РОСЛИННИЦТВО

Однорічні трави

Однорічні кормові трави поряд з багаторічними займають значне місце в системі кормовиробництва. Їх використовують на зелений корм, сіно, сінаж, силос, корми штучного сушіння. Основні види їх належать до родини тонконогових та бобових. З родини бобових найбільш поширені вика яра та озима, кормовий горох (пелюшка), однорічні види конюшини, серадела, а з родини тонконогових - суданська трава, могар, райграс однорічний та ін. До однорічних трав відносять також рослини родини капустяних (ріпак ярий та озимий, редька олійна, гірчиця біла та ін.).

В залежності від ґрунтово-кліматичних умов однорічні трави займають різне місце в структурі посівних площ. Так, в районах недостатнього зволоження площі їх можуть збільшуватись внаслідок того, що вони можуть вегетувати навіть тоді, коли ріст багаторічних трав погіршується або взагалі припиняється. При високій агротехніці однорічні трави здатні сформувати 2-3 укоси і за кормовим значенням вони майже не поступаються багаторічним травам. За інтенсивністю наростання зеленої маси деякі однорічні трави навіть переважають багаторічні трави. В першу чергу це суданська трава, вико-овес, буркун, горох кормовий та ін. Однорічні трави незамінні в кормових сівозмінах та зайнятих парах кормових і польових сівозмін.

Внаслідок того, що однорічні трави мають короткий вегетаційний період, їх можна висівати в різні строки і забезпечувати тварин зеленим кормом тривалий час. Поєднуючи в травосумішках суданську траву, яка характеризується повільним ростом і тіньовитривалістю, з викою і вівсом, можна за перший укіс одержати зелену масу, яка складається з вики і вівса, а за другий і наступні укоси - з суданської трави.

Однорічні трави в одновидових посівах і травосумішках широко використовуються як проміжні культури. Значення однорічних трав особливо зростає в районах нестійкої культури багаторічних трав, де внаслідок посухи і нестачі вологи вони погано ростуть і розвиваються і дають низькі врожаї.

Однорічні бобові трави. Вика яра важлива однорічна бобова трава для лісостепових і поліських районів України. Зелена маса, сіно і насіння містять багато перетравного протеїну, мінеральних солей і вітамінів. За кормовою цінністю не поступається багаторічним бобовим травам. В 100 кг повітряносухої маси міститься 46 корм. од. і 123 г перетравного протеїну на 1 корм. од. Вику яру вирощують як парозаймаючу культуру і в проміжних посівах. За високого рівня агротехніки врожайність зеленої маси вико-вівсяної суміші досягає 250-300 ц/га.

Добре росте на суглинистих, глинистих, сірих лісових і чорноземних нейтральних і слабокислих ґрунтах. Вика яра - рослина довгого дня. Період вегетації триває 75-90 днів.

Сорти: Білоцерківська 9, Білоцерківська 679, Гібридна 97, Маргарита, Орловська 84, Подільська 18, Подільська 9 та ін.

Вику яру на сіно і зелений корм розміщують в зайнятому пару після картоплі, кукурудзи й цукрових буряків. При вирощуванні на насіння її розміщують після озимих, просапних або ярих зернових культур. Обробіток ґрунту такий же, як і під інші ярі зернові культури. Після стерньових попередників проводять лущення і оранку плугами з передплужниками на глибину 20-25 см. Навесні поле боронують і проводять передпосівну культивацію з одночасним боронуванням.

В паровому полі під вику вносять гній в дозі 20-25 т/га. При внесенні під основний обробіток гною врожай вико-вівсяної суміші підвищується на 30­40%. Вика також добре реагує на внесення фосфорно-калійних добрив (Р60К45). При сівбі в рядки вносять гранульований суперфосфат. З мікроелементів найбільше значення мають молібден і бор.

При вирощуванні вики на насіння й сіно сівбу проводять одночасно з ранніми ярими культурами. На зелений корм в суміші з вівсом та іншими культурами її висівають в кілька строків з проміжками між ними 15-20 днів. Сіють вику звичайним рядковим способом. Норма висіву вики при вирощуванні в суміші з вівсом на сіно й зелений корм 100-120 кг/га (вівса 50-75 кг). На насіння вику вирощують в чистих посівах. Норма висіву 120-160 кг/га. Насіння загортають на глибину 3-4 см.

