Зрошення земель
Дані наукових установ і передовий досвід свідчать, що найбільша віддача зрошуваного гектара за будь-яких погодних умов і зокрема в дуже посушливі роки забезпечується завдяки таким заходам: впровадженню високоврожайних сортів та гібридів сільськогосподарських культур, які добре реагують на зрошення та підвищені норми добрив; освоєнню науково обгрунтованих сівозмін з раціональною структурою посівних площ, що відповідає вимогам спеціалізації і концентрації сільськогосподарського виробництва; застосуванню раціональних прийомів обробітку грунту і догляду за посівами, індустріальних технологій вирощування сільськогосподарських культур; внесенню в оптимальні строки розрахованих норм органічних і мінеральних добрив під запланований урожай, з врахуванням досягнутого рівня родючості грунту; своєчасному проведенню поливів рекомендованими нормами та ефективних заходів боротьби з шкідниками, хворобами і бур’янами; підтриманню хорошого меліоративного стану зрошуваних земель, не допускаючи їх засолення або заболочування.
На зрошуваних землях необхідно використовувати всі агроприйоми, які сприяють нагромадженню і збереженню природних запасів вологи. Зрошенням лише поповнюється та кількість вологи, якої не вистачає для формування певного врожаю.
Структура посівних площ. На відміну від незрошуваних культури для зрошуваних земель підбирають з врахуванням і періоду зайнятості ними поливної площі та затрат тепла на формування врожаю.
Індекс сезонності культур, тобто період зайнятості поливної площі, визначають за формулою:
[=JL.100, (12)
К
де І — індекс сезонності культур, %; В — вегетаційний період культури, днів; К — тривалість вегетаційного періоду року, днів.
Затрати тепла на формування врожаю можуть бути враховані шляхом визначення індекса продуктивності культури, тобто виходу продукції з 1 га на 1 °С тепла вегетаційного періоду культури або ж затрат тепла на 1 ц продукції:
Іп = - у., (13)
де Іп — індекс продуктивності культури, кг/га на 1 °С; П — продуктивність культури, кг/га; Т — сума температур за вегетаційний період культури, град.
У Степу на поливних землях в основному вирощують зернові, овочеві і кормові культури та картоплю. В останні роки питома вага зернових
у структурі посівів становить ЗО—32, кормових — 48—50 %.
Важливим резервом підвищення ефективності використання зрошуваних земель є вдосконалення структури посівних площ з насиченням сівозмін найбільш урожайними й цінними культурами і вирощуванням 2—3 урожаїв за рік. Із зернофуражних культур — це, насамперед, кукурудза на зерно, із зернобобових — соя, із кормових — люцерна, кормові коренеплоди, ріпак та ін.
Відповідність насичення сівозмін певними культурами з вологозабезпеченістю зрошувальною системою визначають за зміненою формулою гідромодуля:
a = Jj_86WL (1})
т
де a — питома вага культури або груп культур з близьким режимом зрошення, %; q—гідромодуль зрошувальної системи, л/с на 1 га; Т* поливний період, днів; т — поливна норма, м3/га.
При встановленні чергування культур у сівозміні треба дотримуватись таких вимог: бобові культури повинні чергуватися з небобовими, культури, що мають глибокопроникаючу кореневу систему,— з культурами, в яких вона знаходиться в верхньому шарі, просапні — з культурами звичайної рядкової сівби.
Добрими попередниками озимої пшениці є пласт і оборот пласта люцерни, кукурудза на силос і зелений корм, ранні й середньостиглі овочеві культури та картопля. Повторне розміщення пшениці після пшениці допускається тільки по обороту пласта люцерни в разі виробничої необхідності й дотримання системи заходів, що гарантує високий урожай.
Кукурудза в меншій мірі реагує на попередники. її можна розміщувати на одному полі протягом двох-трьох років, що дає змогу вирощувати її у спеціалізованій зерновій сівозміні з використанням триазино- вих гербіцидів.
