Cправочник агронома

Вапнування кислих грунтів

Методи визначення потреби грунтів у вапнуванні діляться на три групи: якісні, якісно-кількісні й кількісні.

Якісні методи передбачають визначення ступеня кислотності — актив­ності іонів водню в грунтовому розчині. До них належать проба на лакмусовий папір і визначення pH (водний або сольовий).

За ступенем необхідності вапнування грунти можна об’єднати у такі групи: перша'—pH (КС1) 4,5 і нижче, їх вапнують у першу чергу; дру­га — pH 4,6—5,5 також потребують першочергового вапнування, особли­во при незначній сумі увібраних основ та насиченні сівозміни вибагли­вими до вапна культурами; третя —■ pH 5,6—6,5 на Поліссі моїкна вапнувати в останню чергу. Необхідність вапнування грунтів останньої групи посилюється при інтенсивному удобренні й відповідному наборі культур у сівозміні, що пов’язано з витратами кальцію на нейтралізацію кислотності добрив та підвищеним виносом його врожаями. В Лісостепу потреба у вапнуванні грунтів цієї групи зростає.

Якісно-кількісні методи — обробка наважки грунту нейтральними со­лями. Кислий фільтрат титрують і визначають обмінну кислотність, яка зумовлена іонами водню й алюмінію. Норму вапна за її величиною визначають лише в окремих випадках (зокрема для бурих гірсько-лісо­вих грунтів).

При кількісних методах наважку грунту обробляють розчином солі слабкої кислоти і сильного лугу. Здебільшого застосовують оцтовокис­лий натрій. Внаслідок гідролізу у водному розчині оцтовокислого натрію утворюється лужне середовище. За таких умов іони водню переходять з вбирного комплексу в розчин і грунт нейтралізується. У розчині іони водню утворюють оцтову кислоту, за кількістю якої визначають гідро­літичну кислотність.

Норми вапна найчастіше встановлюють за гідролітичною кислотністю. Цифрові показники її у міліграм-еквівалентах на 100 г грунту множать на коефіцієнт 1,5 (для орного шару 0—20 см з об’ємною масою грунту 1,5 г/см3) і одержують норму вапна у тоннах на гектар. Щоб норми вапна були вірогіднішими, враховують і ступінь насичення грунтів осно­вами, за яким кислі грунти діляться на три групи: перша — насичена основами менше 50 % і потребує першочергового вапнування; друга — на 50—70 %, потребує вапнування і третя — на 70—90 %, грунти вап­нують з врахуванням системи удобрення і набору культур у сівозмінах (табл. 75).

Поки зональні агрохімічні лабораторії республіки не перейдуть на визначення гідролітичної кислотності, допускається визначення норм вапна за показниками pH (КС1), механічного складу і вмісту органіч­ної речовини для кислих грунтів Полісся та західних районів респуб­ліки.

Ці норми (табл. 76) вапна наближено дорівнюють 0,5—0,75 норми за гідролітичною кислотністю.

У зв’язку з тим, що в республіці для вапнування застосовують пере­важно відходи промисловості та матеріали, що містять неоднакову кількість діючої речовини, необхідно розрізняти норми СаСОз і фізичні норми певного вапнякового матеріалу. При визначенні фізичної норми вапна роблять поправку на вміст вологи, домішок і недіяльного СаСОз (при крупному помелі) за формулою:

Нв • 100 • 100 • 100 пп

Ф_ (100—В) • (100 —Б) • Д ’ 1 '

де Нф — фізична норма вапнякового матеріалу, т/га; Нв — розрахована норма СаСОз, т/га; В—вміст вологи у вапняковому матеріалі, %; Б — кількість недіяльних часточок вапна діаметром більше 3 мм; Д — сума карбонатів (СаСОз і MgCOs) у вапняковому матеріалі, %.

