічення посівів тощо застосовують однофазний і двофазний способи.