Рис
Біологічні особливості. Рис вирощують лише у південних областях республіки на спеціальних інженерних рисових системах. Це теплолюбна культура. Насіння проростає при температурі грунту 14—15 °С. Сходи можуть гинути прн мінус. 1 °С. Вегетаційний період ранньостиглих сортів в умовах України становить 95—115 днів, середньостиглих 115—125, пізньостиглих 125—140 днів.
Найкраще росте на грунтах річкових долин, чорноземах, важких мулуватих грунтах, багатих па органічну речовину.
Місце в сівозміні. Рис розміщують по пласту багаторічних трав або його обороту, по зайнятих однорічними травами парах чи в меліоративному полі. Багаторічні трави підсівають під покрив озимих зернових, а іноді й під рис. Норму висіву покривних культур дещо зменшують. Ефективна літня сівба трав на рисових полях після вирівнювання й обробітку грунту по типу пару з поливом перед висівом люцерни. При літній сівбі трав на другий рік життя вони дають повноцінний урожай, тому їх краще використовувати один рік.
Підготовка грунту. На грунтах з глибоким орним шаром рис добре реагує на поглиблення оранки до 27—ЗО см, особливо на дунайських плавнях. Глибину її доцільно чергувати: зайнятий пар орати на 25— 27 см, а під другий посів по ньому рису — па 20—22 см. Якщо поле забур’янене бульбоочєрстом або рогозом, глибину оранки зменшують до
14— 16 см з метою вивертання на поверхню основної маси бульб та кореневищ, які під дією морозів втрачають життєздатність і добре вичісуються при весняному обробітку грунту.
Досвід Херсонської області свідчить, що каштанові грунти в комплексі з солонцями треба орати на 20 см, щоб не вивернути на поверхню солей. Не можна глибоко орати також на полях з оглеєним підорним шаром, особливо пізно восени, бо вивернутий глей не встигне достатньо провітритись (окислитись). Грунтопоглиблення тут також не дає бажаних результатів навіть при внесенні гною.
Кращі строки підняття зябу—вересень і жовтень. При ранній оранці повністю видаляється сірководень, закисні сполуки заліза та інші несприятливі для рослин продукти життєдіяльності мікроорганізмів, які нагромадились без доступу повітря при тривалому затопленні.
Весняний обробіток зябу починають з дискування або боронування в два сліди бороною БДТ-2,5А чи зубовими боронами. При поспіванні грунту його переорюють на глибину 15—20 см, а потім в міру потреби культивують на 10—12 см з боронуванням. Перед останнюю культивацією поверхню поля вирівнюють, а перед сівбою коткують водоналивними котками. Грунт оброблять не в одному чеку, а на всій поливній карті.
Удобрення. Більшість приморських солонцевих та засолених грунтів, на яких вирощують рис, малородючі, містять мало гумусу (1,2—2 %), слабо забезпечені фосфором та азотом і лише достатньо калієм. Якщо чеки ще не затоплені, у верхньому шарі грунту міститься значна кількість нітратів, які при затопленні швидко вимиваються й денітрифі - куюгься, або відновлюються до аміаку. У зв’язку з можливим вимиванням під рис необхідно вносити аміачні форми азотних добрив—-сульфат амонію, хлористий амоній та карбамід. Останній грунтом не вбирається і може вимиватися з поливною водою. Такі ж втрати можливі при нітрифікації аміачних форм азоту, особливо при завчасному їх внесенні у грунт. Азотні добрива під рис вносять перед критичним періодом потреби у них рослин, який триває від з’явлення сходів до кінця кущіння. Саме в цей час формуються волоті й колоски. Основну частину азотних добрив (2/3) застосовують перед сівбою разом з фосфорними, а решту — при підживленні в період від сходів до кущіння.
Оптимальна норма азоту під рис на солонцюватих грунтах Причорномор’я та Присивашшя становить 90 кг/га і стільки ж фосфору, а після люцерни — не більше 60 кг/га. При збільшепиі норми азоту по зайнятих парах до 120 кг/га ефективність її порівняно з нормою 60—90 кг/га знижується. Однак в умовах плавнів Дунаю при повторних посівах рису на лучно-болотних і оторфованих суглинкових грунтах вносять 120 кг/га азоту, а на супіщаних та мулисто-піщаних — 180 азоту та 90-—120 кг/га фосфору.
Надмірне підвищення норми азоту призводить до затягування вегетації, зменшення стійкості рослин проти вилягання та ураження грибними хворобами, а в холодні роки до збільшення пустозерності.
Фосфор знижує негативну дію підвищеної норми азоту, особливо в період укорінення рослин та їх кущіння. Враховуючи низьку рухомість фосфору в грунті, його можна вносити заздалегідь під зяблеву оранку або під передпосівний обробіток грунту. Підживлення рослин цими добривами дає менший приріст урожаю, ніж передпосівне чи основне їх внесення. Калійні добрива застосовують лише через декілька років після вирощування рису в одному чеку.
Таким чином, при розміщенні рису по зайнятих парах, після зернових культур та в повторних посівах необхідно вносити 90—120 кг/га азоту і 60—90 кг/га фосфору, а по пласту багаторічних трав та після інших бобових культур — по 60 кг/га азоту й фосфору. Азотні добрива застосовують лише перед сівбою рису та при підживленні сходів.
