СТВОРЕННЯ ТА ДОСЛІДЖЕННЯ. ШТУКАТУРНИХ СТАНЦІЙ І АГРЕГАТІВ. НОВОГО ПОКОЛІННЯ

Огляд існуючих конструкцій штукатурних станцій

Як правило, пересувні штукатурні станції установлюють безпосеред­ньо біля споруджуваного об’єкта, працюють вони при централізованому по­стачанні із заводу або вузла товарного розчину. Слід відзначити їх достатню мобільність (переміщуються за допомогою автомобільного транспорту).

У зв’язку з тим, що технологічний процес виконання опоряджуваль­них робіт із застосуванням штукатурних станцій містить цілий ряд опера­цій (приймання товарного розчину, доведення його до необхідної рухливо­сті, проціджування та подача по трубопроводах), до складу кожної штука­турної станції входять наступні основні складові: приймальний бункер, змішувач, проціджувальний пристрій і розчинонасос. Саме за цими основ­ними вузлами проведемо аналіз існуючих конструкцій.

На даний час у будівельних організаціях України застосовують шту­катурні станції різних конструкцій [12, 18, 20, 21, 52, 68, 83, 98, 108]. Але більша їх частина у тій або іншій мірі не задовольняє вимог, що ставляться до цих машин сучасною технологією нанесення будівельних розчинів. Це можна пояснити морально застарілими технічними рішеннями, котрі вико­ристані при виготовленні обладнання [69, 75].

Основні недоліки існуючих штукатурних станцій - це надто високе розташування завантажувального вікна приймального бункера, що змушує застосовувати під час приймання розчину з кузова автосамоскида спеціа­льні, дуже незручні в роботі, естакади або пандуси, які утруднюють процес приймання розчину; недостатня ємність приймального бункера (напри­клад, у станціях з колесом Тольмера); малі кути нахилу бокових стінок бу­нкера, що спричиняє затримання (налипання) на них будівельного розчи­ну; складність "оживлення" будівельного розчину після тривалої перерви в роботі; недосконалість пристроїв проціджування розчинів та видалення шламу, що знижує якість розчинів і ускладнює обслуговування штукатур­ної станції. Також суттєвим недоліком багатьох штукатурних станцій є ви­користання в їх складі розчинонасосів застарілих конструкцій, які не за­безпечують стабільну плавно регульовану подачу будівельних розчинів рі­зного складу й призначення у широкому діапазоні рухливості при достат­ньому рівні тиску й малій пульсації, характеризуються низьким рівнем об’ємного та загального коефіцієнту корисної дії.

Пересувні штукатурні станції розрізняють за конструкцією та проду­ктивністю розчинонасоса (таблиця 1.1), способом завантаження приймаль­ного бункера і типом бункера-змішувача [12, 18, 52, 70, 75, 99, 108].

Пересувна станція МС-388 "Киевлянка" (рисунок 1.2) обладнана під’їзним пандусом 14 і обслуговується одним оператором. До складу ста­нції входить нерухомий стаціонарний приймальний бункер 2 місткістю

з

4,5 м із гвинтовим змішувачем, поршневий розчинонасос 11 з можливістю

з

зміни продуктивності (1,5 або 4 м /год), компресорна установка 12, водя-

з

ний бак 9 місткістю 0,6 м з нагрівачем 10 для підігріву води, електрошафа 5, віброізольована й утеплена кабіна оператора 4 із кріслом і пультом ке­рування.

У комплект станції входять рукава й форсунки пневматичної й меха­нічної дії. Приймальний бункер має очисний люк для видалення залишків розчину й закривається запобіжними ґратами 6 і утепленою кришкою 8 з електромеханічним приводом піднімання. При підніманні запобіжних ґрат привод гвинтового побудника-змішувача вимикається за допомогою кін­цевого вимикача. На запобіжних ґратах установлений вібратор 3 і три зні­мних сита для очищення розчину від сторонніх включень і його проціджу­вання. Г винтовий змішувач складається із двох стрічкових шнеків велико­го 7 і малого 13 діаметрів, незалежне обертання яких забезпечується при­водом. Одночасно обидва шнеки приводяться в обертання тільки в момент приймання товарного розчину, коли потрібно його інтенсивне й ефективне перемішування. При нанесенні розчину на оброблювані поверхні в обер­тання приводиться лише шнек малого діаметра.

Працює станція в такий спосіб. Автосамоскид під’їжджає для розва­нтаження до станції впритул заднім ходом по під’їзному пандусу 14. Опе­ратор відкриває кришку приймального бункера й вмикає привод шнеків і вібратор. Розчин проціджується через сита, що вібрують, й надходить у бункер, де перемішується шнеками й подається до розчинонасоса, яким на­гнітається по напірному рукаву до форсунки. Роботою розчинонасоса мо­жна керувати з кабіни оператора або безпосередньо з робочого місця шту­катура (з відстані до 100 м) за допомогою виносного пульта. По закінченні роботи бункер очищають від залишків розчину й промивають його, а та - кож розчинонасос і рукава водою. У холодний час приймальний бункер, кабіна оператора, відсік розчинонасоса й бак для води обігріваються.

До недоліків даної станції слід віднести відсутність поворотного бун­кера, в зв’язку з чим виникає необхідність використання громіздких додат­кових пандусів 14 (див. рисунок 1.2) для приймання з автосамоскиду това­рного розчину. Проціджування розчину за допомогою вібратора та знімних сит під час його приймання з автосамоскида значно уповільнює цей про­цес. Наявність додаткового змішувача, котрий працює лише на початково­му етапі інтенсивного перемішування збільшує металомісткість машини в цілому. Також станція обладнана розчинонасосом застарілої конструкції, який не забезпечує можливості безкомпресорного соплування. Слід відмі­тити й порівняно високу енергоємність станції.

