Cправочник агронома

Соняшник

Біологічні особливості. При температурі грунту 10—12 °С на глибині 10 см сходи з’являються на 11 — 13-й день. Сума ефективних температур у цей період повинна становити 110—125 °С. Сходи переносять короткочасні приморозки до мінус 3—4 °С, зниження температури до мінус 5—6 °С пошкоджує листки, призводить до загибелі точки росту. Оптимальна тем­пература в період цвітіння і плодоношення 23—25 °С. Температура понад ЗО °С пригнічує ріст рослин. Транспіраційний коефіцієнт становить 600. Найбільше вологи використовує (близько 60 % загальної кількості) в період від початку утворення суцвіття — до цвітіння, коли інтенсивно ростуть стебло й листки. У цей час рослини засвоюють вологу з глибших шарів (60—70 см) грунту, а в посушливі роки — навіть з глибини 100 см і більше.

Соняшник — типова перехреснозапильна рослина. Пилок переноситься переважно бджолами, частково і вітром. Інтенсивність запилення квіток бджолами у значній мірі впливає на урожай насіння.

Вегетаційний період від з’явлення сходів до фізіологічної стиглості (пожовтіння кошиків) становить 90—120, а до господарської—110— 150 днів.

Нанпридатиіші для вирощування соняшника чорноземи, каштанові та сірі лісові грунти. Незадовільно росте він на важких грунтах, які по­вільно прогріваються, а також на піщаних і солонцюватих.

Місце в сівозміні. Соняшник дає найвищі врожаї після озимих зер­нових, при вирощуванні останніх по чистих і зайнятих парах, після куку­рудзи, зернобобових, рицини. Непогані попередники — яра пшениця, овес, картопля.

При розміщенні соняшника в сівозміні треба враховувати небезпеку ураження його вовчком та грибними хворобами: сірою і білою (склеро­тинія) гнилями, несправжньою борошнистою росою та ін. У зв’язку з цим його на те саме поле повертають через 8—10 років.

Обробіток грунту. Прн розміщенні соняшника після кукурудзи зябле­ву оранку проводять на глибину 27—30 см. Якщо на полі залишилося багато стебел, їх подрібнюють дисковою бороною БДТ-7 для кращого заорювання.

Рано навесні зяб боронують важкими боронами БЗТС-1,0 в 1—2 сліди впоперек напрямку оранки або по діагоналі, а потім два рази культиву­ють. Перший раз одночасно з підготовкою грунту під ранні ярі культури на глибину 10—12 см культиваторами, обладнаними пружинними лапа­ми, а другий — після масового проростання бур’янів перед сівбою соняш­ника культиваторами, обладнаними стрілчастими лапами на 6—8 см. Інтервал між першою і другою культиваціями залежить від умов весня­ної погоди. В холодну затяжну вссйу другу культивацію провадять через 2—3 тижні після першої, а в теплу сприятливу — через 10—12 днів. До кожного культиватора приєднують по 4 лапки зубових борін БЗСС-1,0 для вирівнювання грунту.

На чистих від бур’янів полях з легкими грунтами можна обмежити­ся однією культивацією на глибину 6—8 см перед сівбою. Для боротьби з бур’янами, переважно однорічними двосім’ядольними і злаковими, під передпосівну культивацію застосовують гербіциди (див. розділ «Бороть­ба з бур’янами», с. 534). Інтервал між внесенням гербіцидів і їх загортан­ням у грунт має бути пе більше 15—20 хв.

Удобрення. Соняшник поживні речовини засвоює майже протягом всього вегетаційного періоду. На утворення 1 ц насіння й відповідної кількості вегетативних органів він виносить з грунту 5—7 кг азоту, 2— 2,8 фосфору і 15,5—19 кг калію. І

Незважаючи па високий винос калію, у більшості господарств Степу прирости врожаю від застосування калійних добрив незначні або відсут­ні. Це пояснюється підвищеним вмістом калію у грунті й високою здат­ністю кореневої системи засвоювати цей елемент. В разі незначного вмі­сту калію в грунті урожай буде в прямій залежності від його внесення.

На всіх чорноземних грунтах кращі результати дає внесення азотно - фосфорних добрив. На опідзолених і сірих лісових малогумусних грун­тах застосовують повне мінеральне добриво. Норму добрив визначають залежно від природно-кліматичних зон (див. розділ «Методи разрахун - ку норм добрив», с. 87).