Для вапнування кислих грунтів застосовують карбонатну форму кальцію (СаСОз), представлену вапняками, крейдою, мергелем та ін.; карбонатну форму кальцію і магнію — доломіти (CaMgCOe), іноді негашене (СаО) або гашене Са(ОН)г вапно, а також різні відходи про­мисловості, які містять вище згадані сполуки. Коротку характеристику вапнякових матеріалів, які широко використовують у республіці, наве­дено у таблиці 77. Крім зазначених, застосовують і місцеві матеріали: вапнякові й торфові туфи, крейду, мергель та дефекат. На час внесення дефекат повинен містити 40—60 % СаСОз, бути сухим, чистим, повністю просіватися через сито з отворами діаметром 4 мм.

Грунти

Норми СаСОа за гідролітичною кислотністю

ГЛИНИСТО-ПІ-

Дерново-слабопідзолисті щані та піщані

Дерново-підзолисті супіщані

Дерново-підзолисті глейові Дерново-підзолисті суглинкові Дерново-підзолисті поверхнево оглеєні

Грунти буроземного типу (гірські райо­ни Карпат)

Сірі й темно-сірі лісові грунти, чорно­земи опідзолені й вилугувані

0,75 (при внесенні підвищених норм міне­ральних добрив у сівозміні норму вапна можна збільшити до повної)

1 (норма може бути зменшена до 0,75 у сівозмінах з льоном та люпином)

1

1

0,5 (якщо гідролітична кислотність менше 4 мг-екв на 100 г грунту, норму можна збільшити до 0,75—1)

0,5—0,25 (на грунтах з гідролітичною кис­лотністю від 4,5 до 8 мг-екв на 100 г грунту вносять 0,5 норми, при більших її значеннях —8—16 мг-екв — 0,25)

1

76. Орієнтовні норми СаСо3 (т/га) залежно від pH і механічного складу грунтів Полісся та західних районів республіки

pH (КС1)

Грунти

до 4,0

4,1-5,5

4,6

4,7—4,8

4,9—5,0

5,1-5,5

5,6—5,7

Піщані й гли­нисто-піщані

4,0

3,0

2,5

2,0

1,5

1,0

0,5

Супіщані

4,5

3,5

3,0

2,5

2,0

1,5

1,0

Легкосуглипко-

ві

5,5

4,5

4,0

3,5

3,0

2,5

2,0

Середньосу-

ГЛІІІІКОВІ

6,0

6,0

5,5

5,0

4,5

4,0

3,0

Строки, способи та місце внесення вапна у сівозмінах, на луках і па­совищах. У льоно-картопляних сівозмінах рекомендовані норми всіх ви­дів мелених вапняків можна вносити безпосередньо під картоплю, льон чи люпин під зяблеву оранку або в половинних нормах — навесні під глибоку культивацію. Картопля не знижує урожаю від вапна у рекомен­дованих нормах за будь-яких строків внесення, але на другий — третій роки дещо збільшується ураженість бульб паршею. Виняткове значення при цьому має форма вапна. Найкращою його формою на Поліссі є доломітове борошно. При застосуванні вапнякового борошна норми ка­лійних добрив збільшують на 20—25 %.

При внесенні вапна незалежно від поля сівозміни його максимально перемішують з усією масою орного шару грунту.

Неефективним є застосування вапна поверхнево на посівах багато­річних трав.

У Лісостепу вапно вносять під попередники тих культур, які найкра­ще реагують на вапнування (цукрові буряки, люцерна, конюшина, ріпак, горох, озима пшениця та ін.).

У 9—10-пільних сівозмінах з льоном і люпином, що поширені в за­хідних районах України, вапно доцільно вносити по півнорми у два прийоми — на початку і в середині ротації, враховуючи чергування культур.

Застосування доломітового борошна як хімічного меліоранту в сіво­змінах з льоном, люпином і картоплею практично виключає негативну дію вапнування незалежно від місця і строків внесення його у грунт.