Збирають вику на зелений корм і сіно в період цвітіння і утворення нижніх бобів, а на сінаж і силос - в фазі зелених бобів. На насіння вику збирають при побурінні нижніх бобів.

Вика озима. За кормовими якостями зеленої маси і сіна вика озима переважає вику яру. В сухій масі вики озимої міститься 22-24% протеїну. Вика озима цінний бобовий компонент для сівби її в суміші з житом і озимою пшеницею на зелений корм, сіно й силос. Вирощують вику озиму переважно в Лісостепу.

Вику озиму на зелений корм в суміші з житом і озимою пшеницею висівають в зайнятому пару або післяжнивно після збирання озимих зернових культур. При вирощуванні на насіння її краще розміщувати в кормовій сівозміні, висіваючи в суміші з житом, озимою пшеницею або в чистому вигляді. Обробіток ґрунту такий самий як під жито чи озиму пшеницю. При осінній сівбі вики застосовують систему напівпарового обробітку ґрунту, а при весняній - зяблевий обробіток і передпосівну культивацію з боронуванням.

Вика озима добре реагує на внесення органічних і мінеральних добрив. При внесенні 25-30 т/га органічних і фосфорно-калійних добрив (Р45К45) урожай значно підвищується. При весняних підживленнях крім фосфорно - калійних вносять і до 20 кг/га азотних добрив.

При сівбі вики в суміші з житом восени їх висівають роздільно. Вику висівають за 12-15 днів до оптимального строку сівби жита. Потім по сходах вики впоперек рядків висівають жито. Роздільна сівба сприяє кращому розвитку рослин вики озимої і успішній її перезимівлі. При сівбі вики в суміші з вівсом навесні їх висівають. Норма висіву вики озимої при осінній сівбі 50-60 кг/га, жита, пшениці, тритикале - 60-80 кг/га. При весняній сівбі вики висівають 100-120 кг/га, а вівса 80 кг/га. Спосіб сівби звичайний рядковий, глибина загортання насіння 3-4 см.

Вико-злакові суміші на зелений корм і сіно збирають у фазу виходу в трубку злакового компонента. При запізненні з оптимальним строком збирання рослини пшениці і жита грубіють і погано поїдаються тваринами. На насіння вику озиму збирають у період достигання нижніх і середніх бобів на рослинах. Оскільки період достигання вики розтягнутий, краще її збирати на насіння роздільним способом.

Кормовий горох (пелюшка) використовують на зелений корм, силос, сінаж, сіно. Зелена маса містить 20-22% сухої речовини, а в ній 18-22% протеїну, 3-4% жиру, 20-22% клітковими. Насіння кормового гороху - цінний концентрований корм. В насінні міститься 21,9% протеїну. В Україні його вирощують в лісостепових і степових районах. На сортодільницях Лісостепу середній урожай зеленої маси кормового гороху 250-350 ц/га, насіння 20-25 ц/га.

Кормовий горох (Pisum arvense L.) - однорічна бобова рослина. Коренева система стрижнева. Стебло заввишки до 1 м. Листя парнопірчасте. Квітки червоно-фіолетового кольору. Плід - багатонасінний біб. Насіння округло - кутасте з невеликими вм’ятинами, сіре, буре, чорне. Маса 1000 насінин 150-170 г.

Насіння проростає при температурі 1-20С. Сходи витримують заморозки до мінус 4-60С. Пелюшка - вологолюбна рослина. Найбільше потребує вологи в період від бутонізації до масового цвітіння. Це рослина довгого дня. До ґрунтів невибагливий. Проте краще росте на родючих нейтральних або слабокислих ґрунтах. Добре реагує на внесення фосфорно-калійних добрив. Вегетаційний період 85-110 днів.

Сорти: Богун, Донбас, Зерноградський 66, Зерноукісний 92, Кормовик, Кормовий 24, Подільський, Усатий 90.

Кормовий горох у польовій сівозміні висівають в паровому полі як парозаймаючу культуру після просапних і зернових культур. В кормових сівозмінах його вирощують у чистих і змішаних посівах з вівсом.

