СОНЯШНИК селекція, насінництво, технологія вирощування
СЕЛЕКЦІЯ САПОЗАІШЛЕНИХ ЛІНІЙ
Вихідний матеріал. Як вихідний матеріал для створення самозапилених ліній найчастіше використовують гібриди соняшника. Весь генофонд старих сортів потрібно зберегти в колекціях, оскільки ними завжди можна скористатися для виведення нових ліній. Життєздатність самозапилених ліній, одержаних з міжлінійних гібридів, при самозапиленні знижується менше, ніж при роботі з сортами.
Одним з можливих шляхів одержання гомозиготного вихідного селекційного матеріалу є використання явища поліембріонії. Частота проявлення багатозародковості у соняшнику досить низька. Як правило, кількість рослин-близнюків становить 1 випадок на 800-1000 насінин. Дослідження, проведені в Сумському державному аграрному університеті [117] з вивчення поліембріонії у соняшника сорту Слобожанський, виявили, що раслини-близнюки можуть бути як диплоїдними, так і різними за плоїдністю. При цьому гаплоїдні рослини мають низьку життєздатність і в більшості випадків стерильні.
Техніка самозапилення. Квітки у соняшника двостатеві. Щоб відбулося запилення своїм пилком і на приймочку не потрапив пилок інших рослин, кошики ізолюють за допомогою ізоляторів [29].
Характер змін при інбридингу. Практично в потомстві будь - якого вихідного матеріалу спостерігається зменшення кількості насіння, що зав’язалося, знижується фертильність пилку, швидкість росту, розмір рослин.
В подальшому після 10-12 років інбридингу у ліній практично вже не знижується життєздатність. Вони стають гомозиготними за більшістю генів, тобто досягають інбредного мінімуму. До цього часу самозапилена популяція представляє собою ряд однорідних, але в той же час послаблених інбредних ліній, які різко відрізняються одна від одної за сукупністю ознак і стійко зберігають свої властивості в наступних поколіннях при самозапиленні.
Методи одержання самозапилених ліній. Існує ряд методів створення самозапилених ліній. При використанні кожного з них необхідно мати розсадник добору, який включає максимальну кількість зразків сортів або гібридів. Бажано провести самозапилення якомога більшої кількості рослин, але не менше 250. Добрі результати дає стандартний метод. Він полягає в доборі кращих рослин та їх потомства в усіх наступних поколіннях до тих пір, доки не буде досягнута потрібна однорідність окремих ліній.
Покращання існуючих самозапилення ліній. Самозапилені лінії, що використовують для одержання гібридів, можуть відзначатися окремими негативними ознаками. В цьому випадку виникає необхідність покращити лінію у відношенні цих ознак. Зробити це потрібно, не погіршуючи комбінаційної здатності і продуктивності гібрида.
З метою покращання однієї ознаки звичайно використовують метод зворотних схрещувань. При першому схрещуванні ця лінія служить материнською формою, а при наступних - батьківською. Умовно позначимо лінії, які беруть участь в схрещуванні А, Б, В, - одержимо схему гібрида: (АхБ)хВ. Якщо гібрид має один суттєвий недолік - чутливість до вовчка, то ця ознака передається йому батьківською лінією В. Підвищити стійкість до хвороби можна, передаючи цю властивість шляхом зворотних схрещувань від іншої резистентної лінії, яку позначимо Д. Роботу проводять за наступною схемою:
- 1-й рік - ВхД - добір стійких до вовчка біотипів;
- 2-й рік - (ВхД)хВ - добір рослин, які поєднують стійкість до хвороби з комплексом ознак лінії В;
- 3-й рік - ((ВхД) X В) х В - добір рослин, які поєднують стійкість до хвороби з комплексом ознак лінії В;
-4-6-й рік - самозапилення, добір рослин, які поєднують стійкість до хвороби з комплексом ознак лінії В.
Покращання лінії може бути досягнуто також одноразовим схрещуванням з наступним самозапиленням і добором на поєднання потрібних ознак.
Соняшник - двостатева рослина, і організувати виробництво гібридного насіння в великих масштабах на основі ручної катрації неможливо. Для цього звичайно використовують:
1) чоловічу стерильність (головним чином цитоплазматичну);
2) генетичну самонесумісність;
3) материнські форми з “генетичними маркерами”;
4) гаметоциди.
Для соняшника притаманне явище самонесумісності, яке обумовлюють генетичні механізми, що контролюють взаємодію стовпчика та пилку. На відміну від інших видів рослин, для яких характерне явище несумісності, у виду Helianthus annuus пилкові зерна мають не по два, а по три ядра, а пригнічення росту пилкових трубок відбувається в стовпчику [124].
