РОСЛИННИЦТВО

Біологічні та екологічні особливості рослин сіножатей і пасовищ

Життєві форми рослин сіножатей і пасовищ. Рослинний покрив природних сіножатей і пасовищ складається в основному з наступних форм: дерев, чагарників, напівчагарників, багаторічних і однорічних трав та мохів.

Дерева поширені в основному в зонах Полісся і Лісостепу. На корм тваринам використовують листки берези, осики, яблуні, груші, тополі, дуба та інших дерев, які за поживністю майже не поступається лучному сіну. Добрим вітамінним кормом є зелена хвоя сосни і ялини.

Чагарники поширені на луках всіх ґрунтово-кліматичних зон України. Проте кормове значення їх незначне. На Поліссі використовуються на корм чагарники чорниці, верби і берези.

Багаторічні трави є основними життєвими формами сіножатей і пасовищ. Вони розмножуються вегетативним і генеративним способом. Надземні пагони у них під кінець вегетації відмирають, а нові пагони на наступний рік формуються із бруньок, які знаходяться в зоні кущіння, нижній частині стебла, на кореневій шийці, кореневищах, корінні. Багаторічні трави можуть рости на одному місці від 2-3 до 10 і більше років. Серед багаторічних трав особливу групу складають ефемероїди, які повний цикл розвитку від відростання до плодоношення закінчують навесні. До таких трав відносяться тонконіг цибулинний, осока товстолобікова і здута, тюльпан та ін. Навесні ці трави в умовах Степу є основними рослинами на пасовищах.

Однорічних трав на природних кормових угіддях дуже мало, особливо в Лісостепу і на Поліссі (всього 10-15%). Після дозрівання насіння всі їх надземні і підземні органи відмирають. Відновлення травостою на наступний рік відбувається лише за допомогою насіння.

Мохи поширені на надмірно зволожених луках. На низинних торфовищах поширені зелені гіпнові мохи, а на верхових - сфагнові білі мохи. Мохи кормового значення не мають. Вони використовуються для підстилки.

Типи рослин за характером пагоноутворення. За характером пагоноутворення розрізняють такі типи багаторічних рослин: кореневищні, нещільнокущові, щільнокущові, кореневищно-нещільнокущові, стрижньо - кореневі, коренепаросткові, розеткові, сланкі, цибулинні і бульбоплідні.

Кореневищні трави утворюють підземні пагони-кореневища, які відходять від вузла кущіння на відстань від 0,2 до 1 м. На кожному кореневищі утворюються нові вузли, з яких відростають нові кореневища і пагони. В результаті цього утворюється сітка кореневищ з великою кількістю пагонів. Ці трави краще розвиваються на пухких ґрунтах з доброю аерацією. До кореневищних трав відносяться: пирій повзучий, стоколос безостий,

очеретянка звичайна, лисохвіст лучний, тонконіг лучний, мітлиця велетенська, костриця червона, осоки, колосняк велетенський та ін.

Нещільнокущові трави утворюють вузол кущіння на глибині 2-5 см. Пагони ростуть під гострим кутом до головного пагона, утворюючи нещільний кущ. Щорічно в ньому утворюються нові пагони, кожний із яких має свій вузол кущіння. Від цих вузлів кущіння відростають пагони і кущ збільшується в об'ємі. Ці трави добре ростуть на родючих пухких ґрунтах. До них відносяться: тимофіївка лучна, грясниця збірна, райграс високий, пирій безкореневищний, житняки, запашний колосок та ін.

Щільнокущові трави утворюють вузол кущіння на поверхні або на невеликій глибині ґрунту (1-2 см). Бокові пагони цих трав ростуть паралельно один до одного і утворюють дуже щільні кущі. На недостатньо аерованих ґрунтах вони ростуть довгий час і утворюють щільну дернину. Поява щільнокущових трав є ознакою виродження сіножатей і пасовищ. Тому такі угіддя підлягають докорінному поліпшенню. До щільно кущових трав належать щучник дернистий, біловус, ковила волосатик та ін.

Кореневищно-нещільнокущові трави утворюють багато коротких кореневищ і бічних пагонів, утворюючи нещільні кущі. Вони мають пружну міцну дернину і добре відростають. Добре розвиваються на пухких, структурних ґрунтах. До цих трав відносяться: костриця червона, лисохвіст лучний, пирій проміжний та ін.

