Створення та раціональне використання культурних пасовищ
Культурні пасовища є однією з важливих форм організації лукопасовищного господарства, джерелом збільшення виробництва і раціонального використання зелених кормів.
Організація території культурних пасовищ. Культурні пасовища треба створювати в першу чергу на природних кормових угіддях з родючими грунтами поблизу тваринницьких ферм і водних джерел. Основою раціонального використання культурних пасовищ є загінна система випасання, яка забезпечує підвищення продуктивності пасовища до 35 %, збільшує повноту використання травостою на 10—15 %, сприяє поліпшенню якості корму і скорочує потребу в пасовищній площі на 25—ЗО %. Для забезпечення загінного випасання пасовища розбивають на загони. Кількість загонів визначають за формулою Кз= (Пв : 4) +Кпв, де Пв — період відростання трав після спасування, Кпв — кількість підкошуваних з весни загонів. Оптимальною кількістю вважають 10—12 загонів.
Площа загонів встановлюється залежно від урожайності пасовищ, кількості худоби, швидкості відростання трави. Найбільш доцільною площею загонів є 4—5 га, кількість корів для них становить 200—250 голів, молодняка великої рогатої худоби 300, овець—до 1000 голів. На одну дорослу голову великої рогатої худоби при урожайності травостою 200—220 ц/га зеленої маси необхідно виділити 0,4—0,5, а для відгоді - вельного чи ремонтного молодняка 0,2—0,4 га пасовища. На зрошуваних пасовищах з урожайністю 400—500 ц/га на одну корову виділяють 0,25— 0,3 га. Для підходу тварин до пасовища, водопою, а також переходу їх із загону в загін влаштовують постійні прогони шириною 8—10 м. З прогону в загони обладнують ворота шириною 6—8 м. Довжина і ширина загонів на зрошуваних пасовищах має бути рівною або кратною захвату дощувальних машин. Оптимальні розміри сторін загонів 1:2 і 1:3.
223. Орієнтовні зрошувальні норми 1 кількість поливів на культурних пасовищах по зонах (в розрахунку на середньозабезпечений опадами рік)
Місцеположення пасовища |
Спосіб поливу |
Зрошувальна норма, м;!/га |
В тому ЧИСЛІ осіння воло- гозарядка, м3/га |
Кількість вегетаційних ПОЛИВІВ |
Лісостеп |
||||
Рілля иа суходолі й по |
||||
логі схили Заплави малих річок, прируслова частина заплави |
Дощуванням |
2000—2400 |
5-6 |
|
середніх і великих річок Низинні луки, центральна частина заплави середніх |
» |
1600—2000 |
4—5 |
|
і еєликих річок |
» 1200—1500 Степ |
3—4 |
||
Суходоли, пасовища на |
||||
ріллі |
Дощуванням |
1000—5000 |
700—1000 |
8—10 |
Те саме Заплави середніх і вели |
Напуском |
7000—8000 |
10С0 |
5—8 |
ких річок Пасовища па півдні Степу на чорноземах і темпо- |
Дощуванням |
3000—3500 |
600—700 |
G—8 |
каштапових суглинках |
» 5500—6000 Полісся і західні області |
800—1000 |
11 — 12 |
|
Луки па суглинкових |
||||
грунтах Луки на супіщаних грун |
Дощуванням |
1500—2000 |
— |
4—5 |
тах Луки на осушених торфо |
» |
1500—2000 |
— |
5—7 |
вищах |
» |
1000—1400 |
•—■ |
3-4 |
При створенні пасовищ слід передбачити повне забезпечення тварин доброякісною водою. Непридатна для напування тварин дуже солона, застійна вода з канав, калюж, боліт, що виділяють гази та інше. Економічно найбільш вигідно підводити воду на пасовище по трубах з водонапірної башти. Коли віддаль від пасовища до ферми значна, на культурних пасовищах обладнують літні табори з приміщенням для утримання худоби, електродоїнням, автонапуванням, пунктом штучного осі - меніння, родильним приміщенням та іншим.
Для зрошення пасовищ використовують води рік, озер, ставків, артезіанських свердловин, які містять не більше 1,5 г/л розчинних солей. Співвідношення солей натрію, кальцію і магнію має бути 1:1:1. Найшкід - ливіші для рослин солі натрію, особливо ЫагСоз і NaCl. Допускається також зрошення стічними водами, якщо вміст шкідливих речовин у них ire перевищує, мг/л: фенолу — 100—250, нафтопродуктів — 100, ацетону — 40, бензолу — 25, формальдегіду—100, міді—1,2, свинцю — 0,16. Оптимальна температура води для зрошення 15—20°.
Зрошувальні норми визначають за сумарним використанням води травостоєм за вегетаційний період. Для цього врожай пасовища в сухій речовині (ц/га) помножують на коефіцієнт водоспоживання, тобто кількість води, необхідної для одержання 1 ц сухої маси (м3/ц). Для пасовищних трав залежно від природно-кліматичних умов і агротехніки він становить 80—120 м3. Різниця між сумарним водоспоживанням і природним надходженням становитиме дефіцит вологи, що має бути поповнений за рахунок зрошення. Сумарне водоспоживання пасовищних трав за вегетацію на Поліссі становить 4—5 тис., в Лісостепу — 5,5—7, у Степу— 6,6—8,5 тис. м3/га.
Природне надходження включає в себе: кількість продуктивних опадів + активні запаси вологи в зоні кореневої системи на початку вегетації рослин + кількість грунтових вод, що використовуються травами.
Активні запаси води в шарі 0—60 см становлять на піщаних грунтах 200—400 м3/га, легкосуглинкових 500—600, важкосуглинкових 600— 900 м3/га.
За даними А. Н. Корягіна та ін., кількість підгрунтових вод, які можуть використовуватись травами при рівні їх залягання 1; 1,5 і 2 м на середніх за механічним складом грунтах, становить на Поліссі відповідно 1600—2400; 900—1200 і 400—600 м3/га; в Лісостепу — 2200—2800; 1100— 1400 і 500—700, а в Степу — 2600—3400; 1300—1700 і 600—900 м3/га.
В таблиці 223 наведені орієнтовні зрошувальні норми для пасовищ. У посушливі роки витрата води рослинами на випаровування значно зростає, тому, зрошувальні норми необхідно збільшувати в 1,5—2 рази.