РОСЛИННИЦТВО

Озима пшениця

Господарське значення. Озима пшениця - найважливіша зернова культура в Україні. За посівними площами вона займає перше місце і є головною продовольчою культурою. Пшеничний хліб характеризується високою поживністю, смаковими якостями, а за перетравністю переважає хліб із борошна інших зернових культур. В 100 г пшеничного хліба міститься 245­255 ккал, що свідчить про його високу поживність і енергоємність. Цінність пшеничного хліба визначається багатим хімічним складом зерна. У зерні пшениці від 11 до 20% білка, 63-74% крохмалю, близько 2% жирів, до 2% зольних мінеральних речовин і багато вітамінів (В1, В2, РР, Е, провітаміни А, Д). Пшеничне борошно крім хлібопечення використовується для виробництва макаронних і кондитерських виробів. Зерно переробляють на спирт, крохмаль, декстрин тощо.

Проте високоякісний хліб та хлібобулочні вироби одержують тільки із борошна сильних пшениць, які належать до виду м’якої пшениці. За державним стандартом, зерно сильних пшениць належить до вищого, першого та другого класів, які містять відповідно 36, 32 і не менше 28% сирої клейковини першої групи і має натуру не менше 755г/л, скловидність - не нижче 60%, а хлібопекарська сила борошна 280 і більше одиниць альвеографа.

Озима пшениця - важлива кормова культура. Пшеничні висівки - цінний концентрований корм для всіх видів сільськогосподарських тварин. Значну кормову цінність має солома і полова. Солому в подрібненому і запареному вигляді або здобреною кормовою патокою використовують як грубий корм для великої рогатої худоби. В 100 кг соломи міститься 20-22 кормових одиниці і 0,5-1 кг перетравного протеїну. Озиму пшеницю в чистому вигляді або в суміші з викою вирощують на зелений корм, який використовується рано навесні, услід за житом.

Агротехнічне значення озимої пшениці полягає в тому, що вона є добрим попередником для інших культур сівозміни.

Історія та поширення. Пшениця одна з найдавніших і найбільш поширених культур. Вона була відома за 6,5 тис. років до н. е. на території сучасного Іраку, за 6 тис. років до н. е. вирощували в Єгипті і за 3 тис. років до н. е. - в Китаї. З давніх часів вирощують пшеницю і на Україні. Археологічними дослідженнями встановлено, що вже в четвертому тисячолітті до н. е. пшеницю вирощували на території сучасної Хмельницької області.

Світова площа озимої і ярої пшениці тепер близько 240 млн. га. Вона є основною хлібною культурою більшості європейських країн, США, КНР, Японії, Росії, Казахстану. В Україні, в основному, вирощується озима пшениця на площі до 7,5 млн. га. До 90% посівних площ зосереджено в Степу та Лісостепу і близько 10% - на Поліссі і в західних районах України.

Озима пшениця - одна з найбільш продуктивних культур. Середня врожайність озимої пшениці в 1990 р. досягла 40,2 ц/га, що є наслідком впровадження в виробництво інтенсивної технології її вирощування. В Черкаській області на полях, де пшениця вирощувалась за інтенсивною технологією, урожайність досягла 51,5 ц/га, а в Христинівському районі 63,7 ц/га. В окремих господарствах Лохвицького району Полтавської області урожайність пшениці досягла 81,7 ц/га.

Біологічні особливості. Вимоги до тепла. Озима пшениця - холодостійка культура. Насіння починає проростати при температурі 1-20С, але повільно. Для швидкого проростання і з’явлення сходів потрібна більш висока температура (12-150С). При температурі 14-160С і наявності вологи в посівному шарі ґрунту сходи з’являються через 7-9 днів. Найсприятливішим для сівби пшениці є календарний строк із середньодобовою температурою повітря 14-170С. Сума ефективних температур за період сівба-сходи складає 116-1390С.

