Cправочник агронома

Зрошення земель

Дані наукових установ і передовий досвід свідчать, що найбільша віддача зрошуваного гектара за будь-яких погодних умов і зокрема в дуже посушливі роки забезпечується завдяки таким заходам: впрова­дженню високоврожайних сортів та гібридів сільськогосподарських куль­тур, які добре реагують на зрошення та підвищені норми добрив; осво­єнню науково обгрунтованих сівозмін з раціональною структурою посів­них площ, що відповідає вимогам спеціалізації і концентрації сільсько­господарського виробництва; застосуванню раціональних прийомів обро­бітку грунту і догляду за посівами, індустріальних технологій вирощу­вання сільськогосподарських культур; внесенню в оптимальні строки розрахованих норм органічних і мінеральних добрив під запланований урожай, з врахуванням досягнутого рівня родючості грунту; своєчасному проведенню поливів рекомендованими нормами та ефективних заходів боротьби з шкідниками, хворобами і бур’янами; підтриманню хорошого меліоративного стану зрошуваних земель, не допускаючи їх засолення або заболочування.

На зрошуваних землях необхідно використовувати всі агроприйоми, які сприяють нагромадженню і збереженню природних запасів вологи. Зрошенням лише поповнюється та кількість вологи, якої не вистачає для формування певного врожаю.

Структура посівних площ. На відміну від незрошуваних культури для зрошуваних земель підбирають з врахуванням і періоду зайнятості ними поливної площі та затрат тепла на формування врожаю.

Індекс сезонності культур, тобто період зайнятості поливної площі, визначають за формулою:

[=JL.100, (12)

К

де І — індекс сезонності культур, %; В — вегетаційний період культури, днів; К — тривалість вегетаційного періоду року, днів.

Затрати тепла на формування врожаю можуть бути враховані шля­хом визначення індекса продуктивності культури, тобто виходу продук­ції з 1 га на 1 °С тепла вегетаційного періоду культури або ж затрат тепла на 1 ц продукції:

Іп = - у., (13)

де Іп — індекс продуктивності культури, кг/га на 1 °С; П — продуктив­ність культури, кг/га; Т — сума температур за вегетаційний період куль­тури, град.

У Степу на поливних землях в основному вирощують зернові, овочеві і кормові культури та картоплю. В останні роки питома вага зернових

у структурі посівів становить ЗО—32, кормових — 48—50 %.

Важливим резервом підвищення ефективності використання зрошу­ваних земель є вдосконалення структури посівних площ з насиченням сівозмін найбільш урожайними й цінними культурами і вирощуванням 2—3 урожаїв за рік. Із зернофуражних культур — це, насамперед, куку­рудза на зерно, із зернобобових — соя, із кормових — люцерна, кормові коренеплоди, ріпак та ін.

Відповідність насичення сівозмін певними культурами з вологозабез­печеністю зрошувальною системою визначають за зміненою формулою гідромодуля:

a = Jj_86WL (1})

т

де a — питома вага культури або груп культур з близьким режимом зрошення, %; q—гідромодуль зрошувальної системи, л/с на 1 га; Т* поливний період, днів; т — поливна норма, м3/га.

При встановленні чергування культур у сівозміні треба дотримува­тись таких вимог: бобові культури повинні чергуватися з небобовими, культури, що мають глибокопроникаючу кореневу систему,— з куль­турами, в яких вона знаходиться в верхньому шарі, просапні — з куль­турами звичайної рядкової сівби.

Добрими попередниками озимої пшениці є пласт і оборот пласта лю­церни, кукурудза на силос і зелений корм, ранні й середньостиглі овочеві культури та картопля. Повторне розміщення пшениці після пшениці допус­кається тільки по обороту пласта люцерни в разі виробничої необхідності й дотримання системи заходів, що гарантує високий урожай.

Кукурудза в меншій мірі реагує на попередники. її можна розміщу­вати на одному полі протягом двох-трьох років, що дає змогу вирощу­вати її у спеціалізованій зерновій сівозміні з використанням триазино- вих гербіцидів.

На зрошуваних землях у сівозміні люцерні відводиться основна роль. Після збирання врожаю вона у перший рік використання залишає в. грунті 4—4,5 т/га повітряносухої речовини, а в кінці другого року — 6—6,5 т/га, яка містить 1,6% азоту, 0,6 — фосфору і 0,66% калію.

