РОСЛИННИЦТВО

Силосні культури

Вирощувати на силос можна будь-які рослини. Проте силосними називають тільки ті рослини, які потенційно спроможні формувати високі й стійкі врожаї зеленої маси з достатнім вмістом поживних речовин. До основних

силосних культур відносяться кукурудза, соняшник, сорго, земляна груша, кормова капуста, мальва, ріпак озимий і ярий, редька олійна, амарант. До

силосних можна віднести також такі високоврожайні багаторічні рослини як борщівник Сосновського, гірчак Вейріха та ін.

Силосні культури можна вирощувати як в основних, так і в проміжних посівах. Для покращання якості силосу доцільно використовувати високобілкові бобові культури (кормові боби, соя, люпин та ін.), вирощуючи їх в змішаних посівах з силосними культурами.

Кукурудза як силосна культура має велике кормове значення. Силос із качанів в фазі молочно-воскової стиглості зерна найбільш поживний. У 100 кг такого силосу міститься близько 40 корм. од. і його можна використовувати як концентрований корм для різних видів сільськогосподарських тварин.

Цінний силос для великої рогатої худоби виготовляють силосуванням усієї маси рослин - стебел, листя та качанів кукурудзи, зібраної у фазі молочно-воскової стиглості. У 100 кг такого силосу міститься 25-32 корм. од. і 1,4-1,8 кг перетравного протеїну. У 100 кг силосу із стебел з листками міститься 16-20 корм. од. і 1,3 кг перетравного протеїну.

Проте кукурудза містить недостатню кількість перетравного протеїну - до 60-65 г у силосі при нормі 110-120 г. Тому при згодовуванні тваринам тільки одного силосу із кукурудзи вони погано засвоюють вуглеводи і жири. Крім того, у складі білків кукурудзи мало незамінних амінокислот (лізину, метіоніну, триптофану та ін.), тому годівля тварин лише кукурудзою спричиняє порушення в організмі тварин обміну речовин і різке зниження їх продуктивності. Щоб збалансувати раціон за протеїном, тваринам згодовують силос кукурудзи в суміші з бобовими кормовими культурами, в яких на 1 корм. од. припадає 130-150 г перетравного протеїну з достатньою кількістю

незамінних амінокислот.

Для збільшення у силосній масі вмісту білка кукурудзу вирощують з соєю, буркуном, кормовими бобами, ріпаком та ін. У районах достатнього зволоження, а також при вирощуванні сумішей на зрошуваних землях висівають кукурудзу і компоненти в один рядок; у районах недостатнього

зволоження - чергують рядок кукурудзи з рядком або двома рядками високобілкової культури.

Сіють суміш у підготовлений та достатньо удобрений повним мінеральним добривом ґрунт, коли посівний шар прогріється до 120С. Спосіб сівби пунктирний з шириною міжрядь 70 см. Норма висіву кукурудзи така сама, як і в чистій культурі; сої і бобів 60-80 тис. шт. га. в Степу, 80-100 тис. шт. га в Лісостепу і на Поліссі, а при зрошенні - 120 тис. шт. га. Буркун, амарант, мальву висівають по 150-200 тис. рослин а 1 га.

Кукурудзу на силос збирають силосозбиральними комбайнами (КСК-100, Є-200, КС-2,6, КС-2,8 та ін.) у молочно-восковій стиглості. Подрібнену масу силосують, інтенсивно утрамбовують у траншеях і вкривають соломою.

Біологічні особливості і технологія вирощування кукурудзи викладені в частині другій підручника.

Соняшник як силосна культура. Соняшник - цінна силосна культура. При збиранні соняшника на силос в фазу цвітіння в зеленій масі міститься 3% білка, 1% жиру, 17% вуглеводів, до 55 мг % каротину. В 100 кг силосу міститься 16 корм. од. і 1,5 кг перетравного протеїну. По поживності, вмісту каротину, кальцію і фосфору він переважає силос кукурудзи, приготовлений із листя і стебел. При високому рівні агротехніки соняшник формує 500-600 ц/га зеленої маси, яка добре силосується як в чистому вигляді, так і в суміші з іншими рослинами.