Взимку, при доброму загартуванні пшениця витримує зниження температури на глибині вузла кущення до мінус 16-180С, а високоморозостійкі сорти - до мінус 200С. Проте високою морозостійкістю відзначається тільки та пшениця, яка добре розкущилась (2-4 пагони) і нагромадила в вузлах кущення до 30-35% цукрів. Перерослі рослини, які утворили восени 5-6 пагонів втрачають морозостійкість, пошкоджуються або гинуть.

Найбільш сприятливою протягом вегетації середньою температурою

є

16-200С. В той же час озима пшениця спроможна витримувати і більш високі температури (35-400С), особливо при достатній вологості ґрунту.

Вимоги до вологи. Озима пшениця вимоглива до вологи протягом усієї вегетації. При проростанні насіння поглинає води 50-55% від своєї маси. Коефіцієнт транспірації - 400-500. У сприятливі за вологою роки він знижується до 300, а у несприятливі підвищується до 600-700. Найкраща вологість ґрунту 70-80% НВ.

Велику шкоду посівам наносить нестача вологи в ґрунті під час проростання насіння і появи сходів. Сходи при такому стані зволоження будуть зріджені. Дефіцит вологи в період кущення зменшує продуктивну кущистість, а в період колосіння і цвітіння - озерненість колоса.

Високий урожай озимої пшениці можна одержати при умові, якщо весняні запаси вологи в метровому шарі ґрунту досягатимуть 200 мм, а на період колосіння - не менше 80-100 мм.

Вимоги до ґрунту. Добре росте озима пшениця і формує високу урожайність на родючих ґрунтах з високим вмістом гумусу (не нижче 2%) і елементів мінерального живлення. Кращими для пшениці є чорноземні, каштанові, темно-сірі опідзолені ґрунти середньосуглинистого механічного складу з нейтральною реакцією (рН 6,0-7,5). Погано вдається на солонцюватих і кислих ґрунтах важкого механічного складу, а також ґрунтах схильних до заболочування.

На формування 1ц зерна пшениця виносить з ґрунту 3-4 кг азоту, 0,9-1,3 кг фосфору і 2-3 кг калію. Більше всього азоту і калію вона споживає в період між кущенням і молочною стиглістю, а калію - до цвітіння. Для інтенсивного росту та формування зерна з більшим вмістом в ньому білка азот більш ефективний в період весняно-літньої вегетації.

Вимоги до світла. Озима пшениця - рослина довгого дня, але вимоглива до світла. При недостатньому освітленні вузол кущення формується близько від поверхні ґрунту, рослини недостатньо загартовуються і зимостійкість їх знижується. Недостатня весняна освітленість рослин призводить до надмірного витягування нижніх міжвузль і вилягання рослин. При недостатньому освітленні під час наливу і достигання погіршується якість зерна, що трапляється в загущених посівах.

Сорти. Найбільш поширені такі сорти сильної та цінної озимої пшениці: у зоні Степу - сорти сильної пшениці: Безоста 1, Донецька 46, Дончанка 3, Красуня одеська, Одеська 265, Одеська 267, Фантазія одеська, Сирена одеська, Селянка, Знахідка одеська та ін.; цінної пшениці: Витязь, Зерноградка 8, Одеська 161, Херсонська остиста та ін.;

у зоні Лісостепу - сорти сильної пшениці: Донецька 46, Київська остиста, Коломак 3, Одеська 267, Тіра, Юна та ін.; цінної пшениці: Веселка,

Вікторія одеська, Донецька 48, Миронівська 61, Миронівська остиста, Українка одеська та ін.;

у зоні Полісся - сорти сильної пшениці: Коломак 3, Тіра, Київська 8, Київська остиста, Ятрань 60; цінної пшениці: Г анна, Донська напівкарликова, Лютесценс 7, Миронівська 61, Миронівська остиста, Поліська 90, Струмок, Українка одеська.

Сорти твердої пшениці - Айсберг одеський, Алий парус, Агронавт, Прима одеська, Леукурум 21 та ін.