Особливо велика роль люцерни в кормових, прифермських, овоче - кормових, овочевих та рисових сівозмінах, де внаслідок інтенсивного зрошення швидко погіршуються водно-фізичні властивості грунту, ство­рюються передумови вторинного засолення й заболочування, збільшує­ться забур’яненість посівів. Оптимальне насичення посівами люцерни плодозмінних, зерно-трав’яних і трав’яно-просапних сівозмін — 20—30 %, кормових і прифермських — ЗО—40; овоче-кормових і рисових — 25—ЗО, спеціалізованих кормових сівозмін з промисловою переробкою кормів — 40—60 %.

Більшість культур в основних посівах використовують 35—60 % ве­гетаційного періоду року. Тому вирощування проміжних культур ранньо­весняного, післяукісного, післяжнивного й осіннього строків сівби дає можливість додатково одержати до 17—25 ц к. од. з 1 га сівозмінної площі. Під проміжні культури залежно від типу й виду сівозміни можна відводити до ЗО—35 % сівозмінної площі.

При існуючій спеціалізації раціональними розмірами трав’яно-про­сапних, плодозмінних і зерно-трав’яних сівозмін є 7—10-пільні (700— 1000 га), а з посівами буряків та картоплі (450—700 га), кормових, прифермських і овоче-кормових — 6—9-пільні (600—900 га), овочевих—-

6— 8-пільні (300—350 га), рисових — 6—8-пільні (500—600 га).

У господарствах з малими площами поливних земель кількість полів і їх площі зменшують до розмірів, що забезпечують раціональне вико­ристання дощувальної, меліоративної та сільськогосподарської техніки. В спеціалізованих сівозмінах кількість полів може становити 3—5, пло­ща — 1000—1500 га.

На зрошуваних землях найбільш ефективний різноглибинний основ­ний обробіток грунту, який провадять з врахуванням біологічних особ­ливостей культур, стану грунту, попередників і забур’яненості полів. При цьому поліпшується структура орного шару, об’ємна маса якого, наближається до оптимальної, збільшується кількість і посилюється діяльність мікроорганізмів.

В освоєних сівозмінах з посівами люцерни різноглибинним обробіт­ком грунту в поєднанні з внесенням органічних і мінеральних добрив, використанням високоефективних гербіцидів, раціональним поливним ре­жимом відбувається окультурення орного шару, створюються можливості для мінімалізації його обробітку.

У таблиці 78 наведено орієнтовну систему обробітку грунту під основ­ні сільськогосподарські культури в сівозміні, яка розроблена на основі багаторічних досліджень Українського НДІ зрошуваного землеробства та узагальнення передового досвіду.

Удобрення. На зрошуваних землях важливе значення має внесення органічних добрив. Ефективність їх залежить від якості. В районах зро­шуваного землеробства гній краще зберігати в ущільнених штабелях, вкритих шаром землі. Однак і при цьому спостерігаються втрати азоту. Для їх зменшення до гною додають 1,5—3 % суперфосфату. У господар­ствах, що мають солонці й солонцюваті грунти, замість нього додають гіпс—5—10 % маси гною. Завдяки цьому втрати азоту зменшуються на 30—40 %.

Органічні добрива вносять під зяблеву оранку, в основному під ку­курудзу, цукрові й кормові буряки, овочеві й картоплю.

Номер

поля

1 Ярий ячмінь на зерно або куку­рудза на зелений корм з підсі­вом люцерни

2 Люцерна

3 Люцерна

4 Озима пшениця - f-

+ післяжнивна кукурудза або злаково-бобові сумішки на зеле­ний корм

5 Кукурудза па зерно

Лущення на 8—-10 см, оранка на 28—ЗО см, після вологозарядки культивація з борону­ванням

Дискування на 8—10 см, оранка на 20— 22 см або сівба СЗС-2,1 без оранки

Зяблева оранка на 28—30 см

Зяблева оранка на 28—30 см

7 Озима пшениця -|-

піеляжішшіа кукурудза або зла­ково-бобові сумішки на зелений корм

8 Кукурудза па зерно

Дискування па 10—12 см, оранка на 25— 27 см після вологозарядки дискування або культивація

Оранка на 20—22 см, після поливу боро­нування або сівба сівалкою СЗС-2,1 без оранки

Зяблева оранка на 28—ЗО см

Мінеральні добрива, як і органічні, підвищують родючість грунту. Так, за даними Українського НДІ зрошуваного землеробства щорічне внесення 4,5 ц/га аміачної селітри збільшило за ротацію семипільної сівозміни вміст нітратів в орному шарі грунту на 31 мг на 1 кг грунту порівняно з ділянкою, де не застосовували азотних добрив. Систематич­не внесення 3 ц/га суперфосфату підвищило за ротацію вміст Р2О5 до 34,8 мг па 1 кг грунту, а при внесенні 6 ц/га—до 43,2 мг, тоді як на ділянці, де цих добрив не застосовували, вміст Р2О5 становив 12,9‘мг на 1 кг грунту. Кращий ефект дає одночасне внесення фосфорних і азотних добрив.

