РОСЛИННИЦТВО

Соя

Значення. Соя - культура виключно різнобічного використання. В насінні сої міститься в середньому 39% (33-52%) білків, 20% (14-25%) олії, 25­27% вуглеводів, 5% золи, вітаміни (А, В, С, Д, Е), ферменти та інші важливі органічні і неорганічні речовини.

Цінність сої визначається, в першу чергу, високим вмістом білка, повноцінного за амінокислотним складом. Білки сої на відміну від білка інших культур близькі до тваринного походження, мають майже той же самий амінокислотний склад, що дає змогу виготовляти з насіння багато різноманітних продуктів харчування.

використовують також зелені боби в вареному і консервованому вигляді. З сої одержують лецетин і желатин. Соєве борошно можна використовувати як домішку в хлібопеченні та при виготовленні макаронних виробів.

Соєва олія після рафінування використовується для продовольчих цілей і є сировиною для виготовлення вищих сортів столового маргарину. Широко використовується також у миловарній та лакофарбовій промисловості, для виготовлення лінолеуму, пластмаси, фанери, гліцерину, жирних кислот, в паперовій і текстильній промисловості.

Сою використовують як важливу кормову культуру. Її вирощують на зелений корм і силос в чистому посіві і в суміші з іншими культурами: кукурудзою, сорго, суданською травою та ін. Поживність кормів із сої досить висока. Так, 100 кг зеленої маси відповідає 21 корм. од. і містить 3,5 кг перетравного протеїну. Поживне також і соєве сіно, в йому міститься 15,5% білка, 5,2% жиру, 38,5% вуглеводів. Солома і полова - цінний корм для овець. 100 кг соломи відповідає 32 кормовим одиницям.

Цінним концентрованим кормом є соєва мука і макуха. В 1 кг насіння сої міститься 1,31-1,47 корм. од. і 275-338 г перетравного протеїну. Кількість білка в макусі досягає 47%.

Як просапна культура соя має велике агрономічне значення. Вона є цінним попередником для багатьох сільськогосподарських культур. В районах достатнього зволоження може вирощуватись як сидеральна культура.

Походження та поширення. Походить соя з країн південно-східної Азії (Китай, Індія, Японія). В Китаї вона відома за 6 тис. років до н. е. В Європі її вирощують з кінця ХУІІІ ст. В Росії сою здавна вирощували переселенці на Далекому Сході, а в європейській частині - з 70 років ХІХ ст.

В світовому землеробстві соя дуже важлива культура. Світова площа посіву понад 50 млн. га. Найбільші посівні площі сої у США - понад 25 млн. га та Китаї - до 10 млн. га. Значні посівні площі соя займає у Японії, В’єтнамі, Австралії, Індонезії, Бразилії.

В нашій країні соя вирощується на незначній площі - 108 тис. га (2002 р.). В перспективі площі посіву сої на Україні мають бути 0,5-0,7 млн. га.

Середня світова урожайність насіння 18 ц/га. Урожайність сої в нашій країні в 2002 р. складала 12,2 ц/га. В кращих господарствах врожаї сягають 20-25 ц/га.

Біологічні особливості. Соя - теплолюбна і вологолюбна культура короткого дня (рис.14). Насіння проростає при температурі ґрунту 8-100С, а дружні сходи з’являються при 12-140С. Середня оптимальна температура для росту і розвитку сої 20-220С. Проте по фазах розвитку відношення до тепла не однакове. Особливо вимоглива соя до тепла під час цвітіння і достигання. В період сходів соя не дуже чутлива до зниження температури і витримує заморозки до мінус 2-30С. Похолодання в період вегетації затримує ріст і розвиток рослин.

