РОСЛИННИЦТВО

Багаторічні трави

Серед польових культур, що вирощуються на корм, надзвичайно велике значення мають багаторічні трави. Кормом багаторічних трав тварини забезпечуються з весни до глибокої осені. Тривалий період вегетації дає можливість використовувати їх для виготовлення сіна, сінажу, силосу, брикетів, гранул і як пасовища.

Зелена маса і сіно багаторічних трав характеризується високими кормовими якостями. Сіно, наприклад, конюшини містить багато перетравного протеїну. Поживність 1 кг сіна досягає 0,52 кормової одиниці. Брикети і гранули за поживністю не поступаються зерну вівса.

Багаторічні трави запобігають вітровій і водній ерозії ґрунтів, зменшують вимивання поживних речовин за межі кореневмісного шару ґрунту, сприяють накопиченню в ґрунті органічної речовини, яка покращує його фізико-хімічні властивості.

Багаторічні бобові трави збагачують ґрунт азотом. Після конюшини, в результаті мінералізації кореневих залишків накопичується в ґрунті 100­150 кг/га азоту, а після люцерни - до 300 кг/га.

Із багаторічних бобових трав в Україні найбільш поширені конюшина, люцерна, еспарцет, буркун, а із злакових - тимофіївка лучна, стоколос безостий, грясниця збірна, житняк та ін. Високу продуктивність мають як чисті посіви багаторічних трав, так і бобово-злакові сумішки.

Конюшина лучна. Конюшину використовують на зелену масу і сіно. Із зеленої маси виготовляють високобілкове трав’яне борошно, сінаж, гранули і брикети. В 100 кг сінажу міститься 38-42 кормові одиниці,

4,5- 5,5 кг перетравного протеїну, 500-520 г кальцію, 4,1 г каротину. Високою поживністю характеризується трав’яна мука. В 100 кг трав’яної муки вміст перетравного протеїну в два рази вищий ніж у сіні. Сіно за поживністю поступається тільки сіну люцерни.

Рис. 66. Конюшина лучна червона.

Накопичуючи в ґрунті більше 150 кг/га азоту і всебічно покращуючи його фізико-хімічні властивості, конюшина є найкращим попередником для більшості польових культур і в першу чергу для озимої пшениці.

Конюшина відома в Україні з середини ХУІІІ ст. Основні площі посіву зосереджені в Лісостепу і на Поліссі.

Конюшина лучна (Trifolium pratense L.) належить до родини бобові (рис. 66). Коренева система стрижнева, добре розвинена, її маса складає 70% надземної частини. Стрижневий корінь проникає на глибину 2-2,5 м. Стебло у конюшини 50-70, зрідка 100-120 см заввишки. Листки складні трійчасті, квітки червоно-фіолетові зібрані в суцвіття - головку. Плід однонасінний біб. Маса 1000 насінин 1,5-2 г.

За кількістю міжвузль на добре сформованих стеблах розрізняють два підвиди конюшини лучної: одноукісний пізньостиглий північний і двохукісний скоростиглий південний.

Одноукісна конюшина відрізняється від двохукісної вищим стеблом і більшою кількістю міжвузлів на ньому (7-9, у двохукісної 5-7). Її використовують протягом 3-4 років. У перший рік життя вона утворює лише розетку прикореневих листків, а на другому році дає один укіс. Характеризується підвищеною зимостійкістю.

Двохукісна конюшина - трирічна рослина. Вона більш скоростигла і на другому році життя формує два укоси на сіно або перший на сіно, а другий - на насіння. Ця конюшина менш зимостійка, ніж одноукісна, менш вибаглива до вологи, краще витримує високі температури.

Насіння конюшини лучної починає проростати при температурі 1 -20С. Оптимальна температура для росту і розвитку конюшини 15-200С. В перший рік життя витримує в зоні розміщення кореневої шийки морози до мінус 150С. В наступні роки життя морозостійкість конюшини різко зменшується. При температурі мінус 11-130С конюшину другого року зріджується на 50%. Для підвищення зимостійкості необхідно вносити органічні та мінеральні добрива в оптимальних дозах і співвідношеннях, створювати умови для достатнього забезпечення вологою конюшину першого року життя. За достатньої вологості ґрунту рослини конюшини формують добре розвинену кореневу систему і витримують значне зниження температури.

Конюшина лучна - вологолюбна рослина. Оптимальна вологість ґрунту для її розвитку 70-80%. Транспіраційний коефіцієнт одноукісної конюшини 500-600, двохукісної 400-500. Високі і сталі врожаї одержують в тих районах, де річна сума опадів складає не менше 400-450 мм. Конюшина найбільш вимоглива до вологи з кінця фази стеблування до початку цвітіння.

Конюшина відносно тіньовитривала рослина, тому її підсівають під покривні культури. Проте при надмірному затінюванні, як це трапляється при виляганні покривної культури, рослини конюшини через недостатню освітлюваність погано ростуть і розвиваються і значна частина їх випадає. Тому треба підбирати такі покривні культури, які менше вилягають і створювати умови для уникнення вилягання.

Конюшину можна вирощувати на сірих лісових, деградованих і звичайних чорноземах, дерново-підзолистих, окультурених торфовищах та інших ґрунтах. Краща для неї слабокисла або нейтральна реакція ґрунтового розчину (рН 5,5-7). Конюшина дуже чутлива до наявності в ґрунті достатньої кількості калію, фосфору і молібдену, які сприяють розвитку і активізації діяльності бульбочкових бактерій з фіксації атмосферного азоту.

Сорти: Білоцерківська 3306, Носівська 4, Полтавська 75, Уладівська 34.

Місце конюшини в сівозміні визначається видом покривної культури. Її підсівають під озиму пшеницю, ярий ячмінь, овес, вико-вівсяні і горохо-вівсяні суміші. Кращими покривними культурами конюшини вважаються ярий ячмінь та вико-вівсяна суміш.

Підготовку ґрунту під сівбу конюшини проводять з метою ретельного розпушування верхнього шару ґрунту, очищення поля від бур’янів, забезпечення достатнього запасу вологи і поживних речовин. Якщо конюшину підсівають під покрив ярих зернових культур, проводять лущення стерні і оранку. Навесні проводять боронування і передпосівну культивацію з одночасним боронуванням.

