СОНЯШНИК селекція, насінництво, технологія вирощування

МІСЦЕ В СІВОЗМІНІ

Перш ніж розглянути питання про місце соняшника в сівозміні, необхідно зупинитися на терміні “родючість ґрунту”. Родючість - це основна специфічна властивість ґрунту. Під родючістю розумі­ють властивості ґрунту, необхідні для життєдіяльності рослин, ство­рення умов, що визначають поживний, температурний, водний, по­вітряний, окислювально-відновлювальний та інші режими. На цілин­них землях родючість пов’язана з генетичними особливостями, а на орних - ще й з характером сільськогосподарського використання. Рівень родючості залежить від механічного складу ґрунту, агроно­мічних властивостей, які, у свою чергу, зумовлені як ґрунтоутворю­вальними процесами, так і технологіями вирощування сільськогос­подарських культур. Отже, родючість це не тільки природне, а й соціально-економічне явище. За своєю суттю це явище досить складне, залежить від багатьох факторів і знаходиться в постійній динаміці.

Потенційна родючість орних земель - це та частина повної родючості, яка закладена в її агрономічних властивостях як мож­ливість одержання відповідного рівня врожайності сільськогоспо­дарських культур, але в силу тих чи інших причин вона не може бути реалізована. При сільськогосподарському виробництві части­на потенційної родючості реалізується в урожаї тих чи інших куль­тур, і тому вона представляє собою ефективну родючість ґрунту.

Теоретично ефективна родючість ґрунту повинна оцінюватись сумою показників властивостей ґрунту, від яких залежить забезпе­чення врожаю, і вимірюється вона рівнем врожайності.

Ефективна родючість досить динамічна не тільки в багаторіч­ному циклі, але й протягом вегетації. Рівень ефективної родю­чості в природних умовах має певні межі, які залежать від стану біогеоценозу.

Людина, використовуючи ґрунт у сільськогосподарському ви­робництві, сприяє підвищенню потенційної родючості, що зумовлює одержання високих врожаїв сільськогосподарських культур. Висо­кий рівень ефективної родючості при недостатній компенсації чин­ників ґрунтової родючості підтримується за рахунок одночасного зниження потенційної родючості. Але при тривалому використанні ґрунту значно знижується ефективна родючість, внаслідок чого ви­никають деградовані, виснажені ґрунти з низькою потенційною й ефективною родючістю.

Для підтримання потенційної родючості ґрунту необхідно по­стійно і своєчасно компенсувати втрати органічної речовини. Най­ефективніший шлях для досягнення цієї мети - сівозміна.

Сівозміна з структурою посівних площ у відповідності до при­родно-економічних умов і завдань безперервного зростання еконо­мічної ефективності сільськогосподарського виробництва складає основу раціональної системи землеробства. В таких сівозмінах за­безпечується підвищення родючості ґрунту, створюються найбільш сприятливі умови для ефективного застосування добрив, обробки ґрунту, системи заходів по захисту рослин від хвороб, шкідників та бур’янів.

В зв’язку з цим впровадження і дотримання чергування нау- ково-обгрунтованих сівозмін, а також удосконалення їх з врахуван­ням вимог сільськогосподарського виробництва залишається важ­ливим заходом у справі підвищення ефективності сільськогоспо­дарського виробництва.

Культури, що вирощуються в господарствах, де висівається со­няшник, відрізняються за вимогами до умов вирощування та за впливом на склад органічної речовини, а також за фізико-хімічни - ми властивостями ґрунту і здатністю його утримувати вологу.

Накопичений численний експериментальний матеріал свідчить про значну роль багаторічних бобових трав і травосумішок у покра­щанні фізико-хімічнпх і біологічних властивостей ґрунту. Одним з найважливіших джерел накопичення органічної речовини є кореневі та післяжнивні залишки рослин. Найбільшу їх кількість залишають багаторічні трави. За даними В. Ф. Зубенко [58], після багаторічних трав першого укосу в ґрунті шаром 0...30 см залишається 73-88 ц/га сухих кореневих та післяжнивних залишків. В більш глибоких гори­зонтах їх залишається значно менше - від 8 до 10 ц/га.

