Cправочник агронома

Протиерозійні насадження

Протиерозійні насадження на схилах основного водозбору призначені: для перехоплення поверхневого стоку з метою усунення змиву і розмиву грунтів, зволоження орних земель, поліпшення умов створення щільної дернини на щебенюватих ділянках, підвищення господарської ефектив­ності використання вододільних ділянок тощо. До цієї групи насаджень належать водовбирні лісові, лісо-садові, водорегулюючі та прибалкові смуги, а також лісові суцільні насадження на вододілах.

Водовбирні лісосмуги створюють на довгих схилах водозбору з ін­тенсивним поверхневим стоком. Вони складні за формою і змішані за складом з густим підліском шириною в північних районах республіки 60 м, а в південних степових — 20—ЗО м. їх напрямок має відповідати горизонталям схилу або бути близьким до них. На межі з привододіль - ними земельними фондами, де грунти найбільш родючі, водовбирні смуги створюють за лісосадовим типом, а на їх узліссі висаджують щільні ря­ди з чагарників.

Водорегулюючі смуги є допоміжними до водовбирних. Орієнують їх у напрямку, близькому до горизонталей. Ширина смуг залежно від зми - тості грунту і розміру схилів становить від ЗО—40 до 50—60 м. Ство­рюють їх з дерев і чагарників, при цьому, якщо є небезпека змиву грун­ту, загальну кількість чагарників у смугах збільшують до 50—75 %.

Прибалкові лісосмуги за меліоративним призначенням е переважно водорегулюючими. їх створюють щільної конструкції і розташовують у нижній частині схилів вздовж бровки балок на мінімальній (2—3 м) відстані від неї. Вздовж задернованих балок такі смуги насаджують ли­ше в тих випадках, коли їх бровка одночасно являє собою межу полів сівозміни. В цьому разі смуги створюють мінімальної (8—12 м) ширини. На крутих схилах балок лісосмуги розміщують по всьому їх периметру. За наявності^одного крутого, а другого відносно пологого схилу, при­датного за грунтовими умовами для закладання плодових насаджень, смугу розміщують лише вздовж бровки крутого берега. Коли балка зна­ходиться поряд з пасовищем, а межа ріллі з дуже змитим грунтом від­далена від її бровки на значну відстань, лісосмугу створюють на межі польових угідь з пасовищем. На дуже еродованих примережних схилах з наявністю иа їх поверхні численних вимоїн лісові смуги створюють ви­ще цих ерозійних утворень, а площі між бровкою балки і лісосмугою використовують під суцільне залісення. Перед залісенням на таких пло­щах вирівнюють поверхню грунту, а щоб запобігти дальшому його роз­миванню, застосовують борозни або водозатримні вали. Прибалкові лі­сосмуги в Лісостепу, де більше снігу, створюють шириною до 24 м, а в малосніжних районах Степу — шириною до 8 м, при цьому беруть до ува­ги форму схилу. На крутих примережних схилах випуклого профілю, де руйнування грунту найбільш інтенсивне, лісосмуги створюють більшої ширини, ніж на схилах з увігнутим профілем.

Насадження на крутих щебенюватих привододільних схилах створю­ють па більш придатних для лісу ділянках. Цс сприяє поліпшенню лі - сорослинних умов та полегшує проведення наступних робіт по залісен­ню. В таких умовах смуги створюють з 5—7 рядів. Деревні породи і ча­гарники висаджують окремо, чагарники — в зовнішніх рядах, а дерева — у внутрішніх.

Протиерозійні насадження на гідрографічній мережі створюють для запобігання розвитку ерозійних процесів, а також більш раціонального використання еродованих земель.

Прияружні лісосмуги розміщують вздовж бровок ярів з таким роз­рахунком, щоб їхні зовнішні сторони мали менше зламів під прямим та гострим кутами, а також, щоб поверхневий стік до них надходив ши­роким розпиленим фронтом. Якщо збільшення яру в довжину не припи­нилось, то прияружні смуги розміщують вище їх вершини на відстані 20—50 м і лише після закінчення будівництва гідротехнічних споруд. Улоговини, по яких рухається концентрований поверхневий стік, закріп­люють багаторічними травами.

