Озиме тритикале
Тритикале - новий рід культурних злакових рослин, виведений шляхом схрещування пшениці з житом. Двовидові гібриди - це гексаплоїдне тритикале, одержане від схрещування твердої пшениці з житом. Тривидове тритикале одержано в результаті синтезу спадковості м’якої, твердої пшениць і жита. Найбільш широке розповсюдження набули сорти тривидового тритикале.
Зерно тритикале використовують переважно як компонент комбікормів. За протеїновою поживністю воно переважає пшеничне на 9,5%, ячмінне та кукурудзяне майже на 40%. Продовольче значення тритикале дуже обмежене. На корм худобі, крім зерна, використовують солому і зелену масу.
Вирощується тритикале на незначній площі (близько 100тис. га) в Степу, Лісостепу і на Поліссі. При високій агротехніці тритикале спроможне формувати 50-60 ц/га зерна або 450-550 ц/га зеленої маси.
Біологічні особливості. Сорти. За більшістю морфологічних ознак і біологічних властивостей тритикале займає проміжне положення між пшеницею і житом. Його назва походить від поєднання початку латинської родової назви пшениці (Triti...) і закінчення родової назви жита (...cale). Тритикале має і деякі відмінності від пшениці і жита. Коренева система більш розвинена, ніж у пшениці і краще використовує елементи живлення із ґрунту, що сприяє кращому росту тритикале на більш бідних ґрунтах і гірших попередниках. Тритикале краще кущиться, утворюючи 2-4 продуктивних пагони. Зимостійкість нижча, ніж у жита і вища, ніж у пшениці. Витримує зниження температури на глибині вузла кущення до мінус 17-190С. Тритикале переважно самозапильна культура, як і пшениця. Сприятливою реакцією ґрунтового розчину для нього є нейтральна або слабокисла (рН 5,5-7,0). Вегетаційний період залежно від умов вирощування у тритикале - 250-320 днів.
Кращими сортами тритикале є такі: АДМ-8, АДМ-11, Амфідиплоїд 55, Амфідиплоїд 15, Київське раннє, Київське зернокормове, Зеніт одеський та ін.
Технологія вирощування. В Степу тритикале рекомендується вирощувати після чорного або зайнятого пару, люцерни на один укіс, гороху, кукурудзи на силос; в Лісостепу - після зайнятого пару, багаторічних трав, гороху, кукурудзи на силос і зелений корм; на Поліссі - після зайнятих парів, люпину на зелений корм, конюшини, ранньої картоплі, гороху, льону - довгунця.
Основний і передпосівний обробіток ґрунту у відповідних умовах такий самий, як і під інші озимі зернові культури.
Тритикале досить вимоглива культура на внесення добрив. За виносом елементів живлення займає проміжне положення між пшеницею і житом. Дози добрив визначаються родючістю і вологістю ґрунту, запланованою урожайністю. Ефективні як органічні, так і мінеральні добрива, але удобрюють переважно мінеральними добривами. На родючих ґрунтах і після кращих попередників рекомендується вносити під тритикале по 60 кг/га азоту, фосфору і калію. Після гірших попередників і на менш родючих ґрунтах вносять по 90 кг/га азоту, фосфору і калію. Фосфорно-калійні добрива вносять під основний обробіток, а азотні у підживлення: на ІІ-ІІІ та IV етапах органогенезу -по 30 кг/га азоту. На малородючих ґрунтах частину азотних добрив (до 30 кг/га) вносять під основний обробіток. В рядки під час сівби вносять 50 кг/га (Р10) гранульованого суперфосфату.
Для сівби використовують насіння зі схожістю не менше 92% і чистотою 98%. Насіння протруюється одним з протруювачів, рекомендованих для озимої пшениці.
Сіють тритикале, як правило, звичайним рядковим способом нормою висіву у Степу після парових попередників 4-4,5 млн. схожих насінин на 1 га, після непарових попередників 4,5-5,5 млн.; у Лісостепу і на Поліссі -
1,5- 6 млн./га. Насіння загортають на глибину 4-6 см, зменшуючи на 1-2 см на легких і підсохлих ґрунтах.
Рекомендується висівати в середині оптимальних строків сівби озимої пшениці.
В процесі догляду за посівами тритикале застосовують інтегровану систему захисту рослин від шкідників, хвороб, бур’янів та вилягання, яка передбачає використання тих же препаратів, що і на посівах озимої пшениці.
Збирають тритикале роздільним способом або прямим комбайнуванням. До роздільного збирання приступають в кінці воскової стиглості зерна. Пряме комбайнування проводять у фазі повної стиглості, не допускаючи перестою рослин через загрозу обламування колосся.