Коренепаросткові трави мають стрижневий корінь від якого на глибині 5-30 см утворюються горизонтальні корені, з бруньок відновлення яких утворюються нові пагони. До цього типу трав відносяться: гірчак степовий, осот жовтий, березка польова, молочай лозний, іван-чай, солодка гола та ін. Розмножуються коренепаросткові трави досить інтенсивно насінням і кореневими паростками. Вони є злісними бур’янами, а деякі з них отруйні для тварин.

Стрижнекореневі трави у верхній частині кореня формують бруньки, з яких розвиваються стебла. Залежно від умов існування ці рослини живуть десятки років. Краще ростуть на добре аерованих ґрунтах. До цього типу трав відносяться: конюшина лучна і гібридна, люцерна посівна, лядвенець рогатий, еспарцет піщаний, буркун, козлятник східний, полинь та ін.

Розеткові трави мають товсте коротке кореневище, від якого відростає багато розгалужених коренів. Розмножуються в основному насінням. До цього типу трав належать: щавель кислий, подорожник великий, жовтець отруйний.

Сланкі трави утворюють на поверхні ґрунту довгі пагони, які мають здатність вкорінюватись. До сланких трав належать: свинорий пальчастий, конюшина повзуча, гусячі лапки, жовтець повзучий, лучний чай та ін. Серед цих рослин багато злісних бур’янів.

Цибулинні і бульбоплідні трави мають підземні цибулини, або бульби, які містять поживні речовини, за рахунок яких навесні розвиваються нові пагони. До цих трав відносяться лілії, тюльпани, валеріана бульбоносна, чистець болотний, таволожка степова та ін. Більшість з цих рослин погано поїдаються тваринами.

За характером облистненості і розміщенні листя на пагонах злакові трави поділяють на верхові і низові.

Верхові злаки мають добре облистнені стебла заввишки 0,4-1 м. Більше листя розміщено на верхній частині стебла. Використовують верхові злаки для створення високопродуктивних сіножатей. До верхових злаків відносяться стоколос безостий, тимофіївка лучна, костриця тростинна, райграс високий, грясниця збірна, пирій повзучий та ін. Низові злаки заввишки не більше 40 см, мають багато вкорочених пагонів, основна маса листя зосереджена в нижньому ярусі. Ці трави більш продуктивні при пасовищному використанні. До низових злаків відносяться тонконіг лучний, костриці - червона, овеча і борозенчаста, житняки, калерія струнка, пажитниця багаторічна та ін.

До верхового типу відносяться майже всі культурні бобові трави, а саме: конюшина лучна і гібридна, еспарцет, люцерна посівна, буркун та ін. До низового типу відносяться конюшина повзуча, люцерна жовта і хмелевидна, лядвенець рогатий.

Типи рослин за скоростиглістю, характером розвитку і тривалістю життя. За тривалістю вегетативного періоду рослини сіножатей і пасовищ поділяють на такі групи: надранні (ефемероїди), ранні або скоростиглі, середні або середньостиглі, пізні або пізньостиглі.

Надранні або ефемероїди закінчують цвітіння і плодоношення навесні. До них відносяться тонконіг бульбистий, пустельні осоки (товстолобікова, здута), тюльпан, анемона дібровна та ін.

Ранні або скоростиглі трави цвітуть наприкінці весни, а плодоносять в червні. На Поліссі і в Лісостепу це лисохвіст лучний, грясниця збірна, тонконіг лучний, костриця овеча, пахуча трава. В Степу це костриця борозниста, калерія струнка, ковила Лессінга.

Середні або середньостиглі трави цвітуть на початку і плодоносять в середині літа. На Поліссі і в Лісостепу це костриця лучна і тростинна, стоколос безостий, очеретянка звичайна, пажитниця багаторічна. У Степу - житняки, стоколос безостий і прямий, пирій безкореневищний, еспарцет посівний. Конюшина лучна, гібридна і повзуча та люцерна синя за початком цвітіння і плодоношення також відносяться до цієї групи. Проте насіння цих трав часто достигає в кінці літа - на початку осені.

Пізні або пізньостиглі трави цвітуть в середині, плодоносять наприкінці літа. На Полісі і в Лісостепу це тимофіївка лучна, мітлиця велетенська, пирій повзучий, тонконіг болотний, одноукісні сорти конюшини лучної, чина лучна, мишачий горошок, астрагали та ін. В Степу - тимофіївка степова, ковила волосиста.

