СОНЯШНИК селекція, насінництво, технологія вирощування

ПОХОДЖЕННЯ КУЛЬТУРНОГО СОНЯШНИКУ

Вважають, що культурний соняшник Н. annuus походить від примітивного Н. lenticularis, який культивували в давнину індійці. Цю гіпотезу підтримав відомий монограф роду Helianthus - Хей­зер (Heiser Ch.) [133]. Але з морфологічного боку це непереконли­во. Н. lenticularis - рослина, яка сильно розгалужується, має велику кількість квітконосних пагонів з великою кількістю кошиків, з дрібними сім’янками. Досить сумнівно, що навіть в процесі при­родного мутагенезу подібні форми могли перетворитись в односте - бельні форми Н. annuus. Відомо, що Н. annuus і зараз зустрічається в дикому стані. Деякі автори (Rydberg et аі.) стверджують, що це здичавілі нащадки насіння, завезеного в 19 столітті з Росії. Хейзер [134] вважає, що Н. lenticularis дав початок Н. annuus ssp. microcarpus. Але попередньо потрібно довести, що Н. annuus у пре­ріях СІЛА є не диким, а здичавілим. На жаль, цитогенетика не тор­калась проблеми цих споріднених видів.

Вид Н. annuus сьогодні поділяють на соняшник культурний (Н. cultus Wenzl.) та соняшник дикоростучий (Н. ruderalis Wenzl.). Форми соняшника, що культивують на олію та корм, відносять до підвиду соняшника посівного (Н. annuus) на відміну від соняшни­ка декоративного (Н. ornamentalis Wenzl.).

Здавна відомо, що індійці Північної Америки вживають в їжу насіння Н. lenticularis. Можливо, що серед природних міжвидових гібридів за участю Н. lenticularis, одомашнених індійцями, були гетерозисні форми, які потім, завезені в Європу, звернули на себе увагу і попали на городи Росії.

Перші сім’янки були привезені в Європу іспанцями, які поверта­лись з експедиції з Нової Мексики і вперше були висіяні в Мадридсь­кому ботанічному саду у 1510 році. Проте це було насіння Н. strumosus (macrophyllus). Перший опис був зроблений Лобелем у 1576 році під назвою “квітка сонця”; ця назва збереглась за рослиною до нашого часу. Тривалий час батьківщиною рослини вважали Перу.

Інтродукція сім’янок видів Helianthus в Європу відбувалась неодноразово, і в Європі утворювались популяції, серед яких були, ймовірно, і панцирні форми Н. lenticularis, а можливо, і дикі форми

Н. annuus. Відомо, що в другій половині 16 століття французькі колоністи Північної Америки (територія сучасної Канади) привез­ли насіння культурних форм соняшника, який культивували в той час індійці. У Франції спробували розводити цей соняшник як олі­йну культуру. Найвірніше соняшник був оцінений в Угорщині, де він культивувався як олійна культура на початку 19 століття. Ево­люція культурного соняшнику до одностебельних, однокошикових, панцирних, стійких до вовчка, з олійністю вище 50%, форм відбу­лась в Росії та колишньому СРСР.

В Росію соняшник був завезений у 18 столітті за розпоряд­женням Петра Великого, який направив з Голландії зразки сім’я­нок. Але в Росії більше 125 років він залишався городньою гризо - вою та декоративною рослиною. Цей етап мав велике значення в еволюції соняшника. Намагаючись одержати крупні кошики та сім’янки у гризових форм соняшника, селяни сильно удобрювали гноєм рослини соняшника. Ймовірно, що в цей період виникали мутації у вигляді радіально фасційованих кошиків. Радіальні фас­ціації стебла збільшували число провідних пучків і, таким чином, покращували режим живлення.

Перше згадування про можливість одержання олії з насіння соняшника з’явилося в 1779 році в “Академических Известиях”, що видавались Російською Академією наук під назвою: “О приго­товлении масла из семян подсолнечника”. Початок використанння соняшника в рослинництві як олійної культури пов’язаний з іме -

нем Д. С.Бокарева, кріпака графа Шеремепвн зі слободи Алексеев­на Бірючинського повіту Воронезької губернії. Він за допомогою ручної олійниці одержав олію, яка відзначалась гарними якостя­ми. З 1860 року почалася селекція олійних сортів соняшника. За морфологічними ознаками й будовою сім’янок соняшник поділя­ють на три групи.