Соняшник вирощують як в чистих, так і в змішаних посівах з бобовими культурами (горохом, викою та ін.), що сприяє збільшенню перетравного протеїну в зеленій масі. Бобові компоненти висівають через 2-3 тижні після сівби соняшнику, коли він знаходиться в фазі 1 -2 пар справжніх листків, впоперек напрямку рядків соняшнику. Норма висіву в залежності від способу сівби коливається: соняшнику - від 10 до 12 кг/га (міжряддя 45 см) до 14-16 кг/га (міжряддя 30 см); гороху відповідно від 50-60 до 90 кг/га.

Строки збирання соняшника на силос визначаються біологічними особливостями сортів. Середньостиглі сорти збирають при зацвітанні 30-50% рослин, а пізньостиглі високорослі - в фазі бутонізації і на початку цвітіння. В цей період зелена маса соняшнику містить більше білків, цукрів і вітамінів і менше клітковини.

Ріпак озимий і ярий як силосні культури. Ріпак - одна із найбільш перспективних кормових культур, яка характеризується високою врожайністю, скоростиглістю, холодостійкістю і високими кормовими якостями. Зелена маса ріпаку використовується безпосередньо на корм і для силосування. В ній міститься 2,6-3,9% перетравного протеїну, 0,5-0,8% жиру, 1,3-3,7% клітковини, 4,8-6,7% вуглеводів, 5,1 мг % каротину. В 1 кг зеленої маси міститься 2,58 г кальцію, 0,75 г фосфору, 0,28 г магнію, 0,96 г сірки та ін.

Зелена маса високопоживна: в 100 кг міститься 15,7 корм. од. і 3 кг перетравного протеїну. Силос із ріпаку ціниться за соковитість, добру перетравність, високу калорійність.

Ріпак озимий придатна культура для багатоукісного використання, він добре відростає після укосів, мало зріджується і в сприятливі роки за три укоси може дати до 800-900 ц/га зеленої маси. При трьохукісному використанні перший укіс проводять через 35-40 днів після з’явлення сходів, другий - через 35-50 днів після першого, третій - через 50-57 днів після другого. Маючи достатню кількість цукрів, зелена маса ріпаку добре силосується. Ріпак на силос збирають силосними комбайнами або косарками.

Кормова капуста вирощується для використання на зелений корм і силос. Це високоврожайна культура. Урожайність зеленої маси за весняної сівби 400-700 ц/га, післяукісної 300-400, післяжнивної - до 300 ц/га.

Цінність кормової капусти в тому, що вона дає соковитий, поживний корм багатий білками і вітамінами. В 1 кг зеленої маси міститься 0,16 кормової одиниці збалансованої за перетравним протеїном. В зеленій масі міститься

12-14% сухих речовин, 60-100 мг % вітаміну С, каротин, вітаміни групи

В, мінеральні речовини.

Кормова капуста є добрим молокогінним кормом, збільшує жирність молока.

Рис. 61. Кормова капуста (загальний вигляд).

Кормова капуста (Brassica subspontanеa Lezg) - дворічна рослин родини капустяних (рис. 61). Це дуже холодостійка культура. Насіння починає проростати при температурі 5-60С. Сходи добре переносять весняні заморозки, а дорослі рослини витримують восени морози мінус 8-100С.

Рослина вологолюбна, проте добре витримує періоди недостатнього зволоження. Кращими ґрунтами для кормової капусти є удобрені суглинисті, багаті органічної речовиною. Непридатні легкі піщані, заболочені, кислі й солонцюваті ґрунти.

Тривалість вегетаційного періоду першого року життя 140-160 днів, проте капусту на корм з післяукісних і післяжнивних посівів можна використовувати через 70-80 днів після сходів.

До рекомендованих сортів належать: Мозкова зелена, Вологодська, Мозкова зелена північна, Вега та ін.

Посіви кормової капусти краще розміщувати біля тваринницьких ферм після зернових і зернобобових культур. Вимагає ретельного обробітку ґрунту. Поле треба добре розпушити і вирівняти.

Кормова капуста вимоглива до поживних речовин. З 1 т зеленої маси виносить з ґрунту 2,8 кг азоту, 1 кг фосфору, 4,6 кг калію і 2,8 кг кальцію. На дерново-підзолистих ґрунтах вносять 30-40 т/га органічних добрив і по 60-90 кг/га азоту, фосфору і калію.

Вирощують капусту насінням і розсадою. Сівбу насінням проводять одночасно з сівбою ранніх зернових культур широкорядним способом з міжряддями 60 і 70 см. Норма висіву 3-3,5 кг/га. Глибина загортання насіння

1- 2 см. Густоту рослин формують за схемою 70х25-30 або 60х40 см.