За тривалістю життя рослини сіножатей і пасовищ поділяються на дворічники, малорічники, трави середнього довголіття, довгорічники.

Дворічники закінчують свій життєвий цикл на другий рік життя. Це такі рослини, як буркун білий та жовтий, шабдар, кмин звичайний та ін.

Малорічники - конюшина лучна і гібридна, пажитниця багатоукісна, а за несприятливих умов і пажитниця багаторічна. При сівбі під покрив ці трави дають найвищий урожай у перший рік використання. Тривалість життя

3- 4 роки.

Трави середнього довголіття - люцерна синя, лядвенець рогатий і болотний, еспарцет піщаний, тимофіївка лучна, стоколос безостий, костриця лучна, грясниця збірна, райграс високий, пирій безкореневищний та ін. При сівбі на луках максимальний урожай дають на 2-3-й рік життя. Тривалість життя 5-8 років.

Довгорічники - тонконіг лучний, костриця червона, мітлиця велетенська, житняки; на достатньо зволожених ґрунтах - очеретянка звичайна, лисохвіст лучний, а на пасовищах - конюшина повзуча. Максимальний урожай ці трави дають на 3-4-й роки життя. Тривалість життя 10-12 років.

За типом розвитку рослини сіножатей і пасовищ поділяють на озимі, напівозимі і дворучки. Знання цих особливостей розвитку є необхідною умовою підвищення їх зимостійкості, довголіття і продуктивності.

Рослини озимого типу в рік сівби утворюють вкорочені вегетативні пагони, які на наступний рік після перезимівлі перетворюються в генеративні. Пагони вегетативного відновлення, які утворюються в наступні роки, також виколошуються після перезимівлі. За озимим типом розвиваються такі трави: костриця лучна, грясниця збірна, лисохвіст лучний, тонконіг лучний мітлиця велетенська, пажитниця багаторічна, житняки, райграс пасовищний та ін.

Рослини ярого типу (дворучки) здатні змінювати тип розвитку в залежності від строку сівби: при весняній сівбі вони розвиваються за типом ярих, при осінній - за озимим типом. Таким типом розвитку характеризуються: конюшина лучна ранньостигла, конюшина гібридна, люцерна посівна, еспарцет піщаний і закавказький, тимофіївка лучна, райграс високий, пажитниця багатоукісна, пирій безкореневищний, колосняк сибірський та ін.

Напівозимі трави за типом розвитку займають проміжне положення між озимими і дворучками. В рік сівби, а також після першого укосу в наступні роки вони утворюють генеративні і вегетативні пагони. До напівозимих відносяться такі трави: конюшина лучна пізньостигла, стоколос безостий, пирій проміжний та ін.

Отавність рослин - це здатність їх відростати після скошування або стравлювання худобою і формувати повторний урожай. Отава утворюється внаслідок відростання вкорочених пагонів, або утворення з бруньок нових пагонів. Високою отавністю характеризуються ті рослини, у яких в кущі переважають невисокі вкорочені пагони і при їх скошуванні зберігається точка росту. До них відносяться: тонконіг лучний, пажитниця багаторічна, костриця червона, мітлиця велетенська, грясниця збірна. До середньоотавних відносяться костриця лучна і тростинна, стоколос безостий, очеретянка звичайна, тимофіївка лучна, тонконіг болотний.

До слабо отавних відносяться пирій повзучий, пирій безкореневищний, райграс високий, житняки, костриці борозниста і овеча.

Бобові трави відзначаються кращою отавністю ніж злакові. Отавність значною мірою залежить від часу скошування. Найбільша кількість пагонів відростає при скошуванні чи стравлюванні в ранні фази вегетації: у злаків у фазу виходу в трубку - колосіння, у бобових - у фазу бутонізації.

В житті багаторічних трав запасні поживні речовини мають дуже велике значення. За їх рахунок проходить вегетативне відновлення лучних трав, а в зимовий період від їх наявності залежить зимостійкість. На динаміку запасних поживних речовин впливає частота і висота скошування (стравлювання). В зв'язку з цим слід запровадити раціональні прийоми використання лучних травостоїв, які передбачають встановлення правильних строків і висоти скошування і стравлювання трав, організації своєчасного догляду за природними кормовими угіддями.