Продуктивність конюшини значною мірою залежить від раціонального внесення добрив. Органічні добрива в сівозміні частіше вносять під просапні й озимі культури. Під конюшину вносять здебільшого фосфорно-калійні добрива (60-100 кг/га азоту і фосфору під зяблеву оранку). На другий рік життя конюшини проводять підживлення фосфорно-калійними добривами (40 кг/га фосфору і 40-60 кг/га калію). На збіднених азотом ґрунтах під покривну культуру навесні вносять 30-50 кг/га азотних добрив. Вносять азотні добрива також при зрідженні стеблостою на другий рік життя (30-60 кг/га).

Підготовка насіння конюшини до сівби включає такі заходи: повітряно - теплове обігрівання, скарифікацію, протруювання (ТМТД-3-4 кг), обробіток ризоторфіном і молібденом. Конюшину та її суміші з іншими травами сіють під покрив переважно ранніх ярих культур - ячменю та вико-вівсяної суміші трав’яними сівалками СЗТ-3,6. Норма висіву 15-20 кг/га (8-10 млн. схожих насінин на 1 га). Насіння заробляють на глибину 1-2 см. На легких ґрунтах, які швидко висихають, насіння загортають на глибину до 3 см.

Для кращого розвитку конюшини і підвищення її зимостійкості важливо своєчасно зібрати врожай покривної культури. При збиранні покривної культури слід залишати стерню висотою не менше 13-15 см. Висока стерня добре затримує сніг, що зменшує загрозу загибелі рослин від вимерзання. Після збирання покривної культури проводять підживлення фосфорно-калійними добривами, а взимку - снігозатримання. Навесні для покращання розвитку рослин, особливо на зріджених посівах, проводять боронування.

Збирають конюшину лучну на сіно на початку цвітіння рослин. В цей період вона формує основну масу урожаю з високим вмістом протеїну, мінеральних речовин і вітамінів. Запізнення з збиранням приводить до втрат врожаю: обсипаються листя, сіно грубіє, зменшується кількість білка і збільшується кількість клітковини, в результаті чого погіршуються його кормові якості. Конюшину на насіння вирощують на насіннєвих ділянках, краще всього в спеціальних сівозмінах. На насінники краще використовувати конюшину другого року життя з добре розвиненим стеблостоєм (до 400 стебел на 1 м2). Восени насінники підживлюють фосфорно-калійними добривами (по 40 кг/га Р2О5 і К2О). В період стеблування конюшини слід провести підживлення молібденом. Для підвищення врожайності насіння на насінницькі посіви вивозять пасіки з розрахунку 3-4 бджолосім’ї на 1 гектар.

До роздільного збирання насінників конюшини приступають при побурінні 70-75% головок. Травостій скошують у валки і після їх підсихання обмолочують зерновими комбайнами при зменшених обертах барабана. Середня врожайність насіння 1,5 ц/га, в передових господарствах - 4-5 ц/га.

Люцерна. З люцерни готують сіно, білково-вітамінне борошно, сінаж, силос, кормові брикети, використовують люцерну на зелений корм. Таке різнобічне використання визначається тим, що люцерна містить багато білків з високим вмістом незамінних амінокислот. В зеленій люцерні, зібраній в фазі бутонізації - початок цвітіння, вміст протеїну складає 18%, жиру - 3, безазотних екстрактивних речовин - 43,3, клітковини - 24,9, кальцію - 2,12, фосфору - 0,27%. В ній містяться також вітаміни, аскорбінова кислота.

За загальною поживністю і особливо за вмістом протеїну люцерна переважає зернові культури в 3-3,5 рази. В 100 кг люцернового сіна міститься 50-60 корм. од. і 12-15 кг перетравного протеїну, а в 100 кг силосу - 15 корм. од. і 2,6 кг перетравного протеїну.

Поряд з кормовим люцерна має також велике агротехнічне значення. Пласт люцерни - один з найкращих попередників в польових і спеціальних сівозмінах. При вирощуванні люцерни ґрунт збагачується органічною речовиною і азотом. Добре розвинута люцерна накопичує 120-180 кг/га азоту. Під впливом люцерни покращуються фізичні властивості ґрунту, особливо його структура. Вона захищає ґрунт від вітрової і водної ерозії. Люцерна сприяє розсоленню верхніх шарів ґрунту.

Люцерна в Україні вирощується на площі 1,5-1,7 млн. га. Основні площі посіву сконцентровані в Степу (68%) і в Лісостепу (26%), на Поліссі вона вирощується на незначних площах. Особливо перспективна люцерна в районах зрошуваного землеробства, де вона за 4-5 укосів формує 400-600 ц/га зеленої маси (сіна 150-200 ц/га).

З багатьох видів люцерни (близько 50 видів) виробниче значення мають тільки чотири: люцерна синя посівна (Medicago sativa L.), люцерна жовта серпоподібна (Medicago fafcata L.), люцерна голуба (Medicago coerulea L.) й гібридна (середня) - Medicago media Pers. Найбільше значення має люцерна синя посівна (рис. 67).

Люцерна посівна - багаторічна рослина з добре розвиненою кореневою стрижневою системою. Головний корінь в перший рік життя проникає на 2-3, а в наступні роки - до 10 м і більше. На корінні утворюються бульбочки, в яких знаходяться бактерії, що фіксують атмосферний азот. Стебло висотою 80-100 см розділене на 20-30 міжвузлів. На одну рослину утворюється більше 20 стебел. Листки трійчасті, квітки сині або фіолетові. Суцвіття - китиця, плід - багатонасінний спіральний біб. Насіння ниркоподібне. Маса 1000 насінин

1,5- 2 г.

якщо підтримувати вологість ґрунту на рівні 80% НВ. Незважаючи на високу посухостійкість, люцерна дуже добре реагує на поливи.

