СОНЯШНИК селекція, насінництво, технологія вирощування

ОБРОБІТОК ҐРУНТУ

Обробіток ґрунту під соняшник поділяють на основний і пе­редпосівний. Його потрібно проводити з врахуванням попередників, забур’яненості і наявності вологи в ґрунті. При основному обробіт­ку ґрунту головна роль приділяється зяблевій оранці, яка забезпе­чує найбільш сприятливі умови для накопичення вологи, а також фізичні умови в ґрунті для сприятливого росту і розвитку рослин соняшнику. Основний обробіток ґрунту в найбільшій мірі відпові­дає вимогам, спрямованим на боротьбу з бур’янами, що в агротехніці соняшнику займає чільне місце.

Оранку на зяб необхідно проводити слідом за збиранням по­передника, але обов’язково з попереднім лущенням стерні, коли попередником виступають зернові колосові культури. При розмі­щенні соняшника після просапних культур і, зокрема, після куку­рудзи, яка збирається пізно, зяблевий обробіток ґрунту складається з дворазового дискування з метою подрібнення кореневих залишків, що в подальшому забезпечує повне їх загортання в ґрунт, і оранки слідом за збиранням попередника.

Крім звичайної зяблевої оранки, лід соняшник можна вико­ристати також обробіток ґрунту за типом напівпару. Він передба­чає слідом за збиранням рано достигаючої культури або викорис­танням ЇЇ зеленої маси на корм тваринам подальший поверхневий обробіток в літньо-осінній період для боротьби з бур’янами та підтри­мання ґрунту у пухкому стані. Напівпаровий обробіток ґрунту до­цільний лише у випадку з тривалим періодом після збирання попе­редника.

Основну підготовку ґрунту під соняшник можна також здійсню­вати шляхом покращання зябу. Суть поліпшеного зяблевого обро­бітку ґрунту полягає в систематичному обробітку його впродовж періоду від збирання попередньої культури і до пізньої осені. На полях, забур’янених осотом та іншими коренепаростковими бур’я­нами, прийоми обробітку в системі поліпшеного зябу рекомендується чергувати так, щоб досягти виснаження бур’янів і їх повного зни­щення. Перед проведенням зяблевої оранки перше лущення необ­хідно проводити слідом за збиранням врожаю попередника диско­вими або лемішними лущильниками, або використовувати обидва види цих знарядь у загальній системі поліпшеного зяблевого обро­бітку. Перше лущення проводять на глибину 6-8 см, а наступні - на глибину 10-12 см, що також сприяє проникненню вологи в глибокі шари ґрунту та її накопиченню.

Глибоке лущення стерні та наступний глибокий обробіток до зяблевої оранки сприяють кращому проростанню бур’янів, і тому посіви в наступному році забур’янюються в меншій мірі, створюють­ся також кращі умови для ґрунтової мікрофлори, що, у свою чергу, сприяє накопиченню додаткових поживних речовин. При поліпше­ному зяблевому обробітку ґрунту в орному шарі збільшується кількість нітратів в півтора рази, а водорозчинних фосфатів - в два рази. Забур’яненість посівів при цьому різко зменшується. Слід підкреслити, що в боротьбі з осотом найефективніше поєднувати розпушування ґрунту із застосуванням гербіцидів. Після відростан­ня багаторічних бур’янів, коли вони утворюють достатньо розвинену надземну масу, слід суцільно чи в місцях найбільшої забур’яненості провести обробіток гербіцидом 2,4 Д амінної солі з розрахунку 2 кг/га. Обприскування слід проводити при температурі не нижче 12-14°С. При такій температурі розчин гербіциду проникає в корене - ву систему найінтенсивніше. Оранку після обробки поля гербіцидом слід проводити не раніше як за два тижні. Таке поєднання кількох різноглибинних лущень і застосування гербіциду забезпечує майже повне знищення осоту рожевого і берізки польової.

Нехтування подібними рекомендаціями веде до того, що по­сіви соняшнику засмічуються осотом і боротьбу з ним доводиться проводити шляхом міжрядної культивації. Але це не завжди за­безпечує досягнення поставленої мети, тому що підземні кореневи­ща продовжують пригнічувати рослини соняшнику. При проведенні рихлення міжрядь соняшнику підрізані пагони осоту можуть роз­носитися по всьому полю робочими органами ґрунтообробних зна­рядь і це може призвести до засмічення всього поля.