Найбільший ефект дають мінеральні добрива, внесені восени під зяб­леву оранку. Навесні добрива краще вносити не під культивацію, а

локально — стрічками з відстанню між ними 35—40 см і на глибину 10—32 см культиваторами-рослинопідживлювачами, обладнаними туко­висівними апаратами.

Добрі результати дає внесення невеликих норм мінеральних добрив (NioPao) під час сівби у грунт з боку рядків на відстані 6—8 см та 2— З см глибше насіння.

Велику роль у підвищенні врожаю соняшника відіграє підживлення рослин у ранні строки одночасно з першим розпушенням грунту в між­ряддях. Особливо корисне підживлення, коли добрива не внесли до сівби. Вносять їх культиваторами-рослинопідживлювачами КРН-4,2 або КРН - 5,6 на глибину 8—10 см і на відстані від рядка 15—20 см. Так, застосу­вання N20P30 або N20P30K30 під час утворення 2—3 пар листків забезпечує приріст урожаю від 1,9 до 3,7 ц/га насіння. При другому підживленні добрива вносять по середині міжрядь на глибину 12—14 см.

Сівба. Для одержання високого врожаю соняшника з великим вміс­том олії необхідно висівати крупне, вирівняне за розмірами, добре ви­повнене насіння (першої репродукції) із схожістю та енергією проростан­ня близькими до 100 %.

Очищене насіння калібрують за товщиною на фракції. Для цього ви­користовують зерноочисні машини ОС-4,5, ОС-4,5А. Спочатку посівний матеріал пропускають через решета: Бі—8 мм, В — 5 мм з круглими отворами; Бг — 2,5 мм і Г — 3,5 з прямокутними отворами, а потім через решета: Бі — 5 мм, Б2—2,5 мм з прямокутними отворами; В — 6 мм і Г—7 мм з круглими отворами. При цьому воно розподіляється на три посівні фракції. Кожна відсортована фракція має однорідне за розміра­ми насіння (табл. 119).

Найкраще висівати насіння І і II фракцій. Вихід його становить близь­ко 60—65 % пропущеного через машину, а маса 1000 насінин 80—100 г. Воно має високу енергію проростання, дає дружні сходи і забезпечує добрий урожай.

З метою захисту насіння й сходів від ураження хворобами (плісеневі гриби) і пошкодження шкідниками (гусениці совок і дротяники) за 1,5— З місяці до сівби його протруюють фентіурамом (3 кг/т) або фундозолом (2 кг/т) з застосуванням прилипачів — силікатного клею 200 г, розчине­ного в 10 л води на 1 т насіння. Для обробки насіння застосовують про­труювачі ПС-10, «Мобітокс супер» та ПСШ-3,0 та ін.

Насіння висівають, коли температура грунту на глибині 10 см стано­вить 10—12 °С. Спосіб сівби — пунктирний. При визначенні норми висіву враховують польову схожість насіння, яка на 15—25 % нижча від лабора­торної. Крім того, під час боронування пошкоджується ще до 10—15 % рослин. Отже, норму висіву відповідно збільшують (табл. 120).

Щоб своєчасно одержати дружні сходи, насіння висівають у вологий шар грунту на глибину 5—6 см, а при висиханні верхнього шару — на

7— 8 см.

Найвищі врожаї соняшник дає, коли перед збиранням густота наса­дження у південному Степу становить 30—35 тис./га, центральному — 40—45, північному — 45—50, Лісостепу — 50—55 тис./га рослин. У кож­ній зоні вологозабезпеченість рослин неоднакова, тому густоту їх встанов­люють з врахуванням конкретних умов господарства й запасів вологи в грунті на час сівби.

Догляд за посівами. Важливим заходом є досходове боронування впоперек напрямку сівби агрегатами, які складаються з борін ЗБСС-1,0,

ЗБП-0,6, або ЗОР-07. Його проводять до з’явлення сходів соняшника че­рез 5—7 днів після сівби, коли бур’яни проросли, але ще не вийшли на поверхню. За умов прохолодної погоди доцільно провести два досходо - внх боронування: перше після сівби через 5—7 днів, а друге через 10— 13 днів, коли проростки соняшника ще знаходяться нижче від заглиблен­ня в грунт зубів борін.

ІІіслясходовс боронування провадять у фазі 1—2 пар справжніх ли­стків і не раніше 10-ї години ранку при швидкості агрегату 3—4 км/год. На дуже засмічених полях проростками бур’янів посіви боронують по­вторно до утворення 3—4 пар справжніх листків.