Підготовка ґрунту під кормовий горох така сама, як і під посівний. Кормовий горох добре реагує на органічні і мінеральні добрива. Безпосередньо під горох вносять фосфорно-калійні добрива (по 45-60 кг/га фосфору і калію). Кислі ґрунти слід вапнувати. На зелений корм кормовий горох висівають в суміші з вівсом. Норма висіву 180-220 кг/га насіння гороху і 65-70 кг/га вівса. При вирощуванні на зелений корм і сіно кормовий горох сіють в 2-3 строки з інтервалом 15-20 днів. Глибина загортання насіння 3-4 см. Вирощують кормовий горох і як післяжнивну культуру.

Горох на зелений корм збирають в період цвітіння, на сіно - у фазі наливання бобів, на зерно - у восковій стиглості насіння в бобах нижнього і середнього ярусу.

Однорічні види конюшини. Конюшина багряна (Trifolium incamatum L.) - однорічна рослина. Корінь стрижневий, стебла товсті, заввишки 50-60 см. Листки зворотно-серцеподібні, великі. Суцвіття - головка. Насіння удвічі більше, ніж у конюшини лучної.

Конюшина багряна тепло - і вологолюбна рослина. Добре росте і розвивається в умовах теплого помірно вологого клімату на аерованих ґрунтах. У посівах зустрічається у західних областях України. Використовується як кормова культура на сіно. Урожайність зеленої маси становить 120-180 ц/га. Вирощують без покриву. Висівають навесні нормою висіву 30-35 кг/га. Після сівби поле коткують.

Конюшина персидська (шабдар) (Trifolium resupinatum L.) - однорічна яра або озима рослина. Коренева система стрижнева, заглиблюється в ґрунт на 2-2,5 м. Стебла залежно від екотипу заввишки від 40-50 до 150-200 см. Листя трійчасте. Суцвіття - напівкулясті головки. Квітки лілово-рожеві, пахучі. Конюшина персидська перехреснозапильна, медоносна культура. Плід - однонасінний біб. Маса 1000 насінин 1,6-1,7 г. Вегетаційний період 80-135 днів. Формує 2-3 укоси, добре відростає. Врожайність 300-400 ц/га за 2-3 укоси і 500-600 ц/га - за умови зрошення. Вирощують на зелений корм і сіно. За поживністю прирівнюється до конюшини лучної.

Конюшину персидську висівають рано навесні. Норма висіву 15 кг/га. Глибина загортання насіння 1-2 см. Збирають на сіно в період цвітіння.

Конюшина олександрійська (Trifolium alexandrinum L.) - однорічна рослина з добре розвиненою стрижневою кореневою системою. Стебла прямі, гіллясті, заввишки 25-60 см. Листя трійчасте, довгасте, ланцетне. Суцвіття - головка. Квітки білі або жовто-білі. Насіння дрібне, темно-червоне, темно - коричневе. Маса 1000 насінин 2,8-3 г. Однорічна озимо-яра теплолюбна і вологолюбна рослина. Непридатні для неї кислі, солонцюваті і піщані ґрунти. Урожайність залежно від умов вирощування коливається від 120 до 600 ц/га зеленої маси. За якістю корму близька до конюшини лучної.

Конюшину олександрійську висівають восени або рано навесні. Норма висіву 15-18 кг/га. Глибина загортання насіння до 2 см.

Рекомендований сорт Оріана.

Серадела. Сераделу використовують на зелений корм, сіно, силос і зелене добриво. Утворює ніжну вегетативну масу, яка за сухою речовиною містить до 16% протеїну. Сіно серадели за якістю близьке до сіна конюшини. В 1 кг сіна міститься 32,2 мг каротину. Зелена маса і сіно високопоживні, добре поїдається тваринами. Серадела також використовується як цінна пасовищна культура. Вона стійка до витоптування, не викликає тимпанії у тварин. Після скошування швидко відростає і формує отаву, яку можна використовувати на корм або зелене добриво. Поширена в поліських і західних районах. При високій агротехніці дає 250-350 ц/га зеленої маси, або до 50-60 ц/га сіна.

Серадела (Ornithopus sativus L.) - однорічна трав’яниста рослина. Коренева система стрижнева, проникає на глибину 125 см. Кожна рослина утворює від 5 до 16 стебел заввишки 50-70 см. Листки непарнопірчасті. Суцвіття - китиця. Квітки блідо-рожеві. Плід - біб у вигляді пташиної лапки. Насіння дрібне, коричневе або зеленувате. Маса 1000 насінин 3-4 г.

