Протиерозійні насадження
Протиерозійні насадження на схилах основного водозбору призначені: для перехоплення поверхневого стоку з метою усунення змиву і розмиву грунтів, зволоження орних земель, поліпшення умов створення щільної дернини на щебенюватих ділянках, підвищення господарської ефективності використання вододільних ділянок тощо. До цієї групи насаджень належать водовбирні лісові, лісо-садові, водорегулюючі та прибалкові смуги, а також лісові суцільні насадження на вододілах.
Водовбирні лісосмуги створюють на довгих схилах водозбору з інтенсивним поверхневим стоком. Вони складні за формою і змішані за складом з густим підліском шириною в північних районах республіки 60 м, а в південних степових — 20—ЗО м. їх напрямок має відповідати горизонталям схилу або бути близьким до них. На межі з привододіль - ними земельними фондами, де грунти найбільш родючі, водовбирні смуги створюють за лісосадовим типом, а на їх узліссі висаджують щільні ряди з чагарників.
Водорегулюючі смуги є допоміжними до водовбирних. Орієнують їх у напрямку, близькому до горизонталей. Ширина смуг залежно від зми - тості грунту і розміру схилів становить від ЗО—40 до 50—60 м. Створюють їх з дерев і чагарників, при цьому, якщо є небезпека змиву грунту, загальну кількість чагарників у смугах збільшують до 50—75 %.
Прибалкові лісосмуги за меліоративним призначенням е переважно водорегулюючими. їх створюють щільної конструкції і розташовують у нижній частині схилів вздовж бровки балок на мінімальній (2—3 м) відстані від неї. Вздовж задернованих балок такі смуги насаджують лише в тих випадках, коли їх бровка одночасно являє собою межу полів сівозміни. В цьому разі смуги створюють мінімальної (8—12 м) ширини. На крутих схилах балок лісосмуги розміщують по всьому їх периметру. За наявності^одного крутого, а другого відносно пологого схилу, придатного за грунтовими умовами для закладання плодових насаджень, смугу розміщують лише вздовж бровки крутого берега. Коли балка знаходиться поряд з пасовищем, а межа ріллі з дуже змитим грунтом віддалена від її бровки на значну відстань, лісосмугу створюють на межі польових угідь з пасовищем. На дуже еродованих примережних схилах з наявністю иа їх поверхні численних вимоїн лісові смуги створюють вище цих ерозійних утворень, а площі між бровкою балки і лісосмугою використовують під суцільне залісення. Перед залісенням на таких площах вирівнюють поверхню грунту, а щоб запобігти дальшому його розмиванню, застосовують борозни або водозатримні вали. Прибалкові лісосмуги в Лісостепу, де більше снігу, створюють шириною до 24 м, а в малосніжних районах Степу — шириною до 8 м, при цьому беруть до уваги форму схилу. На крутих примережних схилах випуклого профілю, де руйнування грунту найбільш інтенсивне, лісосмуги створюють більшої ширини, ніж на схилах з увігнутим профілем.
Насадження на крутих щебенюватих привододільних схилах створюють па більш придатних для лісу ділянках. Цс сприяє поліпшенню лі - сорослинних умов та полегшує проведення наступних робіт по залісенню. В таких умовах смуги створюють з 5—7 рядів. Деревні породи і чагарники висаджують окремо, чагарники — в зовнішніх рядах, а дерева — у внутрішніх.
Протиерозійні насадження на гідрографічній мережі створюють для запобігання розвитку ерозійних процесів, а також більш раціонального використання еродованих земель.
Прияружні лісосмуги розміщують вздовж бровок ярів з таким розрахунком, щоб їхні зовнішні сторони мали менше зламів під прямим та гострим кутами, а також, щоб поверхневий стік до них надходив широким розпиленим фронтом. Якщо збільшення яру в довжину не припинилось, то прияружні смуги розміщують вище їх вершини на відстані 20—50 м і лише після закінчення будівництва гідротехнічних споруд. Улоговини, по яких рухається концентрований поверхневий стік, закріплюють багаторічними травами.