Інтенсивна технологія вирощування. Сучасні сорти озимої пшениці спроможні формувати високий урожай внаслідок їх високого генетичного потенціалу продуктивності. Щоб досягти цієї мети і реалізувати цінні якості сортів в процесі росту і розвитку, необхідна система агротехнічних заходів, спроможних оптимізувати умови вирощування пшениці на всіх етапах росту і розвитку рослин. Система заходів, яка спроможна максимально реалізувати генетичний потенціал сорту і одержати урожай в 2-3 рази вищий називається інтенсивною. Вона передбачає розміщення посівів після кращих попередників в сівозміні, використання сортів інтенсивного типу, оптимальне забезпечення рослин мінеральним живленням з врахуванням його вмісту в ґрунті, роздрібне внесення азотних добрив протягом вегетації за даними ґрунтової і рослинної діагностики, інтегровану систему захисту рослин від бур’янів, хвороб та шкідників, регулювання росту ретардантами, систему заходів, спрямованих на підвищення родючості ґрунту, систему протиерозійних заходів, сівбу із залишенням постійних технологічних колій, високу професійну та виконавську дисципліну механізаторів при виконанні всіх технологічних операцій, організацію біологічного контролю за станом росту і розвитку рослин на основних етапах органогенезу, своєчасне і високоякісне виконання всіх технологічних операцій при строгому дотриманні правил, норм, способів використання хімічних засобів боротьби з бур’янами, шкідниками і хворобами та добрив.

Попередники пшениці. Озима пшениця вимоглива до попередників. В різних ґрунтово-кліматичних умовах кращими попередниками є ті культури, які рано звільняють поле, не виснажують ґрунт, залишають після себе достатню для одержання сходів кількість вологи і чисті від бур’янів поля. В посушливих і напівпосушливих районах півдня України кращими будуть ті попередники, які найменше висушують кореневмісний шар ґрунту. У районах достатнього зволоження краще сіяти пшеницю після попередників, які забезпечують оптимальні строки сівби, сприятливий поживний режим ґрунту і незначну забур’яненість.

В зоні Степу і Південному Лісостепу найкращим попередником є чорний пар, який забезпечує нагромадження вологи, поживних речовин і зменшення забур’яненості. Чорні пари не тільки сприяють підвищенню урожайності, але і покращанню якості зерна. Вирощують озиму пшеницю в цій зоні також після парів зайнятих різними культурами на зелений корм, зернобобових культур (горох), кукурудзи на силос, пшениці після чорного пару та при зрошенні - люцерни. Не слід вирощувати озиму пшеницю після суданської трави, сорго, кукурудзи на зерно, соняшнику, які пізно збираються і висушують ґрунт на значну глибину.

В лісостепових районах добрими попередниками озимої пшениці є пари зайняті конюшиною, еспарцетом, ранньою картоплею; горох, багаторічні трави на один укіс.

На Поліссі України озиму пшеницю вирощують після багаторічних трав, зайнятих парів, сидеральних люпинових парів, гороху, ранньої картоплі.

Обробіток ґрунту. Своєчасний і якісний обробіток ґрунту - важлива умова вирощування озимої пшениці. Спосіб обробітку залежить від особливостей попередників, вологості і забур’яненості ґрунту. У посушливих районах основною метою обробітку ґрунту є збереження вологи на час сівби пшениці, у районах достатнього зволоження - боротьба з бур’янами, якісне загортання поживних решток і добрив, особливо при розміщенні озимої пшениці після кукурудзи і багаторічних трав.