Люцерна більш світлолюбна ніж конюшина, тому під підсіві її під покрив добре розвинутих зернових культур значно більше зріджується. Люцерна добре росте на чорноземних, каштанових, темно-сірих ґрунтах. Малопридатні для неї торф’яники, не поліпшені солончаки і солонці, болотні ґрунти з високим рівнем ґрунтових вод. За підвищеної кислотності ґрунту (рН < 5,5) люцерна росте погано, бульбочки майже не розвиваються, енергія фіксації атмосферного азоту дуже низька. Добре росте люцерна при рН 6,5-7. Люцерна досить вимоглива до поживних речовин. На утворення 1 т сіна люцерна використовує 6 кг фосфору, 17-20 кг калію, багато кальцію і магнію.

Укісна стиглість (бутонізація - початок цвітіння) настає через 50-60 днів. Другий і наступні укоси збирають через 30-35 днів, а на півдні навіть раніше (через 25 днів після відростання). Останній укіс проводять не пізніше як за 25-30 днів до закінчення вегетації. Це необхідно для того, щоб рослини перед зимівлею встигли накопичити достатню кількість пластичних речовин.

Сорти: Веселоподолянська 11, Зайкевича, Надія, Херсонська 7, Райдуга, Ярославна, Полтавчанка, Роксолана, Ольга.

Люцерну розміщують у сівозмінах під покрив ярих зернових культур. При визначенні місця люцерни в сівозміні, треба мати на увазі, що ця культура забезпечує високі врожаї сіна і насіння на родючих, добре забезпечених вологою, чистих від бур’янів полях. В Степу добрими попередниками для люцерни є зернові після пару, кукурудза, баштанні культури та ін. В умовах зрошуваного землеробства люцерну можна вирощувати після будь-якого попередника. Сіють люцерну і чистими посівами. Питання сіяти люцерну під покрив чи без нього вирішується в кожному конкретному випадку.

Обробіток ґрунту після стерньових попередників включає одно або дворазове лущення стерні з наступною оранкою на глибину 30-32 см. При вирощуванні люцерни на солонцюватих ґрунтах застосовують пошаровий обробіток ґрунту. Верхній гумусовий шар обробляють дисковими боронами або фрезерним культиватором, а глибоке розпушування проводять плугами без полиць. Навесні проводять боронування в 2-3 сліди, а на важких ґрунтах - культивацію.

Люцерна дуже вимоглива до поживних речовин. При врожаї близько 450 ц/га зеленої маси вона споживає 300-320 кг азоту, 60-80 кг фосфору, 180-200 кг калію. Люцерна добре реагує на органічні добрива. Їх вносять як під попередники, так і безпосередньо під культуру восени під зяблеву оранку. Орієнтовні дози органічних добрив в Лісостепу і на Поліссі 40-60 т/га, а в Степу 30-35 т/га. Під зяблеву оранку вносять також фосфорно-калійні добрива. В умовах достатнього зволоження ефективне внесення 60-100 кг/га фосфору і калію, а в посушливих - 40-60 кг. В перший рік життя для підвищення врожаю перших укосів вносять 20-30 кг/га азоту при чистому посіві люцерни і 50-60 кг/га при сівбі її під покрив. В більшості районів України при вирощуванні люцерни застосовують підживлення повним мінеральним добривом (N45P45R45). Позитивно впливають на продуктивність люцерни мікродобрива, особливо молібденові. Кислі ґрунти слід вапнувати з доведенням реакції до рН 6,5-7.

Сіють люцерну насінням районованих сортів. При наявності в насінні більше 20% твердого його треба скарифікувати. Перед сівбою насіння прогрівають, провітрюють, обробляють ризоторфіном (інокуляція) і молібденом. Люцерну сіють на корм під покрив, без покриву, в чистому вигляді або в травосумішках звичайним рядковим або широкорядним способом (45 см) зерно-трав’яними сівалками СЗТ-3,6, СЛТ-3,6, СЗТН-3,6, СУТК-3,6 та ін. Глибина загортання насіння на важких ґрунтах 1,5-2 см, а на легких - 3­

4 см.

Норма висіву в зоні достатнього зволоження і в умовах зрошення при сівбі звичайним рядковим способом 16-20 кг/га (8-10 млн. схожих насінин), а в зоні Степу - 14-16 кг/га (7-8 млн. насінин). При широкорядній сівбі норму посіву зменшують на 30-50%.

Догляд полягає переважно у проведенні осінніх та весняних підживлень мінеральними добривами. Навесні та після кожного укосу проводять боронування зубовими, голчастими або дисковими боронами.

На півдні України люцерну вирощують на поливі. В перший рік життя проводять 4-6 поливів. Не менше 2-3 поливів проводять до збирання покривної

-5

культури і два поливи - в міжукісний період. Поливна норма 600-800 м /га. Після останнього укосу проводять вологозарядковий полив поливною нормою 1500-2000 м3/га.

На другий і наступні роки життя люцерну за вегетацію поливають 8-10 разів поливною нормою 800-900 м води на 1 га. Поливи проводять за 6-8 днів до початку укосу. Повноцінним вважається полив, коли ґрунт промочується на глибину 60-70 см.

Люцерну на сіно скошують в фазі бутонізації - початку цвітіння. Для збирання застосовують самохідні косарки. Іноді при збиранні люцерни на сіно застосовують плющення стебел для прискорення їх висихання.

В насінницьких господарствах люцерну на насіння розміщують в спеціальних сівозмінах. Сіють люцерну на насіння широкорядним способом з міжряддями 60-70 см під покрив або без покриву. В посушливих умовах краще сіяти рано навесні одночасно з ранніми зерновими, що дає можливість одержати насіння в перший рік. В районах нестійкого і достатнього зволоження люцерну можна висівати як навесні, так і влітку. Норма висіву при широкорядному способі сівби без покриву 2-4 кг/га (1 -2 млн. схожих насінин на 1 га). Глибина загортання насіння 1-2 см. Догляд за посівами включає руйнування ґрунтової кірки, боротьбу з бур’янами агротехнічними і хімічними методами, боротьбу з хворобами і шкідниками. Посіви люцерни підживлюють фосфорно-калійними добривами восени і рано навесні. Для кращого запилення люцерни на поля вивозять пасіки, що значно сприяє підвищенню врожаю насіння.