На схилових ярах такі смуги створюють лише тоді, коли вершини ярів виходять на 50 м за бровку балки на примережний схил водозбору. Якщо яр має розгалужену вершину, а відстань між відвершками перевищує 100 м, прияружні смуги закладають біля кожного відвершка. При меншій відстані вище відвершків створюють одну суцільну смугу, а площу між окремими відвершками використовують під залуження або суцільне залісення. На діючих ярах, де інтенсивно формуються укоси, прияружні смуги розміщують найближче до бровки. Достатнє насичення крайніх рядів прибрівкової частини насадження породами, які добре поновлюються паростками, відводками та кореневищами, сприяє швидкому самозалісенню ярів. Якщо яр має дуже круті схили, то, враховуючи небезпечність пересування техніки, крайні ряди насаджень розташовують на відстані 2—3 м від бровки.
За слабкого розвитку ерозійних процесів на водозборі прияружні смуги створюють мінімальної (12 м) ширини. Якщо ерозія інтенсивна і в нижніх частинах схилів переважають середньо - та дуже змиті грунти, наявні розмиви і глибокі вимоїни, ширину прияружної смуги збільшують від 18 до ЗО м.
Прияружним лісовим смугам надають щільної конструкції. До складу прияружних смуг включають велику кількість чагарників (до 50 %), які краще закріплюють верхній шар грунту, сприяють інтенсивному нагромадженню та доброму зберіганню лісової підстилки.
Кольматуючі лісові насадження розміщують на водопідвідних улоговинах і балках з таким розрахунком, щоб вони виходили за їх межі на прилеглу територію водозбору. Для кращого затримання змитого грунту створюють щільні насадження, в яких ряди дерев і чагарників розміщують на відстані 25—50 см один від одного. Щоб запобігти розмивам під час підготовки грунту, по тальвегу створюють низькі загороди з живих вербових кілків. Якщо схили водозбору круті і на них переважають змиті грунти, заліснюють всю площу прилеглих схилів. Якщо ж цю площу можна використати в господарських цілях, то по улоговинах створюють кольматуючі смуги, ширина яких відповідає ширині водотоку під час максимального рівня води з додаванням 5—10 м з кожного боку схилу. Довжина таких смуг залежить від маси води, що стікає по тальвегу улоговини. Якщо дно балок використовується під сіножаті, мулофільтри роблять з куліс шириною 20—50 м, які чергують із смугами сіножатей такої самої або трохи більшої ширини.
Насадження на берегах балок. На берегах балок і річок, якщо грунт слабоеродований, сіють багаторічні трави і закладають сади. На довгих (100 м і більше) слаборозмигих берегах балок створюють вузькі (8— 9 м) лісосмуги типу полезахисних. їх розміщують по горизонталях на відстані 50 м одна від одної. Короткі і розмиті береги балок відводять під суцільне залісення.
Насадження на ярах. їх призначення — скріпляти грунт і підгрунтя корінням та запобігати дальшому їх руйнуванню. Залісення ярів починають з створення прияружних насаджень. Яри закріпляють гідротехнічними спорудами за спеціальними проектами. При підготовці грунту під насадження дрібні вимоїни між окремими малими ярками вирівнюють. Залісення дна доцільне лише у тих ярів, де закінчилось формування поздовжнього профілю русла. Важливо також, щоб до початку цих робіт на водозборі були проведені заходи по організації його території, застосовувалась протиерозійна агротехніка та була створена мережа захисних насаджень. По дну берегових ярів залісення має бути суцільним. В донних ярах для вільного протікання повеневих вод частину русла залишають відкритою. Приблизна площа дна та нижніх частин схилів для залісення становить для берегових ярів 25—ЗО, а для донних — 10—15 %. Залісення ярів провадять у такій послідовності: на тіньових схилах 35—45°; у нижній частині частково сположених схилів; на рівній частині дна яру, по якій талі та зливові води течуть тонким шаром. В інших місцях ярів ліс садять лише за наявності сприятливих грунтово- гідрологічних умов. Русло водотоку, як правило, не заліснюють.