Обробіток ґрунту розпочинається зразу ж після збирання попередника. Починають обробіток з одно - або дворазового лущення залежно від забур’яненості поля одно - чи багаторічними бур’янами. Якщо поле забур’янено однорічними бур’янами, то по стерньових попередниках проводять, як правило, одне лущення дисковими лущильниками (ЛДГ -10, ЛДГ - 15) на глибину 6-8 см одночасно з боронуванням зубовими боронами БЗСС-1,0, БЗТС-1,0 або коткуванням кільчасто-шпоровими котками ЗККШ-6. Лущення зменшує втрати вологи з нижніх шарів, знищує шкідників, сприяє проростанню бур’янів. На полях, забур’янених кореневищними бур’янами, в тому числі на чистих і зайнятих парах, проводять дворазове дискування на глибину залягання кореневищ пирію (10-12 см). При наявності коренепаросткових бур’янів (осоту, березки польової та ін.) поле обробляють також двічі: перший раз дискують на глибину 6-8 см, другий - лущать полицевими лущильниками (ППЛ-10-25) при відростанні розеток бур’янів на глибину 10-12 см. В умовах достатнього зволоження, на полях, які рано звільняються від урожаю, після лущення проводять оранку плугами з передплужниками (ПЛН-5-35) на глибину 20-22 см, після багаторічних трав і кукурудзи - 25-27 см, на дерново-підзолистих ґрунтах - 16-18 см.

Поля, відведені під чорні пари навесні боронують. Першу культивацію з боронуванням проводять на 12-15 см. Протягом літа пар утримують в пухкому і чистому від бур’янів стані, для чого поле 2-3 рази культивують і боронують з поступовим зменшенням глибини на 1,5-2 см. Остання культивація проводиться на глибину 5-6 см.

Поверхневий обробіток ґрунту на глибину 8-12 см дисковими лущильниками, голчастими боронами (БИГ-3А), плоскорізами, після всіх попередників ефективний в роки з посушливою погодою під час обробітку ґрунту і посіву на чистих від багаторічних бур’янів полях і при пізньому збиранні попередників. Після гороху такий обробіток ґрунту дає добрі наслідки як в посушливі, так і вологі роки.

Після кукурудзи, яка збирається не раніше, як за 20 днів до сівби, поле обробляють поверхневим способом. Проводять лущення і плоскорізний обробіток на глибину 8-10 см в агрегаті з голчастими боронами БИГ-3 з наступним боронуванням і коткуванням кільчасто-шпоровими котками.

Проти коренепаросткових бур’янів, при необхідності, використовують також гербіциди 2,4 Д - 1,2 кг/га, 2М - 4Х - 1,5 кг/га.

Мета передпосівного обробітку ґрунту - створення дрібногрудкуватого посівного шару ґрунту і ущільненого ложе для насіння. Перед сівбою проводять культивацію на глибину загортання насіння і боронування, використовуючи для цього культиватори КПС-4, УСМК-5,4, КПШ-9 та ін., обладнані стрілчастими лапами. Важкі ґрунти краще обробляти комбінованими агрегатами РВК-6, ВИП-5,6 та ін. Легкі ґрунти боронують в два сліди. Сидеральні пари перед сівбою дискують на глибину 5-7 см.

Удобрення. Озима пшениця - одна з найбільш вимогливих до родючості ґрунтів зернових культур і позитивно реагує на внесення добрив. Добрива сприяють економному використанню ґрунтової вологи, покращують зимостійкість, сприяють збереженню і покращанню родючості ґрунту, підвищують урожай зерна і його якість. Позитивний вплив добрив на урожайність пшениці пояснюється тим, що в ґрунті поживні речовини містяться у важкорозчинній формі і через недостатню фізіологічну активність кореневої системи недоступні рослинам. Під пшеницю застосовують органічні і мінеральні добрива.

Органічні добрива під пшеницю вносять тільки на тих ґрунтах, вміст гумусу в яких не перевищує 2%. На родючих ґрунтах органічні добрива вносять під попередник. Застосовують гній, як правило, при вирощуванні озимої пшениці по чистому або зайнятому пару.

На чорноземних ґрунтах під пшеницю вносять 20-25 т/га, на дерново - підзолистих, сірих опідзолених ґрунтах і на схилах - 30-35 т/га органічних добрив під основний обробіток ґрунту. Вносять гній розкидачами РОУ-5, ПРП-10, ПРТ-16 або розкидачем "Буран" і відразу приорюють.

