РОСЛИННИЦТВО

Рис

Значення. Рис - основна продовольча культура в багатьох країнах світу. Використовується зерно рису, в основному, для виробництва крупи. Рисова крупа містить до 88% крохмалю, 6% білків, до 0,5% цукру, 1% олії, вітаміни В1, В2, РР. Страви із рисової крупи відрізняються високими смаковими якостями, добре засвоюються, мають дієтичні властивості. Хворим рекомендується вживати рисовий відвар, який має цілющі властивості.

Рис. 11. Волоті рису:

1 - остиста; 2 - безоста.

Зерно переробляють на борошно, крохмаль, спирт, пиво. Із зародків рису виготовляють фармацевтичні препарати (фітин) і вітамін В. З їх одержують також рисову олію, яка використовується в миловарінні і для виготовлення свічок. Відходи переробки рису на крупу і борошно використовують як концентрований корм. З рисової соломи виробляють високоякісний папір, картон, мішковину, капелюхи, жіночі сумки тощо. Кормові якості соломи і полови невисокі із-за їх грубості.

Історія і поширення. Батьківщиною рису є країни Південно-Східної Азії (Індія, В’єтнам, Китай, Бірма), де його вирощували ще за 4-5 тис. років тому. Вважають, що культурний рис походить від дикого, який знаходився в Китаї. У Vm ст. рис потрапив у Єгипет, у XV ст. - в європейські країни.

В цей час рис вирощують більш ніж у 60 країнах світу. За посівними площами (140 млн. га) та валовими зборами зерна (понад 470 млн. т) рис є третьою зерновою культурою в світі після пшениці і кукурудзи. Найбільш поширений рис в Індії, Китаї, В’єтнамі, Індонезії, Японії та в інших країнах Південно-Східної Азії, в Африці, в Європі - країни середземномор’я (Італія, Греція, Іспанія). На Україні рис вирощується на площі 19 тис. га (2002 р.). Найбільш високоврожайна культура. Середній урожай зерна в Україні становив в 1986-1990 рр. 47,6 ц/га, а в 2002 р. - 40 ц/га. Передові рисосіючі господарства, наприклад, "П’ятиозерний" Кримської області, збирають по 69­72 ц/га рису на всій площі.

Біологічні особливості. Рис - теплолюбна рослина короткого дня (рис. 11). Зерно проростає при мінімальній температурі 10-120С. Проростання зерна залежить не тільки від температури, але і від вмісту кисню в воді. Сходи з’являються лише при температурі 14-160С. Викидання волоті і цвітіння більш успішно відбуваються при температурі 18-200С, а достигання - при 19-250С. Літні похолодання затримують ріст і розвиток рослин. Сума ефективних температур для скоростиглих сортів становить не менш як 2200, пізньостиглих - 32 000С.

За деякими ознаками рис займає проміжне положення між водними і наземними культурами. Проте більшість дослідників відносять його до гігрофітних культур. Вирощують його звичайно при затопленні водою шаром 15-20 см. При проростанні зерно рису поглинає порівняно небагато води - всього 25-26% від своєї маси. Транспіраційний коефіцієнт у рису не перевищує 400-500. Та і при такому, відносно невисокому, коефіцієнті транспірації для

-5

вирощування рису потрібно до 25-30 тис. м води на гектар.

На протязі вегетації рис використовує не однакову кількість води. Для проростання насіння і з’явлення дружних сходів необхідно лише зволоження ґрунту. Незважаючи на те, що у фазі кущення рис погано витримує затоплення, все ж таки з метою уникнення заростання посівів бур’янами, необхідно напускати на поле шар води не більше 5 см. В період від виходу в трубку до викидання волоті потреба рису у воді різко зростає. При недостатній кількості води порушується співвідношення між фотосинтезом і диханням. В період викидання волотей рис необхідно затоплювати шаром води до 15 см і більше.