• Гризовий соняшник. Рослина з могутнім стеблом, висо­тою від 2 до 4 м, з крупними листками. Діаметр кошика від 17 до 43 см. Сім’янки крупні, ядро не заповнює всієї порожнини сім’янок. Лушпиння товсте, грубе. Серед сортів гризового соняш­ника більше розповсюджений сірий гризовий та курбанок.

Сірий гризовий характеризується довгими смугастими сім’ян­ками, довжина яких у цього сорта варіює від 1,4 до 2,3 см, ширина

- від 0,75 до 1,15 см. В середньому співвідношення між довжиною сім’янки й шириною складає 2:1. Лушпинність 46-54%, в середньо­му - 50%.

Курбанок у порівнянні із сірим гризовим має більш короткі широкі сім’янки. Вони відзначаються темним забарвленням, дов­жина варіює від 1,1 до 1,7 см, ширина - від 0,75 до 1,2 см. Співвідно­шення між довжиною й шириною складає 1,4:1. Лушпинність 48- 56%, в середньому - 52%. Існують також сорти гризового соняш­ника, які мають сім’янки білого та чорного забарвлення.

* Олійний соняшник. Стебло має висоту від 1,4 до 2,5 м. Ко­шики більш дрібні, ніж у гризового, діаметр кошика в середньому

близько 13,5 см. Сім’янки дрібні; довжина від 0,7 до 1,3 см, в середньому - 1,1 см; ширина від 0,4 до 0,7 см, в середньому - близько 0,6 см. Співвідношення довжини й ширини сім’янки складає 1,8:1. Сім’янки добре виповнені ядром. Ядро заповнює всю порож­нину оболонок, чим ця форма відрізняється від гризового та меже­умочного. Середня лушпинність - 42-43%.

Серед форм соняшника, які культивуються, зустрічаються імунні до вовчка і стійкі до ураження міллю (панцирні форми). Місцеві сортотипи соняшника в середньому мають близько 65% панцирних сім’янок. Імінутет до вовчка мають близько 50% зразків.

♦ Межеумок - проміжна форма між олійним та гризовим соняшником.

Стебло межеумка, розмір та форма листків, розмір кошика і сім’янок близькі до гризового соняшника. Ядро в сім’янках не за­повнює всієї порожнини. Розмір сім’янок: довжина - від 1,1 до 1,45 см, ширина - від 0,75 до 1,05 см. Співвідношення довжини до ширини складає 1,4:1. Лушпинність - від 48 до 52%, в середньому

- 50%.

Зустрічаються частіше межеумочні форми соняшника двох типів:

- межеумок як результат гібридизації сірого гризового соняш­ника з олійним має смугасті сім’янки видовженої форми;

-межеумок - гібриди між курбанком і олійним. Сім’янки ос­таннього типу соняшника короткі, широкі, із темним однотонним забарвленням.

При культивуванні гризового, олійного та межеумочного со­няшника в польових умовах відбувається вільне схрещування між цими групами. Одержані гібриди схрещуються у свою чергу. В ре­зультаті межі між основними групами соняшнику розмиті й існує цілий ряд перехідних форм.

СОНЯШНИК селекція, насінництво, технологія вирощування

ТЕХНОЛОГІЯ ВИРОБНИЦТВА ОЛІЇ ІЗ СОНЯШНИКУ

Виробництво олії - досить важлива галузь харчової промис­ловості. Олія використовується не тільки для харчових потреб, але має і технічне значення. При переробці насіння соняшнику отри­мують, крім олії, також білки харчового …

Сушарки для насіння соняшнику

Для сушіння насіння соняшнику використовують сушарки шахтного і барабанного типу, якщо вологість насіння перевищує 16%. Насіння середньої сухості підсушують, застосовуючи різне об­ладнання, яке дозволяє знизити вологість насіння шляхом вен­тилювання. Для …

Способи та режими сушки насіння

Для проведення сушки насіння соняшнику існують різні спо­соби проведення цього процесу при відповідних режимах. Найбільш відомі з них такі: 1. Конвективне сушіння з постійним підводом теплоносія в щільному шарі, який …

Как с нами связаться:

Украина:
г.Александрия
тел./факс +38 05235  77193 Бухгалтерия
+38 050 512 11 94 — гл. инженер-менеджер (продажи всего оборудования)

+38 050 457 13 30 — Рашид - продажи новинок
e-mail: msd@msd.com.ua
Схема проезда к производственному офису:
Схема проезда к МСД

Партнеры МСД

Контакты для заказов шлакоблочного оборудования:

+38 096 992 9559 Инна (вайбер, вацап, телеграм)
Эл. почта: inna@msd.com.ua