Догляд за посівами включає розпушування міжрядь (2-3 рази) і прополювання бур’янів в рядках. Капусту доцільно підживлювати мінеральними добривами.

Кормову капусту на силос збирають пізно восени після закінчення польових робіт. Перед силосуванням капусту подрібнюють силосорізками і силосують в суміші з грубими кормами.

Редька олійна досить цінна кормова культура. Зелена маса її містить протеїн, вуглеводи, мінеральні речовини і вітаміни. Кількість протеїну в абсолютно сухій речовині редьки досягає 30%. Редьку олійну можна вирощувати в змішаних, післяукісних і післяжнивних посівах. Її підсівають до кукурудзи на зелений корм і силос, вирощують в суміші з вівсом, суданською травою та іншими культурами. Маючи достатню кількість вуглеводів зелена маса редьки олійної добре силосується. Урожайність її в районах достатнього зволоження досягає 400 ц/га зеленої маси.

Редька олійна (Raphanus sativus) належить до родини капустяних. Це холодостійка культура, здатна витримувати тривале похолодання до мінус 30С. Насіння проростає при температурі 1 -20С. Редька олійна - вологолюбна рослина з коротким вегетаційним періодом (40-50 днів від сівби до цвітіння), перехреснозапильна. Краще росте і розвивається на суглинистих достатньо зволожених і родючих ґрунтах.

В сівозміні редьку олійну розміщують після озимих, зернобобових, просапних культур і багаторічних трав. Не слід розміщувати після капустяних культур.

Під редьку вносять органічні (30-40 т/га) і мінеральні добрива, особливо азотні (N120-150). Обробляють ґрунт по типу зяблевого напівпару. Навесні проводять боронування, вирівнювання ґрунту і передпосівну культивацію.

Сіють редьку відсортованим і протруєним насінням одночасно з ярими зерновими культурами. Можна висівати післяжнивно. Спосіб посіву - звичайний рядковий, норма висіву 15-20 кг, глибина загортання насіння 2-3 см. Сіють овочевими і зерно-трав’яними сівалками із ящика для насіння багаторічних трав.

Кормова стиглість редьки олійної наступає через 35-40 днів після з’явлення сходів (в фазі масового цвітіння). Саме в цей період зелена маса містить багато протеїну, вуглеводів, вітамінів і мінеральних речовин. Збирають редьку олійну силосозбиральними комбайнами.

Серед сортів цієї культури поширені Райдуга, Тамбовчанка та ін.

Мальва. Мальву, як кормову культуру вирощують порівняно недавно. Проте за хімічним складом і поживною цінністю вона переважає багато інших кормових культур. Вміст сухої речовини в зеленій масі від 16 до 26%, а протеїну в сухій масі - 16-18%, жиру 2-3%. В ній багато мінеральних речовин, особливо солей фосфору і кальцію. В 1 кг зеленої маси міститься 80-100 мг% каротину, від 300 до 600 мг % аскорбінової кислоти. Білок мальви за складом амінокислот близький до білка бобових культур. В 100 кг зеленої маси на початку цвітіння міститься 23 кормових одиниці і 2 кг перетравного протеїну. Зелена маса мальви містить майже стільки перетравного протеїну, як зелена маса люцерни і конюшини.

Високоякісний силос із мальви можна одержати тільки тоді, якщо її силосувати з іншими кормами, багатими вуглеводами - кукурудзою, сорго, житом, вівсом та ін.

Поширена мальва на всій території України. Урожайність мальви в разі весняної сівби за два укоси становить 350-450 ц/га і більше.

Рис. 62. Мальва (загальний вигляд рослини).

Мальва (Malva L.) - однорічна трав’яниста рослина родини мальвових (рис. 62). Найбільш перспективні в кормовому відношенні три види: мелюка (середньостигла), кучерява (пізньостигла), кільцева (ранньостигла). На силос краще використовувати мальву - мелюки. В неї стрижнева коренева система, яка проникає на глибину до 2 м. Стебло прямостояче, висотою 2,5-3 м.

Мальва - холодостійка, невимоглива до тепла культура. Насіння проростає при температурі 50С, сходи витримують заморозки мінус 40С, а дорослі рослини - до мінус 80С. Мальва - вологолюбна культура. Транспіраційний коефіцієнт 400. Насіння мальви проростає при поглинанні 160-200% води від своєї маси. Найбільш вимоглива мальва до вологи починаючи від бутонізації до цвітіння.

