Cправочник агронома

Організація території

Організація угідь і сівозмін тісно пов’язана з організацією сільсько­господарського виробництва і технологією його окремих галузей. Це зу­мовлює необхідність розробки питань організації угідь і сівозмін у тіс­ному зв’язку з перспективним планом розвитку господарства, системами заходів по землеробству і тваринництву.

Під організацією угідь і сівозмін розуміють трансформацію та по­ліпшення угідь, встановлення складу сільськогосподарських угідь, видів, кількості й розмірів сівозмін та раціональне їх розміщення.

Територія землекористування господарств та їх виробничих підрозді­лів, як правило, неоднорідна за рельєфом, фізичними властивостями й родючістю грунтів тощо. Щоб створити найкращі умови для постійного росту врожайності й систематичного підвищення родючості грунтів, під кожне угіддя і сівозміну відводять землі, які за природними властивос­тями відповідають культурам певної сівозміни чи угіддя.

Для поліпшення організації виробничих процесів і зменшення транс­портних затрат земельні ділянки під багаторічні насадження повинні знаходитися близько від населених пунктів і по можливості мати пря­мокутну форму.

Під овочеві та інші спеціальні сівозміни виділяють землі, розміщені в основному в долинах річок і добре зволожених днищах балок. Вра­ховуючи великий обсяг робіт, необхідність внесення значної кількості добрив, а також можливість зрошення, овочеві та інші спеціальні сіво­зміни розміщують недалеко від населених пунктів і водних джерел.

Кормові сівозміни, насичені в основному культурами зеленого кон­вейєра, впроваджують біля тваринницьких ферм і літніх таборів, на родючих і достатньо зволожених грунтах, які забезпечують одержання високих урожаїв однорічних культур (кукурудза, кормові буряки, баш­танні та інші) в основних і проміжних посівах.

Основні масиви орних земель, що залишились після розміщення ово­чевих, кормових, грунтозахисних та інших сівозмін, кращі за умовами рельєфу й грунтів, відводять під польові сівозміни.

На Україні найбільш поширені 7—10-пільні сівозміни. При меншій кількості культур і обмеженому розмірі поля доцільно впроваджувати

5— 7-пільні сівозміни з коротшою ротацією. Для кожної сівозміни роз­робляють схему чергування культур і вказують групу близьких за ви­могами до попередників культур (озимі, просапні, багаторічні й одно­річні трави, зернобобові та ін.).

Види сівозмін, їх кількість і розміри залежать від розмірів та спе­ціалізації виробничих підрозділів (відділки, бригади).

Кожне поле сівозміни повинно знаходитись на одному масиві, крім місцевості з незначною контурністю, де поля розміщують на окремих ділянках. Бажано, щоб поля мали форму прямокутника або близьку до нього форму з паралельними довшими сторонами. Найкраща довжина полів у Степу — 2000—2500 м, у Лісостепу— 1500—2000 і на Поліссі — 800—1000 м. Ширину їх визначають залежно від площі й довжини з врахуванням вимог правильної розбивки на робочі загінки.

Враховуючи організаційно-господарські умови, рельєф місцевості, розміщення населених пунктів, лісосмуг, раціональне використання ма­шин і знарядь доцільно збільшувати малі за розміром сівозміни й доводити середню площу поля у Степу до 200—600 га, Лісостепу — 150—500, на Поліссі — 80—200 га з відношенням сторін — відповідно 1:3; 1:3 і 1:4 — 1:5. На окремих грунтових масивах Полісся площа полів може бути й меншою.

2 4-2713

У польових сівозмінах різниця в розмірах полів від середньої величи­ни не повинна перевищувати 5—10 %. При більшій різниці утруднюється дотримання встановленого чергування культур.

Проектування кормових, овочевих і грунтозахисних сівозмін має свої особливості. У кормових допускається відхилення площі поля від серед­нього розміру до 15—20 %, в грунтозахисних, де поля розміщуються на схилах, іноді дуже порізаних вимоїнами та ярами, ці відхилення мо­жуть бути ще більшими.

В овочевих сівозмінах поля повинні мати правильну форму. Відхи­лення від середнього розміру поля може становити до 10—15 %.