Вплив поліпшеного зябу на очищення поля від бур’янів в повній мірі може проявитися лише при систематичному застосуванні його в сівозміні. Багаторазове рихлення ґрунту перед проведенням оран­ки забезпечує знищення бур’янів до утворення насіння і разом із тим буде провокувати проростання насіння, що міститься в ґрунті і вже пройшло стан біологічного спокою.

Можливий інший варіант основного обробітку ґрунту шляхом дворазової пошарової оранки. Цей спосіб полягає в тому, що по­слідовно виконуються такі операції:

- проведення лущення стерні;

- мілка оранка на глибину 14-18 см при необхідності з борону - ваяням або коткуванням;

-проведення двох-трьох поверхневих обробок;

-глибока оранка на 27-30 см наприкінці вересня - початку жовтня.

Перераховані способи основного обробітку ґрунту під соняш­ник в залежності від конкретних умов здійснюються різними зна­ряддями, на різну глибину і в різні строки. Крім цих способів, існу­ють також інші, які передбачають поглиблення орного шару, щілю­вання з метою покращання водно-фізичних властивостей ґрунту, запобігання водній та вітровій ерозії.

Недоцільно ставити строк оранки в залежність від лущення стерні. Лущення стерні необхідно проводити на тих полях, які не­можливо зорати безпосередньо після збирання попередньої куль­тури, щоб не допустити висушування ґрунту після зернових коло­сових, а також зернобобових, гречки, льону олійного. В цьому ви­падку одночасно або слідом за збиральним агрегатом пускають лущильники і проводять лущення на глибину 6-8 см, а в посушли­вих умовах - на 8-10 см. При більш мілкому лущенні одна третина, а то й половина площі залишається не обробленою робочими орга­нами лущильних агрегатів, і тому таке лущення не запобігає втраті вологи ґрунтом. Глибоке лущення одночасно з збиранням або слідом за ним забезпечує збереження й накопичення вологи за рахунок опадів, а також знищення шкідників. Крім того, лущення сприяє проростанню бур’янів в післязбиральний період, сходи яких в по­дальшому знищуються оранкою.

В системі основного обробітку ґрунту під соняшник дуже важ­ливо здійснювати зяблеву оранку якомога раніше. Ранній зяб, чис­тий від бур’янів і з достатнім запасом вологи, - це один з елементів процесу формування високого врожаю соняшнику. А тому з враху­ванням грунтово-кліматичних умов і тривалості літньо-осіннього періоду необхідно якомога ширше застосовувати, не проводячи лу­щення стерні, ранню глибоку оранку. При цьому значно скорочу­ються строки проведення оранки, а це має істотне значення в ті роки, коли стоїть прохолодна погода і після збирання врожаю рано настає дощовий період. На півдні Лісостепу зоране поле необхідно заборонувати, бо вважається, що грудкувата поверхня зяблевої оранки погано накопичує і зберігає осінньо-зимову вологу.

Класик російської агрономії П. А. Костичєв писав: “... в особ­ливості несприятлива грудкувата оранка для збереження в ґрунті вологи... При грудкуватій поверхні великі грудки зовсім не при­кривають щільного шару під ними і тому волога випаровується прямо з нього... Втрата вологи з ґрунту буває настільки велика, на­скільки це можливо”.

Вирівняна оранка забезпечує кращі умови для проведення бо­ротьби з бур’янами, накопичення вологи, покращання мікробіоло­гічних процесів в орному шарі і підвищення в ньому поживних речовин.

Слід зауважити, що є багато експериментальних даних, які свідчать про те, що при недостатній кількості опадів в осінньо-зи­мовий період глибока оранка в порівнянні зі звичайною не має пе­реваги в плані накопичення вологи.