Екологічні особливості рослин сіножатей і пасовищ. Екологія рослин, як наука, вивчає взаємозалежності між рослинами і зовнішнім середовищем. Ці залежності полягають в тому, що рослини знаходять в зовнішньому середовищі необхідні умов для свого росту і розвитку: воду, поживні речовини, кисень, вуглекислоту, сонячну енергію. В процесі історичного розвитку рослини пристосовувались до певних умов середовища. Рослини, які ростуть в різних кліматичних зонах набули пристосування до несприятливих умов середовища. Так, степові рослини в посушливий період скидають листя, внаслідок чого зменшується транспірація. В посушливій зоні ростуть ефемери і ефемероїди, які закінчують вегетацію до настання посухи. В свою чергу рослини впливають на зовнішнє середовище, змінюючи його. Трав’янисті рослини впливають на температурний режим ґрунту і повітря, змінюючи добовий і річний хід температурних умов, зменшують швидкість вітру, в результаті чого збільшується кількість вуглекислоти, підвищується вологість ґрунту внаслідок зменшення випаровування. Рослини покращують структуру ґрунту, сприяють розвитку мікрофлори, збагачують ґрунт органічною речовиною.

Знаючи екологічні особливості рослин і їх угрупувань на сіножаттях і пасовищах, можна правильно розробляти технологічні заходи їх поліпшення і раціонального використання. На рослинність сіножатей і пасовищ діють кліматичні (світло, повітря, температура, вода), ґрунтові (фізичні і хімічні властивості ґрунту), біотичні (вплив на рослини живих організмів), антропогенні (вплив на рослини людини) фактори. Ці фактори впливають на рослини сукупно, у тісному взаємозв’язку.

Відношення трав до світла. За стійкістю до затінення багаторічні трави поділяються на три групи:

1. відносно тіневитривалі - тонконоги звичайний і лучний, грясниця збірна, костриця червона, чина лучна;

2. малотіневитривалі - лисохвіст лучний, стоколос безостий, костриця лучна, мітлиця велетенська, конюшина лучна і гібридна, люцерна жовта, лядвенець рогатий, горошок мишачий;

3. витримують лише слабке затінення - конюшина повзуча, пажитниця багаторічна і багатоукісна, райграс високий.

Знання відношення лучних трав до світла дає можливість підбирати травосумішки, встановлювати структуру і густоту стеблостою, вибирати способи сівби і покривну культуру. При цьому слід враховувати, що світлолюбні рослини сильніше пригнічуються покривною культурою порівняно з тіневитривалими.

Відношення трав до повітря. Повітря, як екологічний фактор, має особливе значення для рослин. Вони використовують вуглекислоту в процесі фотосинтезу і кисень в процесі дихання. Дуже важливе значення має також наявність повітря в ґрунті, яке визначає аерацію. Недостача кисню в ґрунті погіршує умови росту кореневої системи і її поглинаючу здатність. Найбільш вимогливі до аерації кореневищні злаки і бобові трави. Не вимогливі до аерації осоки та щільнокущові злаки.

Значення води в житті рослин. Вода в життєдіяльності рослин відіграє виключно важливу роль. Умови зволоження визначають фізіологічні і біохімічні процеси, які протікають в рослинах. Вода розчиняє поживні речовини до стану засвоєння рослинами, змінює концентрацію солей ґрунтового розчину. За участю води регулюються процеси асиміляції і дисиміляції. Завдяки транспірації води регулюється тепловий режим рослин. При нестачі води послаблюється інтенсивність кущіння трав, уповільнюються темпи утворення пагонів, зменшується листкова поверхня рослин і знижується врожай. В процесі еволюції сформувались екологічні типи трав, пристосовані до певних умов водного режиму. По відношенню до вологи трави діляться на мезофіти, ксерофіти і гігрофіти.

Мезофіти. Оптимальна вологість ґрунту для росту і розвитку мезофітів 75-80% НВ. Вони мають широке і неопушене або слабоопушене листя. Поширені переважно на Поліссі і в Лісостепу. До мезофітів належить більшість лучних трав, зокрема: стоколос безостий, костриця лучна, тимофіївка лучна, грясниця збірна, райграс високий, конюшина лучна, люцерна посівна, еспарцет посівний та ін.