Структура посівних площ—іі, е співвідношення між групами культур чи окремими зерновими,, технічними й кормовими культурами в госпо­дарстві, районі, області, республіці, виражене в процентах до загальної площі всіх культур, чорних і сидеральних парів. Науково обгрунтована структура посівних площ є економічною основою сівозмін. її розроб­ляють відповідно до спеціалізації й концентрації виробництва та дер­жавних планів продажу сільськогосподарської продукції з врахуванням природних умов і біологічних особливостей культур (табл. 12).

Виходячи з багаторічних даних наукових установ і передової прак­тики, на найближчу перспективу для різних типів спеціалізованих кол­госпів і радгоспів по зонах республіки можна рекомендувати структуру посівних площ, яка наведена в таблицях 13—15. Питома вага окремих груп і нидів пул і. тур буде змінюватись навіть у межах одного типу спе­ціалізації залежно від розмірів завдань по виробництву продуктів тва­ринниці на, технічних і овочевих культур, наявності в господарстві при­родних сінпжатсії і пасовищ, грунтових та кліматичних умов.

('.уміснісгь культур. Дослідні установи в нашій країні та за рубежем ніоіан. іш основні причини несумісності польових культур і встановили велику санітарну роль сівозмін як біологічного фактора в боротьбі з грунтовтомою, токсичністю кореневих виділень, хворобами, шкідниками, Гіур’янами тощо.

Вирощування культур у сівозміні зменшує ураженість їх грибними і а бактеріальними хворобами. Наприклад, якщо пшеницю сіяти на одно­му місці 2—3 роки, її дуже уражують коренева гниль та бура листкова іржа; ячмінь — попелюха; кукурудзу — пухирчаста сажка, фузаріоз; кар­топлю— фітофтора, вертицильоз (грибне в’янення), чорна ніжка і кіль­цева гниль; люпин і льон — фузаріоз.

У повторних і особливо беззмінних посівах цукрові буряки дуже пошкоджують довгоносики, зернові культури — жужелиця, клоп-черепаш­ка та зернова совка, бобові — бульбочковий довгоносик.

Освоєння сівозмін має важливе значення і в боротьбі з бур’янами. Науково обгрунтоване чергування культур — гарантія значного очищен­ня полів від бур’янів.

Щоб одержувати високі врожаї сільськогосподарських культур, важ­ливо не тільки розміщувати їх після відносно кращих попередників, але й враховувати реакцію на тривалість періоду між повторним виро­щуванням на тому самому полі, або час повернення культури на попе­реднє місце в сівозміні. Особливо це має істотне значення для культур, які значно знижують урожай у повторних посівах (соняшник, цукрові буряки, люпин, горох, озима пшениця). При розміщенні культур у сіво­зміні мінімально допустимий період повернення їх на попереднє місце для люпину становить 7—8 років, льону — 6—7 і соняшнику — 7—9, картоплі, ячменю, озимого жита—1—2, озимої пшениці — 2—3, горо­ху — 3—4, цукрових буряків у районах достатнього зволоження — 2—З, а в районах недостатнього і нестійкого — 3—4 роки.

Кукурудзу можна вирощувати беззмінно 3—5 років без істотного зниження врожаю при внесенні достатньої кількості органічних і міне­ральних добрив і дотриманні інших вимог агротехніки.

Не можна розміщувати в одному полі декілька років підряд різні, близькі за біологічними особливостями культури, особливо зернові.

Проміжні культури. Залежно від способу й часу сівби та періоду ви­користання проміжні культури діляться на післяжнивні, післяукісні, озимі й підсівні.

Післяжнивні культури вирощують після збирання зернових на зерно, післяукісні — після культур, зібраних на зелений корм і силос, а озимі проміжні — після збирання основних культур. Післяжнивно і післяукісно вирощують озимий ріпак, горох, кукурудзу, горохо-вівсяну, вико-вівсяну та інші сумішки.

Серед проміжних посівів кращі умови без зрошення створюються для озимих, бо вони найкраще використовують осінні й весняні опади. Кукурудзу на силос і зелений корм висівають після озимих проміжних культур на зелений корм.

При внесенні під післяжнивні посіви добрив урожай наступних куль­тур у сівозміні не знижується. Крім того, вони забезпечують одержання

35

14. Структура посівних площ з врахуванням рівня спеціалізації господарств Лісостепу, % до землі в обробітку

додаткової кількості кормів, збільшують вміст у грунті органічних реш­ток, а також зменшують кількість бур’янів, шкідників тощо.

Проміжні культури підвищують продуктивність сівозміни в цілому на 4—5%, а в районах достатнього зволоження — на 10—12%.