Кількість кореневих та післяжнивних залишків озимої пше­ниці коливається в великих межах в залежності від умов вирощу­вання. Так, в експериментах, проведених на Іванівській дослідній станції, коренева маса озимої пшениці складала по чистому пару 80 ц/га, по кукурудзі на зелений корм - 45 ц/ra. А в дослідах, проведених в Уманській сільськогосподарській академії, загальна маса кореневих залишків озимої пшениці, яка висівалась по горо­хові, складала 50 ц/га, а після кукурудзи на силос - 37 ц/га.

у Ячмінь, овес і віко-вівсяна суміш залишають в ґрунті 0...30 см по 30-40 ц/га, кукурудза - біля 25, горох - 20-25, а цукрові буряки лише 7-8 ц/га сухих кореневих залишків. Отже, при наявності в сівозміні багаторічних трав і озимої пшениці, яка висівається по кращих попередниках, ґрунт ліпше збагачується кореневими за­лишками. І навпаки, коли в сівозміні багато полів під цукровими буряками, однорічними травами, яровими зерновими та озимими, що висіваються по неякісних попередниках, тим менше залишається в ґрунті рослинних залишків і виникає потреба в поповненні речо­вин в ґрунті за рахунок внесення добрив.

В дослідах В. П. Преснякова [100] в сівозміні з багаторічними травами маса кореневих та післяжнивних залишків становила 33 ц/га. При насиченні сівозміни культурами висіву в межах 66% кореневих залишків у ґрунті залишалось до 34 ц/га, а при насиче­ності просапними культурами до 66% - 23,5 ц/га.

Склад і співвідношення культур в сівозміні впливають також на вміст гумусу в ґрунті: багаторічні трави сприяють збільшенню гумусу. Наприклад, встановлено, що в зоні достатнього зволоження в орному шарі потужного чорнозему в сівозміні з багаторічними травами до кінця ротації гумусу було на 0,1-0,3% більше, ніж без багаторічних трав [48]. В зоні нестійкого зволоження до кінця дру­гої ротації кількість гумусу в сівозміні з багаторічними травами збільшилась на 0,1-0,3%.

Багаторічні трави також збагачують ґрунт азотом за рахунок діяльності азотфіксуючих бактерій. На потужних малогумусних чорноземах кореневі залишки бобово-злакових травосумішей од­ного року використання вміщували по 130-150 кг/га азоту, а при дворічному використанні вміст азоту в кореневих залишках знач­но збільшувався [116].

Після багаторічних трав підвищується вміст рухомого азоту в ґрунті. В зоні недостатнього зволоження (Полтавська область) у лавці сівозміни з багаторічними травами після озимої пшениці азоту було майже стільки, як і після чорного пару.

Багаторічні трави сприяють покращенню фізичних властивос­тей ґрунту, поліпшують його водопроникність, агрегатний склад і водоміцність агрегатів. Поглинання опадів за період від збирання озимої пшениці до сівби ярої культури в сівозміні з чорним паром склало 41%, з багаторічними травами - 49%.

Вплив культур на водний режим у різних зонах зволоження неоднаковий. Цей вплив менш помітний в зоні достатнього зволо­ження, більш помітний - в зоні нестійкого зволоження, й особливо помітний - в зоні недостатнього зволоження.

Основне завдання при вирощуванні соняшнику - створення оптимальних умов для росту і розвитку, раціональне використання, зберігання і підвищення родючості ґрунту. Виконати ці умови мож­ливо лише при вирощуванні сільськогосподарських культур у сис­темі сівозміни. При цьому створюються сприятливі умови для ефек­тивної боротьби з шкідниками та хворобами, а також бур’янами без додаткових витрат. Науково обґрунтоване розміщення соняш­нику в сівозміні сприяє раціональному використанню вологи та елементів мінерального живлення, а також засобів боротьби з бур’янами, хворобами і шкідниками. При умові вирощування со­няшника в сівозміні можливе одержання максимального врожаю при високій якості отримуваної продукції.

