Напрямки стратегії рослинництва в ХХІ столітті
В ХХІ століття людство увійшло з усвідомленням двох важливих положень. Це концепція продовольчої безпеки й концепція ємності природного середовища, що забезпечує виживання людства. В той же час, зважаючи на те, що сучасні інтенсивні технології вирощування сільськогосподарських культур досягли критичних меж в екологічному (забруднення природного середовища і пригнічення механізмів її саморегуляції), енергетичному (ріст енергозатрат на кожну одиницю додаткової одиниці продукції) і продуційному (збільшення доз добрив і пестицидів призводить до пригнічення росту і розвитку культурних рослин і ґрунтових організмів, зменшує стійкість агроценозів до абіотичних і біотичних стресів, багато культур досягли максимального індексу урожаю) аспектах, виникла необхідність розробки і впровадження в виробництво принципово нової технології, яка б відповідала концепції отримання екологічно чистої продукції в екологічно безвідходному виробництві. Одним із таких напрямків, який набуває все більшого значення, є система адаптивного рослинництва.
Адаптивне рослинництво не є альтернативним по відношенню до існуючих систем, проте воно орієнтоване на зростання ролі наукових досягнень в сільськогосподарському виробництві в цілому, пошуку нових пріорітетів інтенсифікації рослинництва, які забезпечують якісно новий етап його розвитку в інтересах людства. Найважливішим компонентом адаптивного рослинництва є його екологізація, яка включає збереження всього генофонду живої природи, підтримання екологічної рівноваги в агроландшафтних екосистемах, підвищення продуктивності агроценозів в першу чергу за рахунок біологізації інтенсифікаційних процесів, наближення до замкнутих (безвідходних) циклів кругообігу поживних речовин, води та інших природних і антропогенних факторів агробіоценозів.
Перехід до адаптивної стратегії інтенсифікації рослинництва передбачає:
■ біологізацію інтенсифікаційних процесів за рахунок селекції сільськогосподарських культур (підвищення їх адаптивного потенціалу, тобто потенційної урожайності і екологічної стійкості), а також конструювання агроекосистем на основі збереження та активізації продуційних і регулятивних функцій всіх їх біологічних компонентів;
■ перехід до адаптивного землевпорядкування, основою якого є збереження природних компонентів ландшафтів агроекосистем і диференційоване використання природних ресурсів, які лімітують величину і якість врожаю (виділення екологічно однотипових територій);
■ агроекологічна оптимізація структури сільськогосподарських угідь і їх розміщення;
■ перехід до нової стратегії захисту рослин від хвороб, шкідників і бур’янів, яка передбачає управління динамікою чисельності їх популяцій і допустимою шкодочинністю за рахунок локального застосування пестицидів, широкого впровадження агротехнічних і біологічних методів захисту, конструювання екологічно стійких агроекосистем, створення лісосмуг та ін.
■ створення адаптивної системи сільськогосподарських машин, яка сприятиме зменшенню процесів ерозії і ущільнення ґрунтів, забезпечить локальне внесення добрив і пестицидів та високу якість оранки, догляду, сівби, збирання.