Висока вимогливість до наявності води у рису зберігається і в період цвітіння. Після цвітіння потреба посівів рису у воді значно зменшується, в зв’язку з чим до початку воскової стиглості слід обмежуватись тільки зволоженням ґрунту до 60-75% НВ.

Рис росте на різних за родючістю і механічним складом ґрунтах, не схильних до заболочування. Кращими для рису слід вважати наносні ґрунти річкових долин і прирічкових низин, слабопроникні, багаті мулистими фракціями. Добре росте на чорноземних, глинистих, багатих азотом, фосфором, вапном і перегноєм ґрунтах, які добре утримують вологу і мають слабокислу реакцію ґрунтового розчину (рН 5,5-6,5). На слабокислих ґрунтах стимулюється ріст кореневої системи, рослини краще засвоюють поживні речовини.

Непридатними для рису є заболочені, а також легкі піщані ґрунти. Добре переносить середню засоленість ґрунту. Для формування 1 ц зерна рис виносить з ґрунту в середньому 2,4 кг азоту, 0,8 кг фосфору і 2,5 кг калію.

В онтогенезі рису розрізняють такі фенологічні фази: проростання насіння, сходи, кущення, вихід в трубку, викидання волоті, цвітіння, формування і налив зерна, достигання. Сходи з’являються через 15-20 днів після сівби. Через 25-30 днів після з’явлення сходів починається кущення, яке продовжується 25-30 днів до утворення 8-10 листків. Цвітіння відбувається одночасно з викиданням волоті і продовжується 5-7 днів. Достигає зерно рису 30-40 днів. Вегетаційний період скоростиглих сортів становить 100-120 днів, а пізньостиглих 125-145 днів.

Сорти. Найбільш поширені такі високоврожайні сорти рису: ВНІІР 8847, Мутант 428, Перекат, Спальчик, Україна 5, Україна 96 та ін.

Технологія вирощування. В минулому рис вирощували на одному полі декілька років підряд. Проте при повторних посівах ґрунт швидко заболочується і засолюється, уповільнюються окислювальні процеси і мінералізація органічних речовин, накопичується сірководень і закисні сполуки заліза, зменшується ефективність добрив. Незважаючи на те, що рис краще, ніж інші зернові культури, переносить повторні посіви, його доцільніше вирощувати в сівозміні. Так, за даними науково-дослідних установ, в середньому за 27 років вирощування рису в 6-пільній сівозміні урожайність його була на 17-18 ц/га вищою, порівняно з беззмінним посівом.

Тепер рис вирощують в спеціальних 6-7-8- пільних сівозмінах, в яких його висівають підряд 2-3 роки. В рисосіючих районах запроваджені сівозміни з таким чергуванням культур у 6-пільній сівозміні: поля 1,2 - рис, 3 - зайнятий пар, 4- рис, 5-6 - люцерна; 7-пільній: 1,2 - люцерна, 3-4-5 - рис, 6 - зайнятий пар, 7 - рис; у 8-пільній: 1,2 - люцерна, 3-4-5 - рис, 6 - зайнятий пар, 7-8 - рис. Таким чином, попередниками рису є люцерна, яка збагачує ґрунт на органічну речовину, відновлює структуру і посилює її водостійкість та зайнятий пар, який відіграє роль агромеліоративного поля. Після збирання парозаймаючої культури на полі проводять планувальні роботи.

Гіршими попередниками рису є озима пшениця, озимий ячмінь, баштанні культури, коренеплоди.

Обробіток ґрунту. На полях, призначених для вирощування рису обладнується тимчасова система зрошувальних каналів, з яких подається на посіви вода у відповідності з сучасними гідротехнічними вимогами. Поля повинні мати вирівняний рельєф з глибиною залягання ґрунтових вод 2-3 м. Вирівняну площу ділять поздовжніми валами довжиною 600-1500 м і шириною 200-300 м на поливні карти площею 20-50 га, а кожну карту поперечними валиками висотою до 35 см - на чеки площею від 3 до 5 га, в залежності від рельєфу і ухилу ділянки. Важливо, щоб різниця рівнів води в чеках не перевищувала 10 см. В чеках з нерівною поверхнею з осені, до зяблевої оранки, проводять ретельне планування бульдозерами, скреперами, планувальниками.