Збирають насінники люцерни прямим комбайнуванням при побурінні 90-95% бобів. Для прискорення збирання насіння, на посівах застосовують десикацію. Для цього посіви при побурінні 80-85% бобів обприскують хлоратом магнію (18-20 кг/га) або реглоном (3-4 кг/га). Збирають насіння через

6- 7 днів після проведення десикації.

Еспарцет використовується на зелений корм, сіно, сінаж, силос, трав’яне борошно. В зеленій масі еспарцету міститься 24% протеїну, 20% клітковини, 8% жиру. За кормовою цінністю еспарцет не поступається люцерні: 100 кг його сіна відповідають 50-53 корм. од. На одну кормову одиницю припадає 180-200 г перетравного протеїну. При згодовуванні його зеленої маси тварини не хворіють на тимпанію (здуття). У лісостепових і степових районах України еспарцет за врожайністю нерідко переважає інші бобові трави. За даними Інституту кукурудзи УААН вихід сіна при дворічному його використанні становив. Середня врожайність зеленої маси еспарцету становить 350-400 ц/га.

Із 60 видів в Україні поширені тільки три види еспарцету: посівний (OnotoycMs viciаеfolia), піщаний (O. arenaria) і закавказький (O. antasiatica). Коренева система добре розвинена, проникає на глибину 3-4 м (рис. 68). Має здатність використовувати важкорозчинні фосфорні сполуки. Стебло ребристе 60-120 см заввишки. Листки складні, непарнопірчасті. Квітки рожеві, суцвіття китиця. Запилення перехреснозапильне. Плід - однонасінний біб. Насіння ниркоподібне, блискуче, зелено-жовте. Маса 1000 бобів еспарцету посівного

17- 22, піщаного 12-15, закавказького 18-20 г.

Еспарцет посівний відзначається зимо - і посухостійкістю. Досить поширений в Україні. Одноукісна рослина озимого типу. Період використання - до 5 років. За один укіс дає 150-300 ц/га зеленої маси, 30-60 ц/га сіна.

Рис. 68. Еспарцет піщаний.

Еспарцет піщаний - рослина дво-, трирічна ярого типу. Більш поширений в культурі за інші види. Відрізняється від еспарцету посівного більшою довговічністю, вищою врожайністю, зимо - і посухостійкістю. За рік дає два укоси.

Еспарцет закавказький в Україні мало поширений. Рослина ярого типу, двохукісна.

Еспарцет - холодостійка рослина. Насіння починає проростати при температурі 1-20С. При оптимальній температурі (18-250С) сходи з’являються на 7-10 день. Еспарцет, особливо піщаний, дуже зимостійка культура. Він може витримувати морози до мінус 40-420С.

Еспарцет відноситься до ксерофітів. Може рости навіть в умовах напівпустель, де випадає 200 мм опадів за рік. Транспіраційний коефіцієнт 300-400. На формування врожаю використовує воду більш економно, ніж конюшина і люцерна.

Еспарцет - світлолюбна рослина довгого дня. Добре росте на пухких карбонатних ґрунтах, особливо на чорноземах. Погано росте на кислих і

надмірно засолених ґрунтах. На 1 т сіна споживає із ґрунту 6-7 кг фосфору,

18- 20 кг калію, 11-12 кг кальцію. Еспарцет накопичує у ґрунті 100-200 кг/га азоту.

Сорти: Інгульський, Кіровоградський 27, Кримський, Піщаний 1251, Южноукраїнський.

В польових сівозмінах добрими попередниками еспарцету є озима пшениця і кукурудза на зелений корм. Сіють його переважно на схилах, змитих і малопродуктивних ґрунтах Степу і Лісостепу багатих кальцієм. При залужуванні схилів його висівають без покриву в суміші зі злаковими і бобовими травами.

Обробіток ґрунту передбачає лущення на глибину 6-7 см. В випадку засмічення коренепаростковими бур’янами повторне лущення на глибину 10-12 см проводять лемішними лущильниками. Орють на глибину 20-25 см. Навесні перед сівбою поле культивують. Еспарцет добре реагує на азотні добрива. Їх вносять навесні в дозі до 60 кг/га д. р. по мерзлоталому ґрунту або під культивацію. Внесення фосфорно-калійних добрив не ефективне.

Перед сівбою насіння еспарцету обробляють ризоторфіном і молібденом. Еспарцет сіють рано навесні під покрив ранніх ярих зернових і кукурудзи на зелений корм звичайним рядковим способом. Норма висіву 6-8 млн. схожих насінин на 1 га (100-120 кг/га). Глибина загортання насіння 3-4 см.

При збиранні покривної культури слід залишати стерню висотою 15-20 см для кращого снігозатримання. Навесні наступного року проводять боронування в два сліди. В посушливих районах і при розміщенні еспарцету на схилах восени рекомендується проводити щілювання. Збирають еспарцет у фазі масового цвітіння. Не слід скошувати заразом всю площу, бо при пересушуванні втрачається багато листя. Сіно досушують під накриттям активним вентилюванням, а ще краще - пров’ялюванням у валках і використанням для виготовлення сінажу.

Насінники еспарцету виділяють на звичайних посівах. На півдні України сіють з 15 по 20 серпня, в Лісостепу - не пізніше 5 серпня. Еспарцет висівають звичайним рядковим і широкорядним способом з міжряддями 45-70 см. Норма висіву при звичайному рядковому способі норма висіву 100-120 кг/га, а при широкорядному - 60-80 кг/га. На звичайному рядковому посіві догляд за насінниками еспарцету такий, як і на кормовому. На широкорядних посівах застосовують міжрядні розпушування. На насінники обов’язково вивозять пасіки. Збирають насінники переважно роздільно. Посіви скошують у валки при побурінні 40-50% бобів. Обмолочують валки після підсихання рослин. Пряме комбайнування насінників проводять при побурінні 70% бобів і закінчують за 2-3 дні. Після збирання насіння просушують і зберігають при вологості не більше 14-15%.