На схилових ярах такі смуги створюють лише тоді, коли вершини ярів виходять на 50 м за бровку балки на примережний схил водозбору. Якщо яр має розгалужену вершину, а відстань між відвершками пере­вищує 100 м, прияружні смуги закладають біля кожного відвершка. При меншій відстані вище відвершків створюють одну суцільну смугу, а пло­щу між окремими відвершками використовують під залуження або су­цільне залісення. На діючих ярах, де інтенсивно формуються укоси, при­яружні смуги розміщують найближче до бровки. Достатнє насичення крайніх рядів прибрівкової частини насадження породами, які добре поновлюються паростками, відводками та кореневищами, сприяє швидко­му самозалісенню ярів. Якщо яр має дуже круті схили, то, враховуючи небезпечність пересування техніки, крайні ряди насаджень розташовують на відстані 2—3 м від бровки.

За слабкого розвитку ерозійних процесів на водозборі прияружні смуги створюють мінімальної (12 м) ширини. Якщо ерозія інтенсивна і в нижніх частинах схилів переважають середньо - та дуже змиті грун­ти, наявні розмиви і глибокі вимоїни, ширину прияружної смуги збіль­шують від 18 до ЗО м.

Прияружним лісовим смугам надають щільної конструкції. До скла­ду прияружних смуг включають велику кількість чагарників (до 50 %), які краще закріплюють верхній шар грунту, сприяють інтенсивному на­громадженню та доброму зберіганню лісової підстилки.

Кольматуючі лісові насадження розміщують на водопідвідних улого­винах і балках з таким розрахунком, щоб вони виходили за їх межі на прилеглу територію водозбору. Для кращого затримання змитого грунту створюють щільні насадження, в яких ряди дерев і чагарників розмі­щують на відстані 25—50 см один від одного. Щоб запобігти розмивам під час підготовки грунту, по тальвегу створюють низькі загороди з жи­вих вербових кілків. Якщо схили водозбору круті і на них переважають змиті грунти, заліснюють всю площу прилеглих схилів. Якщо ж цю пло­щу можна використати в господарських цілях, то по улоговинах ство­рюють кольматуючі смуги, ширина яких відповідає ширині водотоку під час максимального рівня води з додаванням 5—10 м з кожного боку схи­лу. Довжина таких смуг залежить від маси води, що стікає по тальвегу улоговини. Якщо дно балок використовується під сіножаті, мулофільтри роблять з куліс шириною 20—50 м, які чергують із смугами сіножатей такої самої або трохи більшої ширини.

Насадження на берегах балок. На берегах балок і річок, якщо грунт слабоеродований, сіють багаторічні трави і закладають сади. На довгих (100 м і більше) слаборозмигих берегах балок створюють вузькі (8— 9 м) лісосмуги типу полезахисних. їх розміщують по горизонталях на відстані 50 м одна від одної. Короткі і розмиті береги балок відводять під суцільне залісення.

Насадження на ярах. їх призначення — скріпляти грунт і підгрунтя ко­рінням та запобігати дальшому їх руйнуванню. Залісення ярів почи­нають з створення прияружних насаджень. Яри закріпляють гідротех­нічними спорудами за спеціальними проектами. При підготовці грунту під насадження дрібні вимоїни між окремими малими ярками вирів­нюють. Залісення дна доцільне лише у тих ярів, де закінчилось форму­вання поздовжнього профілю русла. Важливо також, щоб до початку цих робіт на водозборі були проведені заходи по організації його терито­рії, застосовувалась протиерозійна агротехніка та була створена мережа захисних насаджень. По дну берегових ярів залісення має бути суціль­ним. В донних ярах для вільного протікання повеневих вод частину рус­ла залишають відкритою. Приблизна площа дна та нижніх частин схи­лів для залісення становить для берегових ярів 25—ЗО, а для донних — 10—15 %. Залісення ярів провадять у такій послідовності: на тіньових схилах 35—45°; у нижній частині частково сположених схилів; на рівній частині дна яру, по якій талі та зливові води течуть тонким шаром. В інших місцях ярів ліс садять лише за наявності сприятливих грунтово- гідрологічних умов. Русло водотоку, як правило, не заліснюють.