Мальва краще росте на родючих суглинистих ґрунтах. Непридатні для неї ущільнені і заболочені ґрунти.

В сівозміні мальву розміщують після коренеплодів, зернобобових, озимих зернових, кукурудзи. З урожаєм 100 ц зеленої маси мальва виносить з ґрунту 55-60 кг азоту, 12-15 кг фосфору і 40-45 кг калію. Під оранку вносять органічні добрива в дозі 30-40 т/га і по 60-90 кг/га д. р. фосфорно-калійних. Під передпосівну культивацію вносять 60-90 кг/га д. р. азоту.

Насіння перед сівбою слід скарифікувати. Висівають мальву рано навесні. Спосіб сівби мальви на силос - широкорядний (60 і 70 см) з густотою рослин 250-300 тис./га. Норма висіву 4-5 кг/га. У суміші з кукурудзою можна висівати в один рядок, через рядок, або у вигляді стрічок по 2-3 рядки. Насіння загортають на 1,5-2 см.

Догляд за посівами полягає в до - і післясходових боронуваннях і в міжрядному розпушуванні.

Мальву на силос збирають в період масового цвітіння середнього ярусу рослин силосозбиральними комбайнами. Після збирання мальва відростає з утворенням другого повноцінного укосу.

Сорт: Кармела.

Щириця. (Amoranthus) - порівняно нова однорічна кормова культура. Належить до родини лободових (рис. 63). За хімічним складом зеленої маси щирицю слід вважати цінною кормовою культурою. В зеленій масі багато білка, вуглеводів, мінеральних речовин і вітамінів.

Рис. 63. Щириця.

У культурі, починаючи з 30-х років ХХ ст., здебільшого поширена червона і біла щириця. Добра облистяність, соковите стебло сприяють використанню щириці на зелений корм і силос. Згодовують щирицю великій рогатій худобі і свиням. Проте великій рогатій худобі краще згодовувати її в сумішках з іншими культурами.

Вирощують щирицю у Лісостепу, Степу і на Поліссі на невеликих площах.

Сіють щирицю звичайним рядковим способом. На забур’янених полях застосовують широкорядний спосіб сівби. Норма висіву насіння - 2,5-3 кг/га за умови звичайної рядкової сівби і 1-1,5 кг/га - широкорядної. Глибина загортання насіння 1,5 см.

В зв’язку з тим, що дрібне насіння щириці висіяти звичайними сівалками неможливо, його перед сівбою змішують з вологим суглинковим ґрунтом у співвідношенні 1 до 1 і додають ще 3-4 кг просяної лузги.

Під час догляду щириці сходи 2-3 рази боронують, а на широкорядних посівах міжряддя розпушують лапами бритвами.

Збирають щирицю на силос у фазі воскової стиглості. Силосувати її слід з іншими рослинами, багатими на цукор, - кукурудзою або сорго.

Сорти: Ацтек, Атлант, Галицька, Кармін, Орхідея, Скіф та ін.

Борщівник Сосновського - високоврожайна рослина, зелена маса якої використовується в основному для силосування. За вмістом протеїну борщівник переважає кукурудзу, містить багато вуглеводів, зольних речовин, вітамінів і мало клітковини. В сухій масі міститься 10-14% протеїну, 13-14% клітковини, більше 50% безазотних екстрактивних речовин, 20-30% цукрів, 8­14% золи.

Рис. 64. Борщівник Сосновського.

Зелена маса добре силосується. При силосуванні в зелену масу борщівника можна добавляти різану солому, полову, сухі стебла кукурудзи та ін. В 100 кг силосу міститься 14-17 корм. од., 1,3-1,7 кг перетравного протеїну. Силос має жовто-зелений колір, фруктовий запах і добре поїдається тваринами. Сік борщівника містить фурокумарини, що спричиняють опіки шкіри. Тому під час збирання його на силос треба дотримуватись правил техніки безпеки.

Борщівник - високоврожайна культура. За два укоси забезпечує 500-1000 ц/га зеленої маси. Може вирощуватись на всій території України.

Борщівник Сосновського (Heracleum Sosnowsky Mand.) - багаторічна трав’яниста монокарпічна рослина (рис. 64). Коренева система стрижнева. Основна маса коріння зосереджена на глибині 70-80 см. Стебло округло - борозенчасте, соковите, висотою до 4 м. Листки великі, трійчасті, розсічені.