Зяблевий обробіток ґрунту повинен сприяти поліпшенню його аерації, вирівнюванню поля, знищенню бур’янів. Поля після люцерни обробляють важкою дисковою бороною БДТ-7 на глибину 10-12 см у два сліди. Після проростання бур’янів проводять оранку плугами з передплужниками на глибину 27-30 см. Зяблеву оранку з попереднім лущенням стерні дисковими лущильниками проводять і при розміщенні рису після рису та по зайнятому пару на глибину 20-22 см.

Весняний обробіток починають з боронування при досягненні ґрунтом фізичної стиглості. Це запобігає підняттю солей до поверхні ґрунту. Після цього проводять переорювання зябу або обробіток чизель-культиватором ЧКУ - 4 на глибину 18-20 см з одночасним загортанням добрив. За 5-7 днів до сівби проводять повторний обробіток на глибину 12-14 см з одноразовим боронуванням, або обмежуються передпосівною культивацією на 6-8 см з боронуванням. До початку сівби поле вирівнюють вирівнювачами в агрегаті з котками.

Удобрення. Маючи слаборозвинену кореневу систему, яка відзначається недостатньою біологічною активністю, рис добре реагує на внесення добрив і, особливо органічних. З мінеральних добрив рис більш чутливий до азотних. Це пояснюється частковою їх втратою внаслідок вимивання в нижні шари ґрунту. Найбільш вимогливий до азоту рис в період сходів, при формуванні генеративних органів та під час наливання зерна. Кращими формами азотних добрив для рису є аміачні. Нітратні азотні добрива для рису непридатні, тому що вони легко вимиваються із ґрунту. Зважаючи на те, що азотних добрив під рис вноситься багато, їх доцільно використовувати частинами: 50-70% - в основне удобрення, 30-50% - у підживлення у фазі повних сходів (2-3 листки) та на початку кущення (4-5 листків). Не слід підживлювати азотом посіви рису при вирощуванні його після люцерни.

Фосфор засвоюється рисом в період кущення-цвітіння, тому фосфорні добрива слід вносити під весняний обробіток ґрунту. Краще використовувати фосфорні добрива в формі суперфосфату і преципітату.

Калійні добрива застосовують одночасно з фосфорними, або в підживлення у фазі виходу рослин в трубку. При цьому треба мати на увазі, що якщо рис вирощується на каштанових солонцюватих ґрунтах, то його потреба в калії майже повністю задовольняється за рахунок ґрунтових запасів. Органічні добрива вносять навесні у нормі 40-60 т/га розкидачами РУН-15Б, ПРТ-10 і заробляють в ґрунт важкими дисковими боронами БДТ-4.

Рекомендуються такі норми мінеральних добрив: в перший рік по пласту багаторічних трав ^0-90Р60-90, на другий і третій рік - ^20-180Р90-120К45-60. Норми добрив розраховують на запланований урожай. Не слід застосовувати надмірні дози азоту і органічних добрив, які можуть викликати вилягання посівів рису. Засолені ґрунти слід вапнувати.

Обов’язковим заходом є внесення в рядки під час сівби гранульованих азотно-фосфорних добрив (по 10-15 кг діючої речовини на 1 га). Підживлення рису проводять, як правило, з літаків. Підживлюють рис також разом з поливами. При цьому шар води не повинен перевищувати 3-5 см. Після вбирання ґрунтом води з розчиненими в ній добривами, товщину шару її збільшують до 10-15 см.