Сівба. Рис сіють, коли середня декадна температура повітря, поливної води і грунту на глибині 10 см становить 10—14 °С, тобто в третій декаді квітня — першій травня. Насіння перед сівбою обробляють гранозаном або меркурбензолом у дозі 1,5 кг/т. Норма висіву середньопізньостиг - лої'о сорту Краснодарський 424—7—8, а середньостиглих та середньоранніх (і 7 млн./га схожих насінин. Спосіб сівби — звичайний рядковий або вузькорядний. Глибина загортання насіння 1,5—2 см.
Система зрошення. В республіці прийнятий Краснодарський тип поздовжньої поливної карти, розділеної валиками на горизонтальні ділян- ки-чеки, з одного боку якої проходить зрошувальний канал, що подав
воду у чеки, а з другого — скидний канал, що приймає воду. Скидна система зрошення повинна забезпечувати осушення грунту на глибину, необхідну для роботи сільськогосподарських машин у збиральний період, а напускна — достатнє промивання грунту від солей, не допускаючи вторинного засолення і заболочення, що досягається спеціальною дренажною системою.
Встановлено, що при вмісті в грунті понад 0,1 % соди (NasCCh) або понад 0,2 % NaCl насіння рису гине, а вміст у вбирному комплексі грунту
15— 40 % обмінного натрію значно знижує врожай зерна. На дренованих ділянках рис дає непогані врожаї при засоленні 0,7—1 %, а без дренажу його посіви гинуть при засоленні 0,4—0,5 %.
Для зниження рівня засолення на рисовому полі треба застосовувати промивання. При нарізуванні дренажної системи та колекторів через 100—200 м з глибиною 1,5—1,8 м розсолення грунту відбувається добре, а заболочення не спостерігається. Останнє супроводжується нагромадженням шкідливих для рису продуктів анаеробного обміну мікроорганізмів— сірководню, метану та інших сполук, що є причиною зниження врожаю.
Догляд за посівами. Після сівби чеки затоплюють шаром води, який забезпечує покриття всієї поверхні грунту з метою максимального його зволоження, промивання солей.
На засолених і слабозасолених грунтах при затопленні чеків шаром води 8—12 см тривалістю 4—5 днів швидко проростає насіння і з’являються сходи. Іноді доводиться давати і більший шар води. За цей період насіння накльовується, а вода в основному витрачається на фільтрацію й випаровування. Тривала відсутність води в чеках може призводити до пересихання грунту й утворення щільної грунтової кірки, особливо на засолених ділянках. Для її знищення застосовують короткочасні зволожувальні поливи.
Після проростання насіння чеки звільняють від води. При з’явленні масових сходів( висота їх 5—7 см) чеки знову затоплюють шаром води па 2/3 висоти рослин, в міру росту яких рівень води доводять до 10— 12 см. При з’явленні у рослин 1—3 листочків воду з чеків спускають і після просихання грунту протягом 1—3 днів обробляють проти просянок пропанідом (дози гербіцидів наведено в розділі «Боротьба з бур’янами», с. 543). Через 1—2 дні, а в жарку погоду навіть через кілька годин після обприскування гербіцидами чеки знову затоплюють шаром води 12—15 см, який утримують до початку кущіння. Обробку посівів пропанідом повторюють через 8—10 днів. Застосування гербіцидів необхідно поєднувати з режимом зрошення та з агротехнічними заходами боротьби з бур’янами при зяблевому й передпосівному обробітках грунту.
Перед початком кущіння рослин шар води в чеках зменшують до 5— 7 см і посіви підживлюють азотними добривами. В цей час можна вносити також фосфорні добрива, якщо їх не застосовували до сівби.
Після закінчення кущіння рослин шар води в чеках знову підвищують до 12—15 см і так підтримують до початку воскової стиглості зерна, після чого подачу води припиняють, а на початку повної стиглості рису залишки її спускають з таким розрахунком, щоб до збирання врожаю грунт добре просох. Шар води в чеках не повинен перевищувати 15 см, бо це може призвести до вилягання рослин. Проточний режим зрошення, який полягає в періодичній повній зміні води в чеках, рекомендується тільки на сильнозасолених грунтах з рівнем мінералізації води 1,5—
1,7 г/л солі.
Якщо рослини уражені грибом перикулярі, їх обприскують 2 %-ною бордоською рідиною, а при з’явленні ячмінного мінера, прибережної мушки та рисового комарика чеки звільняють від води, просушують грунт і посіви обробляють 12 %-ним дустом гексахлорану в дозі 15— 20 кг/га.
При заболоченні грунту періодично (один раз в 15—20 днів) воду з чеків спускають і просушують активний шар грунту. Це звичайно збільшує витрати зрошувальної води на 10—25 %. В усіх інших випадках проточний режим зрошення, особливо в другій половині вегетації, не рекомендується, оскільки це знижує температуру води в чеках на 2—4 0 і затримує вегетацію рису.
Збирання врожаю провадять як двофазним, так і однофазним способами. Оптимальна висота зрізу у валки 15—20 см, ширина валка 1,1—
1,5 м, висота 0,5—0,6 м. На чеках з прямокутною конфігурацією застосовують загінний спосіб руху агрегатів з лівими поворотами, для чого спочатку роблять два обкоси — перший за годинниковою стрілкою, другий— проти неї. Так утворюється здвоєний валок шириною 2,2—2,3 м. На поворотах валки переносять жаткою. На квадратних чеках обкоси роблять так само, а потім агрегат рухається всередині чека по встановлених віхах і робить перший поворот. Після двох проходів всередині чека агрегат рухається за годинниковою стрілкою з правими поворотами.