На зрошуваних землях у сівозміні люцерні відводиться основна роль. Після збирання врожаю вона у перший рік використання залишає в. грунті 4—4,5 т/га повітряносухої речовини, а в кінці другого року — 6—6,5 т/га, яка містить 1,6% азоту, 0,6 — фосфору і 0,66% калію.
Особливо велика роль люцерни в кормових, прифермських, овоче - кормових, овочевих та рисових сівозмінах, де внаслідок інтенсивного зрошення швидко погіршуються водно-фізичні властивості грунту, створюються передумови вторинного засолення й заболочування, збільшується забур’яненість посівів. Оптимальне насичення посівами люцерни плодозмінних, зерно-трав’яних і трав’яно-просапних сівозмін — 20—30 %, кормових і прифермських — ЗО—40; овоче-кормових і рисових — 25—ЗО, спеціалізованих кормових сівозмін з промисловою переробкою кормів — 40—60 %.
Більшість культур в основних посівах використовують 35—60 % вегетаційного періоду року. Тому вирощування проміжних культур ранньовесняного, післяукісного, післяжнивного й осіннього строків сівби дає можливість додатково одержати до 17—25 ц к. од. з 1 га сівозмінної площі. Під проміжні культури залежно від типу й виду сівозміни можна відводити до ЗО—35 % сівозмінної площі.
При існуючій спеціалізації раціональними розмірами трав’яно-просапних, плодозмінних і зерно-трав’яних сівозмін є 7—10-пільні (700— 1000 га), а з посівами буряків та картоплі (450—700 га), кормових, прифермських і овоче-кормових — 6—9-пільні (600—900 га), овочевих—-
6— 8-пільні (300—350 га), рисових — 6—8-пільні (500—600 га).
У господарствах з малими площами поливних земель кількість полів і їх площі зменшують до розмірів, що забезпечують раціональне використання дощувальної, меліоративної та сільськогосподарської техніки. В спеціалізованих сівозмінах кількість полів може становити 3—5, площа — 1000—1500 га.
На зрошуваних землях найбільш ефективний різноглибинний основний обробіток грунту, який провадять з врахуванням біологічних особливостей культур, стану грунту, попередників і забур’яненості полів. При цьому поліпшується структура орного шару, об’ємна маса якого, наближається до оптимальної, збільшується кількість і посилюється діяльність мікроорганізмів.
В освоєних сівозмінах з посівами люцерни різноглибинним обробітком грунту в поєднанні з внесенням органічних і мінеральних добрив, використанням високоефективних гербіцидів, раціональним поливним режимом відбувається окультурення орного шару, створюються можливості для мінімалізації його обробітку.
У таблиці 78 наведено орієнтовну систему обробітку грунту під основні сільськогосподарські культури в сівозміні, яка розроблена на основі багаторічних досліджень Українського НДІ зрошуваного землеробства та узагальнення передового досвіду.
Удобрення. На зрошуваних землях важливе значення має внесення органічних добрив. Ефективність їх залежить від якості. В районах зрошуваного землеробства гній краще зберігати в ущільнених штабелях, вкритих шаром землі. Однак і при цьому спостерігаються втрати азоту. Для їх зменшення до гною додають 1,5—3 % суперфосфату. У господарствах, що мають солонці й солонцюваті грунти, замість нього додають гіпс—5—10 % маси гною. Завдяки цьому втрати азоту зменшуються на 30—40 %.
Органічні добрива вносять під зяблеву оранку, в основному під кукурудзу, цукрові й кормові буряки, овочеві й картоплю.
