Шкідники
Мишовидні гризуни. Найбільш поширені та численні полівки й інші миші, які особливо великої шкоди завдають посівам озимих восени та весною, а під час тривалих відлиг ■— і в зимовий період. Внаслідок пошкоджень посіви зріджуються, рослини ослаблюються, що призводить до зниження врожаю.
Дротяники і несправжні дротяники. Це личинки жуків коваликів і чорнишів, які дуже поширені й систематично пошкоджують зернові культури на Поліссі, в Лісостепу та північних районах Степу. Південніше значної шкоди завдають в умовах зрошення, особливо посівам кукурудзи. Виїдають зародкову частину висіяного насіння, пошкоджують проростки, підземні частини стебла і вузли кущіння, перегризають коріння. Особливо небезпечні в посушливі роки.
Підгризаючі совки. Найбільше поширені озима та оклична совки, які завдають шкоди сходам озимих культур. Гусениці другого покоління виїдають підземну частину стебел або перегризають їх біля поверхні грунту. На півдні сходи кукурудзи значно пошкоджуються гусеницями першого покоління.
Південний сірий довгоносик. Досить поширений у південно-західній частині республіки. Багатоїдний вид, особливо сильно пошкоджує кукурудзу в фазі сходів. В основному шкоди завдають жуки, об’їдаючи проростки, листочки, точки росту.
Хлібна жужелиця. Дуже поширена в Степу і прилеглих районах Лісостепу, а також у Закарпатті й Буковині. Більш шкідлива личинкова стадія: внаслідок живлення личинок проростками, сходами і листям озимих злаків в осінньо-весняний період (личинки активні й узимку під час потеплінь) спостерігається випадання рослин і поява «плішин», а при масовому розмноженні шкідника — повна загибель посіву. Жуки живляться зернівками озимих і ярих колосових культур у період їх наливання і достигання. Висока численність личинок спостерігається, як правило, при розміщенні озимих після стерньових попередників.
Злакові мухи. Дуже поширені і періодично завдають відчутних втрат опоміза, гесснська та озима мухи, а також пшенична (переважно в південних і центральних областях) і шведська (більш численна в західному Лісостепу та на Поліссі) мухи. Личинки озимої мухи та опомізи пошкоджують озимі, личинки решти видів — озимі та ярі колосові культури, а шведської ще й кукурудзу. Пошкодження рослин у фазі сходів звичайно призводить до їх загибелі, у більш пізні фази розвитку — до засихання центрального листка. Личинки озимої мухи весною виїдають вузли кущіння, спричиняючи загибель рослин. Особливо небезпечні мухи на ослаблених, зріджених посівах.
Хлібні клопи. З усіх видів хлібних клопів найбільш небезпечна шкідлива черепашка, яка поширена в Степу. Дуже пошкоджує пшеницю. Дорослі клопи, що перезимували, спричиняють загибель центрального листка, повну або часткову білоколосицю, зменшують густоту продуктивних стебел протягом фази кущіння — формування зернівок. Личинки й клопи нового покоління значно погіршують посівні й технологічні якості зерна у фазі молочно-воскової стиглості.
Стеблові пильщики (трачі). Поширені по всій території республіки, проте більш численні й шкідливі у Степу. Пошкоджують колосові культури, особливо пшеницю. Рослини, в яких розвивалися личинки трачів,
низькопродуктивні. Крім того, в період достигання значна частина пошкоджених стебел обламується біля основи і падає на землю, що збільшує втрати врожаю і ускладнює його збирання.
Хлібні жуки. Поширені австрійський жук, красун та хрестоносець. Найбільшої шкоди завдає австрійський жук (кузька) в Степу та прилеглих районах Лісостепу. Дорослі жуки виїдають зернівки пшениці, жита, ячменю, а також вибивають на землю значну кількість зерна у період наливання.
Смугаста хлібна блоха. Поширена майже в усіх грунтово-кліматичних зонах. Пошкоджує злакові культури, особливо пшеницю, кукурудзу та ячмінь. Жуки виїдають численні дрібні ямки в тканині листків. Дуже небезпечні пошкодження сходів ярих у роки з ранньовесняними посуха ми.
П’явиця. Поширна повсюдно, але господарсько відчутної шкоди завдає у Степу та східному Лісостепу. Пошкоджує колосові й кукурудзу. Найбільш небезпечні личинки п’явиці у весняно-літній період, коли вони активно живляться на посівах пшениці, ячменю та вівса, виїдаючи в листках великі ділянки паренхіми.
Злакові попелиці. Найбільш поширена та численна велика злакова попелиця. Супутніми видами є ячмінна, звичайна злакова (переважно в Степу), черемхова (головним чином на Поліссі та Лісостепу), кукурудзяна, соргова, рисова коренева (на півдні республіки) та ін. Пошкоджують усі види культурних злаків, висмоктуючи соки з листя, верхівок пагонів, колоскових та квіткових лусочок. У пошкоджених рослин знижується насінна продуктивність, при сильному заселенні попелицями в фазі сходів — росту стебла значна кількість продуктивних стебел відмирає.
Злакова листовійка. Значних втрат завдає посівам колосових культур у ряді районів Кримської, Одеської та Херсонської областей. Гусениці спочатку пошкоджують листки, потім колос і його стрижень та колосо - ніжку в період росту стебла — формування зернівки. Пошкодження призводять до білоколосиці та зниження продуктивності стебел.
Стебловий (кукурудзяний) метелик. Поширений в усіх грунтово-кліматичних зонах України, але найбільш шкідливий у західному Лісостепу та Чернівецькій області. Велику загрозу становить на півдні в умовах зрошення. Багатоїдний, сильно пошкоджує кукурудзу, менше — сорго, просо і рис. Гусениці проточують ходи в стеблах, а також поїдають зерно.