Cправочник агронома

Шкідники

Мишовидні гризуни. Найбільш поширені та численні полівки й інші миші, які особливо великої шкоди завдають посівам озимих восени та весною, а під час тривалих відлиг ■— і в зимовий період. Внаслідок по­шкоджень посіви зріджуються, рослини ослаблюються, що призводить до зниження врожаю.

Дротяники і несправжні дротяники. Це личинки жуків коваликів і чорнишів, які дуже поширені й систематично пошкоджують зернові куль­тури на Поліссі, в Лісостепу та північних районах Степу. Південніше значної шкоди завдають в умовах зрошення, особливо посівам кукурудзи. Виїдають зародкову частину висіяного насіння, пошкоджують проростки, підземні частини стебла і вузли кущіння, перегризають коріння. Особли­во небезпечні в посушливі роки.

Підгризаючі совки. Найбільше поширені озима та оклична совки, які завдають шкоди сходам озимих культур. Гусениці другого покоління ви­їдають підземну частину стебел або перегризають їх біля поверхні грун­ту. На півдні сходи кукурудзи значно пошкоджуються гусеницями першо­го покоління.

Південний сірий довгоносик. Досить поширений у південно-західній частині республіки. Багатоїдний вид, особливо сильно пошкоджує куку­рудзу в фазі сходів. В основному шкоди завдають жуки, об’їдаючи про­ростки, листочки, точки росту.

Хлібна жужелиця. Дуже поширена в Степу і прилеглих районах Лісо­степу, а також у Закарпатті й Буковині. Більш шкідлива личинкова ста­дія: внаслідок живлення личинок проростками, сходами і листям озимих злаків в осінньо-весняний період (личинки активні й узимку під час по­теплінь) спостерігається випадання рослин і поява «плішин», а при масо­вому розмноженні шкідника — повна загибель посіву. Жуки живляться зернівками озимих і ярих колосових культур у період їх наливання і до­стигання. Висока численність личинок спостерігається, як правило, при розміщенні озимих після стерньових попередників.

Злакові мухи. Дуже поширені і періодично завдають відчутних втрат опоміза, гесснська та озима мухи, а також пшенична (переважно в пів­денних і центральних областях) і шведська (більш численна в західно­му Лісостепу та на Поліссі) мухи. Личинки озимої мухи та опомізи по­шкоджують озимі, личинки решти видів — озимі та ярі колосові культу­ри, а шведської ще й кукурудзу. Пошкодження рослин у фазі сходів звичайно призводить до їх загибелі, у більш пізні фази розвитку — до засихання центрального листка. Личинки озимої мухи весною виїдають вузли кущіння, спричиняючи загибель рослин. Особливо небезпечні мухи на ослаблених, зріджених посівах.

Хлібні клопи. З усіх видів хлібних клопів найбільш небезпечна шкід­лива черепашка, яка поширена в Степу. Дуже пошкоджує пшеницю. До­рослі клопи, що перезимували, спричиняють загибель центрального лист­ка, повну або часткову білоколосицю, зменшують густоту продуктивних стебел протягом фази кущіння — формування зернівок. Личинки й клопи нового покоління значно погіршують посівні й технологічні якості зерна у фазі молочно-воскової стиглості.

Стеблові пильщики (трачі). Поширені по всій території республіки, проте більш численні й шкідливі у Степу. Пошкоджують колосові куль­тури, особливо пшеницю. Рослини, в яких розвивалися личинки трачів,

низькопродуктивні. Крім того, в період достигання значна частина по­шкоджених стебел обламується біля основи і падає на землю, що збіль­шує втрати врожаю і ускладнює його збирання.

Хлібні жуки. Поширені австрійський жук, красун та хрестоносець. Найбільшої шкоди завдає австрійський жук (кузька) в Степу та при­леглих районах Лісостепу. Дорослі жуки виїдають зернівки пшениці, жита, ячменю, а також вибивають на землю значну кількість зерна у період наливання.

Смугаста хлібна блоха. Поширена майже в усіх грунтово-кліматичних зонах. Пошкоджує злакові культури, особливо пшеницю, кукурудзу та ячмінь. Жуки виїдають численні дрібні ямки в тканині листків. Дуже небезпечні пошкодження сходів ярих у роки з ранньовесняними по­суха ми.

П’явиця. Поширна повсюдно, але господарсько відчутної шкоди зав­дає у Степу та східному Лісостепу. Пошкоджує колосові й кукурудзу. Найбільш небезпечні личинки п’явиці у весняно-літній період, коли вони активно живляться на посівах пшениці, ячменю та вівса, виїдаючи в листках великі ділянки паренхіми.

Злакові попелиці. Найбільш поширена та численна велика злакова попелиця. Супутніми видами є ячмінна, звичайна злакова (переважно в Степу), черемхова (головним чином на Поліссі та Лісостепу), кукурудзя­на, соргова, рисова коренева (на півдні республіки) та ін. Пошкоджують усі види культурних злаків, висмоктуючи соки з листя, верхівок пагонів, колоскових та квіткових лусочок. У пошкоджених рослин знижується на­сінна продуктивність, при сильному заселенні попелицями в фазі сходів — росту стебла значна кількість продуктивних стебел відмирає.

Злакова листовійка. Значних втрат завдає посівам колосових культур у ряді районів Кримської, Одеської та Херсонської областей. Гусениці спочатку пошкоджують листки, потім колос і його стрижень та колосо - ніжку в період росту стебла — формування зернівки. Пошкодження при­зводять до білоколосиці та зниження продуктивності стебел.

Стебловий (кукурудзяний) метелик. Поширений в усіх грунтово-кліма­тичних зонах України, але найбільш шкідливий у західному Лісостепу та Чернівецькій області. Велику загрозу становить на півдні в умовах зро­шення. Багатоїдний, сильно пошкоджує кукурудзу, менше — сорго, просо і рис. Гусениці проточують ходи в стеблах, а також поїдають зерно.