Буркун. Буркун вирощують на зелений корм, сіно, сінаж, силос та ін. Це цінна кормова рослина з високим вмістом перетравного протеїну і мінеральних речовин. В 100 кг сіна буркуна міститься 51 кормова одиниця, 13,8 кг перетравного протеїну, 1,7 кг кальцію і 0,28 кг фосфору. В період збирання (фаза бутонізація - початок цвітіння) зелена маса має своєрідний запах, який зумовлюється вмістом кумарину. Буркун має і велике агротехнічне значення. Його використовують як сидеральну культуру, застосовують як меліорант для освоєння засолених ґрунтів. Вирощування буркуна сприяє нагромадженню в ґрунті азоту, фосфору і кальцію.

Рис. 69 Буркун білий.

Вирощують буркун на солонцюватих орних ґрунтах, еродованих схилах, непродуктивних кормових угіддях в південних районах Лісостепу і в Степу. Буркун - високопродуктивна культура. За один укіс одержують 360-400 ц/га зеленої маси, або стільки, як люцерни і конюшини за 2-3 укоси.

З усіх видів найпоширеніші буркун білий (Melilotus albus L.) і буркун жовтий (M. оffїcinalis L.). Це дворічні рослини. Коренева система стрижнева. Головний корінь проникає на глибину до 3-4 м. Стебла заввишки від 0,7 до 3 м. Листки трійчасті, зазублені. Суцвіття - багатоквіткова пазушна китиця, квітки білі або жовті. Плід одно-, двонасінний біб. Маса 1000 насінин 1,5 г (рис. 69).

Насіння буркуну проростає при температурі 2-40С. Сходи витримують заморозки мінус 5-60С. Серед бобових багаторічних трав буркун найбільш морозостійкий. Буркун - посухостійка рослина. Критичний період по відношенню до вологи - фаза цвітіння. При нестачі вологи в цей період рослини скидають листя, а якість корму різко погіршується. Буркун - світлолюбна рослина. Відноситься до солевитривалих рослин. Добре росте на ґрунтах, багатих вапном.

Буркун вирощують під покривом кукурудзи на зелений корм, однорічних ярих сумішей. Його можна вирощувати і в чистому безпокривному посіві. Буркун добре реагує на внесення калійних і фосфорних добрив.

У насінні буркуну багато твердих насінин (60-80%), тому перед сівбою його треба скаріфікувати. Перед сівбою насіння також обробляють ризоторфіном і молібденом. Сіють буркун звичайним рядковим способом одночасно з сівбою ранніх ярих зернових культур. Норма висіву 15-20 кг/га. Насіння загортають на глибину 2-3 см.

Збирають буркун на сіно в фазі бутонізації - початку цвітіння. Для зменшення втрат листків, буркун збирають у вранішні і вечірні години.

Сорти буркуну білого: Верховинський, Грозинський, Донецький

однорічний, Еней; жовтого: Карабаликський, Колективний, Луганський, Малокумаринний.

Тимофіївка лучна. Корми із тимофіївки лучної характеризуються високими якостями. В сіні міститься до 10% перетравного протеїну, в якому багато таких амінокислот, як аргінін і лізин. В 100 кг сіна міститься 48 кормових одиниць і 3,1 кг перетравного протеїну. В суміші з бобовими травами тимофіївку використовують для приготування трав’яного борошна, сінажу і силосу.

Рис. 70. Тимофіївка лучна.

Тимофіївка лучна (Phteum pratense L.) - це верхова, нещільнокущова злакова трава. Має високу енергію кущення, добре облистнена. Листки становлять 35-40% врожаю сіна. Суцвіття - щільна колосоподібна волоть, плід - зернівка. Маса 1000 насінин 0,3-0,5 г. В кущі тимофіївки є два типи стебел: високі тонкі (генеративні) й низькі добре облистнена (вегетативні). Стебла заввишки до 1 м (рис. 70).

Насіння проростає і дає життєздатні сходи при температурі 50С. При такій же температурі навесні відростає. Оптимальна температура для росту і розвитку 18-190С. Тимофіївка досить морозостійка і зимостійка рослина. Дуже вибаглива до вологи. Коефіцієнт транспірації 489. Краще росте і розвивається при вологості ґрунту 70-75% НВ. Тимофіївка має підвищені вимога до вмісту в ґрунті поживних речовин. З 1 ц сіна виносить з ґрунту 1,3-1,4 кг азоту, 0,6-0,8 кг фосфору і 1,9-2,0 кг калію. Добре росте на різних ґрунтах. Непридатні для неї піщані, заболочені і засолені ґрунти.

Сорти: Аргента, Більбо, Вишгородська, Люлинецька 1, Сарненська 33 та

ін.

Стоколос безостий за врожайністю, кормовим якостям, посухостійкістю займає одне з перших місць серед злакових багаторічних трав. Стоколос основний компонент травосумішей при залуженні осушених боліт і засолених земель. Зелена маса і сіно високопоживні. В 100 кг сіна міститься 57 кормових одиниць і 6 кг перетравного протеїну. Використовують стоколос переважно для створення багаторічних сіножатей і пасовищ із сумішей з нещільнокущових трав.

бобовими травами. Сіють одночасно з озимими або рано навесні. За звичайної рядкової сівби норма висіву становить 8-10 кг/га, у сумішах 8-10 кг/га.

Сорти: Вишгородський, Дніпровський, Полтавський 30, Полтавський 52, Таврійський.

Грясниця збірна. Зелена маса і сіно грясниці збірної досить поживні корми. В 100 кг сіна міститься 40 корм. од. Високоврожайна культурна трава. При сприятливих умовах дає 50-70 ц/га сіна, 350-400 ц/га зеленої маси. Поширена в Лісостепу, на Поліссі і в гірських районах.

Грясниця збірна (Dactylis glomerata L.) - верхова нещільнокущова злакова трава озимого типу. Має велику кількість вегетативних пагонів і прикореневих листків. Добре розвинена коренева система проникає в ґрунт на глибину 1-1,5 м. Облистненість дуже висока, листя велике. Маса листя в першому укосі перевищує масу стебел. У другому укосі травостій складається з видовжених вегетативних стебел. Суцвіття - волоть. Насіння злегка зігнуте, плівчасте. Маса 1000 насінин 1,2-1,4 г.