Вважається, що недоцільно висівати соняшник при поверхне­вому обробітку ґрунту або по веснооранці. Нехтування цією реко­мендацією веде до втрати врожайності соняшнику на 2-2,5 ц/га. При поверхневому обробітку ґрунту під соняшник післядія оранки на 27-30 см, яка проводилась під попередню культуру, не прояв­ляється. На Ерастівській дослідній станції, навіть після оранки на глибину в 40 см, в сівозміні поверхневий обробіток безпосередньо під соняшник приводив до недобору насіння. В середньому за чоти­ри роки, коли соняшник висівався по стерні, лущеній на глибину 10-12 см, урожай соняшнику був на 2 ц/га нижчий, ніж по оранці на глибину 20-22 см. В посушливі роки сівба по лущеній стерні знижувала врожайність на 3,4-3,7 ц/га.

Тезою, що не потребує доказів, є те, що обробітку ґрунту нале­жить важлива роль в підвищенні його родючості. Правильність такого положення підтверджується всією історією землеробства. Відомо, що необроблений ґрунт поступово втрачає цілу низку пози­тивних рис. Він погано аерується, поступово втрачає вологу і інтен­сивно її випаровує, в ньому сильно пригнічуються мікробіологічні процеси і поволі мобілізуються поживні речовини, які засвоюються рослинами. На такому ґрунті активно розмножуються шкідники, поширюються хвороби, бур’яни.

Щоб відновити і підвищити родючість ґрунту його необхідно своєчасно обробляти. З цією метою застосовують комплекс техно­логічних процесів, які сприяють підвищенню водного, повітряного, біологічного режимів та режиму живлення. Ґрунт необхідно постійно підтримувати і в чистому стані від бур’янів, шкідників та хвороб і створювати умови для високоякісної сівби для одержання дружних сходів, гарного розвитку сільськогосподарських рослин та їх високої продуктивності.

Якісний обробіток ґрунту, крім здійснення покладених на цей процес завдань, створює сприятливі умови для підвищення ефек­тивності добрив, препаратів для захисту рослин, а також засобів хімічної меліорації.

Завдання механічного обробітку ґрунту залежить від конкрет­них умов виробництва. Так, наприклад, на дуже забур’янених полях основним завданням є знищення бур’янів, а на задернілих ґрунтах - знищення багаторічної рослинності. Передпосівним обробітком не­обхідно забезпечити такий стан ґрунту, при якому найкраще б загор­талося насіння і створювались найбільш сприятливі умови для його проростання. У посушливих умовах головним завданням обробітку ґрунту є створення умов для кращого накопичення і використання вологи та зменшення її непродуктивних витрат. У районах надмірного зволоження основним завданням обробітку ґрунту є поліпшення теплового, повітряного і поживного режимів ґрунту. В районах по­ширеної ерозії перш за все необхідно дбати про те, щоб в процесі обробітку ґрунту не поглибити ерозійні процеси.

Для високоякісного і своєчасного обробітку ґрунту і підви­щення врожайності сільськогосподарських культур вирішальне значення має правильне і ефективне використання сучасної сільсько­господарської техніки.

Останнім часом багато зроблено для подальшого розвитку наукового землеробства. Ґрунтовно вивчено, як реагують окремі культури на глибину основного обробітку ґрунту, доведена перева­га різноглибинного обробітку. Узагальнені дослідні дані показу­ють, що в усіх зонах країни більш високу оцінку отримує різяогли - бинний обробіток ґрунту в сівозміні. На полях із досить потужним орним шаром вона включає:

- глибоку оранку (до 35 см), що виконується переважно під просапні культури, в тому числі під соняшник;

- середню, на глибину до 27 см, під озимі, які висівають по чор­ному пару та пласту багаторічних трав, а також під окремі просапні культури, що йдуть після культур, під які була проведена глибока оранка;

- звичайна оранка на глибину до 22 см під зернові колосові, зернобобові та інші культури сівозміни.

Оранка на однакову глибину і безвідвальне розпушування ґрун­ту на різну глибину в сівозміні створюють гірші ґрунтові умови і знижують продуктивність рослин.

Поверхневий обробіток замість оранки в різних агрокліматич­них умовах забезпечує різну ефективність. В зоні достатнього зволо­ження поверхневий обробіток ґрунту призводить до зниження вро­жайності сільськогосподарських культур. В зоні недостатнього та нестійкого зволоження такий обробіток можливий лише під озимі культури, але в ряді випадків за своєю дією він не поступається оранці.

