Перезимівля озимих культур і захист рослин від несприятливих умов
В розвитку озимих розрізняють два періоди. Перший осінній - від посіву до настання стійких заморозків, другий - починається навесні і завершується плодоношенням і відмиранням рослин.
Низькі температури і короткий день поступово припиняють ростові процеси рослин, в результаті чого в вузлах кущіння і листках нагромаджується багато запасних поживних речовин, особливо цукрів, При таких умовах у рослин наступає стан спокою, який продовжується до кінця зими. Рослини набувають стійкості до низьких температур. В цьому відношенні важливе значенні мають властивості протоплазми клітин, які визначають її водозатримуючу здатність. Значна кількість води або її нестача в протоплазмі клітин призводить до загибелі рослин.
Пошкодження і загибель озимих культур залежить від багатьох причин. Взимку озимі терплять від вимерзання, вимокання, випрівання, випирання і розриву вузлів кущіння, льодяних кірок, різких коливань температури, хвороб тощо. Часто загибель наступає від сукупної дії декількох факторів.
Під зимостійкістю розуміють стійкість рослин проти комплексу несприятливих умов перезимівлі, а здатність рослин протистояти мінусовим температурам, називають морозостійкістю.
Зимостійкість і морозостійкість рослин - складна фізіологічна якість. Вона непостійна і формується на певних етапах розвитку, особливо в процесі загартування. Відповідно теорії І. І. Туманова розрізняють дві фази загартування рослин: перша - при температурі вдень близько 8-100С і вночі - 00С. В цій фазі в рослинах і особливо в вузлах кущіння нагромаджуються цукор і інші органічні речовини. При температурі близько 00С вони практично не витрачаються ні на ріст рослин, ні на процеси дихання. Внаслідок щоденного збільшення вмісту цукрів, який під кінець фази досягає в вузлах кущіння 30% сухої речовини і більше, рослини можуть витримувати зниження температури на глибині вузла кущіння до мінус 10-120С. У другій фазі поступово обезводнюються клітини рослин, а нерозчинні в воді органічні речовини перетворюються в розчинні, внаслідок чого підвищується концентрація клітинного соку в вузлах кущіння і піхвах листків, зменшується вміст вільної води, яка легко замерзає і підвищується вміст зв’язаної води, яка важко замерзає. Рослини набувають стійкість до морозів. Добре загартована пшениця переносить зниження температури до мінус 18-200С, жито - до мінус 23-240С, тритикале - до мінус
19- 210С, озимий ячмінь - до мінус 14-150С. Друга фаза загартування протікає в рослинах на світлі і в темноті при температурі від 0 до -50С. Тривалість першої і другої фаз загартування становить 20-25 днів.
На Україні озимі культури в степових районах найчастіше пошкоджуються або гинуть від вимерзання, у лісостепових - від льодових кірок, у поліських - від випрівання, вимокання, вимерзання.
Вимерзання рослин спостерігається, коли температура на глибині вузла кущення знижується до критичної. На початку зими озимі здатні витримувати
таке зниження температури: жито до мінус 200С, пшениця до мінус 16 -180С,
ячмінь до мінус 120С. При більш низьких температурах в клітинах і міжклітинних проміжках утворюється лід. Під дією льоду пошкоджуються клітинні оболонки, а протоплазма обезводнюється до такого рівня, при якому наступає незворотність її коагуляції. Рослини, що вимерзли спочатку мають зелене забарвлення, пізніше жовтіють і відмирають.
Надійним засобом захисту рослин від вимерзання є снігозатримання. При товщині снігового покриву 35-40 см. озимі не вимерзають навіть за температури мінус 25-300С. Снігозатримання запобігає утворенню на посівах льодяних кірок, підвищує вміст вологи в ґрунті. Найкраще затримувати сніг на посівах озимих вирощуванням кулісних високостебельних культур (сорго, кукурудза, соняшник, гірчиця), за допомогою яких сніг рівномірно розподіляється на площі.
Для запобігання пошкодження озимих від вимерзання необхідно висівати зимостійкі сорти, пристосовані до місцевих ґрунтово-кліматичних умов, сівбу проводити в оптимальні строки оптимальними нормами висіву, застосовувати раціональні дози добрив, особливо азотних, загортати насіння на глибину, яка забезпечує залягання вузла кущення на 2,5-3 см. від поверхні ґрунту.
Випрівання посівів спостерігається, коли зимою під снігом на глибині залягання вузла кущення утримується підвищена (близько 00С) температура Це трапляється, коли сніг випадає на непромерзлий ґрунт, при переростанні рослин, якщо на посівах тривалий час утримується товстий шар снігу. Загибель рослин наступає внаслідок виснаження, тобто витратою цукрів на дихання. Для запобігання випрівання необхідно дотримуватись оптимальних строків сівби, які створюють кращі умови для загартування рослин. При випаданні снігу на непромерзлий ґрунт доцільно провести його прикочування, а рано навесні для прискорення танення снігу посипати по поверхні снігу попіл, торф, мінеральні добрива тощо. Необхідно враховувати також і те, що озиме жито менш стійке до випрівання, ніж озима пшениця.
