Офсетний друк

ПОЧАТОК ЛІТОГРАФІЇ В УКРАЇНІ

Відомо, що до кінця XVIII ст. високий друк рухомими літерами налічував у Європі 350 років свого існування, а глибокий—трохи менше. Текст книги легко відтворювався відлитими заздалегідь літерами, друкування ж малюнків було пов’язане з великими труднощами. Існуючі способи відтворення ілюстрацій (металогравюра, ксилографія) були трудомісткими і дорогими. Справа відтворення ілюстрацій в книзі й окремих аркушів образотворчої продукції значно полегшилась, коли наприкінці XVIII ст. народилась літографія.

Первісна технологія літографії тісно споріднена з сучасною прогре­сивною технологією офсетного друку і завжди буде цікавити нас як його передісторія.

У літографії для виготовлення друкарської форми користувалися літографським каменем, а пізніше — цинком та алюмінієм. Методи виготовлення форм були ручними, пізніше форми почали копіювати фотомеханічним способом, а замість прямого контактного способу друку, коли відбиток знімали на папір безпосередньо з форми, стали вживати непрямий офсетний ротаційний спосіб друку, перетискуючи відбиток з форми спочатку на поверхню гумового полотна, а вже з нього — на папір.

Отже, виходить, що принцип плоского друку (тобто друкування з плоскої форми) існує донині, а офсет є не що інше, як його модифікація. Не випадково в іноземній термінології є такий гібридний термін, як оіїзеІрЬоІоІШк^гарЬу, тобто офсетний друк із форм, виготовлених фотомеханічним способом.

Офсетний плоский друк ще до кінця не вичерпаний у великих можли­востях його технології. Відносна дешевизна продукції цього друку дає йому економічні переваги. Все це змушує нас уважно ставитись до всіх деталей, пов’язаних з його виникненням і дальшим розвитком.

Винахідником літографського способу друку деякий час помилково вважали Сімона Шмідта. Він дійсно в 1787 р. робив рельєфне витравлю­вання друкарських форм на камені і намагався друкувати з каменю, як із ксилографії. Але винахідником літографії у справжньому її вигляді є уроженець Праги Алоїз Зенефельдер.

Загальний стан літографської техніки на початку 20-х років XIX ст. може дати нам уявлення про арсенал технічних можливостей, якими оперувала тоді літографія в Україні. В цей період існувало вже більш як

15 типів літографських верстатів, які за ознаками друкувального апарата та інших елементів поділялися на три основні групи:

1. Вальцеві — це такі верстати, в яких тиск здійснювався металевим валиком (вальцем). Цей валик прокочувався по формі з великим тиском, завдяки чому й одержували відбиток.

2. Рейберні — верстати, в яких тиск досягався завдяки тому, що по каменю ковзав дерев’яний брусок із закругленим ребром — рейбер, а літографський камінь лежав на нерухомому столі.

3. Верстати мішаної конструкції. Вони мали також рейберний прес, але на протилежність верстатам другої групи літографський камінь було встановлено на рухому каретку.

Серед літографських верстатів початкового періоду слід відзначити портативний апарат Зенефельдера для друкування з штучних пластин, на поверхню яких наносилася каменеподібна маса.

Літографська техніка швидко поширилась у країнах Західної Європи і в 1815 р. потрапила в Росію, де одночасно стали до ладу літографські верстати в Петербурзі й Астрахані.

Встановити час та обставини виникнення літографських закладів в Україні, а також вивчити технологію цього виробництва нам допома­гають архівні матеріали, музейні експонати, книжкові фонди бібліотек, а також аналіз зразків книжкової продукції, журналів й альманахів першої половини XIX ст., що мали літографські вклейки, обкладинки тощо.

Крім того, в дослідженнях иам допомагають зразки картографічної продукції, виготовленої літографським способом.

Слід відзначити, що літографський друк видань релігійного змісту теж містить багато даних, що свідчать про рівень технічних можливостей плоского друку в XIX ст.

Цінні відомості про технологію літографського виробництва тих часів містяться в рукопису основоположника літографії у Польщі Яна Сестржинського (1788—1824). Цікаво відзначити, що автор цього рукопису вивчав літографську справу разом з одним із піонерів російської літографії П. Л. Шиллінгом, який заснував першу літографію в Росії, у Петербурзі.