Дослідні установи України провели велику роботу по вивчен­ню безвідвального способу обробітку ґрунту в усіх зонах. Узагаль­нені дані свідчать, що безвідвальна оранка в абсолютній більшості випадків призводить до зниження врожайності більшості сільсько­господарських культур. При безвідвальній оранці неможливо до­сягти доброго загортання рослинних залишків, внести добрива на необхідну глибину і забезпечити їх високу ефективність. Глибокий безвідвальний обробіток ґрунту створює добрі умови для поглинан­ня осінніх опадів, але в той же час в результаті великої нєвирівня- ності обробленого таким чином поля, наявності глибоких і вели­ких щілин ґрунтова волога менш міцно утримується в ґрунті, швид­ше втрачається, в порівнянні зі звичайною оранкою.

У грунтово-кліматичних умовах Лісостепової зони поглинан­ня ґрунтом опадів зростає, коли ґрунт після оранки йде на зиму не ущільненим. Для покращання зяблевої оранки в багатьох госпо­дарствах цієї зони застосовують додаткові заходи, які полягають у тому, що проводяться поверхневі обробки на глибину до 12 см, що створює сприятливі умови для накопичення вологи в осінньо-вес­няний період.

Застосовуючи більш досконалу систему основного обробітку ґрунту можна вирощувати врожаї насіння соняшнику і без засто­сування гербіцидів, і тому головним завданням зяблевого обробіт­ку ґрунту лід соняшник, крім нагромадження якомога більшої кількості вологи в ґрунті, створення умов для мінералізації рос­линних залишків і активізації біологічних процесів у ґрунті, - є знищення бур’янів.

Основний обробіток ґрунту впливає в кінцевому рахунку на врожайність соняшнику, тому слід пам’ятати про якісне виконан­ня цієї роботи, про умови, які сприяють її проведенню, а також про те, що глибока оранка в сівозміні проявляє позитивну дію протя­гом наступних 4-5 років.

Велике значення має строк проведення основного обробітку ґрунту. Багаторічні досліди, проведені в Україні та в Молдові, пока­зали, що кращими строками для основного обробітку ґрунту після колосових попередників є вересень-жовтень. При цьому мають на увазі, що вересневий чи жовтневий строки будуть кращими в тому випадку, коли перед оранкою було проведено декілька лущень на різну глибину.

Численними дослідженнями і виробничою практикою встанов­лено, що пізня оранка, якщо вона виконана якісно, не вимагає нія­ких додаткових заходів, крім вирівнювання звальних гребенів та розгінних борозен.

В тому випадку, коли соняшник розміщується після зернових культур, значно ускладнюється боротьба з однорічними бур’янами. Якщо ранні бур’яни можна знищити передпосівним обробітком чи шляхом боронування сходів, то з пізніми бур’янами можна бо­ротися в основному за рахунок внесення ґрунтових гербіцидів. Пізні бур’яни продовжують вегетувати після збирання хлібів, встигають утворити насіння і поповнити запаси його в ґрунті, що призводить до постійного зростання забур’яненості поля. В цьому випадку не­обхідно зосередити увагу на запобіжних заходах, тобто в макси­мальній мірі використати післяжнивний і ранньовесняний періоди для очищення ґрунту від насіння бур’янів. Ця мета досягається шляхом підтримання поля в злущеному стані протягом зазначе­ного періоду. Неодноразове неглибоке розпушування ґрунту про­вокує проростання минулорічного насіння, що знаходиться в ґрунті і в якого закінчується період біологічного спокою. При утриманні поля в злущеному стані більше двох місяців і наступного проведен­ня зяблевої оранки, знищується значна кількість бур’янів.

Крім того, багаторазовий обробіток ґрунту до оранки сприяє зволоженню верхнього шару ґрунту невеликими опадами і навіть інтенсивними росами, що сприяє підвищенню біологічної активності ґрунту, вмісту азоту в ньому, а це впливає на підвищення врожаю соняшника.

В тому випадку, коли соняшник розміщується після просап­них культур, таких як кукурудза, зяблевий обробіток складається з дворазового дискування слідом за збиранням попередника.