Насіння починає проростати при температурі 1-30С. Сходи витримують заморозки до мінус 5-70С. Серадела досить морозостійка рослина. Вибаглива до вологи, особливо з 45-денного віку, коли інтенсивно росте зелена маса. До ґрунтів маловибаглива. Добре росте на бідних піщаних ґрунтах, за що її називають "конюшиною пісків". Тіньовитривала, тому добре вдається при підсіванні її під озимі та ярі культури. Період цвітіння розтягнутий, внаслідок чого достигання недружнє, наступає через 105-110 днів. Сорти: Любешівська місцева, Скоростигла 3587, Яворівська місцева.

Вирощують середелу як парову культуру або підсівають під покрив озимих чи ярих культур. Обробіток ґрунту такий же, як під ярі зернові культури. На піщаних ґрунтах значний приріст урожаю одержують від застосування калійних і фосфорних добрив в дозі 45-60 кг/га д. р.

Сіють середелу рано навесні. На зелений корм і сіно сіють звичайним рядковим способом з нормою висіву 40-45 кг/га, а на насіння широкорядним способом (30-45 см) з нормою висіву 15-20 кг/га. Глибина загортання насіння

2- 3 см.

На зелений корм і сіно середелу збирають в період масового цвітіння. Скошувати середелу треба при висоті зрізу не менше 5 см. При низькому зрізі серадела погано відростає. Отаву скошують через 60-70 днів після першого укосу. На насіння середелу збирають роздільним способом при побурінні нижніх бобів.

Однорічні злакові трави. Суданська трава цінна кормова культура для зони Степу. Використовується насамперед на зелений корм і сіно. За хімічним складом суданська трава характеризується такими показниками: в ній міститься 16% протеїну, 28% клітковини, 2,9% жиру, 43% безазотних екстрактивних речовин. На корм використовується і насіння суданської трави. Використовується також як пасовищна культура. Урожайність з 2-3 укосів досягає 400-600 ц/га, при зрошенні - 700-800 ц/га. Урожайність сіна складає 50-100 ц/га, насіння - 6-18 ц/га.

Рис. 76. Суданська трава.

Суданська трава (Sorghum sudanensis Piper.) має дуже розгалужену мичкувату кореневу систему, яка проникає в ґрунт на 3 м і більше. Стебла зелені, не опушені, 1,5-3 м заввишки, зібрані в прямий або напіврозгалужений кущ. Серцевина стебел суха, губчаста. Листя широке, 30-70 см завдовжки. Суцвіття - волоть завдовжки до 40 см. Зернівка плівчаста, овально-еліптична, темно-коричневого кольору. Маса 1000 насінин 10-12 г (рис. 76).

Суданська трава - теплолюбна рослина. Мінімальна температура проростання насіння 8-100С. Оптимальна - 20-300С. Сходи при заморозках мінус 3-40С гинуть. Сума ефективних температур в залежності від скоростиглості сорту від 2200 до 30000С. До вологи суданська трава не вибаглива. Транспіраційний коефіцієнт 200-300. Для набухання і проростання насіння поглинається до 40-50% води від його маси. При достатній

вологості ґрунту і кількості тепла суданська трава вегетує до пізньої осені. Кращими для неї є чорноземи і темно-каштанові ґрунти. Непридатними є кислі і засолені ґрунти. На утворення 1 т сухої речовини використовує із ґрунту 25-30 кг азоту, 6-7 кг фосфору і 15-17 кг калію. Суданська трава - рослина короткого дня. Вегетаційний період триває 100-120 днів.

Сорти: Багатоукісна, Голубівська 25, Новатор 151, Укевос, Миронівська 10, Одеська 5 та ін.

Суданську траву в сівозміні розміщують після зернобобових, озимих зернових культур, кукурудзи, багаторічних трав. Після стерньових попередників проводять лущення стерні на глибину 4-5 см і оранку на 22-22 см, на чорноземах - на 24-25 см. Навесні поле боронують і 2-3 рази культивують, перед сівбою коткують.

Суданська трава позитивно реагує на внесення органічних і мінеральних добрив. Органічні добрива вносять під попередники, а під траву - мінеральні добрива в дозах: N - 45-50 кг/га, P2O5 - 30-45 кг/га, К2О - 30-40 кг/га.