Застосування калійних добрив на азотно-фосфорному фоні практично не дає приростів урожаю, що пояснюється доброю забезпеченістю грунту калієм, коли вміст його перевищує 25 мг на 100 г грунту.

Норми органічних і мінеральних добрив наведено в розділі «Удоб­рення культур у сівозмінах» (с. 96).

Режим зрошення. Правильний режим зрошення регулює водний, по­живний і тепловий режими грунту, запобігає ерозії, заболоченню й засоленню грунту, сприяє найбільш ефективному використанню земель­них та водних ресурсів.

Передпосівний

Закриття вологи, культивація на 6— 8 см з боронуванням

Культивація на 6—8 см з боронуван­ням

Культивація на 6—8 см з боронуван­ням

Закриття вологи боронуванням, перша культивація на 12—14 см або чизелю - вания з коткуванням, друга культива­ція на 8—10 см з боронуванням

Закриття вологи боронуванням, перша культивація на 12—14 см або чизелю - ванпя на 14—16 см, друга культивація на 8—10 см з боронуванням Культивація на 6—8 см з боронуван­ням

Культивація на 6—8 см з боронуван­ням

Закриття вологи боронуванням, перша культивація на 12—14 см або чизелю- ванип з коткуванням, друга культива­ція на 8—10 см з боронуванням

Боронування після збирання покривної культури

Ранньовесняне розпушування грунту куль­тиваторами, обладнаними долотами, після укосів — щілювання Те саме

При необхідності своєчасне боронування рано навесні в 1—2 сліди

Боронування до і після сходів, три М'Ж - рядних обробітки з нарізуванням борозен - щілин перед першим поливом. При індуст­ріальній технології без обробітків і боро­нувань

Боронування до і після сходів, три між­рядних обробітки з нарізуванням борозен - щілин. При індустріальній технології — без міжрядних обробітків і боронувань При необхідності своєчасне боронування рано навесні в два сліди

Боронування до і після сходів, три між­рядних обробітки з нарізуванням борозен - щілин. При індустріальній технології — без міжрядних обробітків і боронувань

В умовах зрошення висівають сорти й гібриди сільськогосподарських культур інтенсивного типу, які для нормального розвитку потребують значної кількості вологи, особливо в посушливі роки. У дослідах Укра­їнського НДІ зрошуваного землеробства в південному Степу УРСР сумарне водоспоживання озимої пшениці в середньосухі й сухі роки становить 3500—4200 м3/га, кукурудзи на зерно — 5500—6000, сої — 4600—5800, люцерни посіву минулих років 7000—8200, цукрових та кормових буряків — 6300—7400, картоплі (ранні сорти) — 3500—4600, післяжнивних культур — 3000—4000 м3/га.

Необхідна рослинам волога лише частково компенсується за рахунок опадів і грунтових запасів. Більша частина її у балансі сумарного водо­споживання культур належить зрошенню.

Зрошувальну норму визначають за такою формулою:

М = Е — Р0 — № — К, (15)

де М — зрошувальна норма, м3/га; Е — сумарне водоспоживання, м3/га; Ро — опади вегетаційного періоду, м3/га; Д№ — різниця між вологозапа - сами активного шару грунту на початку і в кінці вегетації, м3/га; К — кількість вологи, що використовується із підгрунтових вод, м3/га.

Отже, зрошувальна норма залежить від строків і тривалості вегета­ційного періоду та біологічних особливостей культур, кліматичних і грун­тово-меліоративних умов району зрошення, погодних умов та інших факторів. Зрошувальна норма окремих культур на Україні збільшується від північних районів до південних, а в межах однієї зони — значно змінюється залежно від погодних умов вегетаційного періоду. Плану­вання поливних режимів при будівництві та експлуатації зрошувальних систем здійснюється для ссредиьосухого року (75 % забезпеченості; табл. 79).

При близькому заляганні підгрунтових вод (менше 3 м) зрошувальна норма зменшується. Чим більше вони мінералізовані, тим менше їх ви­користовують сільськогосподарські культури.