Ксерофіти - рослини, що ростуть при нестачі вологи в ґрунті і здатні витримувати ґрунтову і повітряну посуху. Вони мають добре розвинену, глибоко проникаючу кореневу систему, за допомогою якої використовують вологу з глибоких горизонтів ґрунту. Їм характерна повільна транспірація. Ксерофіти поширені в зоні Степу. До них відносяться ковили, костриця борозниста, калерія струнка, полин та ін.

Гігрофіти - рослини, що ростуть в умовах надмірного зволоження. Характеризуються високорослістю стебла, широким листям і слабкою кореневою системою. Мають незначну кормову цінність. До гігрофітів відносяться: осоки, камиш озерний, хвощ багновий та ін.

Поряд з основними типами зустрічаються перехідні форми від мезофітів до ксерофітів і гігрофітів. Такі трави, як очеретянку звичайну, тонконіг болотний та інші можна віднести до перехідних форм від мезофітів до гігрофітів; а такі трави, як житняк гребінчастий, люцерну жовту - до перехідних форм від ксерофітів до мезофітів.

За стійкістю до затоплення водою розрізняють такі групи трав:

■ довгочасно стійкі, які витримують затоплення понад 40 днів - очеретянка звичайна, лисохвіст лучний, бекманія звичайна, пирій повзучий, чина болотна;

■ середньо стійкі, які витримують затоплення від 15 до 30 днів - костриця лучна, тимофіївка лучна, тонконіг лучний, чина лучна, конюшина гібридна;

■ мало стійкі, які витримують затоплення 10-15 днів - грясниця збірна, райграс високий, пажитниця багаторічна, люцерна посівна, конюшина лучна.

Відношення трав до тепла. По відношенню до тепла лучні трави поділяють на три групи:

■ трави, що ростуть при понижених температурах повітря - тимофіївка лучна, стоколос безостий, пирій повзучий, лисохвіст лучний, конюшина гібридна;

■ трави, що ростуть при помірних температурах - грясниця збірна, костриця лучна, тонконіг лучний, пажитниця багаторічна, конюшина лучна і повзуча, люцерна синя, еспарцет посівний;

■ трави, що краще ростуть при підвищених температурах повітря - колосняк велетенський, свинорий пальчастий, верблюжа колючка, люцерна жовта.

За зимостійкістю лучні трави ділять на такі групи:

■ високоморозостійкі - стоколос безостий, лисохвіст лучний, мітлиця велетенська, житняки, пирій безкореневищний, пирій повзучий, бекманія, люцерна жовта, буркун;

■ морозостійкі - тимофіївка лучна, тонконіг лучний, костриця червона, лядвенець рогатий;

■ середньоморозостійкі - люцерна посівна, конюшина лучна і гібридна, грясниця збірна, костриця лучна, райграс високий;

■ слабоморозостійкі - пажитниці багаторічна і багатоукісна.

Відношення трав до ґрунтів. Різні трави природних сіножатей і

пасовищ пристосувались до ґрунтів, які відрізняються за родючістю, реакцією ґрунтового розчину, механічним складом. За потребою в поживних речовинах трави поділяють на три групи: еутрофні, які краще ростуть на багатих за поживними речовинами ґрунтах - полин звичайний і гіркий, ковили, борщівники; оліготрофні, які ростуть на бідних ґрунтах - біловус стиснутий, багно звичайне, мітлиця звичайна, верес; мезотрофні, які ростуть на середніх за родючістю ґрунтах. До мезотрофів відноситься більшість злакових і бобових трав.

Більшість цінних злакових і бобових трав краще ростуть і дають високі врожаї на слабокислих ґрунтах (рН - 6,0-6,5), за виключенням люцерни і еспарцету. До лучних трав, які витримують значне засолення ґрунтів відносяться лисохвіст тростиновий, конюшина заяча, костриця заяча, костриця східна, бекманія звичайна, полини та ін.

Біотичні фактори це важлива складова частина екологічних умов, які характеризують складні взаємовідносини між рослинними і тваринними організмами, що утворюють біогеоценози. Луки - це біогеоценози, які складаються із асоціації організмів (біоценозів) і відповідного їм ґрунтово - кліматичного середовища. Біоценоз включає в себе зелені рослини, здатні до фотосинтезу, а також тварин і безхлорофільних рослин (гетеротрофи).

