Валеріана лікарська
Застосування. В медицині використовують кореневища і коріння, які містять 0,5-2% ефірної олії, спирти, ефіри, алкалоїди, глікозиди, дубильні речовини, цукри, органічні кислоти. Препарати з валеріани заспокійливо діють на нервову систему, при неврозах, безсонні та ін. Широко застосовують при захворюваннях серця.
Рис. 45. Валеріана лікарська. Ботанічна характеристика, біологічні особливості. Валеріана лікарська (Valeriana officinalis L.) - багаторічна трав’яниста рослина родини валеріанових (рис. 45). Має коротке кореневище (2-4 см) з численними шнуроподібними мичкуватими коренями. Стебло прямостояче, порожнисте. Листки супротивні, непарнопірчасті. Квітки невеликі, блідо-рожеві, запашні, зібрані у верхівкові суцвіття. Плід - дрібна сім’янка з пірчастим чубком. Маса 1000 сім’янок 0,4-0,6 г. Як багаторічна рослина, валеріана лікарська у перший рік життя утворює прикореневу розетку листя. Цвітіння і плодоношення відбувається тільки на другий рік. Характеризується високою екологічною пластичністю, що забезпечує можливість вирощувати на значній частині території України. |
Валеріана добре росте і розвивається при температурі 20-25оС. Насіння проростає при температурі 5оС, сходи витримують заморозки до мінус 5-6оС. Рослина досить холодо - і морозостійка, посухостійка. Кращі ґрунти - чорноземи легкого механічного складу, а на Поліссі - дерново-підзолисті легкі родючі суглинки.
В реєстр внесені і рекомендовані такі сорти валеріани лікарської: Кордіола, Левада, Україна.
Особливості технології вирощування. Валеріану лікарську у сівозміні вирощують по пару, після озимої пшениці, у спеціальній сівозміні - після подорожника.
Обробіток ґрунту включає лущення дисковими лущильниками і глибоку оранку (27-30 см) для кращого росту кореневої системи. Валеріану висівають навесні, влітку і восени. Передпосівна підготовка ґрунту для весняної сівби складається з ранньовесняного боронування і передпосівної культивації на глибину 5-6 см з одночасним боронуванням і коткуванням. При літніх посівах останню культивацію проводять за 10-12 днів до сівби, а перед сівбою - боронування. Для сівби під зиму поле 1-2 рази культивують на глибину 5-7 см, боронують, вирівнюють і коткують.
Під зяблеву оранку вносять 30-40 т/га гною і мінеральні добрива в дозі М45Р60К45. В районах достатнього зволоження на другий рік життя навесні плантацію підживлюють азотно-калійними добривами (^0-45К30-45).
Сівбу проводять рано навесні або в другій половині липня з розрахунком, щоб до настання осінніх заморозків утворились рослини з 3-5 листками. Під зиму сіють у жовтні - на початку листопада, щоб насіння восени не проросло. Спосіб сівби - широкорядний з міжряддями 45 см. Норма висіву - 8-10 кг/га, глибина загортання насіння 1-2 см.
На весняних і літніх посівах першого року життя розпушують міжряддя і прополюють в рядках. Для попередження пошкодження валеріани дротяником, насіння перед сівбою протруюють препаратом ТМТД (0,2-0,3 кг/ц). При масовій появі попелиці посіви обробляють відповідними інсектицидами. На другий рік життя навесні при масовому відновленні вегетації посіви валеріану підживлюють і проводять вершкування стебел. Для цього на висоті 10-15 см надземну частину підкошують і видаляють.
Збирають кореневища з коренями восени або рано навесні до початку відновлення вегетації на плантаціях другого року життя. Спочатку скошують і видаляють з поля надземну масу. Для збирання коріння застосовують валеріанозбиральний комбайн ВК-3. Викопані корені очищають від землі, промивають, пров’ялюють протягом 1 -2 днів і сушать у спеціальних сушарках при температурі 35-40оС до вологості не вище 15%. Висушені корені повинні бути зовні бурого кольору, всередині білуватого, мати валеріановий запах, пряний, солодкуватий гіркий смак.
Насіння збирають з плантацій третього року життя, коли рослини набувають жовто-зеленого забарвлення. Квітконоси зрізують вручну, сушать і обмолочують зерновими комбайнами.