Отже система зяблевого обробітку ґрунту під соняшник не повинна застосовуватись шаблонно, а з врахуванням строків звільнення поля від попередника, забур’яненості, умов зволоження, фізичних властивостей ґрунту тощо.

Своєчасне та високоякісне проведення поліпшеної або напівло - ліпшеної зяблевої оранки позитивно впливає на всі наступні опе­рації технології вирощування соняшнику. Ґрунт, якісно підготов­лений з осені, зберігає до весни пухкий стан і не вимагає ретельного обробітку ґрунту навесні. В результаті підвищується продуктивність агрегатів, скорочуються строки ранньовесняних і передпосівних робіт, а це, у свою чергу, сприяє одержанню дружних сходів.

Проведенням першої ранньовесняної обробки боронуванням та шлейфуванням досягається вирівнювання ґрунту, створюється захисний шар, який зменшує непродуктивну втрату вологи, забезпе­чуючи одночасно вільне проникнення повітря в ґрунт. Сприятли­вий водно-повітряний режим сприяє активному розвитку в ґрунті біологічних, фізико-хімічних та інших процесів, швидкому пророс­танню насіння бур’янів, проростки яких знищуються при подаль­шому обробітку ґрунту. Боронування проводять, коли грунт досягає оптимальної вологості, фізичної стиглості і ця операція проводить­ся протягом одного-двох днів. Вважається, що при сухій погоді навесні втрати ґрунтової води з незаборонованого поля можуть до­сягати 80-100 т з одного гектара за добу.

У перші весняні дні, коли в ґрунті багато вологи і переважає її капілярний рух, для зменшення випаровування необхідно зруйну­вати капілярність верхнього шару, щоб зменшити надходження во­логи по капілярах із нижніх горизонтів ґрунту до поверхні. З цією метою за допомогою борони на поверхні ґрунту утворюється негли­бокий дрібногрудочкуватий шар глибиною 3-5 см. В цьому випад­ку створюються кращі умови для проростання бур’янів. Пізніше, коли ґрунт підсихає і в ньому посилюється дифузно-конвекційний рух вологи, втрати її з розпушеного шару збільшуються. Для зни­ження активності цього процесу ґрунт необхідно дещо ущільнити, що досягається шлейфуванням. При шлейфуванні подрібнюються частки ґрунту, що також сприятливо впливає на зменшення проце­су випаровування вологи.

Слід зазначити, що високоякісний обробіток не можна забез­печити, використовуючи лише борони або шлейфи. Разом з тим для закриття вологи використовують здебільшого агрегати, до складу яких входять борони й шлейфи. Послідовність розміщення зна­рядь в агрегаті залежить від стану ґрунту. На структурних і не ущільнених ґрунтах із гребенистою поверхнею, а також на легких ґрунтах в першому ряду йдуть шлейфи, а в другому - борони. Шлєй - фами вирівнюється поле, подрібнюються грудки і дещо ущільнюєть­ся поверхня, що зменшує дифузне випаровування вологи. Борони краще розпушують ґрунт, руйнують капіляри і зменшують капі­лярне випаровування вологи. Таким чином, одночасне викорис­тання зазначених знарядь створює найбільш сприятливі умови для збереження вологи в ґрунті.

На запливаючих мало структурних ґрунтах, характерних для Полісся, де слабо проявляється гребнистість, поле спочатку оброб­ляють важкими боронами, а потім шлейфами в агрегаті з райбо - ронками або одним агрегатом, де в першому ряду розміщують важкі борони, у другому - шлейфи, а в третьому - райборонки. В умовах Полісся, де достатній рівень зволоження, слідом за закриттям во­логи проводять культивацію на глибину 8-10 см в агрегаті з боро­нами. В тому випадку, коли соняшник висівається не досить рано, після першої культивації доцільно провести коткування поля для прискорення проростання бур’янів. Позитивне значення коткуван­ня особливо проявляється в тому випадку, коли культивація була проведена на глибину не більше 10 см (12-14 см). Дослідження показали, що проведення двох передпосівних культивацій не завж­ди забезпечує бажаний ефект.