З організаційних причин не завжди вдається' провести вапнування в теплу пору року. Допустиме також внесення вапна взимку по зябу на рівних за рельєфом площах, у безвітряні дні, по неглибокому снігу, під вибагливі до вапна культури або їх попередники, а в половинних нормах —■ також під льон і люпин. Не можна його застосовувати взимку на посівах озимих культур і багаторічних трав.

З овочевих культур на внесення вапна найбільше реагують капуста білоголова, столові буряки, огірки, квасоля, часник, перець і цибуля. Тому в овочевих сівозмінах його застосовують у повних нормах під зяб­леву оранку під попередники цих культур.

На сильно - і середньокислих грунтах вапно вносять у повній нормі ще до закладання саду. На ділянках, виділених під суницю й агрус, норму його зменшують на 25—ЗО %. Під плодові культури вапно також вносять під час садіння, старанно перемішуючи його в садивних ямах у нормі СаСОз на одне дерево: під сливу та вишню 0,75—1,2 кг, під яблуню та грушу 1 —1,5, під агрус 0,1—0,2 кг. Якщо дерева посадили без вапна, його можна дати в приштамбові круги у зазначених нормах.

На луках і пасовищах вапно вносять на ділянках, де планується провести докорінне поліпшення: 3—4 т/га СаСОз на суглинкових і 2— З т/га на супіщаних грунтах. Вапно можна також вносити поверхнево, під боронування. В цьому випадку норму його зменшують до 0,8—1 т/га, однак тривалість дії такої кількості вапна становить 2—3 роки.

Поєднання вапнування з удобренням. На сильно - й середньокислих грунтах Полісся і західних районів України внесення вапна і гною в одному полі за ефективністю практично не поступається застосуванню їх у різних полях сівозміни.

На слабокислих грунтах приріст урожаю від сумісного внесення (в одному полі) вапна і гною нижчий, ніж від роздільного (в різних полях сівозміни). На таких грунтах при застосуванні вапна і гною в одному полі норму гною зменшують у два рази, збільшуючи її в іншо­му полі.

У сівозмінах Лісостепу вапно і гній бажано вносити окремо, тобто в різних полях сівозміни. При застосуванні їх в одному полі вапно вносять під лущення стерні, а гній — під оранку. Не можна змішувати з гноєм вапно незалежно від форми останнього.

Калійні добрива вносять у грунт до вапнування або після нього в одному полі.

Не можна змішувати з вапном фосфорні добрива, особливо фосфо­ритне борошно. Допускається їх внесення в одному полі, але в різні шари грунту: вапно під зяблеву оранку, фосфоритне борошно під куль­тивацію, або навпаки. В інших випадках фосфоритне борошно вносять на полях, де не передбачається 2—3 роки вапнуваня або його проведено 4—5 років тому.

Фізіологічно кислі азотні добрива при систематичному застосуванні на кислих грунтах знижують свою ефективність. Тому вапнування і внесення азотних добрив в одному полі є запорукою підвищення дії вапна й добрив. При цьому немає особливого значення, коли вносять добрива,— до вапнування чи після нього. Важливо, щоб азотні добрива були зразу ж заорані.