Вологолюбність сої визначається високим транспіраційним коефіцієнтом - понад 600. При проростанні насіння поглинає 130-160% води від власної маси, для чого потрібний запас воді в ґрунті - близько 30 мм в шарі 0-20 см. Проте вимоги до вологи в різні періоди росту неоднакові. На початку вегетації соя здатна витримувати посуху. Найбільша вимогливість рослин до вологи під час цвітіння і наливу бобів. Нестача води в цей період призводить до порушення процесів цвітіння і плодоношення (обпадання квіток і плодів). На протязі вегетації вологість ґрунту повинна бути в межах 75-80% НВ, а відносна вологість повітря - 70-75%. В умовах перезволоження посівів сої зменшується активність бульбочкових бактерій по фіксації азоту з повітря.

Соя добре росте на різних ґрунтах, крім солонців і ґрунтів схильних до заболочування. Проте вимогливість до родючості ґрунтів у сої досить висока. Якщо азотом рослини сої в значній мірі забезпечуються за рахунок біологічної його фіксації, то фосфору і калію в ґрунті повинно бути в достатній кількості. В зв’язку з цим, найбільш придатні для сої достатньо родючі суглинкові і

супіщані чорноземи, багаті фосфором, калієм і гумусом з нейтральною реакцією ґрунтового розчину (рН 6,5-7).

Тривалість вегетаційного періоду сої, залежно від сорту і ґрунтово - кліматичних умов, 150-170 днів. Вегетаційний період ділять умовно на три періоди росту і розвитку: формування вегетативних органів (І-ІІ етапи органогенезу), утворення генеративних органів (ІІІ-УІІІ етапи органогенезу), формування та достигання плодів (ІХ-ХІІ етапи органогенезу).

Сорти. Найбільш поширеними сортами сої є Аметист, Білосніжка, Київська 91, Медея, Мрія, Іванка, Подільська 416, Романтика, Сонячна, Харківська 908, Хаджибей, Валюта, Київська 27 та ін.

Технологія вирощування. Вирощувати сою за інтенсивною технологією можливо тільки за наявності в господарстві сортів інтенсивного типу, достатньої кількості мінеральних добрив, гербіцидів, комплексу сільськогосподарських машин.

Попередники. З впровадженням інтенсивної технології вирощування високі врожаї сої одержують при розміщенні її на чистих від бур’янів полях після озимих і ярих зернових культур, кукурудзи, картоплі, а в умовах достатнього зволоження і цукрових буряків. Не слід вирощувати сою після інших бобових культур через пошкодження рослин спільними шкідниками. Соя - цінний попередник для ячменю, проса, кукурудзи, картоплі та інших культур.

Обробіток ґрунту. Після стерньових попередників, не засмічених багаторічними бур’янами, та після кукурудзи основний обробіток складається з

2- 3 дискових лущень (ЛДГ-10, ЛДГ-15) та зяблевої оранки плугами з передплужниками (ПЛН-5-35, ПЛП-6-35) на глибину 22-25 см. На полях, засмічених коренепаростковими бур’янами, застосовують систему пошарового обробітку. Перший раз дискують на глибину 6-8 см, другий - через 12-15 днів лущать лемішними лущильниками (ППЛ-10-25) на глибину 12-14 см. Якщо поле забур’янене кореневищними бур’янами, його дискують в двох напрямках на глибину 10-12 см. Зяблеву оранку на чорноземних ґрунтах проводять на глибину 28-30 см.

Поля після цукрових буряків та картоплі здебільшого не дискують, а обмежуються лише зяблевою оранкою на глибину 22-25 см.

Навесні, при настанні фізичної стиглості ґрунту, поля ретельно вирівнюють вирівнювачами ВП-8, ВПН-5-6 або боронами БП-8. До сівби сої проводять дві культивації з боронуванням: першу - на глибину 10-12 см, другу передпосівну - культиваторами УСМК-5 або КПС-4 на глибину загортання насіння. Під передпосівну культивацію вносять гербіцид трефлан (4-6 кг/га).

Удобрення. На утворення 1 ц зерна соя виносить з ґрунту 7,5-10 кг азоту, 1,7-2,5 кг фосфору, 3-4,5 кг калію. Азотфіксація рослинами сої протікає гірше порівняно з іншими бобовими культурами. Тому вона добре реагує не тільки на мінеральні, але і на органічні добрива. Під основний обробіток ґрунту рекомендується вносити гній або компости в нормі 20-25 т/га та мінеральні добрива (фосфорно-калійні по 60-90 кг/га д. р.). На каштанових ґрунтах Степу дозу калію зменшують до 30-45 кг/га.

