Система поверхневого поліпшення природних кормових угідь
Існують дві системи поліпшення природних кормових угідь: докорінного і поверхневого. Система докорінного поліпшення лук передбачає знищення природної рослинності і створення нового травостою з культурних видів багаторічних злакових і бобових трав. При системі поверхневого поліпшення лук повністю або частково зберігається природна рослинність, а лише покращуються умови її росту і розвитку з метою підвищення врожайності і якості корму. Поверхневе поліпшення проводять на тих луках, в травостої яких зберегли не менше 35-45% цінних бобових і злакових трав, з незначним заростанням чагарником (не більше 25%) і утворенням купин (менше 20%). Поверхневому поліпшенню підлягають сіножаті і пасовища з нещільною дерниною в травостої яких збереглись хоч в пригніченому стані кореневищні і нещільнокущові злакові і бобові трави.
Система заходів поверхневого поліпшення природних кормових угідь передбачає:
1) культуртехнічні роботи - розчистка від чагарників та пеньків, знищення купин, очистка від каміння, весняних наносів, хмизу;
2) поліпшення та регулювання водного режиму;
3) поліпшення поживного режиму;
4) догляд за дерниною і травостоєм.
Культуртехнічні роботи. Однією з важливих робіт цього комплексу є розчистка угідь від дерев, кущів і чагарників. Знищують їх механічним і хімічним способами. При механічній розчистці знищують не тільки надземну частину, а й коріння. Для зрізування використовують кущорізи, а для корчування дерев і пеньків - корчувальні машини і бульдозери. Невеликі пеньки видаляють корчувальними боронами. Зрізаний і викорчуваний чагарник і пеньки після підсихання згрібають у вали і вивозять з площі. Ями, що утворились після корчування засипають землею і підсівають трави.
Для знищення чагарників і кущів на луках застосовують гербіцид 2,4 Д - бутиловий ефір (6-14л/га) і 2,4 Д - амінна сіль (4-12л/га). Хімічну обробку проводять з літака або наземним способом. Повне відмирання чагарників відбувається на протязі року. Видаляють засохлий чагарник бульдозерами, корчувальними машинами та тракторними граблями.
При поверхневому поліпшенні заплавних лук доцільно залишати кущі і дерева вздовж берегів річок, які захищатимуть луки від водної і вітрової ерозії, затримуватимуть сніг, сприятимуть покращення мікроклімату.
Дрібні, слабозадернілі, землисті і кротові купини розрівнюють навесні або восени шлейфами, а більші і сильно задернілі - дисковими боронами, волокушами і фрезами.
Каміння збирається каменезбиральними машинами УКП-0,6, КУМС-1,2, КУМС-6 і корчувачем збирачем КПС-20. Очищення лук від сміття, хмизу та різних весняних наносів проводять боронами або граблями. Після просихання їх спалюють. При необхідності проводять також вирівнювання поверхні лук фрезами ФБ-1,5, і ФБ-2, бульдозерами і скреперами. Після планування на оголених місцях підсівають трави.
Поліпшення та регулювання водного режиму. Лучні трави для свого росту і розвитку потребують значної кількості води. Вони краще розвиваються при вологості ґрунту 70-80% найменшої вологоємкості. Як нестача, так і надлишок води, а також близький рівень ґрунтових вод негативно впливають на ріст лучної рослинності. Оптимальна глибина залягання ґрунтових вод протягом вегетаційного періоду повинна бути на сіножатях 60-70, а на пасовищах 80-90 см.
Поверхневі застійні води відводять в напрямку стоку шляхом нарізання болотними плугами неглибоких канав. На підвищених місцях їх нарізають в нижній частині схилу або тераси, що запобігає заболочуванню. Для зниження рівня ґрунтових вод на недостатньо осушених луках з торфовими ґрунтами закладають кротовий дренаж. Дрени закладають на глибину 40-50 см з відстанню між ними 1-2 м за допомогою дренажно-кротових машин ДКН-2 ДКС-80.
На заплавних луках, лиманах і схилових пасовищах для поліпшення водного режиму застосовують щілювання щілерізом ЩН-2-140 на глибину 30-40 см з відстанню між щілинам 90-100 см. Щілювання проводять на луках після двохрічного користування сіяним травостоєм.
Важливим заходом поліпшення водного режиму на луках є снігозатримання. Снігозатримання проводять нескошеними смугами завширшки 30-35 см, щитами, розкладанням снопів соломи, очерету, насипанням снігових валів снігопахами або створенням куліс із високорослих культур.
Для поліпшення водного режиму лук, розміщених в долинах невеликих річок, проводять тимчасове їх затоплення за допомогою земляних і перемичок.
У Степу застосовують лиманне зрошення подових лук спорудженням по горизонталях багатоярусних валів заввишки 50-60 см. Між валами ділянки затоплюють талими водами на 8-25 днів.