Сіють суданську траву, коли ґрунт на глибині 10 см прогріється до температури 10-120С. Спосіб сівби звичайний рядковий при вирощуванні на корм і широкорядний при вирощуванні на насіння. Норма висіву при звичайній рядковій сівбі 25-30 кг/га, при широкорядному 10-15 кг/га. Глибина загортання насіння 3-4 см, а на легких ґрунтах - до 6-8 см. Після сівби поле коткують.

Догляд за посівами включає руйнування кірки, боротьбу з бур’янами, на широкорядних посівах міжрядні розпушення.

На зелений корм і сіно суданську траву починають збирати в кінці фази виходу в трубку - початку викидання волотей. Скошують на висоті 6-7 см. При більш низькому скошуванні затримується відростання отави і зменшується врожай зеленої маси. Другий і третій укоси проводять з інтервалом 27-30 днів.

В умовах зрошення суданську траву вирощують в змішаних посівах з кукурудзою та іншими культурами. Норма висіву суданської трави 8-10 кг/га, кукурудзи 25-30 кг/га. Перед сівбою вносять азотні добрива в дозі 30-40 кг/га. В період вегетації проводять два підживлення азотно-фосфорними добривами: перше у фазі 3-4 листків, друге при висоті рослин 50-60 см. Доза добрив N45-60P45-60. Після підживлень проводять поливи. Збирають зелену масу в фазу викидання волотей рослинами суданської трави. Після кожного скошування вносять азотно-фосфорні добрива (N60P45) і проводять поливи.

Могар. Могар - цінна кормова культура. Його вирощують на зелений корм, сіно, силос. В 100 кг зеленої маси міститься 17 корм. од. і 1,8 кг перетравного протеїну. Сіно за поживністю не гірше сіна лучних трав. В 100 кг його міститься 57 корм. од. і 6,5 кг перетравного протеїну. Використовують могар і як пасовищну культуру, особливо в посушливих районах. Його можна вирощувати в змішаних посівах з однорічними бобовими культурами. Вирощують могар в Лісостепу і Степу. Врожайність зеленої маси 200-300 ц/га.

Рис. 77. Могар.

Могар (Setaria italica mocharium Abf.) має мичкувату кореневу систему, яка заглиблюється в ґрунт на 1,5-2 м. Стебло опушене, розділене на 12­16 міжвузль. Кущ складається з 2-7 стебел. Листки світло або темно-зелені довжиною 45-50 см. Маса листків складає 45-55%. Суцвіття - колосоподібна волоть вкрита щетинками. Зернівка яйцеподібна, жовта, плівчаста. Маса 1000 насінин 1,5-3 г (рис. 77).

Могар - теплолюбна рослина. Оптимальна температура для проростання насіння 10-120С. Заморозки не витримує. Посухостійкість могару висока. Транспіраційний коефіцієнт 302. Оптимальна вологість для росту рослин 60% НВ. До ґрунтів могар невимогливий. Кращими для його є чорноземи. Погано росте на важких перезволожених і солонцюватих ґрунтах. Могар добре реагує на внесення азотних добрив. З 1 т сіна він виносить з ґрунту 17-20 кг азоту, 4-5 кг фосфору та 15-17 кг калію. Тривалість вегетаційного періоду в залежності від сорту і умов вирощування 90-130 днів.

В сівозміні могар розміщують після ярих зернових культур на ґрунтах чистих від бур’янів. Обробіток ґрунту аналогічний обробітку під суданську траву.

Могар - пізня яра культура. Сіють його одночасно з кукурудзою. Спосіб сівби звичайний рядковий. Норма висіву 6-8 млн. шт. схожих насінин на 1 га (20 кг/га). Глибина загортання насіння 3-4 см з обов’язковим одночасним коткуванням і боронуванням. По догляду за посівами проводять 1 -2 до - і післясходових боронування проти мишію і плоскухи. Перед сівбою могару вносять 60-90 кг/га азоту і по 45 кг/га фосфору і калію. Скошують на сіно у період викидання суцвіть. Висота скошування 7-8 см. При скошуванні на висоті 4-5 см могар не відростає.