Середній

Вапняковий матеріал

Постачальник

ВМІСТ

%

карбонатів, %

Вапняково-сірчані відходи

Роздольський гірничо-хіміч­ний комбінат

75

12—14

Вапнякове борошно

Закупнянське кар’єроуправ - ління

92

6,0

Нігинське кар’єроуправління

90—92

6,0

Мелений вапняк

Євпаторійський комбінат і Сакський завод будматері­алів

80

8-10

Приборжавський вапняковий завод

90

6,0

Вапнякове борошно

Підвисоцький вапняковий за­вод

87,5

7,25

Тернопільський кар’єр

86

8,0

Сулятицьке кар’єроуправлін­ня

90

6,0

Доломітові відходи

Докучаєвський флюедоломі - товий комбінат

92,5

8,0

Комсомольське рудоуправлін­ня

92,5

8,0

Доломітове борошно

Сіверський доломітовий ком­бінат

91,3

6,0

Різка зміна реакції грунтового розчину під впливом вапнування може призвести в перші роки до таких небажаних наслідків: знижен­ня рухомості бору, марганцю, міді, тому після вапнування застосовують боратовий і марганцевий суперфосфати, а на осушених кислих зем­лях —1 піритні недогарки; зменшення доступності для рослин калію вна­слідок існуючого антагонізму між кальцієм і калієм. У зв’язку з цим у перші 2—3 роки норми калійних добрив збільшують на 10—25 %, особливо під льон і люпин; зменшення вмісту в грунті рухомого фосфору в перші місяці після вапнування, тому під вибагливі до фосфору куль­тури в перший рік після вапнування норми фосфорних добрив збіль­шують на 10—15 %.

Відзначені негативні явища мають місце, коли pH (КС1) від однора­зового внесення вапна підвищується на 1 —1,5 і досягає 5,5—6,5.

Втрати карбонатів грунтами та повторне вапнування. Втрати карбо­натів грунтами —• закономірний процес у районах, де кількість опадів за рік перевищує загальне випаровування. Інтенсивність цього процесу залежить від різниці між кількістю опадів і випаровуванням, характеру опадів та їх розподілу за періодами року, природи грунту і його меха­нічного складу (у піщаних грунтах за інших однакових умов втрати карбонатів більші, ніж у супіщаних, а в останніх — більші, ніж у лег - косуглинкових і т. д.), типу сівозмін, інтенсивності удобрення та ін. Отже, фактичні значення цього процесу в різних зонах неоднакові.

При внесенні 5—6 ц/га туків повторне вапнування необхідно провадити через 7—8 років після першого, вносячи 0,75 норми вапна за гідролітичною кислотністю, при застосуванні 10—12 ц/га туків — через 6—7 років.

Гранулометричний склад часточок, %, крупні­ших, мм

Постачається за умовами, % від загального обсягу

0,25

1,0

3—5

державного

за дозволом

РТУ або без

стандарту

14050—68

державного

стандарту

вимог

21,1

2,1

0,02

_

_

100

20,0

2,8

0,6

100

.

_

21,0

2,0

0,02

100

54—74

4,8-7,0

0,7—9,5

100

26,8

2,5

100

33,9

10,7

1,9

100

35,6

13,3

0,4

40

60

25,0

4,8

100

--

60

25

100

72,5

0,5

100

30,0

18,0

100

Cправочник агронома

Додатки

І. Коефіцієнти переведення побічної та супутньої продукції в основну (по зернових, технічних, кормових культурах і травах — одиниці маси, по плодово-ягідних культурах і винограду — 1000 шт. садивного матеріалу по …

Техніка безпеки

У господарствах за організацію і стан охорони праці відповідають керівники (в колгоспі—голова, в радгоспі—директор). Головні спеціа­лісти господарства відповідають за охорону праці й техніку безпеки окре­мо по галузях: головний агроном — …

Зберігання сільськогосподарської техніки

Трактори, комбайни та іншу сільськогосподарську техніку зберігають здебільшого на відкритих майданчиках з твердим покриттям. У передо­вих господарствах складну техніку (трактори, комбайни) зберігають у закритих приміщеннях. Майданчики для зберігання техніки обладну­ють …

Как с нами связаться:

Украина:
г.Александрия
тел./факс +38 05235  77193 Бухгалтерия
+38 050 512 11 94 — гл. инженер-менеджер (продажи всего оборудования)

+38 050 457 13 30 — Рашид - продажи новинок
e-mail: msd@msd.com.ua
Схема проезда к производственному офису:
Схема проезда к МСД

Партнеры МСД

Контакты для заказов шлакоблочного оборудования:

+38 096 992 9559 Инна (вайбер, вацап, телеграм)
Эл. почта: inna@msd.com.ua