Конструктивною особливістю станції СО-114А (рисунок 1.3) конс­трукції Мінського філіалу ВНДІБМІ є використання гідравлічного привода для приведення в дію поворотного струга 10 при переміщенні розчину до шнека-змішувача 5, при обертанні якого забезпечується перемішування розчину і подача його через проціджувальне обладнання у накопичуваль­ний бункер.

Станція розміщена в металевому корпусі 1, який обладнаний неру­-5

хомим приймальним бункером 11 місткістю 4 м. Струг 10 пересувається вздовж бункера за допомогою каретки 7 по напрямних 8 за допомогою двох гідроциліндрів 13, а повертається гідроциліндрами 12. При потребі в заміс додають воду для забезпечення рухливості розчину не менше ніж 7 см. Приймальний бункер 11 обладнаний кришкою 9, що відкривається гідроциліндром 6.

Серед недоліків слід відзначити, що розчинонасос, шнек-змішувач і маслонасосна установка привода струга штукатурної станції діють від ін­дивідуальних електродвигунів, що знижує ефективність використання ма - слостанції та підвищує енергоємність і металомісткість станції в цілому.

Застосування струга для подачі розчину в активну зону змішувача є неефективним для сумішей підвищеної рухливості, що обмежує застосу­вання станції.

Дана штукатурна станція також досить громіздка у процесі експлуа­тації, має значні габарити, котрі ускладнюють її перебазування за допомо­гою автомобільного транспорту.

Штукатурна станція "Салют-3" (рисунок 1.4), розроблена колишнім інститутом Укроргтехбуд (м. Київ), складається з двох відсіків 1 і 2 (один призначений для розміщення шнека-змішувача 4, інший - для розчинона­соса 9), пульта керування 8 та електрообладнання. При перевантаженні в бункер товарного розчину самоскид заїжджає на спеціальний пандус-упор 6, який є складовою частиною штукатурної станції.

Нерухомий приймальний бункер штукатурної станції є вібробунке - ром 3, у якому розміщений шнековий змішувач. Конструктивною особли­вістю бункера є те, що його днищем та боковими стінками слугує вібро - лист, котрий підвішений на амортизуючих шарнірних опорах. У станції передбачена система обігрівання бункера й кабіни, котра включає в себе нагрівальні прилади, розміщені під змішувачем і вібробункером та у бакові з водою. У кабіні станції розміщені електрошафа 8 з пультом керування, розчинонасос 9 і компресор 10.

Майже всі закордонні виробники [61, 86, 95, 113, 117, 120, 122] виго­товляють широку номенклатуру машин від простих змішувачів з об’ємом готового замісу до 50 л (агрегат MIX 60 фірми IMER Int. [61]) до мульти- функціональних штукатурних станцій (машини серії IC фірми HANY [113]). При цьому набір вузлів, які входять до складу машини, може змі­нюватися в залежності від потреб замовника.

Слід відзначити, що на відміну від штукатурних станцій вітчизняно­го виробництва, майже жодна машина закордонного виробництва не до­зволяє приймати розчин з кузова автосамоскида.

Крім того необхідно відмітити, що сам термін "штукатурна станція" (виходячи з інформації, представленої на Internet-сайтах та в рекламних проспектах) за кордоном застосовується по відношенню до малогабарит­них машин, які представляють собою малогабаритні агрегати для приготу­вання гіпсової штукатурки із сухих компонентів безпосередньо на будіве­льному майданчику з наступним трубопровідним транспортуванням за до­помогою пневмонагнітача або гвинтового насоса.

Світовий ринок даних штукатурних машин поділили між собою всього декілька великих компаній. В основному це німецькі фірми. Із них найбільш відомі три: PFT, Putzmeister, M-TEC. Не дуже давно цей сегмент ринку почали освоювати й білоруські виробники. Практично всі штукату­рні станції призначені як для зовнішньої, так і для внутрішньої обробки будинків; застосовуються як для штукатурних і шпаклювальних робіт, так і для улаштування цементних стяжок і наливних підлог, приготування бу­дівельних розчинів з готових сухих сумішей на основі гіпсу, вапна, цемен­ту, подачі й нанесення їх на оброблювану поверхню.

Комплектація таких штукатурних станцій різних компаній практично однакова. Всі машини мають у своєму складі: компресор, шланг для роз­чину, повітряний шланг, бункер, у якому відбувається замішування роз­чинної суміші, і пристрій для нанесення суміші на оброблювану поверхню.

Між собою машини різних фірм розрізняються продуктивністю, да­льністю подачі розчинної суміші, масою й, звичайно ж, ціною.

Конкретні конструктивні особливості виконання окремих вузлів штукатурних станції відображені в існуючих джерелах дуже поверхнево, що можна пояснити небажанням розкривати комерційні таємниці.

Отже, дані машини за вітчизняною класифікацією [22, 75, 99] слід віднести до штукатурних агрегатів. Така розбіжність у термінології, на нашу думку, виникла у зв’язку із значним поширенням за кордоном саме гіпсових штукатурок і зникненням необхідності використання крупногаба - ритних станцій для переробки товарних розчинів. Саме тому усі машини, що використовуються для комплексної механізації робіт, пов’язаних із ви­користанням штукатурних розчинів, закордонні джерела [61, 86, 117] від­носять до штукатурних станцій.

Проте у вітчизняному будівництві, як уже зазначалося вище, широко розповсюджена технологія проведення опоряджувальних робіт із викорис­танням товарних будівельних розчинів, які готуються на розчинних вузлах. У зв’язку з цим питання дослідження робочих процесів "традиційних" штукатурних станцій залишається актуальним.