Природні кормові угіддя України, їх класифікація та розподіл по природно-кліматичних зонах
Природні кормові угіддя в Україні займають площу 5,4 млн. га. З них на Поліссі - 1,4 млн. га, в Лісостепу - 1,5 млн. га і в Степу 2,6 млн. га, а їх частка в структурі сільськогосподарських угідь відповідно до зон складає 30%, 18,7%, 13,9%. Найбільшу площу в структурі сільськогосподарських угідь сіножаті і пасовища займають в зоні Полісся.
Класифікація природних кормових угідь. Природні кормові угіддя відзначаються значною різноманітністю рослинного покриву, що обумовлено неоднаковими ґрунтово-кліматичними умовами різних зон України. Рослинний покрив лук кожної зони складається з угрупувань, в яких рослини знаходяться у тісній взаємозалежності і характеризуються не тільки визначеним складом і будовою, але і взаємовідношенням з зовнішнім середовищем. Такі рослинні угрупування називаються фітоценозами. Рослинні угрупування, з яких складається рослинний покрив окремих зон можна об'єднати в типи фітоценозів, які характеризуються властивим їм складом і структурою рослин. Фітоценози з подібним флористичним складом і однаковими умовами зовнішнього середовища об'єднуються в рослинні асоціації, які є основною одиницею рослинності у всіх класифікаціях природних сіножатей і пасовищ.
Природні кормові угіддя класифікують у двох напрямках:
фітоценологічному і фітотопологічному. Фітоценологічна (фітон-рослина, ценоз-угрупування) класифікація заснована на характеристиці ознак, властивих рослинності (флористичний склад, зовнішній вигляд, особливості будови. Фітотопологічна (фітон-рослина, топос - місце) класифікація заснована на відмінності і подібності умов росту і місце знаходженні рослинності. В зв’язку з тим, що при класифікації природних кормових угідь важливо знати не тільки видовий склад рослинності, а також умови і місце знаходження, згадані вище напрямки класифікації доповнюють одна одну.
Згідно з фітотопологічною класифікацією, природні кормові угіддя поділяють на класи. В основу цього поділу покладені властивості кормових угідь в межах кожної зони в залежності від ґрунтових відмін, рельєфу, механічного складу, засолення, зволоження тощо. Основними класами природних кормових угідь є: рівнинні і полого-схилові, крутосхилові, подові, суходільні, низинні, заплавні малих річок, заплавні великих і середніх річок, гірські і болотні.
За характером рослинності і ґрунтів, класи, в свою чергу, поділяються на типи, які за фітоценотичною будовою рослинності поділяють на еколого - фітоценотичні підтипи, або відміни, які визначають як екологічну специфічність типів угідь, так і їх господарське значення.
Материкові та заплавні луки. Материкові (водороздільні) природні кормові угіддя поділяються на два класи: рівнинні суходільні, низинні та западинні. Для випасання худоби і заготівлі сіна використовують також болотні кормові угіддя.
Суходільні луки розташовані на підвищених елементах рельєфу, на дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах. Вони діляться на абсолютні суходоли, суходоли нормального зволоження, суходоли тимчасово надмірного зволоження.
Абсолютні суходоли розміщені на підвищених місцях рельєфу (горби, верхні частини схилів). Ґрунтові води залягають глибоко, а атмосферні опади стікають в понижені місця. Тому ці луки в посушливі періоди вигорають. Ґрунти дерново-підзолисті, бідні на поживні речовини, мають підвищену кислотність. Травостій цих угідь переважно злаково-різнотравний, в ньому переважають малоцінні трави, зокрема біловус стиснутий, костриця овеча, мітлиці, булавоносець, вероніка сиза та ін. Використовуються ці угіддя для випасання худоби. Урожайність 5-7 ц/га сухої маси. Більша частина абсолютних суходолів потребує удобрення, вапнування, поверхневого і докорінного поліпшення. Ділянки з піщаними ґрунтами доцільно використовувати для лісонасадження.
Суходоли нормального зволоження розміщені на водороздільних рівнинах, в середній частині схилів, на незатоплюваних річних долинах. Ґрунти переважно дерново-підзолисті і сірі лісові, середньозволожені бідні на гумус. На більш родючих ґрунтах цих лук поширені такі трави, як тимофіївка лучна, лядвенець рогатий, чина лучна та різнотрав’я. Травостій використовується під сіножаті і для випасання худоби. Урожайність сіна на суходолах нормального зволоження 10-20 ц/га. Для поліпшення цих угідь вносять мінеральні добрива, підсівають бобові трави, створюють сіяні сіножаті і пасовища. Кислі ґрунти обов’язково вапнують.
Суходоли тимчасово надмірного зволоження розміщені на рівнинах з важкими ґрунтами і на незначних пониженнях в які стікають поверхневі води. В періоди випадання значної кількості опадів ці луки схильні до заболочування. Ґрунти переважно дерново-підзолисті і сірі лісові. В рослинному покриві переважають такі трави, як щучник дернистий, костриця червона, тонконіг звичайний, мітлиця тонка, гребінник звичайний, тонконіг лучний, пахуча трава та ін. Травостій використовується на сіно, урожайність якого становить 10-20 ц/га. Ці луки потребують внесення добрив, вапнування, поверхневого осушення, а також докорінного поліпшення.