Номер
Зяблева оранка на глибину 25—27 см |
поля
1 Ярий ячмінь на зерно або кукурудза на зелений корм з підсівом люцерни
2 Люцерна
3 Люцерна
4 Озима пшениця - f-
+ післяжнивна кукурудза або злаково-бобові сумішки на зелений корм
5 Кукурудза па зерно
Лущення на 8—-10 см, оранка на 28—ЗО см, після вологозарядки культивація з боронуванням
Дискування на 8—10 см, оранка на 20— 22 см або сівба СЗС-2,1 без оранки
Зяблева оранка на 28—30 см
6 Кукурудза на силос |
Зяблева оранка на 28—30 см
7 Озима пшениця -|-
піеляжішшіа кукурудза або злаково-бобові сумішки на зелений корм
8 Кукурудза па зерно
Дискування па 10—12 см, оранка на 25— 27 см після вологозарядки дискування або культивація
Оранка на 20—22 см, після поливу боронування або сівба сівалкою СЗС-2,1 без оранки
Зяблева оранка на 28—ЗО см
Мінеральні добрива, як і органічні, підвищують родючість грунту. Так, за даними Українського НДІ зрошуваного землеробства щорічне внесення 4,5 ц/га аміачної селітри збільшило за ротацію семипільної сівозміни вміст нітратів в орному шарі грунту на 31 мг на 1 кг грунту порівняно з ділянкою, де не застосовували азотних добрив. Систематичне внесення 3 ц/га суперфосфату підвищило за ротацію вміст Р2О5 до 34,8 мг па 1 кг грунту, а при внесенні 6 ц/га—до 43,2 мг, тоді як на ділянці, де цих добрив не застосовували, вміст Р2О5 становив 12,9‘мг на 1 кг грунту. Кращий ефект дає одночасне внесення фосфорних і азотних добрив.
Застосування калійних добрив на азотно-фосфорному фоні практично не дає приростів урожаю, що пояснюється доброю забезпеченістю грунту калієм, коли вміст його перевищує 25 мг на 100 г грунту.
Норми органічних і мінеральних добрив наведено в розділі «Удобрення культур у сівозмінах» (с. 96).
Режим зрошення. Правильний режим зрошення регулює водний, поживний і тепловий режими грунту, запобігає ерозії, заболоченню й засоленню грунту, сприяє найбільш ефективному використанню земельних та водних ресурсів.
Післяпосівний |
Передпосівний
Закриття вологи, культивація на 6— 8 см з боронуванням
Культивація на 6—8 см з боронуванням
Культивація на 6—8 см з боронуванням
Закриття вологи боронуванням, перша культивація на 12—14 см або чизелю - вания з коткуванням, друга культивація на 8—10 см з боронуванням
Закриття вологи боронуванням, перша культивація на 12—14 см або чизелю - ванпя на 14—16 см, друга культивація на 8—10 см з боронуванням Культивація на 6—8 см з боронуванням
Культивація на 6—8 см з боронуванням
Закриття вологи боронуванням, перша культивація на 12—14 см або чизелю- ванип з коткуванням, друга культивація на 8—10 см з боронуванням
Боронування після збирання покривної культури
Ранньовесняне розпушування грунту культиваторами, обладнаними долотами, після укосів — щілювання Те саме
При необхідності своєчасне боронування рано навесні в 1—2 сліди
Боронування до і після сходів, три М'Ж - рядних обробітки з нарізуванням борозен - щілин перед першим поливом. При індустріальній технології без обробітків і боронувань
Боронування до і після сходів, три міжрядних обробітки з нарізуванням борозен - щілин. При індустріальній технології — без міжрядних обробітків і боронувань При необхідності своєчасне боронування рано навесні в два сліди
Боронування до і після сходів, три міжрядних обробітки з нарізуванням борозен - щілин. При індустріальній технології — без міжрядних обробітків і боронувань
В умовах зрошення висівають сорти й гібриди сільськогосподарських культур інтенсивного типу, які для нормального розвитку потребують значної кількості вологи, особливо в посушливі роки. У дослідах Українського НДІ зрошуваного землеробства в південному Степу УРСР сумарне водоспоживання озимої пшениці в середньосухі й сухі роки становить 3500—4200 м3/га, кукурудзи на зерно — 5500—6000, сої — 4600—5800, люцерни посіву минулих років 7000—8200, цукрових та кормових буряків — 6300—7400, картоплі (ранні сорти) — 3500—4600, післяжнивних культур — 3000—4000 м3/га.