Щільність орного шару навесні тривалий час знаходиться в оптимальних межах (об’ємна маса 1,0-1,20 г/см3). Ґрунт без ран­ньовесняного обробітку навесні швидше дозріває, а верхній шар швидше й краще прогрівається, що сприяє швидкому проростан­ню бур’янів. Але це стосується чорноземних ґрунтів із відмінною структурою. На таких ґрунтах шар висихає до руйнування капі­лярних зв’язків і просування фронту пересихання в глибину різко знижується.

Досліди, проведені на сильно вилугуваних чорноземах, пока­зали, що ранньовесняне боронування істотно не впливає на виси­хання орного шару в перші 6-10 днів із початку польових робіт. В шарі ґрунту в 5-10 см на заборонованому і незаборонованому зябові вологість ґрунту через 6 днів після початку польових робі становила 27,7 і 27,5%, через 10 днів - 23,6 і 22,9%, в шарі ґрунту 10-20 см відповідно через 6 днів - 29,1 і 29,2%, через 10 днів - 28,9 та 29,1%.

Вважається, що ранньовесняний обробіток ґрунту через ви­сушування верхнього шару ґрунту і більш повільне його про­грівання, а також втрати тісного контакту насіння бур’янів з частками ґрунту уповільнюють проростання і появу сходів бур’­янів. Причому розрив і в часі, і в кількості появи сходів тим більший, чим інтенсивніше проводився ранньовесняний обробі­ток ґрунту.

Мінімальний передпосівний обробіток ґрунту, в порівнянні з інтенсивним, в дослідах багатьох наукових установ не справив нега­тивного впливу на врожайність соняшнику. Це свідчить про те, що на противагу існуючим раніше уявленням про необхідність багато­разових передпосівних обробок ґрунту як засобу підвищення якості його фізичних властивостей, збереження вологи, більш ефективного знищення бур’янів, весняний обробіток ґрунту можна обмежити лише однією культивацією. Питання в тому, чи необхідно проводити ран­ньовесняне боронування при фізичній стиглості ґрунту, повинно ви­рішуватись, виходячи з конкретних умов: ступеня вирівняності зябу, знищення сходів озимих та зимуючих бур’янів, а також умов, які складаються при ранній сухій та жаркій весні. Це також відносить­ся і до таких заходів весняного обробітку, як культивація, розпушу­вання, переорювання, які самі по собі вкрай не бажані, особливо - переорювання. Але бувають такі обставини, коли поверхню після зяблевої оранки необхідно вирівняти, знищити багаторічні бур’яни, що добре укоренилися, падалицю озимини, а також для розпушуван­ня безструктурних важких ґрунтів, що запливають.

При цьому необхідно враховувати, що при використанні під соняшник ґрунтових гербіцидів важливе значення має стан поверхні ґрунту поля перед їх внесенням, тому що від цього буде залежати рівномірність внесення гербіцидів, їх розподіл по поверхні, що впливає на ефективність застосування препаратів. Тому при недостатній якості основного обробітку ґрунту виникає необхідність навесні до передпосівної культивації ретельно вирівняти поверхню поля, зас­тосовуючи для цього різні знаряддя: борони, шлейфи, культивато­ри, різні вирівнювачі.

Проведення передпосівної культивації під соняшник обов’яз­кове, тому що за допомогою цього агрозаходу створюються сприят­ливі умови для проростання насіння соняшнику. Висіяне насіння повинно лежати на ущільненому шарі ґрунту, щоб до нього постійно надходила волога, а прикрити насіння слід розпушеним шаром ґрунту, що забезпечить надходження до проростаючого на­сіння повітря і зменшить опір ґрунту сходам соняшника. Після проведення сівби й проростання насіння ґрунт не повинен ущіль­нюватися, тому що це може призвести до травмування кореневої системи. Тому глибина культивації повинна бути близька до опти­мальної глибини загортання насіння.

В цілому ж, щоб створити сприятливі умови для високоякіс­ної сівби, проростання насіння і росту та розвитку рослин, необхі­дно дотримуватися оптимальних строків проведення відповідних операцій і правильного підбору знарядь для виконання всього об­сягу передпосівного обробітку ґрунту з врахуванням конкретних умов поля, де планується вирощування соняшнику.