Технологія заготівлі кормів
Виробництво повноцінних кормів і зниження втрат поживних речовин при їх заготівлі і зберіганні є одним із вирішальних факторів зміцнення кормової бази тваринництва. Якість кормів, їх збереження і вміст в них поживних речовин в значній мірі залежить від часу і способу заготівлі, дотримання вимог технологічних процесів. Слід застосовувати такі технологічні процеси, які дозволять звести до мінімуму втрати кормами поживних речовин. Особливо це стосується тих втрат, які можна уникнути. До них відносяться втрати внаслідок порушення оптимальних строків збирання кормових культур, неякісної підготовки збиральної техніки і транспортних засобів тощо. Вирішення проблеми вирощування, заготівлі і збереження кормів можливе лише при впровадженні прогресивних технологій, застосуванні науково-обґрунтованих способів підготовки їх до згодовування.
Технологія заготівлі сіна. В раціонах дійних корів сіно складає в середньому 10-12%. Для забезпечення такої потреби заготовляти його слід по 0,8-1 т на одну голову. Поживна якість сіна і його хімічний склад залежить від виду рослин, строків збирання трав, технології заготівлі тощо.
Оптимальні строки скошування бобових трав на сіно припадають на період бутонізації - початок цвітіння, злакових - вихід в трубку - початок викидання суцвіття. Для збереження кормових якостей сіна, збирання слід починати в оптимальні строки і закінчувати протягом 8-10 днів. Важливе значення має і висота скошування трав. Вона впливає не тільки на збір поживних речовин, але також на кількість і якість травостою в наступні роки. Багаторічні трави і природні сіножаті слід скошувати на висоті 5-6 см, при другому укосі - 6-7 см, однорічні трави і їх сумішки - на висоті 4-6 см, високостеблові трави (суданська трава, буркун) - на висоті 10-12 см від поверхні ґрунту.
Залежно від ботанічного складу сіно поділяють на сіяне бобове, сіяне злакове, сіяне бобово-злакове, природних сіножатей. Основними представниками сіна багаторічних трав є конюшина лучна, люцерна посівна і еспарцет. В період сушки сіна з бобових трав можливі значні втрати внаслідок висушування і обсипання листя. Порівняно з бобовими, злакові трави краще висушуються, їх листя майже не обсипається, а стебла і листя висихають рівномірно. Якість сіна, виготовленого із бобово-злакових травосумішок, залежить від вмісту в них бобових і злакових компонентів. Залежно від місця вирощування трав, сіно природних кормових угідь поділяють на сіно суходільних луків, заливних лук, лісове, гірське.
За технологією приготування сіно поділяють на розсипне, подрібнене, тюковане. Технологічна схема заготівлі розсипного сіна передбачає скошування трав у покоси, плющення, ворушіння, згрібання у валки, складання у копиці, навантаження сіна у транспортні засоби, транспортування і скиртування. Скошування трав проводять косарками КС-2,1, КДП-4,
КСШ-2,1А, КТП-6 та ін. Для прискорення висушування бобових трав застосовують плющення. Плющать одночасно із скошуванням трав косарками- плющилками КВП-3,0, КПРН-3,0, самохідними косарками КПС-5Г, Є-301, або слідом за скошуванням плющилкою ПТП-2. Для рівномірного висушування сіна проводять ворушіння і обертання скошеної трави в покосах і валках. Ворушіння проводять слідом за скошуванням. Повторне ворушіння проводять через 2-3 год. після скошування. В результаті цього трава прив’ялюється, а її вологість зменшується до 50-55%. Для зменшення втрат листя ворушіння припиняють, коли вологість бобових трав досягне 50%, а злакових - 40%. При такій вологості трав’яна маса згрібається в валки. Ворушіння і згрібання в валки здійснюють колісно-пальцевими граблями ГВК-6,0, або граблями- ворушилками Є-247/249, а також тракторними граблями ГПП-6 та ін. Для зменшення втрат згрібання сіна в валки слід проводити у вранішні і вечірні години. В копиці сіно складають при його підсушування до 30-35% за допомогою копнувачів ПК-1,6, ПКС-2М. В копицях діаметром 2,5 м, висотою 2,2 м сіно досушують до вологості 20-22%. Після цього копиці стягують волокушами ВУ-400, ВНШ-3,0 та ін. до місця скиртування, яке є завершальним етапом. Сіно в скирти укладають скиртоукладчиками або пневмотранспортерами (КУН-10, ПФ-0,5, П-10). Вологість складеного на зберігання сіна повинна бути не вище 18%.