Необхідна рослинам волога лише частково компенсується за рахунок опадів і грунтових запасів. Більша частина її у балансі сумарного водоспоживання культур належить зрошенню.
Зрошувальну норму визначають за такою формулою:
М = Е — Р0 — № — К, (15)
де М — зрошувальна норма, м3/га; Е — сумарне водоспоживання, м3/га; Ро — опади вегетаційного періоду, м3/га; Д№ — різниця між вологозапа - сами активного шару грунту на початку і в кінці вегетації, м3/га; К — кількість вологи, що використовується із підгрунтових вод, м3/га.
Культура |
Степ |
|||
південний |
центральний |
північний |
Лісостеп |
|
Озима пшениця * |
1500 |
1500 |
1000 |
1000 |
Ярий ячмінь ** |
1300 |
1000 |
1000 |
юоо • |
Кукурудза |
3000 |
3000 |
2200 |
2000 |
Люцерна минулих років сівби |
5000 |
4000 |
3000 |
2800 |
Кормові й цукрові буряки |
4200 |
3200 |
2200 |
2000 |
Помідори |
4000 |
3600 |
2800 |
2000 |
Кукурудза післяжнивна |
2500 |
2200 |
— |
— |
Післяжнивна бобово-злакова |
||||
сумішка |
2000 |
1800 |
— |
— |
* Без врахування вологозарядкового поливу (700— |
-1000 м3/га) |
|||
** Покривна культура люцерна |
Отже, зрошувальна норма залежить від строків і тривалості вегетаційного періоду та біологічних особливостей культур, кліматичних і грунтово-меліоративних умов району зрошення, погодних умов та інших факторів. Зрошувальна норма окремих культур на Україні збільшується від північних районів до південних, а в межах однієї зони — значно змінюється залежно від погодних умов вегетаційного періоду. Планування поливних режимів при будівництві та експлуатації зрошувальних систем здійснюється для ссредиьосухого року (75 % забезпеченості; табл. 79).
При близькому заляганні підгрунтових вод (менше 3 м) зрошувальна норма зменшується. Чим більше вони мінералізовані, тим менше їх використовують сільськогосподарські культури.
Зрошувальна норма — цс сума води, що подається при проведенні вологозарядкових, передпосівних, вегетаційних, освіжаючих та інших поливів.
Вологозарядкові поливи проводять у вегетаційний період для нагромадження вологи в глибоких шарах грунту та використання її культурами під час вегетації. Поливну норму встановлюють з врахуванням запасів вологи в 1 — 1,5-мстровому шарі грунту перед проведенням таких поливів. На ділянках з близьким заляганням підгрунтових вод (1,5— 2 м) вологозарядкові поливи не застосовують. У Степу їх обов’язково проводять під озимі культури й багаторічні трави. Під ярі культури осіння вологозарядка ефективна лише в роки з посушливою осінню. Щоб запобігти непродуктивним втратам поливної води, вологозарядко - вий або передпосівний поливи під кукурудзу, сою, сорго й інші пізні культури доцільно проводити навесні, коли є можливість встановити фактичний дефіцит вологи в метровому шарі грунту безпосередньо перед сівбою.
Вегетаційні поливи проводять під час росту й розвитку рослин і для більшості культур вони є основою одержання високих і сталих урожаїв незалежно від погодних умов. Поливну норму визначають за формулою:
т = lOOtA • (НВ— Вс) • Кп, (16)
де ш — поливна норма, м3/га; v — об’ємна маса грунту, м3/га; h — глибина зволоження, м; НВ — найменша вологоємкість, % від маси сухого грунту; Во — передполивна вологість грунту, % від маси сухого грунту; Кп — коефіцієнт втрат води під час поливу (навесні та восени 1,1—1,2, влітку 1,2—1,4).