Сівозміна сприяє більш ефективному використанню земель, поліпшенню організації праці та ефективному використанню за­собів виробництва. В сівозміні вирощується декілька культур з різною технологію, і це дає можливість більш якісно провести вико­нання польових робіт, тому що строки виконання їх, як правило, не співпадають. Агротехнічне значення сівозміни полягає і в тому, що кожна культура, яка розміщується, забезпечується найбільш спри­ятливими умовами вирощування.

Відомо, що при беззмінному вирощуванні сільськогосподарсь­ких культур відбувається зниження врожайності. У свій час було висунуто кілька концепцій для пояснення цього явища: токсична теорія, хімічна теорія, структурна теорія, біологічна теорія. Кожна відображувала окремі процеси, які відбувалися в ґрунті, але жодна не розглядала це питання комплексно. Згідно з класифікацією, роз­робленою Д. М. Прянишниковим, виділено чотири основних прин­ципи чергування культур в сівозміні:

1) хімічний полягає в залежності умов живлення від правиль­ного впливу чергування культур на структуру, фізичні властивості та вологість ґрунту;

2) фізичний, при якому передбачається вивчення впливу пра­вильного чергування культур на структуру, фізичні властивості та вологість ґрунту;

3) біологічний, який має найістотніше значення при вирощу­ванні соняшнику і розміщенні його в сівозміні, береться до уваги також шкодочинність шкідників, хвороб та бур’янів;

4) економічний, при якому значення мають організаційно-гос­подарські аспекти сівозміни.

Різні культури засвоюють з ґрунту поживні речовини в різних співвідношеннях і з різних горизонтів, що залежить від будови ко­реневої системи й глибини її проникання в ґрунт. Таким чином, у різних культур різні можливості забезпечувати себе як поживни­ми речовинами, так і водою. Соняшник, маючи потужну, добре роз­винену кореневу систему, здатний ефективно використовувати во­логу з усього об’єму ґрунту, де розміщується коріння. Коріння со­няшнику проникає в грунт на глибину до 3 м. Від нижньої частини головного кореня відходять бокові, які утворюють густу сітку тон­ких коренів, особливо у верхніх шарах ґрунту (до глибини ЗО см). В посушливі періоди функціонування бокових коренів послаблюєть­ся, а після дощів - поновлюється. При цьому утворюється нова сітка білих дрібних корінців, які густо пронизують верхній шар ґрунту і активно живлять рослину (рис. 7).

Запаси продуктивної вологи на глибині до 1 м використову­ються соняшником на початкових етапах його вегетативного роз­витку, а в подальшому - в залежності від кількості опадів. В найбільш відповідальні періоди для формування насіння соняшнику при відсут­ності достатньої кількості вологи ця культура використовує п з гли­боких горизонтів (понад 1 м). Від насиченості цих горизонтів воло­гою часто залежить рівень врожайності соняшника. Тому соняшник не рекомендують висівати після культур, які не здатні використову­вати вологу, що знаходиться в ґрунті понад 1 м глибиною.

Бондаренко Ю. і ІІІонцу Г. [14] показали, що урожайність на­сіння соняшнику, що висівався після цукрових буряків, була на

6,4 ц/га нижче у порівнянні з попередником — кукурудзою. Ячмінь, як попередник соняшника, виявився рівноцінним із кукурудзою. В стаціонарних сівозмінах урожайність соняшника після озимої пшениці і кукурудзи на силос складала 20,0 і 19,8 ц/га. Встановле­но, що посіви після соняшнику (гороху, сої) знижували врожайність: урожайність кукурудзи була меншою на 4,7 ц/га. Соняшник у сівозміні в окремі роки негативно впливав на врожайність цукро­вих буряків. На підставі одержаних даних автори дійшли до вис­новку, що соняшник слід висівати після кукурудзи, а після соняш­ника краще висівати культури, які рано збираються, наприклад, зер­нобобові або злаково-бобові суміші.