В зоні достатнього зволоження на бідних піщаних ґрунтах велике значення мають сидеральні добрива (люпин, серадела та ін.). В поєднанні з фосфорно-калійними добривами сидерати часто ефективніші за гній.

Норми мінеральних добрив розраховують з врахуванням потреби в елементах живлення для формування запланованої урожайності та запасів рухомих форм елементів живлення в ґрунті.

Урожайність пшениці при внесенні повного мінерального добрива на підзолистих ґрунтах Полісся зростає на 8-10 ц/га, вилугуваних і потужних чорноземах Лісостепу - на 6,5-8, на звичайних і південних чорноземах Степу України - на 3-5 ц/га і ефективність їх багато в чому залежить від вологозабезпеченості. Особливе значення для пшениці мають азотні добрива. При достатній кількості азоту рослини добре кущаться, утворюють щільний колос з високою масою 1000 зерен. Проте, разом з тим, як нестача, так і надмірна його кількість негативно впливає на розвиток рослин і урожайність. Особливо шкідливе надмірне живлення азотом, при якому рослини восени переростають і втрачають морозо - і зимостійкість. В таких посівах падає продуктивність фотосинтезу від надмірного загущення і взаємозатінення, рослини сильніше уражуються хворобами і урожайність їх знижується.

За даними науково-дослідним установ на дерново-підзолистих ґрунтах Полісся слід вносити мінеральні добрива в нормі 90-120 кг/га азоту, фосфору і калію, на чорноземах Лісостепу - 60-90 кг/га. Середніми нормами добрив при інтенсивній технології вважаються для озимої пшениці 90-120 кг/га азоту, фосфору і калію. Вони можуть збільшуватись або зменшуватись залежно від родючості ґрунту, попередника, зони вирощування пшениці, сорту та багатьох інших причин.

Система використання мінеральних добрив передбачає внесення їх під основний обробіток ґрунту, в рядки при сівбі і під час вегетаційних підживлень.

Всю норму фосфорно-калійних добрив, за виключенням 10кг/га фосфору в формі гранульованого суперфосфату, що вноситься в рядки під час сівби, краще вносити до посіву під основний обробіток ґрунту. Якщо частина фосфорно-калійних добрив не була використана в основне удобрення, їх вносять в осіннє підживлення врозкид або рано навесні прикореневим способом. Добрива вносять розкидачами НРУ-0,5, ІРМГ-4, РУМ-5, РУМ-8, КСА-3.

Азотні добрива вносять в декілька строків по фазах і етапах органогенезу. Частину азоту в аміачній формі (близько 30 кг/га) на бідних ґрунтах і після непарових попередників вносять під передпосівну культивацію. Ранньовесняне підживлення азотом в фазі кущення (ІІ етап органогенезу) по мерзлоталому ґрунту авіаційним способом або по технологічних коліях збільшує густоту стеблостою, висоту і продуктивність рослин і майже не впливає на якість зерна. Норма внесення азоту 30-45 кг/га або 30-35% повної розрахункової норми. Разом з тим треба мати на увазі, що посіви, які добре перезимували і розкущились підживлювати рано навесні не слід, бо це викликає додаткове кущення, що сприяє непродуктивному використанню води, поживних речовин, утворенню підгону, а пізніше виляганню посівів.

На початку трубкування (IV етап органогенезу) вносять 50% повної норми азоту (60-80 кг). Це підживлення проводять і на посівах, які перший раз по мерзлоталому ґрунту не підживлювались. Проведення підживлення пшениці в цей період розвитку рослин покращує озернення колоса, підвищує урожай і якість зерна, не збільшуючи виходу соломи. Вносять аміачну селітру поверхневим способом по технологічних коліях.

Третє підживлення проводять під час колосіння-цвітіння (VIII-ІХ етапи органогенезу) дозою азоту 30-40 кг/га (20% норми). Ефективність цього підживлення краще проявляється в зоні достатнього зволоження та в роки з вологою погодою.