Глибина зволоження грунту для овочевих культур, картоплі, багаторічних злакових трав (І група культур) становить 0,4—0,6 м, зернових колосових, кукурудзи, сорго, сої (II група) — 0,5—0,7 м, для люцерни, цукрових і кормових буряків, соняшника (III група) —0,7—1 м.
Оптимальна передполивна вологість грунту залежить від біологічних і фізичних особливостей культури й фази її розвитку, погодних умов вегетації, фізичних властивостей грунту та ін.
На різних типах грунтів поливи треба проводити при вологості розрахункового шару на супіщаних грунтах 55—60, середньосуглинкових— 65—70 і на важкосуглинкових ■— 75—80 % НВ. Ці показники протягом вегетації культури можуть дещо змінюватися (в межах ±10 % НВ) залежно від погодних умов і різної потреби рослин у волозі по фазах розвитку. Оптимальна поливна норма залежить від фази розвитку рослин, способу зрошення, технічних характеристик поливної техніки, фізичних властивостей грунту, уклону поля, рівня підгрунтових вод та інших умов.
На Україні основний спосіб зрошення •— дощування, при якому поливна вода не повинна збігати в пониження і на краї поля або проникати за межі розрахункового шару. При глибокому заляганні підгрунтових вод найбільш доцільні такі поливні норми: для культур І групи — 350500 м3/га, II—500-600 і III —600-750 м3/га. При близькому заляганні підгрунтових вод поливні норми зменшують з таким розрахунком, щоб уникнути проникнення зрошувальних вод у підгрунтові.
Доведено, що культури особливо чутливі до нестачі вологи в такі періоди: зернові колосові — колосіння — наливання зерна; кукурудза — 15 листків — початок молочної стиглості; сорго — вихід у трубку—■ молочна стиглість; цукрові й кормові буряки — період інтенсивного росту коренеплодів, картопля —■ бутонізація — природне пожовтіння бадилля; помідори — утворення зав’язі — початок достигання. Порушення оптимального водного режиму грунту в цей час призводить до значного зниження врожаю, що необхідно враховувати при формуванні поливних режимів культур у зрошуваних сівозмінах. Якщо у зазначені періоди поливного сезону виникає потреба в поливі, то в першу чергу зрошують культури, в яких настав критичний період.
Погодні умови під час вегетації сільськогосподарських культур у значній мірі визначають строки проведення поливів. Тому правильні режими зрошення можна впроваджувати лише при систематичному контролі за зміною вологозапасів на кожному зрошуваному полі. Для цього в колгоспах і радгоспах необхідно мати спеціальні лабораторії по визначенню вологості грунту.
На державних зрошувальних системах передбачено цілодобове використання води господарствами.
Особливу увагу слід приділяти організації поливів вночі, коли значно зменшуються втрати вологи на випаровування, менше пригнічуються рослини через різкий перепад температури грунту.
Техніка поливу. Способи і техніка поливів залежать від грунтово-кліматичних умов, рельєфу полів, біологічних особливостей культур.
Для зрошення застосовують дощувальні машини «Фрегат», «Дніпро», «Кубань», ДД-100МА, «Радуга» (КУ-50), «Сигма», УДС-25, КДУ-55М та ін.
Незалежно від способу поливу після збирання культури поверхню поля вирівнюють вирівнювачами ВП-8, ВПН-5,6, пристроєм КВГ-4 до культиватора КПГ-4 і один раз в 2—3 роки довгобазовими планувальниками типу П-4, П-2,8, причіпним автоматичним планувальником ПА-3 в агрегаті з тракторами Т-100МГС, Т-24, Т-4А. Це запобігає строкатості у вологозабезпеченні рослин і підвищує врожай на 8—10 %.
Перед поливами в міжряддях створюють борозни-щілини, переривчасті борозни для кращого вбирання води при поливі дощуванням.