Зрошувальна норма — цс сума води, що подається при проведенні вологозарядкових, передпосівних, вегетаційних, освіжаючих та інших поливів.

Вологозарядкові поливи проводять у вегетаційний період для нагро­мадження вологи в глибоких шарах грунту та використання її культу­рами під час вегетації. Поливну норму встановлюють з врахуванням запасів вологи в 1 — 1,5-мстровому шарі грунту перед проведенням таких поливів. На ділянках з близьким заляганням підгрунтових вод (1,5— 2 м) вологозарядкові поливи не застосовують. У Степу їх обов’язково проводять під озимі культури й багаторічні трави. Під ярі культури осіння вологозарядка ефективна лише в роки з посушливою осінню. Щоб запобігти непродуктивним втратам поливної води, вологозарядко - вий або передпосівний поливи під кукурудзу, сою, сорго й інші пізні культури доцільно проводити навесні, коли є можливість встановити фактичний дефіцит вологи в метровому шарі грунту безпосередньо перед сівбою.

Вегетаційні поливи проводять під час росту й розвитку рослин і для більшості культур вони є основою одержання високих і сталих урожаїв незалежно від погодних умов. Поливну норму визначають за формулою:

т = lOOtA • (НВ— Вс) • Кп, (16)

де ш — поливна норма, м3/га; v — об’ємна маса грунту, м3/га; h — гли­бина зволоження, м; НВ — найменша вологоємкість, % від маси сухого грунту; Во — передполивна вологість грунту, % від маси сухого грунту; Кп — коефіцієнт втрат води під час поливу (навесні та восени 1,1—1,2, влітку 1,2—1,4).

Глибина зволоження грунту для овочевих культур, картоплі, багато­річних злакових трав (І група культур) становить 0,4—0,6 м, зернових колосових, кукурудзи, сорго, сої (II група) — 0,5—0,7 м, для люцерни, цукрових і кормових буряків, соняшника (III група) —0,7—1 м.

Оптимальна передполивна вологість грунту залежить від біологічних і фізичних особливостей культури й фази її розвитку, погодних умов вегетації, фізичних властивостей грунту та ін.

На різних типах грунтів поливи треба проводити при вологості роз­рахункового шару на супіщаних грунтах 55—60, середньосуглинкових— 65—70 і на важкосуглинкових ■— 75—80 % НВ. Ці показники протягом вегетації культури можуть дещо змінюватися (в межах ±10 % НВ) залежно від погодних умов і різної потреби рослин у волозі по фазах розвитку. Оптимальна поливна норма залежить від фази розвитку рос­лин, способу зрошення, технічних характеристик поливної техніки, фі­зичних властивостей грунту, уклону поля, рівня підгрунтових вод та інших умов.

На Україні основний спосіб зрошення •— дощування, при якому полив­на вода не повинна збігати в пониження і на краї поля або проникати за межі розрахункового шару. При глибокому заляганні підгрунтових вод найбільш доцільні такі поливні норми: для культур І групи — 350­500 м3/га, II—500-600 і III —600-750 м3/га. При близькому заляганні підгрунтових вод поливні норми зменшують з таким розрахунком, щоб уникнути проникнення зрошувальних вод у підгрунтові.

Доведено, що культури особливо чутливі до нестачі вологи в такі періоди: зернові колосові — колосіння — наливання зерна; кукурудза — 15 листків — початок молочної стиглості; сорго — вихід у трубку—■ мо­лочна стиглість; цукрові й кормові буряки — період інтенсивного росту коренеплодів, картопля —■ бутонізація — природне пожовтіння бадилля; помідори — утворення зав’язі — початок достигання. Порушення опти­мального водного режиму грунту в цей час призводить до значного зни­ження врожаю, що необхідно враховувати при формуванні поливних режимів культур у зрошуваних сівозмінах. Якщо у зазначені періоди поливного сезону виникає потреба в поливі, то в першу чергу зрошують культури, в яких настав критичний період.

Погодні умови під час вегетації сільськогосподарських культур у значній мірі визначають строки проведення поливів. Тому правильні режими зрошення можна впроваджувати лише при систематичному кон­тролі за зміною вологозапасів на кожному зрошуваному полі. Для цього в колгоспах і радгоспах необхідно мати спеціальні лабораторії по визначенню вологості грунту.

На державних зрошувальних системах передбачено цілодобове вико­ристання води господарствами.