В 1930-ті роки в колишньому СРСР було описане та вивчене явище чоловічої стерильності у соняшника, яке може бути успішно використане для виробництва гібридів [89]. Ця ознака чоловічої стерильності у соняшника не пов’язана з будовою цитоплазми, але передається від обох батьків і за цією ознакою спостерігається звичайне розщеплення в потомстві рослин, гетерозиготних за цією ознакою. Подальше вивчення генетики чоловічої стерильності показало, що ця ознака рецесивна, але контролюється полігенно. З насіння одностатевого соняшника при запиленні його пилком нормальних рослин все потомство характеризується двостатевими квітками. В наступних поколіннях йде розщеплення у відношенні 1:3 (одностатевий жіночий тип: нормальний двостатевий). При запиленні одностатевого жіночого соняшника пилком гетерозиготних за цією ознакою рослин у потомстві спостерігається однакове число індивідуумів, схожих на материнські та батьківські рослини [137,138].
Наявність хоча б серед однієї з гібридизованих ліній таких одностатевих жіночих форм значно полегшить роботу в насінництві гібридного соняшнику.
Практичне застосування знайшов лише один тип чоловічої стерильності, який визначається геном ms, і який тісно зчеплений з зеленим забарвленням рослин [139].
Практичне значення для масового виробництва гібридного насіння соняшника набула цитоплазматична чоловіча стерильність (ЦЧС). Зовні її прояви можуть бути різними:
- в квітках можуть зовсім не розвиватись тичинки;
- чоловічі елементи квітки утворюються, але диференціація не відбувається повністю;
- чоловічі елементи квітки утворюють нормальний пилок, але пиляки не розкриваються.
При створенні гібридів рослини з ЦЧС використовують тільки як материнські форми. Потрібно також мати форми, які в кінцевому схрещуванні відновлювали б фертильність гібридів, інакше вони, внаслідок стерильності пилку, не дадуть врожаю насіння. Лінії і сорти, які відновлюють плодовитість потомства з ЦЧС, одержали назву відновлювачів. У соняшника відновлювані фертильності досить поширені. Відновлювальну здатність у батьківської форми гібриду можна досягти відповідними схрещуваннями. Для цього чисту лінію, по якій створюється відновлювач фертильності пилку, схрещують з формою, яка має гени відновлення. Одержаний гібрид запилюється пилком тієї форми, яку необхідно перетворити у відновлювач стерильності.
В деяких дослідженнях показана можливість одержання прояву чоловічої стерильності, близької до 100%, шляхом обробки рослин на певній стадії розвитку розчинами етрела, гібереліне [29]. Проте всі гаметоциди, які випробовуються, не дають однаково стійкої високої стерильності на всіх самозапилених лініях соняшника. В зв’язку з дим вони можуть бути рекомендовані тільки для селекційної роботи при одержанні експериментальних гібридів. Для промислового насінництва гаметоциди повинні задовольняти таким вимогам:
1. Не викликати негативного екологічного ефекту.
2. Забезпечувати індукування чоловічої стерильності, близької до 100%, з морфологічним проявом у вигляді повної редукції пиляків.
3. Забезпечувати високу ефективність гаметоцидів при їх застосуванні в різні фази розвитку рослин і в різних кліматичних умовах.
4. Витрати по застосуванню цих речовин не повинні перевищувати вартість гібридного насіння [113].
Переведення ліній та сортів на стерильну основу. Стерильну форму, яку виділили тим чи іншим способом, звичайно, не можна безпосередньо використовувати для одержання гібридів. Вона повинна відзначатись високою комбінаційною здатністю. На практиці форми з ЦЧС застосовують у зворотних схрещуваннях з тими лініями та сортами, яким хочуть передати стерильність. В наш час практично кожну лінію можна перевести на стерильну основу. З цією метою її пилком запилюють стерильну лінію і потім кілька разів повторюють зворотні схрещування, щоб в потомстві зберегти цінні ознаки фертильної лінії, а від стерильної взяти тільки стерильність, яка передається через цитоплазму материнської рослини.
Необхідне поєднання досягається в порівняно небагатьох по - томствах, оскільки процес передачі цитоплазматичних факторів не пов’язаний з явищем зчеплення, характерним для генів ядра. В селекції звичайно використовують п’ять-сім зворотних схрещувань з добором за ознаками насичуючої форми.
Для розмноження стерильної лінії її запилюють пилком вихідної фертильної лінії, чергуючи рядки в посіві на ізольованій ділянці. Насіння збирають з рослин зі стерильною цитоплазмою. Вихідна лінію одержує назву фертильного аналога даної стерильної лінії, а остання є стерильним аналогом фертильної лінії.