Якщо застосовують дощувальні машини ДДА-100МА, тимчасові зрошувачі нарізують на відстані 120 м канавокопачами-зарівнювачами КЗУ-9,3, МК-12 і Д-716. Уклон поверхні поля повинен становити від 0,0002 до 0,0003.
При пересіченій місцевості для поливу в багатьох господарствах використовують дощувальні машини ДДА-IOOMA, що агрегатуються з тракторами ДТ-75, Т-74, ДТ-54. Для роботи цих машин зрошувачі нарізують через 90 м.
В останні роки для поливу широко застосовують дощувальні машини «Фрегат», в яких поливна форма (240—1250 м3/га) регулюється швидкістю руху машини по кругу.
Широкозахваті. ш машина фронтальної дії «Дніпро» (ДФ-120) призначена для поливу зернових, овочевих, технічних і кормових культур, в тому числі й високостеблих. Вона працює позиційно, використовуючи воду з гідрантів закритої зрошувальної мережі. Фронтальне переміщення дає змогу вписувати її в конфігурацію полів сівозміни. При цьому не утворюються неполиті ділянки, як це буває при роботі машини «Фрегат».
Практика передових господарств свідчить, що продуктивність праці підвищується за рахунок концентрації на достатньо великій внутрішньогосподарській зрошувальній системі значної кількості одночасно працюючих машин. Для їх обслуговування та експлуатації створюють спеціальні групи (при тризмінній роботі—18—20 працівників) кваліфікованих механізаторів.
Дощувальна установка «Волжанка», що призначена для поливу низькостеблих сільськогосподарських культур і пасовищ на рівних ділянках з уклоном до 0,02, складається з двох дощувальних крил з загальною шириною захвату до 800 м, працюючих позиційно з фронтальним переміщенням з позиції па позицію.
Програмування врожаю па зрошуваних землях дає можливість регулювати вологозабезпеченість рослин.
Можливий рівень урожаю в умовах зрошення визначають за рівнем ФАР (див. розділ «Агрокліматичні умови», с. 5).
Звичайно, досягнутий рівень використання ФАР у певних господарствах не однаковий, що впливає на врожай (табл. 80).
Багато господарств республіки домоглися одержання запрограмованих урожаїв на зрошуваних землях. У деяких вони нижчі, що свідчить про відсутність оптимального поєднання всіх необхідних факторів і насамперед вологозабезпеченості й елементів живлення.
При розробці поливного режиму сільськогосподарських культур необхідно враховувати сумарне водоспоживання, яке визначають за формулою:
Е = КУ, ' - (17)
де Е — сумарне водоспоживання, м3/га; К — коефіцієнт водоспоживання, м3/т (витрата води на 1 т продукції); У — запланований урожай, т/га.
Коефіцієнт водоспоживання змінюється залежно від багатьох факторів. За даними наукових установ республіки, на поливних землях у Степу для кукурудзи (урожайність 80—100) і озимої пшениці (60—■ 70 ц/га) він становить — відповідно 460—750 і 700—800 м3/т, а сумарне водоспоживання 3700—6300 і 4200—5200 м3/га.
Норми мінеральних добрив і співвідношення поживних елементів повинні забезпечувати одержання запрограмованих урожаїв і сприяти підвищенню родючості грунтів. Норми добрив встановлюють залежно
80. Залежність урожаю кукурудзи від рівня припливу ФАР і коефіцієнта її використання и умовах зрошення
|
від виносу поживних елементів урожаєм, вмісту їх доступних форм у грунті, коефіцієнтів використання з грунту і добрив (див. розділ «Методи розрахунку норм добрив» (с. 87).
Боротьба з засоленням. Засолення — це наслідок нагромадження солей у поверхневих шарах при піднятті підгрунтових вод. Причиною його може бути й грунтотворна порода, багата на легкорозчинні солі.