Вимокання спостерігається на знижених елементах рельєфу, на глинистих важких за механічним складом ґрунтах, де в результаті танення снігу довго затримується вода. Загибель рослин під водою відбувається внаслідок надмірної витрати цукрів в анаеробних умовах дихання. Такі рослини через 810 днів жовтіють, а через 12-15 днів знебарвлюються і гинуть. Озиме жито більш чутливе до вимокання ніж озима пшениця.
В боротьбі з вимоканням більш ефективні профілактичні заходи - завчасне нарізання стічних борозен, влаштування вертикальних дренажних свердловин, щілювання, поступове засипання блюдець, посів стійких до вимокання сортів.
Випирання - це витіснення на поверхню ґрунту вузлів кущення рослин і обривання коріння. Відбувається восени, взимку або навесні на важких безструктурних, а також на неосівших до появи сходів ґрунтах внаслідок їх осідання і поперемінного замерзання і розмерзання. Випирання особливо шкідливе, коли воно супроводжується морозами і вітряною погодою.
Попереджають випирання своєчасним обробітком ґрунту і ущільненням його, сівбою насіння на оптимальну глибину, На посівах, де відбулось випирання рослин навесні проводять коткування кільчастими котками для створення контакту вузлів кущення з ґрунтом і прискорення утворення нового вузлового коріння, внаслідок чого рослини відновлюють ріст. Для запобігання випирання слід практикувати обробіток насіння перед сівбою препаратом ТУР, що сприяє глибшому (на 10-15 мм) заляганню вузла кущення і кращому розвитку кореневої системи.
Льодяна кірка. Розрізняють притерту і висячу льодяні кірки. Особливо шкідлива притерта прозора кірка, коли утворюється шар льоду 10-12 см завтовшки, щільно притертого до ґрунту. Лід, внаслідок високої теплопровідності, підсилює негативну дію на рослини низьких температур і вони вимерзають. Крім того спостерігається механічне травмування льодом вузла кущення.
Притерту льодяну кірку знищують, посипаючи її торфом, попелом, перегноєм, мінеральними добривами, вона також зникає при снігозатриманні.
Висяча льодяна кірка утворюється внаслідок замерзання води над рослинами. Якщо ця кірка утворилась на замерзлому ґрунті, вона здебільшого не шкодить рослинам і навіть відіграє захисну роль від дії сильних морозів.
Так, при температурі повітря до мінус 200С температура під льодяною кіркою товщиною 4 см підвищувалась до мінус 140С.
При тривалому зберіганні висячої кірки може створюватися “парниковий ефект” і рослини можуть гинути від випрівання внаслідок відновлення вегетації. Руйнують висячу кірку коткуванням.
На посівах озимих культур взимку і рано навесні проводять контроль за станом рослин. Для цього на посівах відбирають моноліти розміром 30х3х15 см або 35х25х15 см, у яких після відростання рослин визначають їх життєздатність. Після відтавання ґрунту в монолітах рослини відрощують протягом 12-15 днів при температурі 18-200С з періодичним поливанням їх і підраховують кількість живих і неживих рослин.
Після перезимівлі стан озимих оцінюють за п’ятибальною системою: 1 бал - зрідження дуже велике, збереглася незначна частина рослин; 2 бали - зрідження велике, кількість загиблих рослин перевищує 50%; 3 бали - зрідження значне, загинуло 25-50% рослин; 4 бали - зрідження невелике, загинуло менше 25% рослин; 5 балів - зрідження непомітне. Зріджені посіви підсівають або пересівають, залежно від ступеня зрідження та стану рослин.
Застосовують також прискорені методи визначенні життєздатності рослин:
1. Донський. Відбирають моноліти на посівах (30-50 рослин) не менш, як у 5 місцях. Після танення рослини відмивають і відрізають на них листки та корені на відстані 1 см від вузлів кущення, а вузли відрощують. Для цього їх кладуть у стакан на зволожену марлю або вату. Стакан закривають для підвищення вологості і ставлять у тепле і темне приміщення (24-260С) на добу. Живі рослини, які за цей час відростають на 3-15 мм і ті, що не відростають, підраховують і визначають відсоток загибелі озимини.
2. Водний. У відталих рослинах відрізають листки, а вузли кущення з коріннями кладуть в тарілку з водою, яку поміщають у тепле і освітлене приміщення. На 5-6 день підраховують живі (відрослі) та загиблі рослини.
3. Цукровий. Відталі рослини, не обрізаючи занурюють корінням на 13-15 годин у 1-5% розчин цукру, після чого поміщають у чисту воду і на 6-7 день за відростанням підраховують кількість живих і неживих рослин.
4. Зрізи рослин через конуси наростання фарбують 0,1% розчином кислого фуксину. У живих рослин колір зрізів не змінюються, у неживих з'являються рожево-буре забарвлення, Пошкодження конуса оцінюють у балах: 5 балів - конус прозорий, тургорний, живий; 3 бали - конус живий, тургорний, але вже не прозорий; 1 бал - конус бурий, зморшкуватий, неживий.
Остаточно стан та підрахунки життєздатності рослин проводять навесні при відновленні їх активного росту і залежно від часу настання весни, приймають рішення про пересівання чи залишення посівів для одержання урожаю.