Сівба. Для очищення насіння рису від насіння бур’янів використовують спеціальні сортувальні сепаратори. Додатково від насіння просянок рис очищають в 5-10%-му розчині сірчанокислого амонію. Для підвищення енергії проростання і польової схожості доцільно провести повітряно-теплове обігрівання насіння протягом 5-8 днів, а також замочування в теплій воді (20-250С) на 2-3 доби з наступним просушуванням. Для знешкодження від збудників хвороб насіння завчасно (друга декада березня) або за 6-7 днів до сівби протруюють фундазолом (2-3 кг/т) і одночасно обробляють одним із мікроелементів ефективним на даній ґрунтовій відміні (мідним, магнієвим, кобальтовим, молібденовим). Протруюють насіння на машинах "Мобітокс", ПС-10. Проводять також інкрустацію насіння поліхлорвініловим спиртом (0,5 кг/га) або NаКМЦ. Насіння повинні мати чистоту не нижче 98,5% і схожість не нижче 90%.

Висівають рис у добре прогрітий ґрунт при температурі посівного шару 12-140С. Найбільш поширений спосіб сівби - звичайний рядковий сівалками СЗ-3,6, КФС-3,6, СРН-3,6 та ін. Застосовують також вузькорядний спосіб сівалками СЗУ-3,6 та розкидний з літака на картах залитих водою.

Враховуючи те, що польова схожість насіння рису не перевищує 50%, висівають його підвищеними нормами висіву, а саме: при сівбі ранньо - і середньостиглих сортів після багаторічних трав - 7 млн.,

середньопізньостиглих - 8 млн., при вирощуванні рису по обороту пласта і після зайнятого пару - 9 млн., на третій рік сівби - 10 млн. шт. схожих насінин на 1 га. Насіння рису загортають на глибину 1,5-2 см. На добре розпушених ґрунтах допускається сівба на глибину 3-5 см.

В Китаї, В’єтнамі, Японії та в інших країнах рис вирощують і як розсадну культуру.

Догляд за посівами. Для боротьби з бур’янами за 2-3 дні до сівби рису вносять ґрунтові гербіциди ордрам (6 кг/га), шаккімол (7 л/га), які загортають дисковими або зубовими боронами на глибину 3-5 см.

Розрізняють три способи зрошення рису: постійне затоплення - шар води на полі підтримується на протязі всієї вегетації; скорочене затоплення - шар відсутній на початку і в кінці вегетації; переривчасте затоплення - шар води підтримується періодично. На Україні рис вирощують із застосуванням режиму зрошення за типом скороченого затоплення (табл.10).

Таблиця.10. Строки та агротехнічні вимоги до затоплення рису

(за О. С. Алексеєвою, 1998)

Після сівби і до появи сходів на незасолених і відносно чистих від бур’янів полях проводять тільки поливи. Після сходів чеки затоплюють шаром води 3-5 см, який сприяє кращому утворенню вузлового коріння. Поступово

товщину шару води збільшують до 15 см і підтримують його до початку воскової стиглості зерна. З початком воскової стиглості подачу води в чеки зменшують або зовсім припиняють. Ґрунт в чеках до настання повної стиглості підсихає, після чого починають збирання рису. При необхідності боротьби з водоростями і бур’янами ґрунт в чеках просушують на протязі 2-3 днів.

На рисових полях, забур’янених плоскухою, чеки, після появи сходів рису, затоплюють шаром води товщиною 5-7 см і по мірі росту бур'янів шар води збільшують до 25-30 см. Покриті водою бур’яни, як правило, гинуть. До початку кущення шар води зменшують до 3-5 см. При вирощуванні рису із застосуванням режиму зрошення за типом скоротечного затоплення в залежності від ґрунтових умов витрачається від 20 до 40 тис. м3 води на 1 га.

