Конструктивне рішення попередньо напруженої сталебетонної балки порівняно зі залізобетонною балкою однакової міцності дає змогу одержати економію високоміцної арматури до 23,2 %, при загальному зменшенні витрат сталі 16,3 % на одиницю конструкції.. СТАЛЕЗАЛІЗОБЕТОННІ КОНСТРУКЦІЇ
У будівельній практиці достатньо широко застосовують змішані системи, в яких поверх сталевих несучих конструкцій вкладають залізобетонні настили, плити тощо. Об'єднання їх в єдину сталезалізобетонну конструкцію дає змогу у багатьох випадках найповніше використовувати властивості сталі та бетону, зменшувати витрати будівельних матеріалів, підвищувати економічну ефективність. Сталезалізобетонні конструкції з'явилися пізніше, ніж сталеві та залізобетонні. Наприкінці XIX ст. серед будівельників побутувала думка, що залізні балки, личковані бетоном (з метою підвищення їх вогне - та корозійної стійкості чи з конструктивних міркувань), мають підвищену жорсткість і міцність. Експериментально це було підтверджено випробуваннями, проведеними в Англії у 1923 р. Вітчизняні мостобудівники також зазначали, що за наявності монолітної проїзної частини, вкладеної на верхні полички сталевих балок, реальні прогини та напруження значно менші за розрахункові. У 1929 р. Каугей і Скотт в Англії та в 1939 р. Фрейсіне у Франції вперше висловили думку про доцільність застосування спеціальних з'єднувальних деталей для забезпечення спільної роботи залізобетону та сталі. В 1939 р. у Швейцарії запатентовано балки системи „Альфа" (рис. 11.1), в яких спільна робота сталі і залізобетону забезпечувалася спіралями, привареними до верхньої полички сталевої балки.
Ють решітчасті сталезалізобетонні пролітні системи, в яких залізобетонні плити працюють разом з верхніми поясами ферм. При цьому прольоти сталезалізобетонних мостів постійно збільшувалися. Наприклад, Київський Дорпроект у 1957 та 1961 pp. випустив серії типових проектів розрізних і нерозрізних мостів прольотами від 40 до 80 метрів (рис. 11.2).
Розвиток сталезалізобетонних мостів пов'язаний зі застосуванням подібних конструкцій у багатьох галузях будівництва. У сільськогосподарському будівництві доволі широко використовують сталезалізобетонні кроквяні ферми, складені з жорстких залізобетонних стиснених елементів (верхніх поясів та елементів решіток) і гнучких — розтягнених (нижніх поясів та решіток) (рис. 11.3).
Доволі ефективними є розроблені Г. Д. Поповим ще у 1958 р. великопролітні сегментні сталезалізобетонні покрівлі (рис. 11.4). В основу конструкції покладено сталеві решітчасті ферми, в яких верхній пояс складається з двох сталевих швелерів, а всі інші елементи виконані з пучків високоміцного дроту. Розтяг у всіх елементах решітки забезпечується формою нижнього поясу, опуклого вгору. На верхній пояс ферм вкладено збірні залізобетонні плити, що утворюють склепіння, яке задяки жорстким упорам несе навантаження спільно з фермами.
У покрівлях промислових будівель, що складаються зі сталевих решітчастих кроквяних ферм
Перші сталезалізобетонні мости системи „Альфа" побудовані у Нью-Йорку та Швейцарії. У роки другої світової війни та в повоєнні роки для з'єднання залізобетонної частини зі сталевою балкою почали використовувати гнучкі упори у вигляді відрізків швелерів і двотаврів та найрізноманітніші конструкції жорстких упорів і стержневих анкерів. З середини 50-х років застосову - і залізобетонних плит, можливим є утворення ефективної сталезалізобетонної конструкції завдяки з'єднанню залізобетонних плит і сталевих стиснених поясів (рис. 11.5). Таке рішення дає змогу передати на залізобетонні плити частину стискальних зусиль, що діють у верхніх поясах ферм, і зменшити масу поясів майже вдвічі.
.______________________ 8155___________
5 75 675 '
LO С) U5 |
/ї/1/і/і/і/^л^ L y-i
Ия nnnni V пппттт^пті Рис. 11.2. Типовий переріз сталезалізобетонного моста. |
Рис. 11.3. Схеми сталезалізобетонних кроквяних ферм для сільськогосподарського будівництва. |
Рис. 11.4. Сегментна великопролітна сталезалізобетонна ферма. |
Характеризуючи сталезалізобетонні конструкції, варто зазначити, що їх міцність і надійність залежать не тільки від властивостей матеріалів — сталі й бетону, а й від елементів, що з'єднують сталеву та залізобетонну частини в єдиний переріз. Адже застосування з'єднувальних анкерів, гнучких і жорстких упорів недостатньої міцності та малої жорсткості зумовлює взаємне проковзування сталевої та залізобетонної частин перерізу, зменшує несучу здатність і збільшує прогини згинаної конструкції. Найбільша несуча здатність і жорсткість комплексної сталезалізо - бетонної конструкції досягається, коли з'єднувальні елементи здатні повністю сприймати й передавати зсувні зусилля, що виникають між частинами перерізу. Тому, проектуючи сталезалізобетонні конструкції, особливу увагу звертають на забезпечення надійного та міцного взаємозв'язку частин перерізу. Для податливих з'єднань недостатньої несучої здатності, коли повний взаємозв'язок частин перерізу забезпечити не вдається (з конструктивних чи інших міркувань), існують інші методики, не наведені у підручнику, що враховують деформації у шві між сталевою та залізобетонною частинами.
Ще однією особливістю сталезалізобетонних конструкцій є стадійність роботи, зумовлена особливостями їх зведення. Найчастіше спочатку монтують сталеву конструкцію — балку, ферму тощо, і лише після цього бетонують чи монтують залізобетонні частини складеної конструкції. Тобто сталева частина має сприймати навантаження від власної маси, маси залізобетону та атмосферних впливів і навантажень під час монтажу. Лише після тверднення монолітного бетону чи замо- нолічування швів і анкерів збірного отримують цілісну сталезалізобетонну конструкцію, яка сприймає решту постійного та інших навантажень і впливів, а також корисне навантаження. Прикладом такого рішення може бути конструкція міжповерхового перекриття, зображена на рис. 11.6.