Перша літографія в Західній Україні була заснована у Львові в 1822 р. на Личаківській вулиці, 98 при друкарні Піллера, яка існувала вже протягом 50 років.

Оскільки Західна Україна перебувала тоді під ярмом Австро-Угорської монархії, літографія була недоступна корінному населенню—українцям. Взагалі вільному розвиткові літографії тут були поставлені жорскі полі­цейські перепони. Про це свідчить циркуляр Галиційського губерна­торства № 27335 від ЗО травня 1818 р. «Про порядок утримання літо - графій». Згідно з цим циркуляром відкриття літографій дозволялось тільки там, де знаходились осередки австрійської поліцейської влади. Тільки у зв’язку з пожвавленням національно-визвольного руху в 40-х роках XIX ст. та послабленням поліцейського гніту в львівському Ставропігійському інституті (братстві) була створена своя літографія.

Про заснування літографії в Ставропігійському інституті та її персонал ми знаходимо досить докладні відомості у Львівському обласному архіві.

Дозвіл на відкриття літографії був виданий Ставропігійському інституту австрійськими властями 26 червня 1846 р. В літографії Ставропігійського інституту працювали на перших порах майстри, імена яких зберегла нам історія. Це Гружевольський, Дзивонський, Косткевич, Панкевич та учні — Ольшанський і Яворський.

Серед робіт, що виконувались ставропігійською літографією для державних і громадських установ, зустрічаються і такі, як ноти, абетка. Крім того, виготовлялись художні літографії, портрети.

Першу згадку про існування літографії у східній частині України ми зустрічаємо в розпорядженні Київського губернського правління «Про подання відомостей про друкарні і літографії» від 5 грудня 1828 р. В цьому документі зазначено, що в Київській губернії існувала тоді одна літографія при Києво-Межигорській фаянсовій фабриці.

На цей час літографська техніка почала розвиватися і в південній частині України — Новоросійському краї. В 1828 р. була створена літографія у Миколаєві при Чорноморському гідрографічному депо. З документів Центрального архіву військово-морського флоту ми бачимо, що в 1827 р. в Чорноморському гідрографічному депо вже були люди, обізнані з літографією.

На підставі документів можна стверджувати, що літографський верстат, який надійшов до Чорноморського гідрографічного депо з Петербурга, був рейберним і за своєю конструкцією належав до третьої групи.

Розвиток літографської техніки в Новоросійському краї був пов’яза­ний з необхідністю спростити спосіб видання гідрографічних карт.

До того часу при Чорноморському гідрографічному депо застосо­вувалась складна і трудомістка технологія гравірування карт на міді. Процес друкування з гравірованих дошок тривав довго. Протягом десятигодинного робочого дня з дошки виготовляли не більш як 80 відбитків. Така технологія виготовлення карт за своєю вартістю та тривалістю технологічного циклу не могла порівнятися зі способом плоского друку.

Серед первістків літографського друку, крім карт у Чорноморському гідрографічному депо, можна назвати книгу «Микола Коваль», в якій фронтиспіс був виконаний літографським способом.

Крім державної літографії Чорноморського гідрографічного депо, у Миколаєві ми констатуємо ще й приватну літографію Е. С. Павловського, в якій друкувалися карти.

Невдовзі, в 1829 р. техніка літографії була перенесена в Одесу. Серед продукції одеських літографій значне місце посідали краєвиди Одеси, Криму, які друкувалися здебільшого в дві фарби, відбитки мали чорний контур та фонову «підкладку».

В Одесі виконувалося літографське перебивання з мідних гравюр на камінь. Така техніка використовувалася головним чином у картографії.

Цікаво зазначити, що в XIX ст. в Одесі вийшов із друку посібник Л. Монрока «Практическое руководство к литографии на цинке».

Характерно, що в той час в Одесі виготовлялась продукція, яка не поступалася своєю якістю перед закордонною. Цікаво, що в 1858 р. в Одесі трапився випадок, коли митні чиновники визнали місцеву продукцію закордонною і на підставі цього вимагали з підприємця мито. Цей підприємець змушений був звернутися до одеського градоначаль­ника з проханням переконатися, що продукція, яку вважають закордон­ною, виготовляється насправді в Одесі.