Як бобова культура соя задовольняє потребу в азоті за рахунок фіксації атмосферного азоту тільки на 30-50%, а тому в початковий період потребує внесення азотних добрив. Азотні добрива в дозі 30-45 кг/га вносять під передпосівну культивацію. В рядки при сівбі сої вносять по 10-15 кг/га фосфору в формі молібденізованого суперфосфату. Посіви сої також підживлюють під час бутонізації повним мінеральним добривом по 20-25 кг/га азоту, фосфору і калію. Мінеральні добрива більш доцільно вносити локальним способом.

Соя для свого росту вимагає також внесення в ґрунт мікроелементів, особливо молібдену і бору.

Сівба. Для сівби використовують відкаліброване, кондиційне насіння зі схожістю не нижче 90%. Насіння за місяць до посіву протруюють проти бактеріальних і грибкових захворювань. Для протруювання використовують

ТМТД (2,4-3,2 кг/га), тигам (2,8-4,2 кг/га) та інші препарати. Перед сівбою насіння обробляють соєвим ризоторфіном і молібденовими мікродобривами.

Висівають сою при прогріванні ґрунту на глибині загортання насіння до 12-140С широкорядним способом з шириною міжрядь 45-60 см. Норма висіву в районах достатнього зволоження Лісостепу і Полісся 550-650 тис. схожих насінин на 1 га, недостатнього 450-500, у Степу 300-450; в умовах зрошення норма висіву насіння ранніх сортів 600-700, середньостиглих 500-600, пізньостиглих 400-500 тис. схожих насінин на 1га. Вагова норма висіву від 40-60 до 120 кг/га. Насіння загортають на глибину 4-5 см, а при пересиханні верхнього шару ґрунту на легких і середніх ґрунтах на 6-8 см. На важких ґрунтах насіння загортають на 3-4 см. Для сівби використовують бурякові (ССТ-12А, ССТ-8), кукурудзяні (СПЧ-6М, СУПН-8) або овочеві (СКОН-4,2) сівалки з пристосуваннями СТЯ-31000.

Догляд за посівами. Після сівби сої, для покращання умов проростання насіння, проводять коткування кільчасто-шпоровими котками. Через 4-5 днів при утворенні ґрунтової кірки або з’явленні бур’янів проводять досходове боронування, а при утворенні першого листка - післясходове боронування легкими боронами. При значному забур’яненні посівів через 5-6 днів проводять повторне боронування. На посівах сої проводять 2-3 міжрядні культивації: першої - на глибину 5-6 см., другої і третьої - на 6-8 см.

Якщо в передпосівну культивацію вносились гербіциди, кількість післяпосівних обробок скорочують або зовсім не проводять. За гербіцидною технологією передбачається внесення ґрунтового гербіциду трефлан (4-6 кг/га) в передпосівну культивацію і обприскування посівів сої базаграном (1,5-3 кг/га) до початку цвітіння.

В період вегетації сої для боротьби з шкідниками (кліщі, совки, соєва листовійка та ін.) посіви обробляють золоном (2,5л/га).

В умовах зрошення сою в період вегетації 2-4 рази поливають: у фазі бутонізації, при формуванні бобів, під час наливання зерна, поливною нормою 500-700 м3/га води.

Для прискорення достигання на посівах пізньостиглих сортів сої проводять десикацію, обприскуючи рослини хлоратом магнію (20-30 кг/га) при побурінні бобів нижнього і середнього ярусу. Збирають сою під час пожовтіння листя і побуріння стебел і бобів, коли насіння набуває повної стиглості. Збирання проводять прямим комбайнуванням на низькому зрізі (5-6 см) зерновими комбайнами ("Нива",”Славутич”, "Колос"). Зібране насіння очищають, підсушують і зберігають за вологості 12-14%.