Лучний фітоценоз є складовою частиною біоценозу, який є рослинною асоціацією, що включає вищі лучні рослини, супутні їм мікроорганізми і еколого-антропогенні умови формування конкретної рослинної популяції. На луках поширені злакові асоціації, бобово-злакові, бобово-різнотравно-злакові та ін.

У фітоцененозах між рослинами існує конкурентна боротьба за вологу, світло, поживні речовини. Конкуренція за джерела живлення послаблюється тим, що в природних асоціаціях разом ростуть рослини, які відрізняються за своїми біологічними особливостями. Зокрема кореневі системи різних видів рослин розміщені в різних горизонтах ґрунту. Кореневі системи одних рослин здатні перетворювати важкорозчинні сполуки ґрунту доступні для інших. Верхові трави завжди пригнічують низові, особливо при інтенсивному удобренні.

Важливою особливістю лучних рослинних асоціацій є здатність змінюватись при зміні умов середовища. Так, регулюючи водний режим, застосовуючи добрива, можна швидко підвищити врожай і поліпшити якість корму. В біоценозах значний позитивний вплив на рослини мають мікроорганізми. Азотфіксуючі бульбочкові бактерії, які знаходяться в сімбіозі з бобовими травами, фіксують атмосферний азот і перетворюють його в доступну для рослин форму; на ріст і розвиток рослин впливають продукти обміну речовин мікроорганізмів; мікоризні гриби сприяють використанню недоступних для рослин поживних речовин та ін.

В тісній взаємозалежності в лучному біоценозі знаходяться рослини і тварини. Позитивний вплив на рослинний покрив лук справляють дощові черв'яки, багатоніжки, личинки комах, які в результаті своєї життєдіяльності мінералізують органічні речовини і збільшують у ґрунті запас поживних речовин. Комахи запилюють бобові трави, а тварини і птахи сприяють поширенню насіння і плодів трав.

Антропогенні фактори. Склад, структура і продуктивність травостоїв значною мірою змінюються в результаті діяльності людини. Найбільший вплив мають такі фактори, як випасання, скошування, зрошення, удобрення сіножатей і пасовищ і заходи по догляду за ними. Безсистемне нерегульоване випасання негативно впливає на травостій, з нього випадають сіяні верхові злаки. Тривале випасання призводить до ущільнення ґрунту, погіршення його водно-повітряного і поживного режимів. Для запобігання цьому, необхідно випасати травостій лише загінним і порційним способами та проводити заходи по догляду за пасовищами (підживлення, зрошення та ін).

На видовий склад лучних фітоценозів впливають строки і повторність скошування. При постійному ранньому скошуванні з травостою випадають трави, які рано зацвітають і не встигають обсіменитись. При щорічному двохукісному скошуванні з травостою зникають цінні злакові і бобові трави, які не встигають сформувати насіння. Для підтримання сіножатей в стані високої продуктивності і запобігання випадання з травостою цінних трав слід застосувати сінокосозміну, підживлювати луки мінеральними добривами та проводити боротьбу з бур’янами.

Осушення перезволожених природних кормових угідь та боліт з наступним їх залуженням сприяє створенню високопродуктивних агрофітоценозів. Замість осок спочатку з'являються гігрофільні, а потім і мезофільні злакові трави.

Значний вплив та регулювання травостою має удобрення сіножатей і пасовищ. Завдяки систематичному внесенню фосфорно-калійних добрив збагачується травостій бобовими травами, а під впливом оптимальних доз азотних добрив в травостої збільшується кількість злакових трав. Позитивний вплив на збереження в травостої цінних трав, особливо бобових, має вапнування кислих ґрунтів.

Лучні трави часто є індикаторами екологічних умов, зокрема кліматичних і ґрунтових. Так, в посушливих умовах ростуть ксерофіти - сукуленти і склерофіти. Гігрофіти, це рослини, що ростуть на заболочених луках, по узбережжях річок. Вони мають високі стебла, широкі листки і слабке коріння (осоки, очерет, хвощ, ситник та ін.). Оліготрофні трави ростуть на бідних ґрунтах (сфагнові мохи, пухівка, багно та ін.).

Індикаторами кислих ґрунтів є такі рослини, як біловус, щучник дернистий, хвощ польовий, щавель горобиний та ін. На лужних, солонцюватих ґрунтах ростуть лисохвіст здутий, солодка, покісниця розставлена та ін.