В архівних документах ми знаходимо вказівки на те, що в 60-х роках XIX ст. на одному з одеських підприємств був застосований оригіналь­ний, «вперше винайдений в Росії», як записано в документі, спосіб оброблення літографської продукції для надання їй імітації рельєфних зображень на відбитках. Пізніше технологія цього способу й устатку­вання були продані в літографію Києво-Печерської лаври, де цей спосіб також знайшов застосування.

У 1835 р. літографія виникла в Харкові, що був тоді значним адмініс­тративним, торговельно-промисловим і культурним центром. Літограф­ським способом друкувалися ілюстровані наукові видання Харківського університету, лекції, ноти. Літографська техніка була застосована, наприклад, при друкуванні ілюстрацій у відомому харківському літера­турному збірнику «Молодик», в якому, за висловом видавця-літератора

І. Бецького (1818—1890), хотілося об’єднати «літературну Росію з чудовими українськими письменниками». До першого номера «Молодика» був уклеєний літографський портрет Г. Квітки роботи художника М. Башилова. До речі, назву збірнику придумав Г. Квітка. Слідом за першим вийшов другий збірник «Молодика», який прикра­шали літографовані портрети І. Котляревського та козака Климовського, а також робота М. Башилова. Дуже цікавий і третій збірник «Молодика», виданий П. Голіциним. Крім літографського портрета М. Голіцина, до збірника було додано на семи окремих «картках» 20 репродукцій автографів різних видатних діячів і письменників, пов’язаних з Україною, а також план міста Харкова.

Четвертим збірником видання «Молодик» припинилося. Харків­ськими літографами були виключно місцеві жителі, такі як С. Греков, П. Бутенко, О. Биковсысий, І. Богданов.

Значного розвитку набула літографська техніка в Києві. Виникнення літографії в Києві збіглося з періодом, коли в головному штабі діючої тут 1-ї (російської) армії існувала літографія. Після розформування частин цієї армії комплект літографського устаткування за вказівкою уряду в 1835 р. був переданий Київському університету. Це устаткування стало до ладу 10 листопада 1838 р.

Першим університетським літографом був чудовий майстер А. Дерен - говський.

Характерно, що в 40-х роках XIX ст. група київських художників знала літографську техніку і намагалась використати її для одержання відбитків творів графічного мистецтва в новому матеріалі.

Як відомо, Т. Г. Шевченко ще в Петербурзі 1844 р. задумав надрукувати велике художнє видання «Живописна Україна».

У своїх спогадах про Т. Г. Шевченка А. Чужбинський пише: «Шевченко задумал снять все замечательные виды Киева, внутренности храмов и интереснейшие окрестности. Сажин взял на себя некоторые части и оба художника пропадали с утра, если только не мешала погода». Ми знаємо, що після прибуття до Києва в 1846 р. Т. Г. Шевченко подав до Київського університету заяву, в якій писав: «Крім викладання живопису зобов’язуюсь виконувати безкоштовно всі доручення началь­ства по виконанню літографських робіт в університетській літографській майстерні». Одначе надії Т. Г. Шевченка не здійснилися, стати до роботи він не встиг тому, що був заарештований царськими жандармами. Малюнки ж краєвидів Києва, виконані М. Сажиним, були літографовані й увійшли до альбома під назвою «Виды Киева», виданого Лауфером. Цей альбом є чудовим зразком літографської майстерності київських художників 40-х років XIX ст.

До останнього часу про особу видавця та кількісь ілюстрацій, що ввійшли до альбома «Виды Киева», дослідниками висловлювались різні думки.

Тепер установлено, що Лауфер виконував альбом малюнків «Виды Киева» на замовлення «действительного статского советника Писарева». За цю роботу Лауферу належало отримати від Писарєва 1500 крб. Ми маємо докладні відомості, що й підтверджуються архівними даними, про особу видавця альбома Лауфера. Він народився в 1812 р., за фахом архітектор, проживав у Києві з 1 липня 1844 р. Помер 23 липня 1848 р. в Києві.

Цікаву спробу «передати» краєвиди Києва літографією з цинку зробив у 1844 р. київський художник Іван Борель.