Грясниця збірна - вологолюбна рослина. Зимостійкість досить висока. Погано витримує затоплення талими водами. На формування 1 ц сіна виносить з ґрунту 2,3-2,5 кг азоту, 0,4-0,5 кг фосфору, 3,6-3,8 кг калію. Добре реагує на азотні добрива. Використовується як компонент люцерни, еспарцету в кормових сівозмінах.

Сорти: Дедіновська, Дрогобичанка, Київська рання 1, Муравка,

Херсонська рання.

Костриця лучна - цінна кормова культура. Після тимофіївки лучної найбільш поширена злакова трава лісостепових, поліських та західних районів України. Трава і сіно добре поїдається тваринами. В 100 кг сіна міститься 60 кормових одиниць і 4,2 кг перетравного протеїну. Її використовують для виготовлення трав’яного борошна і сінажу. Середній урожай сіна 50-60 ц/га.

Рис. 72. Костриця лучна.

Костриця лучна (Festuca pratensе L.) - багаторічна верхова

нещільнокущова злакова рослина (рис. 72). Від інших трав відрізняється вузькими, блискучими, зверху світло-зеленими листками. Кущ складається з багатьох сильно облистнених пагонів заввишки до 120 см. Коренева система добре розвинена і проникає в ґрунт на глибину 160-180 см. Суцвіття - волоть. Насіння світло-зелене, легко обсипається при достиганні. Маса 1000 насінин 1,8-2 г. В перший рік утворює лише вегетативні пагони, повного розвитку костриця набуває на 2-3 рік життя. Швидко відростає при спасуванні. Може рости на одному місці 7-8 років, а при внесенні добрив - до 15 років.

Насіння проростає при температурі 2-30С. Костриця - зимостійка рослина, але негативно реагує на різкі коливання температури навесні і восени. Вологолюбна рослина, добре витримує затоплення весняними талими водами. Посухостійкість вища ніж у тимофіївки. Добре росте на багатих органічною речовиною суглинистих і глинистих ґрунтах.

Сорти: Люлинецька 3, Сарненська 134, Веселоподолянська 1883, Казаровицька, Високогірна та ін.

Житняк гребінчастий. Зелена маса і сіно житняку за перетравністю не поступаються іншим злаковим багаторічним травам. В 100 кг сіна міститься 50 кормових одиниць і 5,3 кг перетравного протеїну. Трава і сіно добре поїдаються тваринами. Житняк вирощують чистим посівом і в суміші з люцерною, еспарцетом і буркуном, а також в травосумішках на сінокосах і пасовищах. Тривалість використання 7-9 років.

Рис. 73. Житняк гребінчастий.

Житняк гребінчастий (Agropyrum ресіїпіАзгте) - ярий напівверховий нещільнокущовий злак. Коренева система проникає в ґрунт на глибину 2-2,5 м. Стебло добре облистнене заввишки 50-70 см. Кущ складається з багатьох пагонів. Суцвіття - колос. Маса 1000 насінин 1,8-2,1 г (рис. 73).

Житняк - дуже посухостійка рослина, здатна витримувати тривалу посуху, а після випадання дощів швидко відростає. В зв’язку з цим житняк цінна трава для степових районів. Він добре витримує коливання температури та безсніжні зими, льодяну кірку. Морозо - і зимостійкість дуже високі. До ґрунтів житняк невибагливий. На формування 1 ц сухої маси споживає із ґрунту 2,2 кг азоту, 0,54 кг фосфору і 2,1 кг калію. Може рости на одному місці 15-20 років. В Україні вирощують сорт житняку Дніпровський вузьколистий.

Технологія вирощування злакових трав. Злакові багаторічні трави частіше вирощують в травосумішках з люцерною, конюшиною, еспарцетом, буркуном та іншими травами. Тому вони займають в сівозміні те поле, яке призначене для багаторічних трав. В чистому посіві їх вирощують тільки на насіння. Підготовка ґрунту для злакових трав аналогічна підготовці для багаторічних бобових трав.

Злакові трави добре реагують на азотні добрива. У травостоях тривалого використання (4-7 років) в кормових сівозмінах, на вивідних полях, у ґрунтозахисних сівозмінах азотні підживлення навесні і після укосів поєднують з одноразовим внесенням фосфорно-калійних добрив. Навесні підживлюють дозою N30-45P60K60 і восени N30P45K45.

В міру кущення трав і зменшення в травосумішках бобових компонентів дози азоту підвищують - на незрошуваних площах 90-120 кг/га д. р., на зрошуваних в Лісостепу і на Поліссі - 150-200 кг/га, в Степу 70-90 кг/га.

Сіють злакові трави рано навесні і влітку найчастіше звичайним рядковим способом. Норми висіву в одновидових посівах: тимофіївка лучна

8- 10 кг/га, стоколос безостий 16-18 кг/га, грясниця збірна 14-15 кг/га, костриця лучна 15-16 кг/га, житняк 10-12 кг/га, у сумішках - відповідно 4-6, 10-11, 7-8,

7- 8, 6-7 кг/га.

Злакові трави можна також підсівати на другому році використання люцерни і еспарцету, а також ремонтувати на другий рік посіви конюшини. Для цього використовують тіньовитривалі трави, які швидко ростуть.

Догляд за травами включає боронування важкими боронами і підживлення посівів.

Травосумішки. У кормових сівозмінах багаторічні трави вирощують як в одновидових посівах, так і в бобово-злакових сумішках. Травосумішки краще ніж чисті посіви трав використовують сонячну енергію, поживні речовини з ґрунту, вуглекислоту і азот із повітря. В посівах травосумішок поліпшується мінеральне і азотне живлення рослин, активізується діяльність мікрофлори, покращуються фізико-хімічні властивості ґрунту. Покращення умов середовища в травосумішках забезпечує оптимальну густоту стеблостою і рівномірне розміщення листя на рослинах. В густому травостої сумішок краще затримується взимку сніг, який захищає рослини від вимерзання. Вони менше забур’янюються ніж чисті посіви трав. Під травосумішками утворюється більш щільна дернина, що особливо важливо при створенні пасовищ, їх можна використовувати більш тривалий період. Корми із травосумішок краще збалансовані за перетравним протеїном, вітамінами, мікроелементами і незамінними амінокислотами. Вони краще поїдаються, перетравлюються і засвоюються тваринами. Травосумішки більш високоврожайні порівняно з одновидовими посівами.

