Cправочник агронома

Малина

Кращими для малини є рівнинні ділянки або невеликі схили з добре аерованими грунтами. В гірських і передгірних районах Карпат її можна вирощувати на схилах до 8—10°. Добре вдається вона на чорноземних, сірих лісових і дерново-підзолистих грунтах, придатні для, неї також дер­нові супіщані добре забезпечені вологою й меліоровані торфо-болотні грунти.

Грунти з глибоким гумусовим горизонтом орють на глибину 35— 40 см, а з неглибоким — на повну глибину орного шару. В паровому полі механізмами і гербіцидами знищують бур’яни так, як це робиться при підготовці грунту під суниці. Під оранку вносять органічні й міне­ральні добрива в такій кількості, як і перед закладанням плантації су­ниць (с. 318). На кислих грунтах Полісся і Карпат ефективне внесен­ня вапна з розрахунку одна норма за гідролітичною кислотністю.

Закладають промислові насадження малини однорічними стандарт­ними кореневими паростками. Висаджують їх восени саджалкою СШН-3 на глибину кореневої шийки. Можна садити й під плуг. Висаджують ря­дами, відстань між якими 2,5—3, міжі рослинами в ряду — 0,5 м. Після садіння стебла малини зрізують на рівні поверхні грунту, виносять з плантації і спалюють. Якщо садіння провадили восени, то весною план­тацію суцільно боронують, після чого грунт у міжряддях розпушують на глибину 10—12 см. Протягом вегетації розпушують міжряддя 6—8 разів і 3—4 рази прополюють в рядах вручну. Для боротьби з бур’янами вико­ристовують гербіциди симазин у нормі 2—4 кг/га за д. р. залежно від віку рослин. Препарат вносять рано весною на прикущові смуги або на всю площу.

В перші два роки після садіння малину підживлюють тільки азотни­ми добривами з розрахунку Neo. Норми внесення азоту уточнюють з ура­хуванням вмісту його в листках рослин (див. табл. 158). Починаючи з третього року після садіння, щорічно вносять повне і один раз у 2—3 ро­ки органічне добриво — 25—ЗО т/га. Азотні добрива вносять щорічно під перший обробіток грунту по N90, а фосфорні й калійні щорічно восе­ни. Норми калію і фосфору залежно від рівня забезпеченості ними грунту наведені в табл. 159.

Малина вимоглива до вологи. Під час цвітіння і плодоношення воло­гість грунту на глибині 50 см підтримують в межах 70—80 % НВ, а в післязбиральний період — 60—70 % НВ. На півдні республіки малину
поливають 6—8 разів, на Поліссі і в Лісостепу кількість поливів зменшу­ють в 1,5—2 рази.

Насадження малини треба формувати. Для цього в перші два роки з сильних пагонів створюють смугу ряду. В період вегетації на рівні грун­ту зрізують слабкі, а також дуже пошкоджені паростки.

У смузі ряду залишають лише добре розвинуті, які мають бути на від­стані 8—12 см один від одного. Влітку після збирання врожаю пагони, що відплодоносили, вирізують, не залишаючи пеньків, виносять з план­тації і спалюють. Запізнюватися із цією роботою не слід, інакше може знизитись урожай в наступному році. Ранньої весни плодоносні пагони підв’язують до горизонтально натягнутого дроту. Якщо в господарстві немає можливості культивувати малину на шпалері, тоді в ранньовесняний період до розпускання бруньок зрізують верхівки пагонів на висоті 160 см.

Тривалість експлуатації промислових насаджень малини 10—12 років.