Засолення й осолонцювання грунтів відбуваються внаслідок тривалого зрошення мінералізованими водами, особливо на слабодренованих землях (вторинне засолення).
Основними заходами запобігання вторинному засоленню, підтопленню, заболоченню є оптимальне регулювання водносольового режиму грунтів, а для розсолення засолених грунтів створюють штучний дренаж.
На поливних землях будують дренаж різних типів — закритий і відкритий горизонтальний, вертикальний та ін. Дуже поширений відкритий дренаж, який найбільш ефективний.
Комплекс меліоративних заходів, крім дренажу, включає вегетаційні, вологозарядкові і промивні поливи та агротехнічні заходи в поєднанні з хімічною меліорацією.
Для боротьби з фільтрацією із зрошувальної мережі канал покривають бетонним облицюванням по плівці, осолонцьовують стіни і дно каналів натрієвими солями.
У боротьбі з втратами води на фільтрацію дуже важливим є вирівнювання поверхні полів, що сприяє рівномірному розподілу поливної води й зменшує її випаровування з поверхні грунту й стік. Для поліпшення вбирання води грунт необхідно щілювати.
Засолені землі промивають. Для цього на поле подають велику кількість води, яка перевищує вологоутримну здатність шару грунту, що розсолюється. Вода розчиняє солі й виносить їх з розсолюваного* шару у нижні шари або в дренажну мережу.
Промітна норма води залежить від ступеня засолення грунту і становить 2000—4000 м3/га. Найкраще промивати в осінньо-зимовий період, коли підгрунтові води залягають на значній глибині, а випаровування вологи грунтом дуже зменшується або ж зовсім відсутнє. Вже в перший рік після цього врожай культур підвищується на ЗО—35 %.
На зрошуваних засолених і солонцюватих грунтах агротехніку треба спрямовувати на зменшення випаровування з поверхні грунту й суворо дотримуватись рекомендованих режимів зрошення сільськогосподарських культур, щоб вологість розрахункового шару протягом вегетаційного періоду не знижувалася нижче 75—80 % НВ.
Важливою культурою на засолених землях є люцерна. Вона дає можливість тривалий час утримувати грунт під покривом рослин. Це зменшує випаровування вологи з поверхні. Для розвитку люцерна потребує великої кількості вологи, чим сприяє зниженню рівня підгрунтових вод. Крім того, вона добре розвинутою кореневою системою підтягує кальцій у верхні шари грунту й нагромаджує органічну речовину.
Одним із основних заходів боротьби з осолонцюванням грунту є їх хімічна меліорація (див. розділ «Хімічна меліорація грунтів», с. 114),
Норма гіпсу для хімічної меліорації грунтів, зрошуваних мінералізованими водами, залежить від ступеня мінералізації поливної води, Й хімічного складу й вмісту натрію. Визначають норму за формулою:
(А - 100)
Г = б С • К, (18)
де Г — кількість меліорантів, виражених у тоннах на 1000 м3 зрошувальної води; А — вміст іонів натрію у зрошувальній воді, мг-екв/л; Б—■ допустимий вміст іонів натрію у воді, який не викликає погіршення фізичних властивостей грунту, % суми катіонів; С — загальна мінералізація зрошувальної води (сума катіонів), мг-єкв/л; К — коефіцієнт перерахунку хімічного меліоранту (для гіпсу він становить 0,086, залізного купоросу — 0,139, сірчаної кислоти — 0,049).
В останні роки в Українському НДІ зрошуваного землеробства проведені досліди по внесению хімічних меліорантів з поливною водою. Це дає можливість прискорити поліпшення властивостей солонців, запобігти кіркоутворепшо. З поливною водою меліораит можна вносити в розчиненому вигляді або у вигляді суспензії. Для внесення меліорантів з поливною водою створено спеціальну гідроустановку-дозатор «Ге - пічанка».
Найкраще сухий гіпс вносити поверхнево по оранці восени,