Проте переваги травосумішок можуть бути реалізовані тільки тоді, якщо для сівби будуть підібрані трави, які краще ростуть і розвиваються в конкретних ґрунтово-кліматичних умовах. Враховуючи пристосування багаторічних трав до різних ґрунтово-кліматичних умов, в травосумішках рекомендується вирощувати такі бобові і злакові трави:

Зона Полісся - конюшина лучна, рожева та біла, лядвенець рогатий, тимофіївка лучна, костриця лучна, грясниця збірна, стоколос безостий;

Зона Лісостепу - конюшина лучна та біла, люцерна посівна (синя) та жовта, еспарцет, буркун білий, костриця лучна, грясниця збірна, стоколос безостий, пирій безкореневищний;

Зона Степу - люцерна посівна та жовта, стоколос безостий, житняк гребінчастий, буркун білий та жовтий.

Травосумішки розрізняють за кількісним і видовим складом, способом використання, скоростиглістю трав, тривалістю використання. За кількісним складом розрізняють 2-3-ох, 4-6-и, 6-7-и компонентні травосумішки. Для польового використання кращою вважається сумішка, яка складається з 3-4-ох видів трав, а для тривалого використання - з 5-7 видів трав. За видовим складом розрізняють злакові, злаково-бобові, бобово-злакові, злаково-бобово - різнотрав’яні травосумішки. Найбільш поширеними є злаково-бобові травосумішки.

За способом використання розрізняють сінокісні, пасовищні, сінокісно - пасовищні сумішки. За скоростиглістю їх ділять на ранньостиглі та пізньостиглі. Такий поділ обов’язковий з тих міркувань, що пізньостиглі рослини при ранньому використанні швидко випадають з травостою.

За тривалістю використання сумішки поділяють на короткострокові з використанням їх на протязі 1 -3 років, середньострокові - 4-6 років і довгострокові - понад 6 років. Короткострокові сумішки висіваються в польових сівозмінах. До їх складу входять 2-3 злакових і бобових трав. Основне їх призначення одержати високий урожай і сприяти підвищенню родючості ґрунту.

В кормових і сінокісно-пасовищних сівозмінах вирощуються середньострокові сумішки, до складу яких входять 2-6 видів злакових і бобових рослин. Довгострокові сумішки вирощують в ґрунтозахисних і фітомеліоративних сівозмінах і поза сівозміною на еродованих ґрунтах, на схилах і заплавах, при зрошенні тощо.

При підборі компонентів травосумішок враховуються відношення трав до ґрунту, водного і поживного режиму, клімату. Злакові більше потребують родючих ґрунтів з високим вмістом азоту, бобові - краще ростуть на ґрунтах добре забезпечених фосфором і калієм. На родючих ґрунтах умови кущення тонконогових трав більш сприятливі. Тому на цих ґрунтах норми висіву повинні бути меншими.

При складанні травосумішок необхідно враховувати зволоження ґрунту. В зв’язку з цим треба враховувати, що такі трави, як костриця лучна, стоколос безостий, тонконіг лучний, грясниця збірна, конюшина лучна та біла краще ростуть на ґрунтах середнього зволоження; тимофіївка, лисохвіст лучний, мітлиця біла, конюшина гібридна - на ґрунтах підвищеної вологості, а житняки, буркун, еспарцет добре ростуть в зоні недостатнього зволоження.

Кількість видів, що входять в травосумішки і їх співвідношення встановлюють в залежності від характеру і тривалості використання травостою.

При сінокісному використанні в травосумішки включають найбільш урожайні верхові тонконогові (стоколос безостий, тимофіївка лучна, костриця лучна та ін.) однакові за скоростиглістю і строками проходження фенологічних фаз, з метою отримання у визначений період найвищої врожайності та два-три укоси. Для сінокосів тривалого використання (більше 10 років) перевагу надають кореневищним травам, а при короткотривалому (до 3-4 років) використовують переважно нещільнокущові трави, при середній тривалості використання (5-7 років) - обидві біогрупи.

Бобово-злакові сумішки сінокосів короткострокового використання повинні мати по масі злакових і бобових приблизно по 50%, а при тривалому використанні 25-30%. На пасовищах тривалого використання доцільно мати в травостої бобових 20-30%, верхових злаків близько 20% і низових 50-60%.

При визначенні норми висіву трав в травосумішках слід виходити з того, що для травосумішок вони більші, ніж для одновидових посівів. Так, якщо середня норма висіву бобових і злакових трав в чистому посіві в умовах Лісостепу і Степу 10 млн. га схожого насіння, то для травосумішок з двома компонентами - 14-15, трьома - 16-17 млн./га. По масі загальна норма висіву може складати 25-35 кг/га схожого насіння. Це пов’язано з випаданням рослин у перший рік під покривною культурою. Одні компоненти домінують в травостої в перший рік використання, інші на другий та наступні роки. Так, у сумішці конюшини лучної + люцерни +костриці лучної в перший рік користування добре росте конюшина, в значній мірі гальмується ріст злакової трави та люцерни.

Доцільно в травосумішках поєднувати конюшину з люцерною, еспарцет з люцерною і буркуном, люцерну і буркун з однією-двома злаковими травами. У сумішках злакових і однієї бобової трави, бажано використовувати

кореневищні злаки з нещільнокущовими (стоколос безостий з кострицею лучною або грясницею збірною).

На заплавних луках, що затоплюються на 25 діб у сумішки включають стоколос безостий, тимофіївку лучну, мітлицю білу, лисохвіст лучний, а з бобових - лядвенець рогатий та люцерну жовту; при затопленні понад 25 днів - тонконіг болотний, очеретянку звичайну, бекманію, мітлицю білу. На засолених ґрунтах в травосумішку включають кострицю лучну і східну, лисохвіст здутий, пирій сизий, бекманію, буркун білий та ін.

Відомо, що найчастіше на 4-5 році користування в травостої залишаються переважно тонконогові трави. Тому такі посіви для підтримання високих врожаїв необхідно підживлювати азотними добривами.

При складанні травосумішок спочатку визначають співвідношення біологічних груп трав (табл. 13). Після цього підбирають районовані види і сорти трав.