Проти злакових бур’янів (плоскухи та ін.) на посівах рису по сходах застосовують гербіциди пропанід (3 кг/га), фацет (1,8 кг/га) та ін. З появою на посівах рису таких шкідників, як рисовий комарик та прибережна муха їх обприскують базудіном (1,5-1,8 кг/га), БІ-58 новий (1,5 кг/га) та ін. Проти болотних бур’янів посіви рису у фазі кущення обприскують амінною сіллю 2,4Д (1,5-2 кг/га), базагран (1-1,5 кг/га), 2М-4Х (0,7 кг/га) у суміші з базаграном (1-1,5 кг/га). При ознаках захворювання рослин рису на пірикуляріоз посіви обробляють цинебом (3 кг/га) або фундазолом (2 кг/га).

Збирання. Зерно рису в волотях достигає раніше, ніж висихає солома. Тому збирають рис переважно роздільним способом, до якого приступають при повній стиглості 85-90% зерна в волоті. Скошують рис жатками ЖНУ-5, ЖРС - 5 на висоті зрізу 15 см. При досягненні зерном вологості 15-16% валки обмолочують комбайнами СКГД-6, СКД-6Р. При першому обмолоті солому розстеляють валками за комбайном і через 2-3 дні проводять її повторний обмолот при збільшених обертах барабана.

Пряме комбайнування рису можна проводити тільки після десикації (підсушування) посіву. Для цієї мети посіви рису за 4-5 днів до збирання обприскують з літаків (АН-2) розчином хлорату магнію (26 кг/га). При досягненні зерном рису вологості 15-16% посіви збирають прямим комбайнуванням з подвійним обмолотом.

Після обмолоту зерно очищають, сортують і просушують до вологості 15-16%, використовуючи такі агрегати: ОЗП-200Д, СМ-4, КЗР-5, СЗШ-8, КЗС-20Ш.

Особливістю інтенсивної технології вирощування рису є суміщення технологічних заходів з обробітку ґрунту, загортання добрив і сівби рису, що виконується машинами з активними робочими органами, зокрема фрезерним культиватором і сівалкою КФС-3,6. За один прохід цього агрегату виконується декілька операцій: обробіток ґрунту з вирівнюванням мікрорельєфу, загортання мінеральних добрив і ґрунтових гербіцидів, сівба і коткування, що сприяє значному (на 8-10%) підвищенню врожайності, зменшує кількість агрегатів і кількість їх проходів по полю і сприяє економії пального.

На полях чистих від бур’янів з вирівняним мікрорельєфом застосовується технологія вирощування рису з мінімальним обробітком ґрунту, яка виключає такі операції, як зяблева оранка, чизелювання, дискування і експлуатаційне планування. Навесні, при досягненні ґрунтом фізичної стиглості, по стерні вносять мінеральні добрива і ґрунтові гербіциди. Після цього ґрунт розпушують фрезерним культиватором КФГ-3,6 і проводять сівбу сівалкою СЗ-3,6 або обробляють одночасно з загортанням мінеральних добрив і сівбою сівалкою КФС-3,6.

У господарствах, розміщених біля природоохоронних зон, у безпосередній близькості від водойм, річок, водоприймачів, санаторіїв та ін., останнім часом важливого значення набувають безгербіцидні технології вирощування рису, які передбачають ведення боротьби з бур’янами, шкідниками та хворобами за допомогою агротехнічних заходів, без застосування пестицидів. Основою цієї технології є правильна сівозміна, в якій рисом зайнято не більше 50% площі. При цьому велику увагу приділяють передпосівній підготовці ґрунту з метою максимального знищення проростків бур’янів. Глибоку оранку проводять на початку квітня. Після цього проводять фрезерування, експлуатаційне вирівнювання, коткування, нарізання водовідвідних борозен і заливання чеків водою. Після появи сходів бур’янів воду скидають, підсушену площу чека розпушують фрезерним культиватором і проводять сівбу. Подальшу боротьбу з бур’янами ведуть регулюванням шару води.