Райграс однорічний - цінна кормова культура. Сіно і зелену масу добре поїдають всі види тварин. В 100 кг зеленої маси міститься 20 корм. од. і 2,1 кг перетравного протеїну. Вирощується в Лісостепу, на Поліссі, в західних районах України. Врожайність 200-500 ц/га.

Райграс однорічний (Lolium multiflorum Lam.) має мичкувату кореневу систему. Висота рослини 70-80 см. Кущ нещільний, стебла неопушені з 5-6 міжвузлями. Листя широке. Облистненість до 50%. Суцвіття - циліндричний рихлий колос. Насіння сірого кольору. Маса 1000 насінин 2,5-3,0 г.

Насіння починає проростати при температурі 1 -40С. Оптимальна температура проростання 20-250С. Сходи добре витримують заморозки мінус

2- 30С. Вологолюбна рослина, добре відростає, дає 4-5 укосів. Погано переносить посуху. Кращими для вирощування райграсу є родючі глинисті, супіщані і чорноземні ґрунти. Добре реагує на внесення азотних добрив. Райграс швидко формує надземну масу. Після з'явлення сходів до першого скошування минає 40-45 днів.

Райграс однорічний вирощують в кормових і польових сівозмінах. Використовують як покривну культуру для багаторічних трав, а також як парозаймаючу і післяжнивну культуру. Вирощують його після озимих, ярих зернових і просапних культур. Обробіток ґрунту проводять як і для інших культур ранніх строків сівби.

Для підвищення врожайності райграсу однорічного під основний обробіток вносять фосфорно-калійні добрива (Р60К45), азотні в підживлення післяукісно (N35-45).

Вирощують райграс однорічний в чистих і змішаних посівах з однорічними бобовими культурами. Сіють райграс одночасно з ранніми ярими культурами звичайним рядковим способом з нормою висіву 25-30 кг/га. Насіння загортають на глибину до 2 см. В суміші з райграсом однорічним висівають по 100-120 кг/га вики ярої або 120-150 кг/га чини посівної. Якщо райграс висівають як покривну культуру багаторічних трав, норма висіву його зменшується до 15-18 кг/га.

Скошують райграс однорічний на сіно в період колосіння - початок цвітіння на висоті зрізу 6-8 см. Другий укіс проводять через 30-35 днів після першого, третій - через 40-45 днів після другого.

Однорічні культури родина капустяних. Як кормові вирощують в Україні наступні однорічні культури родини капустяних: озимий та ярий ріпак, редьку олійну, свиріпу озиму, гірчицю білу та ін. Капустяні є високобілковими культурами. Їх вирощують на зелену масу і на силос в чистому посіві і в суміші з іншими культурами. Побічні продукти переробки насіння капустяних культур на олію - макуха і шрот цінне джерело концентрованих білкових кормів. Усі капустяні культури, які використовується на корм, багаті на білок. У зеленій масі багато вітамінів та мікроелементів. В 1 кг макухи міститься 0,85-0,92 корм. од. Кращий за якістю корм одержують при збиранні капустяних культур у фазі бутонізації - початку цвітіння.

Недоліком корму, одержаного з капустяних культур, є вміст в ньому ерукової кислоти і глюкозинолатів. Згодовування тваринам такого корму негативно впливає на здоров’я тварин і їх продуктивність. Тому слід вирощувати сорти капустяних, вміст у яких ерукової кислоти незначний.

Краще використовувати капустяні на корм у суміші з іншими, менш обводненими кормами, особливо з зеленою масою злакових трав.

Усі капустяні вологолюбні рослини. Коефіцієнт транспірації у них вищий ніж у інших кормових культур і становить 500-600. Менш поглинають вологи ранні ярі культури. Значно вимогливіші до вологи післяукісні і післяжнивні посіви капустяних культур.

Озимі капустяні (ріпак, суріпицю) сіють в кормовій сівозміні після збирання кукурудзи і ранніх ярих по поверхневому обробітку. Капустяні добре реагують на удобрення. Внесення достатніх доз азоту на фосфорно-калійному фоні значно підвищує урожайність зеленої маси.

Оптимальні строки сівби озимих капустяних (озимий ріпак, суріпиця) - перша-друга декади серпня. Для якісної перезимівлі озимі повинні мати

6- 8 листків у прикореневій розетці. Для цього озимі капустяні восени повинні вегетувати на протязі 50-60 днів.