У 40—50-х роках XIX ст. в Києві в додаток до «казенних» літографій (при Київському університеті та губернському правлінні) з’явилися ще й приватні. Виникненню приватних літографій сприяла зростаюча потреба на краєвиди Києва та його околиць. Крім того, замовлення на літографську продукцію давала Київська археографічна комісія (створена в 1843 р.), яка ілюструвала свої праці зображеннями старовинних речей.

Пізніше в Києві виникла літографія Києво-Печерської лаври.

Лавра, як відомо, давно займалася друкуванням образів святих з дерев’яних або мідних дошок, мала майстерні живопису. Одначе цього було недостатньо, і для задоволення попиту прочан доводилося виписувати багатокольорову продукцію від інших підприємців й поступатися своїми прибутками.

Церковна братія, хоч і молилась небесам, але не гребувала вести свої земні справи за всіма правилами будь-якого капіталістичного підприємства.

Ось чому в 1866 р., щоб не віддавати прибутки від торгівлі краєви­дами своєї обителі іншим підприємцям, лавра заснувала свою літографію.

Відомості про початок хромолітографських робіт у друколітографії Києво-Печерської лаври та про перші роки діяльності лаврської літографії ми знаходимо в справах друкарні за 1870 р.

Спочатку багатокольорову літографську продукцію лавра виписувала з Одеси, замовляла її в літографії Лемерсьє у Парижі тощо. З другої половини XIX ст. літографська продукція остаточно витіснила ксило­графію і металогравюру як засіб друку. Цілком природно, що цією течією була захоплена лавра.

Високоякісні роботи, виконані в літографії Києво-Печерської лаври, в 1872 р. були відзначені нагородою на політехнічній виставці в Москві.

У практиці лаврської літографії слід відзначити технологічні процеси, які і сьогодні заслуговують на увагу. Одним із них є процес друкування багатокольорових зображень на грунтованому полотні.

Нагадаємо, що в лаврській літографії застосовувалася технологія вперше винайденої в Росії імітації рельєфних зображень на відбитках літографського друку. Обладнання для цього було придбане Києво - Печерською лаврою в одеського літографа В. Тіля.

У літографії Тіля цей спосіб вживався вже з 1864 р. Незважаючи на це, через 36 років німецька фірма Йосифа Штольца в Майнці 5 лютого 1900 р. привласнила собі цей винахід і дістала патент на здобуття таким способом рельєфних зображень.

У 1866 р., тобто на час відкриття літографії Києво-Печерської лаври, в Києві нараховувалося вісім літографських підприємств, із них два — «казенних», одне — духовного відомства та п’ять — приватних (серед них одна навчальна майстерня).

Коли підсумувати відомості про літографські підприємства, які існували до 1870 р. в багатьох містах України, що підтверджується документальними даними, то ми налічимо 43 літографських заклади. Найбільше їх було в Одесі. Крім згадуваних міст—Львова, Одеси, Києва,

Харкова, Миколаєва — літографії ще були в Почаєві (Почаївська Успенська лавра), в Умані, Кам’янці-Подільському та ін.

Про технологію літографського друку і майстерність літографів свід­чать численні ілюстрації, а також окремі відбитки, які зберігаються в книгосховищах. Так, у бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна у С.-Петербурзі можна знайти понад 75 сюжетів літографських робіт — це, головним чином, краєвиди Криму.

Чудова збірка української літографії є в Державній бібліотеці ім. Леніна в Москві, в Одеській обласній бібліотеці, в Харківській науковій бібліотеці ім. В. Г. Короленка, чимало старих літографій знахо­димо в Києві.

Усі існуючі в Україні літографські майстерні до 1870 р. користувалися літографськими верстатами і друкували свою продукцію вручну.

Перші літографські машини в Україні з’явились в 70-х роках XIX століття, тобто відразу після їх винаходу.

Одним із перших установив літографську машину в Україні власник київської літографії С. В. Кульженко, який придбав цю машину в 1873 р. в Петербурзі. Він же вперше в Україні в 1887 р. встановив фототипію промислового призначення. На кінець XIX ст. літографські машини з’явились вже в багатьох містах України.

У 1911 р. в Україні нараховувалося 222 підприємства, що виготовляли літографську продукцію. Основна маса цих підприємств були дрібними майстернями із застосуванням ручних способів виготовлення форм, які часом друкували продукцію теж уручну.