Насадження на конусах виносу. Під час проектування закріплення ко­нусів виносу враховують їх стан і господарські потреби. До залісення приступають тоді, коли закінчилось їх формування і вони ще мають ма­лородючий грунт. Якщо ж конуси виносу вкриті шаром відкладів мулу, закінчено закріплення яру, то їх використовують під городи, плантації технічних, насадження плодових та інших культур.

Щільність протиерозійних насаджень визначають головним чином за­лежно від їх цільового призначення. У прибалкових лісосмугах, які ви-

278. Асортимент дерев 1 чагарників для протиерозійних насаджень на чорноземних грунтах Української РСР

конують функції регулювання мікроклімату і снігового покриву на при- мережних схилах і берегах балок, рослини висаджують на відстані 0,7 X 2,5—3 м. В інших насадженнях, які призначені для розпилювання поверхневого стоку, затримання змитого грунту, дощових і снігових вод, відстань між ними зменшують до 0,6—0,7 X 1,5 м. Створення насаджень з чистих рядів дерев і чагарників забезпечує швидке змикання їх крон, зменшує витрати на догляд за грунтом. Якщо рельєф ділянки перешкод­жає застосуванню механізмів для догляду за грунтом, то дерева і чагар­ники змішують у рядах. В насадженнях по дну балок їх розміщують на відстані: чагарникові лози — 0,2 X 0,6 м; чорну смородину, тамарикс, скумпію, аморфу — 0,5X1,5 м; тополі — 2X2 м та З X 3 м.

Асортимент основних деревних і чагарникових порід для протиерозій­них насаджень наведений у таблиці 278.

Технологія створення протиерозійних насаджень. Значна строкатість рельєфу і грунтових умов навіть у межах невеликих ділянок гідрографіч­ної мережі зумовлює застосування диференційованих способів підготов­ки грунту для насаджень. Ці способи мають відповідати не лише проти­ерозійним вимогам, але й забезпечувати достатнє розпушення грунту та підгрунтя із збереженням гумусу в верхньому шарі, нагромадження й збереження вологи, кращу аерацію грунту, зменшення кількості насіння бур’янів у верхньому шарі тощо.

Для створення і ремонту протиерозійних насаджень на схилах вико­ристовують 1—2-річні стандартні сіянці.

За грунтом доглядають до повного змикання культур у рядах і між­ряддях, тобто в перші 4—5 років. Міжряддя та узбіччя обробляють куль­тиваторами. Щоб запобігти механічним пошкодженням коріння і стовбу­рів, в рядах залишають захисну зону шириною 30—40 см. Якщо дерева та чагарники розташовані окремими рядами, то способом сідлання ря­дів чагарника грунт обробляють одночасно в двох сусідніх міжряддях. Глибину культивацій протягом літа поступово зменшують від 12 до 6 см, а для кращого нагромадження вологи восени розпушують на глибину 16 см. Грунт у рядах, а на крутих схилах, де трактор не може проїхати, і в міжряддях обробляють вручну на глибину 6—8 см. Перший обробі­ток провадять безпосередньо після садіння, а наступні — залежно від ущільнення грунту та з’явлення бур’янів.

Догляд за насадженнями. Після того, як крони протиерозійних на­саджень зімкнуться, починають рубки догляду. При цьому видаляють сухі, всихаючі, дуже пошкоджені та відстаючі в рості дерева, а також провадять обновлювальну рубку чагарників. У широких прибалкових та прияружних смугах лісівницькі заходи, включаючи перший догляд за ду­бом, спочатку роблять на одній поздовжній половині, а через 2—3 роки — на другій. У вузьких смугах догляд здійснюють за один прийом, при цьому ряд узлісся залишають незайманим і доглядають за ним окремо — раніше або пізніше. Догляд починають у період опадання листя і за­кінчують на початку весни.

У масивних і ділянкових насадженнях лісівницькі догляди провадять за відповідними інструкціями та рекомендаціями (Правила рубок глав­ного пользования и лесовосстановительных рубок в горных лесах Карпат Украинской ССР.—К. : Минлесхоз УССР, 1983, 22 с; Правила рубок главного пользования и лесовосстановительных рубок в равнинных ле­сах Украинской ССР.— К. : Минлесхоз УССР, 1980, 20 с.).