Грунт у міжряддях починають обробляти у фазі 2—3 пар справжніх листків просапними культиваторами КРН-4,2 або КРН-5,6. Кількість роз­пушувань залежить від забур’янення, вологості й щільності грунту, ста­ну рослин. Першу культивацію провадять на глибину 10—12, а другу й третю на 8—10 або 6—8 см. Для кращого розпушення на кожній сек­ції культиваторів встановлюють по одній стрілчастій лапі та по дві лапн-бритви. Вони добре підрізають бур’яни, не засипають сходи соняш­ника і добре розпушують грунт.

Щоб не пошкодити кореневу систему і надземну масу, захисна зона при першій культивації повинна бути не менше 10—12 см, а при наступ­них — 12—15 см.

Для вирівнювання грунту і знищення бур’янів просапні культиватори обладнують спеціальними рядковими прополювальними борінками КРН-38, КИТ-38 або ротаційними дисками КРН-28, КЛТ-28. При остан­ніх обробітках культиватор обладнують загортачами КРН-52, КРН-53, які присипають бур’яни в рядках.

При вирощуванні соняшника за індустріальною технологією (вирівню­вання зябу, внесення гербіцидів — трефлану або прометрину) посіви по­винні бути чисті від бур’янів. Тому потреба в проведенні операцій по догляду за плантаціями (до - і післясходове боронування, культивація міжрядь) відпадає. Лише в окремих випадках для боротьби з бур’янами, стійкими проти гербіцидів (осот та інші), обробляють грунт у міжряддях та підгортають рослини у рядках загортачами КРН-52, КРН-53. Для кра­щого запилення квіток і зменшення пустозерності до соняшникових по­лів необхідно вивозити бджіл з розрахунку 1 —1,5 сім’ї на 2 га посіву.

Збирання врожаю. Найкраще урожай збирати, коли більшість коши­ків (80—90 %) бурі й сухі, а решта (10—20 %)—жовто-бурі й жовті. В цей час вологість насіння в середньому становить 12—14%. Збирання врожаю у більш пізні строки призводить до значних втрат урожаю і засмічення поля падалицею.

Вологість насіння можна зменшити, застосовуючи десиканти. Посіви соняшника краще обробляти хлоратом магнію, який добре розчиняється у воді. На гектар витрачають 15—20 кг препарату, розчиненого у 100 л води при авіаобприскуванні, або 300—350 л при наземному обприску­ванні тракторними обприскувачами ОВС-А, ОВТ-1А, ОН-400, ОП-450. Найкраще десикацію провадити при середній вологості насіння ЗО—35%. Передзбиральна десикація дає можливість на 10—12 днів раніше зібрати врожай, у 1,5 раза підвищити продуктивність комбайнів, зменшити втра­ти насіння під час збирання. Збирають соняшник зерновими комбайнами «Нива», обладнаними спеціальними приставками 34-103 або ПСП-1,5 при швидкості 4—5 км/год.

Правильне регулювання комбайнів значно зменшує втрати врожаю. Жатку встановлюють так, щоб носки ліфтерів були на 10—15 см нижче від пониклих кошиків, а платформа займала горизонтальне положення. Важливе значення має регулювання окремих вузлів комбайна в процесі роботи. У перші дні збирання мотовило виносять вперед до кінця, а по висоті встановлюють його так, щоб зазор між нижньою кромкою лопатей і бортами ліфтерів був не менше як 3 см. З підсиханням рослин винос мотовила зменшують, а зазор збільшують до 5 см.

Для повного вимолочування насіння з найменшим його подрібненням частоту обертання молотильного барабана встановлюють до 400— 500 об/хв.

Правильно організовуючи потокове збирання соняшника, передові господарства вправляються з цією роботою за 6—8 робочих днів. Насін­ня з бункера, як правило, має високу вологість і багато вологих домішок. Тому його очищають слідом за збиранням на зерноочисних машинах ОВП-20, ЗАВ-10, ЗАВ-20, ЗАВ-40. Якщо вологість насіння 12—14%, його краще очищати на агрегатах типу ЗАВ і комплексах КЗС-10, КЗС-20, КЗС-40 або КЗР-5. При вологості насіння 16—20 %, крім очищення, ного обов’язково сушать. Для цього використовують комплекси КЗС і поточні механізовані лінії, укомплектовані із мобільних ворохоочисішх машин і зерносушарок СЗГЇБ-2, СЗПБ-2,5, ЗСГІЖ-8, СЗШ-8, СЗШ-16, СЗШ-16Р.