Борщівник Сосновського - рослина озимого типу. В перший рік життя утворює тільки прикореневу розетку з 5-6 листків. В розріджених посівах зацвітає на 2-4-й, а в загущених - на 5-6 рік життя. Тому загущення посівів борщівника сприяє подовженню тривалості його використання.

Борщівник - холодостійка рослина, насіння його проростає при температурі 1-20С, сходи витримують заморозки до мінус 5-60С, а взимку під сніговим покривом - морози до 35-400С. До вологи рослини вимогливі, але погано ростуть в умовах надмірного зволоження, при високому рівні ґрунтових вод і при тривалому весняному затопленні. При посусі борщівник росте повільно і формує тільки один укіс. Краще росте на легко - або середньосуглинистих родючих ґрунтах. Непридатні для борщівника тяжкі заболочені, бідні і кислі ґрунти. Оптимальна реакція ґрунтового розчину рН

5,5- 7. Вимогливість до поживних речовин висока. При врожайності 600-800 ц/га зеленої маси виносить з ґрунту 160-220 кг азоту, 50 кг фосфору, 210-240 кг калію.

Розміщують посіви борщівника Сосновського на ділянках поза сівозміною. Кращі попередники - просапні, зернові, однорічні кормові культури, які рано збирають.

Обробіток ґрунту включає лущення, глибоку оранку, вирівнювання поверхні поля, боронування і культивацію. Під оранку вносять повне мінеральне добриво (N60-90P60-90K60-90). Вносять також 40-50 т/га органічних добрив, а під передпосівну культивацію - фосфорно-калійні добрива.

Сіють борщівник восени - в другій половині вересня - початку жовтня (за 2-3 тижні до настання стійкого похолодання). Насіння перед сівбою стратифікують. Борщівник висівають гніздовим способом за схемами 70х70, 70х30-40, 60х60, 60х30-40 см. Застосовують і широкорядний спосіб сівби з міжряддями 60-70 см. Закотковане поле маркірують в двох напрямках і в кожне гніздо висівають по 20-30 насінин. Норма висіву 12-14 кг/га. При широкорядній сівбі норма висіву збільшується до 25-30 кг/га. Глибина загортання насіння

1- 2 см.

Зважаючи на те, що в перший рік життя борщівник росте повільно, основна увага спрямовується на боротьбу з бур’янами в його посівах. Тому під час вегетації проводять міжрядні розпушування і підживлення рослин. Розпушування закінчують під час змикання листя в міжряддях.

На другий і наступні роки життя догляд за рослинами включає 2-3 підживлення азотними добривами і обробіток міжрядь для боротьби з бур’янами.

Для запобігання зрідженості посіву борщівник в перший рік життя не збирають. На другий рік життя рано відростає і швидко формує урожай. В зв’язку з цим борщівник збирають на силос, починаючи з другого року життя. Перший укіс проводять в період бутонізації-цвітіння рослин, другий - за місяць до настання стійкого похолодання. Збирають борщівник Сосновського силосозбиральними комбайнами.

Сильфія пронизанолиста в основному використовується як силосна культура. В 100 кг зеленої маси міститься 12-15 корм. од. На одну кормову одиницю припадає 140-160 г перетравного протеїну. Зелена маса сильфії добре силосується окремо або в суміші з іншими рослинами. Це пояснюється тим, що в зеленій масі сильфії, зібраної в фазу цвітіння, міститься багато цукрів.

Сильфія пронизанолиста ^і^ут perfoliatum L.) належить до родини айстрові (рис. 65). Це багаторічна трав’яниста полікарпічна високоросла рослина, яка може рости на одному місці до 13-15 років. Більш пізньостигла порівняно з іншими багаторічними силосними культурами. Коренева система стрижнева, стебло пряме, висотою 2,5-3 м, листя велике.

Рис. 65. Сильфія пронизанолиста

Сильфія - рослина озимого типу. В рік сівби утворює розетку листя, а квіткові пагони формуються на другий рік. Найвищу продуктивність посівів забезпечує на 3-4 рік життя.

Рослини сильфії холодостійкі, взимку витримують морози до мінус 30-350С. Вимоглива до світла, погано росте при затіненні. Для формування високого врожаю використовує багато вологи і негативно реагує на повітряну і ґрунтову посуху. До ґрунтів сильфія не вимоглива, але краще росте на родючих ґрунтах.