Найбільш ефективним способом поліпшення водного режиму лук є зрошення дощуванням. Джерелами води для зрошення є ставки, озера, артезіанські свердловини, державні зрошувальні системи. Зрошення дає кращий ефект в поєднанні з добривами.
На сіножатях і пасовищах застосовують також підґрунтове зрошення шляхом шлюзування осушувальних систем і будівництва зрошувальної системи з поліетиленових або гончарних труб.
Удобрення сіножатей і пасовищ. Трави природних кормових угідь при багаторічному використанні виносять з ґрунту значну кількість поживних речовин. В середньому з 1 т сіна виноситься по 15 кг азоту і калію і 5 кг фосфору. При пасовищному використанні травостою лук використовується з ґрунту в 1,5 рази більше поживних речовин ніж при сінокісному.
Використання поживних речовин залежить також від типу лук, облистення трав, ботанічного складу, умов зволоження, родючості ґрунту, числа укосів і циклів стравлювання, віку трав, доз і форм добрив та ін.
Найбільш ефективно на підвищення врожаю трав добрива впливають на сіяних травостоях, у яких переважають верхові злаки та бобові трави. На заплавних і низинних луках найбільш ефективним є повне мінеральне добриво. На осушених торфовищах ефективні калійні добрива.
Роль окремих видів добрив на луках різна. Азотні добрива позитивно впливають на ріст і розвиток рослин. Фосфорні добрива сприяють скороченню періоду вегетації трав, кращому розвитку кореневої системи, підвищенню посухостійкості рослин. Калійні добрива сприяють збереженню в травостої бобових трав, синтезу вуглеводів, а отже й підвищенню зимостійкості багаторічних трав. За даними наукових установ в Поліссі на суходільних і короткозаплавних луках з природним злаковим і різнотравно-злаковим травостоєм і бідними за родючістю дерново-підзолистими ґрунтами рекомендується орієнтовно вносити азотні добрива в дозі 60 кг/га на фоні
Р45К45. На таких же типах лук з сіяним травостоєм дозу мінеральних добрив збільшують в 1,5-2 рази.
На низинних і заплавних луках середніх і великих річок Полісся і Лісостепу з природним травостоєм добрива вносять в дозі ^0-90Р60Кб0. Після докорінного поліпшення і при багатоукісному використання ці луки потребують більш інтенсивного удобрення.
У Степу природні кормові угіддя на схилах балок, які мають недостатнє зволоження, підживлюють азотними добривами в дозі 30 кг/га, а на сіяних угіддях дозу збільшують удвічі.
При двохукісному використанні травостою під перший укіс вносять 2/3 дози азотних добрив і під другий - 1/3. При 3-4 укісному використанні, азот рівномірно розподіляють під всі укоси.
З органічних добрив на луках застосовують різні компости, гній, гноївку, рідкий гній. Для підживлення лук краще використовувати гноївку.
Позитивний вплив на урожай травостою лук справляють такі мікроелементи, як молібден, бор, марганець, мідь та ін. Мікродобрива застосовують у вигляді водних розчинів на фоні макродобрив один раз у 2-3 роки. Мідь в кількості 200 г/га діючої речовини у формі мідного купоросу, бор - 300 г/га у вигляді борної кислоти, молібден - 100 г/га у вигляді молібдату амонію та ін. вносять при наземному або авіаційному позакореневому підживленні.
Ефективним є також вапнування природних кормових угідь. Вапнування потребують перш за все дуже кислі суходільні луки - рН 4,5-5, що створюються на осушених верхових болотах і на вперше освоєних землях з підзолистими ґрунтами. Особливо вапнування ефективне на зрошуваних луках, де вапно швидко проникаючи в ґрунт, прискорює зниження кислотності.
Догляд за дерниною і травостоєм. Для підтримки продуктивності сіножатей і пасовищ на достатньому рівні необхідний систематичний догляд за дерниною і травостоєм лук. Система догляду включає: боротьбу з бур’янами, омолодження лук, покращення водно-повітряного режиму за допомогою боронування, дискування, щілювання, підсів трав.
Бур’яни не тільки знижують урожай, але і погіршують якість корму. До бур’янів в луківництві відносять отруйні рослини (цикута отруйна, чемериця, жовтеці, аконіти, болиголов та ін.), шкідливі (ковила, осоти), ті, що знижують якість вовни (кримський реп’яшок, липучка) і молока (цибулинні, полини, молочай та ін.), паразити і напівпаразити (перстач гайовий, повитиці), мохи, кущі, малоцінні в кормовому відношенні трави. До умовних бур’янів відносять ті рослини, які хоч і поїдаються худобою, але відзначаються невисоким урожаєм, низькою кормовою якістю і утрудненим збиранням (деревій, тисячолистий, кульбаба лікарська та ін.).