Таблиця 13. Співвідношення насіння трав різних біологічних

Норми висіву з поправкою на посівну придатність визначають за формулою

„ К х В х 100

Н =---------------- ,

ПП

де Н - норма висіву, кг/га; К - коефіцієнт (кількість схожих насінин, млн. шт./ га); В - маса 1000 насінин, г; ПП - посівна придатність насіння, %.

Норму висіву за масою для кожної трави сумішки визначають з урахуванням відсотку їх повної норми висіву. Так, якщо норма висіву стоколосу в одновидовому посіві 12 кг/га, а для отримання двохкомпонентної бобово-злакової сумішки потрібно 60% насіння від повної норми висіву, то в

сумішці з насінням бобової трави стоколосу треба висіяти: 1^ х ^° = 7,2 кг

Норми висіву трав змінюються в залежності від родючості та зволоження ґрунтів, удобрення, зрошення, кущення тощо. Так, на дерново-підзолистих ґрунтах (піщаних, супіщаних) тонконогових в чистих посівах висівають більше 12 млн. шт./ га, на чорноземах - 8-10 млн., бобових (конюшина, люцерна, буркун, еспарцет) в чистому посіві - 8-10 млн. шт./га. Під покрив висівають більше насіння на 10-15%, порівняно з безпокривним способом сівби.

Технологія вирощування багаторічних трав. Посіви багаторічних трав і травосумішок, які вирощуються під покривом однорічних культур, називають підпокривними, а при вирощуванні їх без покриву - безпокривними. При виборі способу сівби слід мати на увазі, що сходи більшості трав дуже чутливі до затінювання, нестачі світла, вологи і поживних речовин. Тому при сівбі трав на добре підготовленому, чистому від бур’янів ґрунті кращі результати забезпечують безпокривні посіви. При безпокривній сівбі на родючих і чистих від бур’янів ґрунтах багаторічні трави формують добрий урожай сіна вже в перший рік життя. Безпокривні посіви трав краще кущаться, формують добре розвинену кореневу систему. Вони краще витримують несприятливі умови порівняно з підпокривними і, як правило, більш урожайні і довговічні. Безпокривно вирощують травосумішки, які складаються з низових злакових і бобових трав. Безпокривно сіють трави на еродованих схилах, заплавних і лиманних луках тривалого і середнього затоплення, при створенні високоврожайних сінокосів і пасовищ. При вирощуванні багаторічних трав на насіння, також надають перевагу безпокривним посівам.

На забур’янених ґрунтах багаторічні трави краще вирощувати в підпокривних посівах. Покривні культури затримують розвиток бур’янів в рік сівби трав і створюють сприятливі умови для їх росту в наступні роки. Висока стерня, яка залишається після збирання покривної культури, затримує взимку сніг, що зменшує загрозу вимерзання багаторічних трав і збільшує запаси вологи в ґрунті. Проте при сівбі багаторічних трав під покрив однорічних культур треба підбирати такі покривні рослини, які менше затіняють сходи трав. В першу чергу це рослини з невеликою облистненістю (гірчиця, буркун), або рослини, які повільно розвиваються на початку вегетації (кукурудза, просо, могар та ін.), або слабо кущаться (ярий ячмінь, тверда пшениця та ін.). Має значення також і строк збирання покривної культури. При ранньому збиранні покривної культури багаторічні трави краще ростуть і розвиваються ніж при пізньому. Томі для підвищення врожаю багаторічних трав необхідно їх висівати під культури, які використовуються на зелений корм, сіно, силос та ін.

Строки сівби. Багаторічні трави висівають восени, навесні і влітку. При безпокривній сівбі восени і влітку багаторічні трави на наступний рік формують більш високий врожай порівняно з весняними посівами, особливо в районах з тривалою теплою осінню. В цих районах мають перевагу за урожайністю також осінні посіви багаторічних трав під покрив озимих культур порівняно з весняними. В районах з короткою осінню і суворою зимою більш високі врожаї одержують при весняній сівбі багаторічних трав під покрив озимих і ярих культур. Зважаючи на різну зимостійкість трав в більшості районів злакові трави рекомендується сіяти восени разом з озимими, а бобові - навесні. В південних районах Лісостепу і в Степу з тривалою і теплою осінню можливі також післяжнивні посіви злаково-бобових травосумішей, особливо при зрошенні.

Способи сівби. В умовах достатнього зволоження застосовують розкидно-рядковий спосіб сівби сумішок багаторічних трав. При цьому більше за розміром насіння висівають з великого переднього ящика сівалки окремо, або разом з насінням покривної культури на глибину 2-3 см, а дрібне насіння таких культур, як тимофіївка лучна, конюшина лучна і гібридна, люцерна та ін., висівають з меншого ящика по поверхні ґрунту і загортають в ґрунт кільцевими шлейфами на глибину 1,5-2 см. У південному Лісостепу і північному Степу застосовують роздільно рядковий спосіб сівби, коли трави висівають через рядок. У південному Степу трави сіють напівпокривним способом, коли насіння трав висівають у міжряддя покривної культури, а також смужковий спосіб сівби, коли два рядки злакових трав чергують з двома рядками бобових. Трави висівають зерно-трав’яними сівалками СЗТ-3, СУТ-4, СУТК-47 та ін.

При сівбі крупне насіння трав висівають з покривною культурою на глибину 3-4 см, а дрібне - на 1-2 см.

Догляд. На посівах трав застосовують такі заходи догляду: руйнування кірки, підкошування бур’янів, своєчасне збирання і вивезення з поля післяжнивних залишків покривної культури, підживлення посівів мінеральними добривами, підкошування трав на зиму не пізніше як за 30 днів до припинення вегетації, снігозатримання та ін. На схилах залишають для снігозатримання смуги нескошеної покривної культури. Льодову кірку взимку руйнують кільчастими котками. Для попередження випрівання трав необхідно прикотковувати сніг. Для запобігання вимокання рослин, навесні з посівів трав відводять застійні води. Навесні для видалення стерні покривної культури, а також загущені посіви боронують. При виявленні випадання трав після перезимівлі необхідно їх підсіяти.