Ці результати свідчать про те, що хоча соняшник і має добре розвинену кореневу систему, він досить чутливий до попередника і тому розміщення соняшника в полях сівозміни має суттєве значен­ня. Передчасне повернення соняшника на попереднє місце призво­дить до поширення хвороб та шкідників, а це викликає зменшення врожайності і погіршує якість насіння.

Місце соняшника в сівозміні визначається його вимогами як до попередника, так і до строків повернення на те ж місце. Ці вимо­

ги головним чином пов’язані з двома чинниками: залишковою кількістю вологи в ґрунті і його інфекційним станом. Стосовно строків повернення соняшника на одне й те ж місце, де він вирощу­вався, існують різні думки. Лебідь Є. М. [66] встановив, що вирощу­вання соняшника сорту ВНИИМК 6540 на добре удобреному фоні (5 т гною + 112 кг NPK) і повертання на попереднє місце через 3, 6 і 9 років дає різні результати. Навіть у роки з доброю вологозабез­печеністю врожайність соняшника при поверненні на попереднє місце через 3 роки була значно меншою у порівнянні з варіантом, коли соняшник вирощувався в сівозміні. Можливою причиною було пересихання шару ґрунту, де розміщувалась основна маса коренів, а також іншими причинами біологічного походження.

Вважають, що в господарствах, де вноситься достатня кількість добрив, а також забезпечується відповідний захист рослин від хво­роб, можна допустити повернення соняшника на попереднє місце через 5 років.

Кращою культурою при мінімальному строкові повернення со­няшника на попереднє місце є горох. Так, наприклад, врожайність соняшника після таких попередників, як горох, овес і кукурудза в середньому за 8 років склала відповідно 17,7; 16, 6; 16,3 і 15,6 ц/га.

Встановлено, що для запобігання враженню рослин соняшни­ку склеротиніозом слід повертати його на попереднє місце не раніше, ніж через 6 років, і не допускати розміщення соняшника після сої [147].

З. Б. Борисонік із співавторами [95] вважають, що чергування соняшника в сівозміні має особливе значення. Зумовлено це тим, що часте повернення культури на попереднє місце викликає поши­рення хвороб і шкідників, що призводить до зниження врожай­ності насіння.

Встановлено, що при повторному розміщенні соняшника на тому ж полі не раніше, ніж через 8-10 років, зниження врожайності від хвороб та шкідників мало помітне. Зокрема, обстеження великої кількості полів в соняшникосіючих областях показало, що при кількості рослин вовчка 2-3 стебла на одну рослину знижується врожайність насіння на 2,6 ц/га.

Необґрунтована частота повернення соняшника на попереднє поле призводить до того, що на рослинних залишках накопичуєть­ся велика кількість збудників хвороб, що призводить до зниження врожайності.

При поверненні соняшника на попереднє місце через 9 років в середньому за 4 роки одержано насіння по 21,7, а при поверненні через 3 роки - 13,8 ц/га. При сівбі соняшника через 9 років одер­жано насіння 21,4, через 6 років - на 4,2 ц/га менше, через 4 роки - на 5,2, а через 3 роки - на 6,5 ц/га менше [22].

Серед хвороб соняшника чи не найбільшою шкодочинністю відзначається біла гниль (склеротиніоз). Збудник білої гнилі інфікує рослини соняшника протягом всього періоду вегетації. Найчасті­ше хвороба проявляється в прикореневій, стебловій та кошиковій формах. Найбільш шкодочинна остання з перелічених форм, і саме вона призводить до різкого зниження врожайності та якості на­сіння. Збудник білої гнилі зберігається в ґрунті, насіннєвому мате­ріалі у вигляді склероцій, безпосередньо в насінні, стеблах, кошиках хворих рослин.

Встановлено, що життєздатність склероцій в ґрунті залежить від глибини залягання, а також від довжини відрізків стебел і ко­шиків, в яких вони знаходяться.