Для боротьби з бур’янами на луках застосовують профілактичні, непрямі або агротехнічні, механічні і хімічні заходи.
До профілактичних заходів відносяться: скошування бур’янів до їх обсіменіння вздовж доріг і по канавах, внесення на луках тільки перепрівшого гною, очищення насіння трав перед сівбою, складання оптимальних травосумішок для залуження. Важливо також дотримуватись нормального навантаження випасання худоби на пасовищах, своєчасно засівати оголені місця травами.
До непрямих заходів боротьби з бур’янами відносяться: скошування трав на сіно до обсіменіння бур’янів, чергування пасовищного і укісного використання травостою, своєчасне підкошування решток трав на пасовищах. Зменшення надмірного зволоження лук сприяє кращому росту цінних трав та пригніченню різнотрав’я. До зменшення в травостої різнотрав’я призводить вапнування. Оптимальне удобрення лук сприяє збільшенню в травостої вмісту цінних бобових і злакових трав та зменшенню різнотрав’я.
Механічні заходи передбачають випалювання, виривання та підрізання бур’янів. Випалювання застосовують як для знищення бур’янів, так і залишків сухої трави. Цей захід краще проводити рано навесні до відростання трав.
Підрізають і викопують крупностеблові і отруйні бур’яни на невеликих площах. При сильній забур’яненості луки переорюють і проводять прискорене залуження.
Найбільш ефективним способом боротьби з бур’янами на луках є застосування гербіцидів. Досить широко застосовують на луках бутиловий ефір і амінну сіль 2,4 Д і 2М-4Х. Ці гербіциди не пошкоджують злаки і токсичні для дводольних різнотравних рослин. На луках в травостої яких є значна кількість бобових трав краще застосовувати гербіцид 2М-4Х. До цього гербіциду бобові трави менш чутливі, ніж до 2,4 Д. На 1га рекомендується вносити 1,5-5 кг діючої речовини препарату, розчиненого в 350-400 л води. Обприскування проводять в фазі прикореневих листків дводольних бур’янів.
Омолодження лук проводять з метою поліпшення водно-повітряного і поживного режимів сіножатей і пасовищ з ущільненими ґрунтами, пониженою аерацією і послабленою діяльністю мікроорганізмів. Для цього застосовують дискування, фрезерування і неглибоке переорювання.
Дискування, як спосіб омолодження травостою, ефективне на луках, в травостої яких переважають кореневищні злакові трави. Розрізання кореневищ стимулює пагоноутворення, а розпушення ґрунту покращує повітряний режим, що сприяє підвищенню урожайності. Дискування проводять восени або навесні важкими дисковими боронами. Дискування дає позитивні результати також і на заплавних луках та лиманах, якщо воно поєднується з удобренням та підсівом трав. Фрезерування доцільно проводити на луках, в травостої яких є багато таких кореневищних трав, як стоколос безостий, пирій повзучий, лисохвіст лучний, особливо на родючих достатньо зволожених ґрунтах. Фрезерування проводять на глибину до 10 см. При цьому кореневища подрібнюються на частинки, які дають нові пагони, в результаті чого поліпшується ботанічний склад травостою. Фрезерування проводять після першого укосу, щоб використати літні опади для приживання трав. Для зменшення пересихання дернини, після фрезерування проводять коткування.
В Лісостепу і Степу в омолодженні лук велике значення має переорювання пирійних і гострецевих перелогів на 12-18 см. Цей агрозахід доцільно проводити один раз в 4-5 років, поєднуючи його з внесенням мінеральних добрив. Для покращення повітряного режиму проводять також боронування і щілювання лук.
Підсів трав проводять на луках, що мають зріджений або слаборозвинутий травостій, особливо після тривалого весняного паводку, при застосуванні гербіцидів вибіркової дії, після знищення чагарників і купин, при відсутності в травостої цінних видів лучних трав та конкурентноздатних рослин або рослин інших біологічних груп. При підсіві велике значення має правильний підбір трав. При достатньому зволоженні в непорушену дернину підсівають лише бобові трави, а по попередньо розробленій дисками дернині - і бобово-злакові травосумішки.
При підсіві трав травосумішки складають з урахуванням строку використання лук. Для короткострокового використання в склад травосумішок включають бобові трави і нещільно кущові злаки, а в довгострокові, крім того, і кореневищні злаки (стоколос безостий, лисохвіст лучний, очеретянка звичайна).
Трави підсівають рано навесні, або влітку після збирання сіна і випадання дощів. Перед сівбою дернину дискують і вносять фосфорно-калійні добрива. Травосумішки підсівають зернотрав’яними сівалками в половинній нормі від норми для залуження. Після з'явлення сходів трав проводять підживлення азотними добривами (30 кг/га). Через 3-4 тижні старі трави підкошують на висоті 6-7 см, щоб вони не глушили підсіяні трави, а через 2-3 тижні після цього - підкошують повторно.
