Cправочник агронома

Класифікація бур’янів

З дикорослої флори України близько 700 видів рослин є бур’янами. Основну ж масу їх на полях чи угіддях становить декілька найбільш по­ширених видів.

Класифікацію бур’янів за тривалістю життя, способом розмноження і' особливостями розвитку показано на схемі.

Малорічні бур’яни закінчують розвиток за 1—2 роки, плодоносять один раз і розмножуються насінням. Ярі (редька дика, щириця зви­чайна, куряче просо та ін.) бур’яни сходять навесні, протягом одного лі­та цвітуть й утворюють насіння, після чого відмирають. До цієї групи належать також ефемери — рослини з дуже коротким вегетаційним періо­дом, які протягом літа дають декілька поколінь. Типові представники ефемерів — зірочник середній (мокрець), тонконіг. В озимих бур’янів - цикл розвитку майже такий самий, як і в озимих культур. До них на­лежать метлюг звичайний та вика озима. Зимуючі бур’яни (волошка си­ня, триреберник, кудрявець Софії, грицики та ін.) можуть розвиватись - як по типу озимих, так і ярих — залежно від того, коли з’являються їх сходи. Дворічні (морква дика, синяк звичайний, болиголов плямистий, буркун білий, жовтий та ін.) для проходження повного циклу розвитку потребують два вегетаційних періоди. Вони ростуть переважно в посівах багаторічних трав, плодово-ягідних насадженнях, на узбіччях доріг, ка­налів тощо.

Багаторічні бур’яни розвиваються і плодоносять протягом декількох років і є найбільш злісними. Залежно від особливостей будови вегета­тивних органів розмноження вони діляться на такі біологічні групи: ко­реневищні (пирій повзучий, хвощ польовий, свинорий пальчастий, гумай, деревій звичайний, підбіл звичайний, полин звичайний та інші); корене­паросткові (осоти, березка польова, щавель горобиний, степовий гірчак звичайний, полин гіркий та інші); стрижнекореневі (подорожник ланце­толистий, цикорій дикий, щавель кінський, кульбаба лікарська).

Бур’яни-паразити (всі види повитиць, вовчки) не мають кореневої си­стеми і зелених листків, живляться за рахунок поживних речовин куль­турних рослин, до яких вони присмоктуються гаусторіями. Напівпарази - ти (дзвінець весняний, літній, безкрилий, кравники весняний і пізній та ін.) мають зелені листки, самостійно асимілюють вуглекислоту, а елемен­ти мінерального живлення одержують від культурних рослин, на яких вони паразитують.

Облік засміченості посівів і грунту. Науково обгрунтована система заходів боротьби з бур’янами може бути розроблена лише иа підставі даних обліку забур’янення полів. У кожному господарстві складають карти поширення буряпів за їх біологічними групами. Забур’яненість по­сівів визначають щорічно два рази: перший — після з’явлення сходів ярих культур та на початку весняної вегетації озимих, а другий — після збирання врожаю зернових і наприкінці вегетації пізніх культур. Дані весняного обліку використовують під час планування заходів, спрямова­них на знищення бур’янів у посівах, у тому числі при складанні конкрет­ного плану застосування післясходових гербіцидів. Результати другого •обліку враховують при проведенні зяблевого та передпосівного обробітків грунту під ярі культури, основного і передпосівного під озимі та при осінньому і весняному внесенні гербіцидів кореневої дії.

Основний метод обліку забур’янення посівів — кількісноваговий, при якому визначають кількість і масу бур’янів у повітряносухому стані па одиниці площі.

Для обстеження великих полів виділяють 15—20 облікових ділянок на кожні 100 га посівів, а па невеликих площах кількість їх зменшують до 10. При рівномірному забур’яненні посіву ділянки виділяють через рівні проміжки по діагоналі поля, а при значному поле ділять на частини і облік провадять на кожній частині окремо. Якщо в даному полі висіяно декілька культур, забур’яненість визначають на кожній з них окремо.

Облік бур’янів провадять на ділянках розміром 0,25—1 м2, причому на звичайних рядкових посівах при сильному забур’яненні беруть менші ділянки, ніж при малому забур’яненні. На посівах просапних культур кількість бур’янів визначають на ділянках площею 1 м2.

При терміновому обстеженні поля застосовують окомірну оцінку за­бур’янення за чотирибальною шкалою А. І. Мальцева:

Забур’яненість Бал

TOC o "1-5" h z Мала — в посівах зустрічаються поодинокі бур’яни, які становлять не більше 5 % площі 1

Середня — від 5 до 20 % площі 2

Велика — від 20 до 50 % площі, але не пригнічують культурні росли­ни З

Дуже велика — понад 50 % площі й пригнічують культурні рослини 4

Дані про засміченість полів різними видами бур’янів щороку запи­сують у Книгу історії полів.

Оскільки характер забур’янення полів по роках дуже змінюється за­лежно від метеорологічних умов, способів обробітку грунту, особливостей культур, способу й строку їх сівби, попередника та інших, один раз за ротацію сівозміни визначають забур’яненість грунту. Для цього відби­рають його зразки через кожні 5 см буром Шевельова на глибину орного - шару, з яких відмивають насіння бур’янів на ситах з діаметром отворів 0,25 мм і визначають кількість та видовий склад насіння.