Технологія приготування подрібненого сіна включає такі операції: скошування з плющенням або без нього, ворушіння трави в покосах, згрібання у валки, обертання валків, підбирання маси з валків з одночасним подрібненням, транспортування до місця зберігання, завантаження у сховище, досушування сіна активним вентилюванням. Різниця заготівлі подрібненого сіна порівняно з розсипним полягає лише в тому, що масу при вологості 35-40% подрібнюють до часточок 3-5 см за допомогою косарки-подрібнювача КУФ-1,8, КПІ-2,4, комбайнами Є-066, Є-280, силосозбиральними комбайнами КС-2,6, КС-1,8 з підбирачами. Зберігають подрібнене сіно в ажурних баштах різної конструкції. Досушування сіна в баштах проводять інтенсивним вентилюванням маси холодним повітрям на протязі 8-10 год. Подрібнене сіно можна зберігати і в скиртах довжиною 12 м, шириною - 7,5 м, висотою - 6,5-7 м.
При заготівлі пресованого сіна процес збирання і прив’ялювання до вологості 20-22% такий самий, як і при збиранні розсипного сіна. Для пресування сіна з валків використовують прес-підбирачі ПС-1,6, ПСБ-1,6, К-453 та ін. При цьому сіно пресується у тюки і обв’язується шпагатом. Тюки із пресувальної камери механічно вивантажуються на поле для досушування або ж завантажують у транспортні засоби і перевозяться до місця зберігання.
Ефективним способом приготування кормів із трав є брикетування сіна. Перевага цього способу полягає в більш повному збереженні в брикетах поживних речовин. Для пресування брикетів подрібнене сіно вологістю 15-17% подається в накопичувач-дозатор, де вона вирівнюється за вологістю. З дозатора маса надходить у пресувальну камеру. Спресована маса розламується на брикети, які подаються до транспортних засобів. Враховуючи те, що температура при виході із преса сягає 60-700С, перед завантаженням їх в сховище необхідно охолодити в охолоджувальних бункерах. При цьому вологість брикетів зменшується на 2-2,5%.
Технологія приготування сінажу. Сінаж - це корм, виготовлений з прив’яленого та подрібненого травостою бобових і злакових багаторічних трав. Заготівля сінажу проводиться у фазу фізіологічної сухості рослинної маси. В сінажі усуваються процеси пліснявіння завдяки створення необхідних умов за допомогою плющення, подрібнення та ущільнення сінажної маси. Поживність сінажу вища, ніж силосу, в зв’язку з високим вмістом сухої речовини. Технологія приготування сінажу включає наступні операції: скошування трави з плющенням, пров’ялювання, згрібання, подрібнення та навантаження, доставка до місця заготівлі, закладка сінажу в траншеї, укриття сінажу. Підбирання пров’яленої зеленої маси розпочинають тоді, коли вологість її сягає 58-60%. Прив’ялену траву підбирають і подрібнюють. Подрібнену масу транспортують до місця зберігання. Основним типом сінажних споруд є наземні траншеї з бетонною основою. Сінажну масу вивантажують у траншеї і пошарово трамбують бульдозерами та гусеничними тракторами. Траншеї заповнюють вище країв на 1,5 м. Зверху кладуть шар трави товщиною 30-35 см і ретельно утрамбувавши, негайно накривають сінаж повітронепроникною плівкою.
Технологія приготування зневоднених кормів. Штучно висушені трав’яні корми виготовляються у вигляді трав’яного борошна, гранул, брикетів. Основним видом цих кормів є трав’яне борошно. Суттєвою перевагою сушіння трав є зменшення поживних втрат корму, які не перевищують 4-6%, в той час як у сіні вони досягають до 30%.