Особливу увагу слід приділяти організації поливів вночі, коли знач­но зменшуються втрати вологи на випаровування, менше пригнічуються рослини через різкий перепад температури грунту.

Техніка поливу. Способи і техніка поливів залежать від грунтово-клі­матичних умов, рельєфу полів, біологічних особливостей культур.

Для зрошення застосовують дощувальні машини «Фрегат», «Дніпро», «Кубань», ДД-100МА, «Радуга» (КУ-50), «Сигма», УДС-25, КДУ-55М та ін.

Незалежно від способу поливу після збирання культури поверхню поля вирівнюють вирівнювачами ВП-8, ВПН-5,6, пристроєм КВГ-4 до культиватора КПГ-4 і один раз в 2—3 роки довгобазовими планувальни­ками типу П-4, П-2,8, причіпним автоматичним планувальником ПА-3 в агрегаті з тракторами Т-100МГС, Т-24, Т-4А. Це запобігає строкатості у вологозабезпеченні рослин і підвищує врожай на 8—10 %.

Перед поливами в міжряддях створюють борозни-щілини, перерив­часті борозни для кращого вбирання води при поливі дощуванням.

Якщо застосовують дощувальні машини ДДА-100МА, тимчасові зро­шувачі нарізують на відстані 120 м канавокопачами-зарівнювачами КЗУ-9,3, МК-12 і Д-716. Уклон поверхні поля повинен становити від 0,0002 до 0,0003.

При пересіченій місцевості для поливу в багатьох господарствах ви­користовують дощувальні машини ДДА-IOOMA, що агрегатуються з тракторами ДТ-75, Т-74, ДТ-54. Для роботи цих машин зрошувачі на­різують через 90 м.

В останні роки для поливу широко застосовують дощувальні машини «Фрегат», в яких поливна форма (240—1250 м3/га) регулюється швид­кістю руху машини по кругу.

Широкозахваті. ш машина фронтальної дії «Дніпро» (ДФ-120) при­значена для поливу зернових, овочевих, технічних і кормових культур, в тому числі й високостеблих. Вона працює позиційно, використовую­чи воду з гідрантів закритої зрошувальної мережі. Фронтальне перемі­щення дає змогу вписувати її в конфігурацію полів сівозміни. При цьому не утворюються неполиті ділянки, як це буває при роботі маши­ни «Фрегат».

Практика передових господарств свідчить, що продуктивність праці підвищується за рахунок концентрації на достатньо великій внутрішньо­господарській зрошувальній системі значної кількості одночасно пра­цюючих машин. Для їх обслуговування та експлуатації створюють спе­ціальні групи (при тризмінній роботі—18—20 працівників) кваліфіко­ваних механізаторів.

Дощувальна установка «Волжанка», що призначена для поливу низькостеблих сільськогосподарських культур і пасовищ на рівних ді­лянках з уклоном до 0,02, складається з двох дощувальних крил з загальною шириною захвату до 800 м, працюючих позиційно з фрон­тальним переміщенням з позиції па позицію.

Програмування врожаю па зрошуваних землях дає можливість регу­лювати вологозабезпеченість рослин.

Можливий рівень урожаю в умовах зрошення визначають за рівнем ФАР (див. розділ «Агрокліматичні умови», с. 5).

Звичайно, досягнутий рівень використання ФАР у певних господар­ствах не однаковий, що впливає на врожай (табл. 80).

Багато господарств республіки домоглися одержання запрограмова­них урожаїв на зрошуваних землях. У деяких вони нижчі, що свідчить про відсутність оптимального поєднання всіх необхідних факторів і на­самперед вологозабезпеченості й елементів живлення.

При розробці поливного режиму сільськогосподарських культур не­обхідно враховувати сумарне водоспоживання, яке визначають за формулою:

Е = КУ, ' - (17)

де Е — сумарне водоспоживання, м3/га; К — коефіцієнт водоспоживання, м3/т (витрата води на 1 т продукції); У — запланований урожай, т/га.

Коефіцієнт водоспоживання змінюється залежно від багатьох факто­рів. За даними наукових установ республіки, на поливних землях у Степу для кукурудзи (урожайність 80—100) і озимої пшениці (60—■ 70 ц/га) він становить — відповідно 460—750 і 700—800 м3/т, а сумарне водоспоживання 3700—6300 і 4200—5200 м3/га.