Насадження на конусах виносу. Під час проектування закріплення конусів виносу враховують їх стан і господарські потреби. До залісення приступають тоді, коли закінчилось їх формування і вони ще мають малородючий грунт. Якщо ж конуси виносу вкриті шаром відкладів мулу, закінчено закріплення яру, то їх використовують під городи, плантації технічних, насадження плодових та інших культур.
Щільність протиерозійних насаджень визначають головним чином залежно від їх цільового призначення. У прибалкових лісосмугах, які ви-
278. Асортимент дерев 1 чагарників для протиерозійних насаджень на чорноземних грунтах Української РСР
Протиерозійні насадження |
|||||||||
схилові, прибалкові та прияружні |
берегові та донні |
яружні |
|||||||
Порода |
чорноземи |
||||||||
• *« .2 S с « |
і И к «а я 2 СО Я |
Ш О с к Е- |
, Я) (Я я а» с « |
. к Я. я я я Я V |
« о с я Е- |
'5 «: |
і « я « CQ СО со &* |
ffl О С я Е- |
|
Дуб звичайний |
Головні + + |
породи + + |
4- |
4- |
+ |
+ |
+ |
||
Модрина сибірська |
— |
— |
+ |
— |
4- |
4 |
4- |
+ |
|
Сосна звичайна |
— |
-і- |
— |
4 |
— |
||||
Сосна чорна |
+ |
4- |
+ |
н- |
— |
— |
— |
— |
|
Ялина |
— |
— |
— |
+ |
4- |
— |
— |
— |
|
Береза бородавчаста |
— |
+ |
+ |
— |
4- |
4 |
— |
4 |
-1- |
Акація біла |
4- |
+ |
4- |
+ |
4- |
4- |
+ |
+ |
н- |
Гледичія триколючкова |
+ |
— |
-І- |
— |
— |
+ |
+ |
||
Тополі біла і канадська |
— |
1- |
+ |
4- |
4 |
-1- |
|||
Ялівець віргінський |
+ |
4- |
+ |
— |
— |
||||
В’яз вузьколистий |
+ |
+ |
-- |
4- |
+ |
— |
+ |
— |
— |
Клен гостролистий |
Супутні -1- + |
породи + + |
4- |
-1- |
4- |
4- |
|||
Клен польовий |
+ |
+- |
+ |
4- |
4- |
— |
+ |
+ |
н- |
Липа дрібнолиста |
— |
-I- |
+ |
4- |
4- |
+ |
+ |
||
Ялівець віргінський |
4 |
-I- |
|||||||
Ясен зелений |
4- |
||||||||
Черешня |
4 |
+ |
+ |
— |
4- |
+ |
— |
— |
|
Шовковиця |
4- |
+ |
+ |
+ |
|||||
Яблуня дика |
4 |
+ |
+ |
4 |
+ |
— |
+ |
||
Абрикос |
+ |
-1- |
— |
4- |
4- |
— |
— |
— |
|
Груша |
+ |
+• |
*ь |
4- |
+ |
4- |
+ |
4- |
■ |
Вишня |
--- |
4- |
+ |
--- |
— |
--- |
— |
+ |
+ |
Бирючина |
+ |
Чагарники + + |
+ |
+ |
+ |
4- |
|||
Бузина чорна |
4- |
+ |
— |
4- |
+ |
+ |
— |
4- |
4- |
Гордовина |
4- |
+ |
— |
— |
— |
+ |
— |
+ |
4- |
Жимолость татарська |
4- |
4 |
— |
+ |
- |
— |
— |
+ |
+ |
Клен татарським |
— |
+ |
+ |
+ |
+ |
— |
+ |
+ |
|
Ліщина |
— |
4 |
+ |
4- |
+ |
+ |
— |
+ |
4- |
Лох вузьколистий |
4- |
4 |
+ |
— |
— |
— |
+ |
+ |
4- |
Обліпиха |
4- |
+ |
+ |
— |
+ |
— |
4 |
4 |
|
Свидина |
+ |
4 |
+ |
4- |
+ |
+ |
— |
+ |
4- |
Скумпія |
+ |
4 |
__ |
4- |
+ |
— |
+ |
4 |
— |
Смородина золотиста |
+ |
4 |
— |
— |
— |
— |
+ |
4 |
4- |
Терн |
— |
— |
— |
— |
— |
— |
+ |
4 |
+ |
Примітка Крім вищезгаданих порід, для яружних насаджень в зоні чорноземів звичайних та глибоких можна використовувати осику, верби білу та ламку, а в усіх інших протиерозійних насадженнях — тополю чорну та в’яз звичайний. Клен ясенолистий на чорноземах південних та звичайних придатний для вирощування у вигляді домішки для крайніх біля бровки рядів прияружних насаджень. |