Кращою сировиною для виготовлення трав’яного борошна є зелена маса багаторічних трав - конюшини, люцерни, еспарцету, буркуна та їх сумішки з злаковими багаторічними травами. Застосовують дві системи збирання трав на трав’яне борошно: без пров’ялювання і з пров’ялюванням скошеної трави. Краще використовувати не пров’ялену траву. В ній зберігаються високі якості зеленої маси і зменшуються втрати каротину. Крім того, скошування, подрібнення і навантаження трави здійснюється в одному технологічному процесі, забезпечується потоковість робіт, які можна виконувати навіть за несприятливих погодних умов. Сушіння трав на трав’яну муку проводять на високотемпературних сушарках барабанного типу АВМ-1,5, ЛКБ-ФЄ-1,5, СБ-1,5 та ін. На цих агрегатах попередньо подрібнена зелена маса на відрізки довжиною 20-30 мм висушується, розмелюється в борошно, запаковується у мішки, або направляється на безтарне зберігання чи на гранулятори ОГМ-0,8, ОГМ-1,5 для виготовлення гранул.
Трав’яне борошно, призначене для довгострокового зберігання або транспортування на далекі відстані доцільно гранулювати. При тривалому зберіганні гранул значно зменшуються втрати каротину. Гранулювання попереджає утворення пилу, злежування і самозаймання. Агрегати для гранулювання АВМ-1,5, СБ-1,5 та ін. складаються з преса, бункера з циклоном, сортувалки, охолоджувача, системи введення рідких компонентів, пульта управління. Технологічний процес виготовлення гранул проходить таким чином: трав’яне борошно подається в бункер, а з бункера в дозатор. У змішувачі борошно зволожується до вологості 14-17%. Гранулювання відбувається в пресі. Після пресування гранули охолоджують і сортують. Готові гранули повинні мати діаметр - 10-14 мм, довжину - 15-25 мм, вологість - 9-14%.
Технологія приготування силосу. Силосування - простий і надійний спосіб консервування і зберігання соковитих кормів: зеленої маси (кукурудзи, соняшнику, сорго, суданської трави, злаково-бобових сумішок та ін.), коренеплодів, бульбоплодів, кормових баштанних культур та ін. Силосування кормів супроводжується молочнокислим бродінням, при якому в силосі нагромаджується молочна та оцтова кислоти. Можливе також утворення інших органічних кислот і спирту. В якісному силосі повинно вміщуватись цукри (0,5-5,6% до силосної маси), вологість не перевищувати 65-75%, силосна маса має бути добре подрібненою. Кукурудза та інші культури з низькою вологістю силосуються з добавкою гички буряків, відходів овочівництва, жому, гарбузів, коренеплодів тощо. Для збагачення силосу протеїном слід вирощувати силосні культури з бобовими, або добавляти в силос зелену масу сої, люпину, буркуну, кормових бобів. Для кращого консервування в силос добавляють сечовину, сульфат амонію, аміачну воду та інші азотні речовини. Для хімічного консервування використовують сольові, кислотні та газоподібні консерванти: оцтову, мурашину, пропіонову, бензойну кислоти, альдегід мурашиної кислоти, метагідросульфіт натрію, вуглекислий газ, бактеріальні закваски.
Збирають кормові культури силосозбиральними комбайнами КСК-100П, КПКУ-75, КСС-2,6, КС-1,8, Є-280 та іншими. Висота зрізу повинна бути не більше 10-12 см для високостеблових культур та 5-7 см для трав’янистих рослин. Для транспортування силосної маси використовують автомобілі і тракторні самоскидні причепи ПСЄ-12,5, ПСЄ-30, ПСЄ-40 та ін. Борти транспортних засобів нарощують на 0,8-1 м зйомними решітками. Розвантажену в траншеї силосну масу розрівнюють і трамбують пошарово бульдозерами та гусеничними тракторами. Силосну масу в межах висоти стін траншеї трамбують в поздовжньому напрямку, особливо ретельно ущільнюючи біля стінок для запобігання утворення щілин при зберіганні силосу. Масу, укладену вище стін траншеї трамбують в поперечному напрямку. При завантаженні траншеї силосною масою різних культур, компоненти необхідно добре перемішувати. Траншеї заповнюють вище країв на 1,5 м, добре утрамбовують і накривають повітронепроникною плівкою.