Заслуговує на увагу метод одночасного створення самозапилених ліній та їх стерильних аналогів, коли паралельно із самозапиленням проводять схрещування самозапилених рослин зі стерильною формою, х продовжують до тих пір, поки не буде одержана вирівняна фертильна самозапилена лінія і її стерильний аналог.
Одержання аналогів-відновлювачів. У соняшника відновлювані в сортах-популяціях розповсюджені так широко, що це навіть утруднює виділення джерел стерильності.
В селекції ліній-відновлювачів можна виділити три основних методичних прийоми:
- добір природних відновлювачів з лінійних, сортових та гібридних популяцій;
-селекцію ліній-відновлювачів на стерильній основі цитоплазми;
- селекцію ліній-відновлювачів на фертильній цитоплазмі.
Добір готових ліній шляхом вивчення їх реакції в схрещуваннях з рослинами, які мають різні типи ДЧС, є важливим джерелом поповнення набору ліній-відновлювачів.
Рослини ліній, які надходять у широке розмноження, звичайно неоднорідні за реакцією на ЦЧС внаслідок біологічного та механічного забруднення. В такому матеріалі не вдається методом одноразового самозапилення з одночасним аналізуючим схрещуванням виділити лінію-відновлювач в гомозиготному стані і доводиться повторювати самозапилення і контрольні схрещування. Відновлю - вальну здатність у батьківської форми гібрида можна створити певними схрещуваннями. Для цього самозапилену лінію, за якою створюється відновлювач фертильності пилку, схрещують з джерелом, яке має гени відновлення. Одержаний гібрид запилюють пилком тієї форми, яку можна зробити відновлювачем фертильності. Таке запилення рослин з відновлювальною фертильністю повторюють 5-6 генерацій, доки запилювана форма не стане ідентичною запилювачу за всіми ознаками, крім наявності генів відновлення фертильності пилку [156]. На останньому етапі роботи для стабілізації цієї ознаки проводять самозапилення з одночасним аналізуючим схрещуванням.
Визначення комбінаційної здатності. Самозапилені лінії соняшника, які використовують як компоненти схрещування при виробництві гетерозисних гібридів, оцінюють не тільки за сукупністю господарсько-цінних ознак (врожайність, стійкість до хвороб та шкідників), але й за здатністю давати при схрещуванні з іншими лініями гібридне потомство. Однією з основних ознак батьківських компонентів, що обумовлюють гетерозис гібридного потомства, є їх висока комбінаційна здатність. Тому при гетерозисній селекції важливе значення має добір вихідного матеріалу за господарсько - цінними ознаками і на високу комбінаційну здатність.
Для одержання необхідних даних про комбінаційну здатність створюваних самозапильних ліній використовують схрещування з наступним випробовуванням гібридного потомства.
Для вимірювання комбінаційної здатності служить урожай насіння. Комбінаційна здатність однієї і тієї ж самозапиленої лінії може бути виражена двома способами: середньою величиною гетерозису, який спостерігається у всіх гібридних комбінацій, і відхиленням від цього значення у конкретного гібрида. Перша величина характеризує загальну комбінаційну здатність даної батьківської форми, яка виражається в середньому проявленні ознаки у великій кількості гібридних комбінацій. Загальна комбінаційна здатність показує, яка з інбредних ліній при схрещуванні з багатьма іншими лініями дає найкращі гібриди. Друга величина обумовлює специфічну комбінаційну здатність або індивідуальне проявлення інбредної лінії в окремій специфічній гібридній комбінації.
Таким чином, у селекційних самозапилених ліній соняшника можна контролювати стійкість до вовчка, несправжньої борошнистої роси, відновлювально-закріплюючу здатність, розгалуження стебла, нахил кошика, висоту рослин, кількість листків, діаметр кошика, кількість насіння в кошику, масу 1000 насінин, лушпинність, олійність насіння. Створення гібридів соняшника залежить від успішної селекції самозапилених ліній з заданими параметрами і проявом гетерозису за цими ознаками. Враховуючи різну генетичну детермінацію господарсько-цінних ознак, деякі автори запропонували моделі генотипів соняшника для конкретних регіонів [20].
Враховуючи ступінь впливу генетичних детермінантів і факторів довкілля, що змінюються, на прояв окремих ознак рослин і ефект гетерозису можна з певною надійністю селектувати високоврожайні гібриди соняшника. Найбільш подуктивними є гібридні комбінації, які поєднують крупнонасіннєві малоквіткові і дрібно - насіннєві багатоквіткові батьківські форми.
Гібриди соняшника першого покоління досить однорідні за такими морфологічними ознаками, як висота рослин, нахил кошика, дружність проходження фаз росту і розвитку, стійкість до вовчка, несправжньої борошнистої роси тощо. Сорти значно варіюють за цими ознаками, що веде до зниження врожайності.