Відомо, що збудник білої гнилі інфікує понад 36 видів рос­лин. Цю обставину теж слід враховувати при виборі попередника соняшника. Найменша шкодочинність спостерігається при розм­іщенні соняшника після кукурудзи і зернових колосових куль­тур. При висіванні соняшника після таких попередників, як цук­рові буряки, соя, тютюн, горох, - фітосанітарний стан поля різко погіршується.

Чутливими до хвороби є велика кількість бур’янів (осот роже­вий, жовтий, дика редька, свиріпа), які також можуть бути джере­лом інфекції, крім того створюють у посіві більш вологий мікрок­лімат, який сприяє розвитку гнилей. Саме ця обставина є ще однією вагомою причиною обґрунтування боротьби з бур’янами.

Досліди, проведені для з’ясування впливу перенасичення сіво­зміни посівами соняшника показали, що захворювання кошиків не залежить від ступеня насиченості сівозміни соняшником [ЗО]. В той же час кількість рослин, що уражується прикореневою та стеб­ловою формами гнилі, залежала від терміну повернення соняшни­ка на попереднє місце в сівозміні. Так, при поверенні соняшника на попереднє місце в сівозміні через 3 роки поширеність прикореневої форми захворювання склала в середньому за 5 років 41%, через 5 років - 32%, а через 9 років - 19%. В зв’язку з цим автори прове­деного дослідження рекомендують повертати соняшник на попе­реднє місце не раніше, ніж через 6 років.

Соняшник належить до культур, вимогливих до попередників. Щоб запобігти масовому ураженню рослин гнилями, несправжньою борошнистою росою, вовчком та іншими хворобами, необхідно по­вертати соняшник на попереднє місце не раніше як через 8-10 років, і тому культура в сівозміні не повинна займати більше одного поля. Розміщують соняшник у першу чергу після культур, які не вису­шують ґрунт на значну глибину. До таких культур належать ярі колосові. Задовільним попередником вважається також кукуруд­за на силос і зерно. Не слід висівати соняшник після багаторічних трав, цукрових буряків, суданської трави, сорго.

Такі культури, як соя, горох, мак, деякі овочеві культури, є по­тенційними накопичувачами білої та сірої гнилей і тому їх не ба­жано використовувати як попередники соняшнику. Не рекомен­дується в польових сівозмінах ущільнювати посівн кукурудзи на силос і зелений корм соняшником тому, що і в цьому випадку в ґрунті можливе накопичення інфекції.

Досліди, проведені в навчально-дослідному господарстві Сумсь­кого державного аграрного університету, показали, що кращими попе­редниками для соняшника в умовах півночі Лісостепової зони є горох, •картопля і сидеральний пар, а задовільним - ярий ячмінь 165].

Отже, стосовно місця соняшника в сівозміні існують різні підхо­ди, але більшість дослідників схиляються до думки, що кращими попередниками для соняшника є озимі та ярі колосові культури. При правильній агротехніці ці культури забезпечують оптимальні умови для вирощування соняшнику з точки зору виносу поживних речовин, залишкових запасів вологи в ґрунті, особливо в шарі 150- 300 см, можливості якісно виконувати необхідні агрозаходи. Але слід мати на увазі, що в різних агрокліматичних зонах значення того або іншого попередника буде різним і разом з тим кращим попередником для соняшника буде такий, який залишає після себе поле в доброму фітосанітарному стані, із достатньою кількістю за­лишкових елементів мінерального живлення та вологи в ґрунті.

В різних агрокліматичних зонах кращі попередники будуть різними і не викликає сумніву лише те, що повернення соняшнику на попереднє місце в сівозміні по можливості повинно відбуватися з найменшою частотою. В майбутньому, коли будуть створені сорти

та гібриди, стійкі проти більшості хвороб, синтезовані високоефек­тивні препарати для проведення боротьби з хворобами, можливе економічно доцільне повернення соняшника на попереднє місце в більш короткі терміни, і в сівозміні соняшник буде займати не одне, а два і більше полів.