конують функції регулювання мікроклімату і снігового покриву на при- мережних схилах і берегах балок, рослини висаджують на відстані 0,7 X 2,5—3 м. В інших насадженнях, які призначені для розпилювання поверхневого стоку, затримання змитого грунту, дощових і снігових вод, відстань між ними зменшують до 0,6—0,7 X 1,5 м. Створення насаджень з чистих рядів дерев і чагарників забезпечує швидке змикання їх крон, зменшує витрати на догляд за грунтом. Якщо рельєф ділянки перешкоджає застосуванню механізмів для догляду за грунтом, то дерева і чагарники змішують у рядах. В насадженнях по дну балок їх розміщують на відстані: чагарникові лози — 0,2 X 0,6 м; чорну смородину, тамарикс, скумпію, аморфу — 0,5X1,5 м; тополі — 2X2 м та З X 3 м.
Асортимент основних деревних і чагарникових порід для протиерозійних насаджень наведений у таблиці 278.
Технологія створення протиерозійних насаджень. Значна строкатість рельєфу і грунтових умов навіть у межах невеликих ділянок гідрографічної мережі зумовлює застосування диференційованих способів підготовки грунту для насаджень. Ці способи мають відповідати не лише протиерозійним вимогам, але й забезпечувати достатнє розпушення грунту та підгрунтя із збереженням гумусу в верхньому шарі, нагромадження й збереження вологи, кращу аерацію грунту, зменшення кількості насіння бур’янів у верхньому шарі тощо.
Для створення і ремонту протиерозійних насаджень на схилах використовують 1—2-річні стандартні сіянці.
За грунтом доглядають до повного змикання культур у рядах і міжряддях, тобто в перші 4—5 років. Міжряддя та узбіччя обробляють культиваторами. Щоб запобігти механічним пошкодженням коріння і стовбурів, в рядах залишають захисну зону шириною 30—40 см. Якщо дерева та чагарники розташовані окремими рядами, то способом сідлання рядів чагарника грунт обробляють одночасно в двох сусідніх міжряддях. Глибину культивацій протягом літа поступово зменшують від 12 до 6 см, а для кращого нагромадження вологи восени розпушують на глибину 16 см. Грунт у рядах, а на крутих схилах, де трактор не може проїхати, і в міжряддях обробляють вручну на глибину 6—8 см. Перший обробіток провадять безпосередньо після садіння, а наступні — залежно від ущільнення грунту та з’явлення бур’янів.
Догляд за насадженнями. Після того, як крони протиерозійних насаджень зімкнуться, починають рубки догляду. При цьому видаляють сухі, всихаючі, дуже пошкоджені та відстаючі в рості дерева, а також провадять обновлювальну рубку чагарників. У широких прибалкових та прияружних смугах лісівницькі заходи, включаючи перший догляд за дубом, спочатку роблять на одній поздовжній половині, а через 2—3 роки — на другій. У вузьких смугах догляд здійснюють за один прийом, при цьому ряд узлісся залишають незайманим і доглядають за ним окремо — раніше або пізніше. Догляд починають у період опадання листя і закінчують на початку весни.
У масивних і ділянкових насадженнях лісівницькі догляди провадять за відповідними інструкціями та рекомендаціями (Правила рубок главного пользования и лесовосстановительных рубок в горных лесах Карпат Украинской ССР.—К. : Минлесхоз УССР, 1983, 22 с; Правила рубок главного пользования и лесовосстановительных рубок в равнинных лесах Украинской ССР.— К. : Минлесхоз УССР, 1980, 20 с.).