Низинні та западинні луки розміщуються на знижених елементах рельєфу з близьким заляганням ґрунтових вод, що часто є причиною стійкого і тимчасового підвищеного зволоження і навіть заболочування. На вологих низинних луках з бідними піщаними ґрунтами в травостої переважають такі трави, як біловус стиснутий, щучник дернистий, мітлиця звичайна і собача, костриця червона і овеча, тонконіг лучний, осока просяна та ін. Використовуються переважно для випасання. Потребують докорінного поліпшення, удобрення і вапнування. Урожайність цих лук 7-12 ц/га сухої маси. На низинних луках з дерновими, лучними та дерново-глейовими супісчаними і суглинистими ґрунтами в травостої поширені такі трави, як тимофіївка лучна, костриця лучна, мітлиця велетенська, тонконіг лучний, звичайний і болотний, щучник дернистий, конюшина лучна і повзуча, лядвенець рогатий, люцерна хмелевидна. Використовуються як сіножаті і пасовища. Урожайність сіна доброї якості 15-20 ц/га.
Заплавні луки розташовані в долинах (заплавах) річок. Площа заплавних лук в Україні становить 1,9 млн. га в заплавах малих річок і 0,6 млн. га в заплавах великих і середніх річок. Заплавні луки майже щорічно заливаються водою, після спадання якої залишається намул, багатий поживними речовинами. За тривалістю затоплення ці луки поділяють на тривалозаплавні (вода знаходиться в заплаві понад 30 днів), короткозаплавні (вода стоїть в заплаві до 15 днів).
Тривалозаплавні луки розміщені в заплавах великих і середніх річок, мають добре виражену заплаву, завширшки від 0,5-1 до 10-15 км. Заплава поділяється на прируслову, центральну і притерасну. В кожній з них створюється свої особливі умови для існування рослин.
Прируслова заплава межує з руслом річки і є найбільш високою її частиною. В зв’язку з великою швидкістю води тут відкладаються переважно пісок і супісок і формується бідний ґрунтовий покрив. На Поліссі ґрунти цих лук здебільшого піщані, а в пониженнях - дерново-глеєві, або мулувато-піщані.
Тут поширені злаково-різнотравні і різнотравно-крупнозлакові луки, в травостої яких переважають мітлиця тонка і велетенська, гребінник звичайний, пахуча трава звичайна, стоколос безостий, пирій повзучий, підмаренник справжній, деревій звичайний та ін.
В Лісостепу ґрунти дернові, супіщані і суглинисті з глибоким гумусовим горизонтом. Тут поширені сухі, свіжі і вологі злакові і різнотравно-злакові луки. В їх травостої поширені такі трави, як стоколос безостий, пирій повзучий, тонконіг вузьколистий і лучний, мітлиця велетенська, костриця лучна, тимофіївка лучна, перстач сріблястий, хвощ польовий, осока рання, щавель пірамідальний. Урожайність цих лук - 15-25 ц/га сухої маси.
Центральна заплава розміщена нижче прируслової. В намулі переважають пилуваті, суглинисті і глинисті фракції. Висихаючи, намул перетворюється в тонку тріщинувату кірку. Утворюється багата поживними речовинами заплава з добре сформованими дерновими оглеєними, лучними супісковими та мулувато-болотними ґрунтами з близьким заляганням ґрунтових вод. В центральній заплаві поширені сухі та вологі різнотравно - злакові й осокові луки. Заплави високого рівня за складом рослинності майже такі, як і прируслової заплави аналогічного рівня. На заплавах середнього рівня в травостої переважають такі трави, як лисохвіст лучний, костриця лучна і червона, тимофіївка лучна, конюшина гібридна і повзуча та велика кількість різнотрав’я. Ці луки використовуються переважно як сіножаті з урожайністю сіна 20-25 ц/га доброї якості.
Притерасна заплава найбільш низька і віддалена від річки частина заплави. Прилягає до корінного берега, з-під якого часто виходять ґрунтові води і спричиняють заболочення цієї частини заплави. Ґрунти тут глибокі дернові, глейові, мулувато-болотні або торфові. В цій частині заплави поширені сируваті та сирі різнотравно-злакові і осокові луки, а також мокрі аналогічні луки. Травостій сируватих і сирих лук складається з бекманії звичайної, очеретянки звичайної, мітлиці повзучої, лепешняка плаваючого та різнотрав’я. Луки притерасної заплави використовуються переважно для сінокосіння. Урожайність сіна - 20-35 ц/га середньої якості.
Короткочаснозаплавні луки розташовані у заплавах малих, середніх та великих річок, що затоплюються навесні до 15 днів. Поширені в усіх зонах, займають гриви великих і середніх річок та верхні частини пологих схилів. В травостої сухих лук зони Полісся переважають такі трави, як костриця овеча і червона, тонконіг вузьколистий, пахуча трава, щучник дернистий та ін. Травостій вологих лук складається з костриці лучної, мітлиці велетенської, тонконога лучного, тимофіївки лучної, пирію повзучого, конюшини гібридної та повзучої і різнотрав’я. Використовують на сіножаті та пасовища. Урожайність - 10-25 ц/га сухої маси доброї і середньої якості.