Норми мінеральних добрив і співвідношення поживних елементів повинні забезпечувати одержання запрограмованих урожаїв і сприяти підвищенню родючості грунтів. Норми добрив встановлюють залежно

від виносу поживних елементів урожаєм, вмісту їх доступних форм у грунті, коефіцієнтів використання з грунту і добрив (див. розділ «Мето­ди розрахунку норм добрив» (с. 87).

Боротьба з засоленням. Засолення — це наслідок нагромадження со­лей у поверхневих шарах при піднятті підгрунтових вод. Причиною його може бути й грунтотворна порода, багата на легкорозчинні солі.

Засолення й осолонцювання грунтів відбуваються внаслідок трива­лого зрошення мінералізованими водами, особливо на слабодренованих землях (вторинне засолення).

Основними заходами запобігання вторинному засоленню, підтоплен­ню, заболоченню є оптимальне регулювання водносольового режиму грун­тів, а для розсолення засолених грунтів створюють штучний дренаж.

На поливних землях будують дренаж різних типів — закритий і від­критий горизонтальний, вертикальний та ін. Дуже поширений відкритий дренаж, який найбільш ефективний.

Комплекс меліоративних заходів, крім дренажу, включає вегетаційні, вологозарядкові і промивні поливи та агротехнічні заходи в поєднанні з хімічною меліорацією.

Для боротьби з фільтрацією із зрошувальної мережі канал покри­вають бетонним облицюванням по плівці, осолонцьовують стіни і дно каналів натрієвими солями.

У боротьбі з втратами води на фільтрацію дуже важливим є вирів­нювання поверхні полів, що сприяє рівномірному розподілу поливної води й зменшує її випаровування з поверхні грунту й стік. Для поліп­шення вбирання води грунт необхідно щілювати.

Засолені землі промивають. Для цього на поле подають велику кількість води, яка перевищує вологоутримну здатність шару грунту, що розсолюється. Вода розчиняє солі й виносить їх з розсолюваного* шару у нижні шари або в дренажну мережу.

Промітна норма води залежить від ступеня засолення грунту і ста­новить 2000—4000 м3/га. Найкраще промивати в осінньо-зимовий період, коли підгрунтові води залягають на значній глибині, а випаровування вологи грунтом дуже зменшується або ж зовсім відсутнє. Вже в перший рік після цього врожай культур підвищується на ЗО—35 %.

На зрошуваних засолених і солонцюватих грунтах агротехніку треба спрямовувати на зменшення випаровування з поверхні грунту й суворо дотримуватись рекомендованих режимів зрошення сільськогосподарських культур, щоб вологість розрахункового шару протягом вегетаційного пе­ріоду не знижувалася нижче 75—80 % НВ.

Важливою культурою на засолених землях є люцерна. Вона дає можливість тривалий час утримувати грунт під покривом рослин. Це зменшує випаровування вологи з поверхні. Для розвитку люцерна по­требує великої кількості вологи, чим сприяє зниженню рівня підгрунто­вих вод. Крім того, вона добре розвинутою кореневою системою підтягує кальцій у верхні шари грунту й нагромаджує органічну речовину.

Одним із основних заходів боротьби з осолонцюванням грунту є їх хімічна меліорація (див. розділ «Хімічна меліорація грунтів», с. 114),

Норма гіпсу для хімічної меліорації грунтів, зрошуваних мінералі­зованими водами, залежить від ступеня мінералізації поливної води, Й хімічного складу й вмісту натрію. Визначають норму за формулою:

(А - 100)

Г = б С • К, (18)

де Г — кількість меліорантів, виражених у тоннах на 1000 м3 зрошу­вальної води; А — вміст іонів натрію у зрошувальній воді, мг-екв/л; Б—■ допустимий вміст іонів натрію у воді, який не викликає погіршення фізичних властивостей грунту, % суми катіонів; С — загальна мінералі­зація зрошувальної води (сума катіонів), мг-єкв/л; К — коефіцієнт пе­рерахунку хімічного меліоранту (для гіпсу він становить 0,086, залізно­го купоросу — 0,139, сірчаної кислоти — 0,049).

В останні роки в Українському НДІ зрошуваного землеробства про­ведені досліди по внесению хімічних меліорантів з поливною водою. Це дає можливість прискорити поліпшення властивостей солонців, за­побігти кіркоутворепшо. З поливною водою меліораит можна вносити в розчиненому вигляді або у вигляді суспензії. Для внесення меліоран­тів з поливною водою створено спеціальну гідроустановку-дозатор «Ге - пічанка».

Найкраще сухий гіпс вносити поверхнево по оранці восени,