Зважаючи на тривалий строк використання сильфію розміщують поза сівозміною, краще на низинних ділянках. При виборі попередників і способів обробітку ґрунту слід враховувати, в першу чергу, боротьбу з бур’янами. Перед сівбою слід провести вирівнювання і коткування поля.

Висівають сильфію як пізно восени, так і рано навесні широкорядним способом з міжряддями 60-70 см. За 30-40 днів до весняної сівби насіння стратифікують. Норма висіву насіння 15-20 кг/га. Глибина загортання насіння

1,5- 2 см.

Догляд за посівами включає коткування ґрунту після сівби, досходове боронування, розпушування міжрядь. Для боротьби з бур’янами застосовують гербіцид трефлан (6-8 кг/га).

Зелену масу сильфії починають збирати з другого року життя. На силос зелену масу збирають в фазі бутонізація-цвітіння силосозбиральними комбайнами. Силосувати краще в сумішах з іншими культурами. За достатнього зволоження урожайність зеленої маси досягає 600-900 ц/га.

Сорти: Канадчанка, Южна 3.

Гірчак Вейріха. Зелену масу гірчака Вейріха використовують переважно для силосування. В ній міститься: 15-20% сухої речовини, 15-20% протеїну,

4- 5% жиру, 40-44% безазотних екстрактивних речовин, 20-26% клітковини,

7- 10% золи. До складу зеленої маси входить багато вітамінів і органічних кислот. Силосується окремо або в суміші з кукурудзою, борщівником Сосновського, кормовою капустою та іншими культурами. Силос добре поїдають тварини. В 100 кг силосу міститься 15-16 корм. од. і до 2,4 кг перетравного протеїну. Силос збагачений на каротин і аскорбінову кислоту: в 1 кг до 50-60 мг каротину і 100-150 мг аскорбінової кислоти. Урожайність зеленої маси за період вегетації 600-700 ц/га.

Гірчак Вейріха (Polygonum Weyrichii) - багаторічна трав’яниста рослина родини гречкових. Рослина гірчака має вигляд добре облистяного куща, який складається із 6-10 стебел висотою більше двох метрів. Тривалість життя 10-15 років.

Гірчак Вейріха - холодостійка і зимостійка рослина, здатна витримувати морози до мінус 350С. Проте при весняних і осінніх заморозках (5-60С) пошкоджуються сходи, а на дорослих рослинах - листя. До вологи гірчак вимогливий, проте не переносить перезволожених ґрунтів. Це рослина довгого дня, до світла невимоглива, проте при надмірному затіненні погано росте і розвивається.

Гірчак Вейріха досить вимогливий до родючості ґрунтів. Кращими для його є середньосуглинисті і супіщані чорноземи. Добре росте на осушених торфовищах. Оптимальна рН 5,5-6,0. Гірчак вимогливий до наявності в ґрунті поживних речовин. На формування 100 ц зеленої маси виносить 40-45 кг азоту,

5- 8 кг фосфору, 50-55 кг калію, 19-23 кг кальцію.

Вирощують гірчак Вейріха на чистих від бур’янів ділянках поза сівозміною після просапних і зернобобових культур. Під гірчак вносять 60-90 т/га органічних, N60-90P60-90R60-90 кг/га мінеральних та 4-6 т/га вапнякових добрив. Основним завданням обробітку ґрунту є створення глибокого, розпушеного, родючого орного шару. Розмножують гірчак Вейріха насінням, розсадою та відрізками кореневищ.

Сіють гірчак восени і навесні. Проте при весняній сівбі спостерігається зрідження рослин. Сівбу проводять овочевою сівалкою СОН-2,8 широкорядним способом з міжряддями 60-70 см. Норма висіву 6-8 кг/га, насіння загортають на глибину 1-2 см. Для сівби використовують свіжозібране насіння, тому що насіння минулих років втрачає схожість.

В перший рік життя, внаслідок повільного росту рослин, основна увага приділяється боротьбі з бур’янами. Для цього застосовують міжрядні обробітки і гербіциди. Проводять 2-3 міжрядні обробітки і обробляють посіви сумішшю трефлану і амінної солі 2,4Д. В наступні роки проводять розпушування міжрядь і вносять мінеральні добрива.

Збирають гірчак Вейріха на силос, починаючи з другого року життя. Збирання проводять в кінці бутонізації - на початку цвітіння силосозбиральними комбайнами.