На бідних ґрунтах та після стерньових попередників рекомендується вносити азот в амонійній формі (NH4), який менше вимивається. В зоні Степу для покращання якості зерна під час його формування і наливу, проводять позакореневе підживлення водним розчином карбаміду, що підвищує вміст білка в зерні на 0,5-1,5%, сирої клейковини - на 1,5-3%. Ефективне також обприскування посівів рідкими комплексними добривами обприскувачами ОВТ-1А, ОПШ-12 та ін. з постійних технологічних колій.

Озима пшениця позитивно реагує і на мікроелементи, які оптимізують обмін речовин в рослинах, підвищують урожай і покращують якість зерна. На дерново-підзолистих і сірих лісових ґрунтах озима пшениця вимоглива до мікродобрив, які містять бор, на чорноземних і каштанових ґрунтах - марганець і цинк. Вносять мікроелементи під основний обробіток ґрунту, в рядки під час сівби пшениці або обробляють ними насіння перед сівбою. Під основний обробіток ґрунту вносять мікродобрива, які містяться в марганізованому, молібденізованому та борному гранульованому суперфосфаті середньою нормою 2-3 ц/га. Ці добрива можна вносити також в рядки (0,5-1 ц/га). Для передпосівного обробітку насіння використовують сульфат марганцю (50-100 г на 1 ц), молібдат амонію (50 г на 1 ц насіння), борну кислоту (1 г на 1 ц насіння).

Кислі ґрунти, на яких вирощується озима пшениця, необхідно вапнувати. Вапнування поліпшує агрохімічні, біологічні і агрофізичні властивості ґрунту, підвищує доступність поживних речовин, створює сприятливі умови для активізації життєдіяльності корисної мікрофлори, поліпшує водо - і повітропроникність. При цьому зменшується ураженість борошнистою росою, бурою листовою іржею. Для вапнування застосовують вапно, дефекат, крейду, доломітове борошно. Вносять вапнякові матеріали перед сівбою із старанним загортанням в ґрунт.

Підживлення посівів проводять з врахуванням ґрунтової і рослинної діагностики. Ґрунтова діагностика необхідна для визначення вмісту у кореневмісному шарі ґрунту глибиною до 1 м доступного рослинам мінерального азоту. Для цього відбирають зразки ґрунту пошарово через 20 см до глибини 60 см восени і до 100 см навесні. Відбирають 3-5 зразків по діагоналі поля, а з них готують змішаний зразок, який в агрохімлабораторії аналізують на вміст азоту в мг на 1 кг абсолютно сухого ґрунту. За результатами аналізів встановлюють запаси мінерального азоту у кореневмісному шарі ґрунту і визначають потребу в ньому озимої пшениці. Якщо за результатами ґрунтових аналізів в передпосівний період в орному шарі ґрунту міститься менше 30 кг/га мінерального азоту, то треба внести під основний обробіток ґрунту або передпосівну культивацію близько 20% розрахункової норми азоту (20-30 кг/га).

Доза ранньовесняного азотного підживлення визначається як різниця між кількістю, необхідною для одержання запланованої урожайності і фізичним запасом азоту в метровому шарі ґрунту. При ранньовесняному підживленні застосовують не більше 30-45 кг/га.

Листкову діагностику мінерального живлення проводять в фази кущення, виходу в трубку і колосіння. Для цього відбирають проби рослин в 20-30 місцях по діагоналі поля. Зразок рослин повинен складати не менше 100 г. В фази кущення і трубкування зразки складають із цілих рослин, зрізуючи їх над поверхнею ґрунту. В фазі колосіння зразок набирають із верхніх трьох листків, використовуючи для цього 150-200 рослин. Після визначення в лабораторії вмісту в листках азоту, фосфору і калію, розраховують дози дорив, необхідних для підживлення. Якщо виявлено вищий від оптимального вміст NPK, то пшеницю не підживлюють (табл. 9).

Тканинна діагностика застосовується для прогнозування можливої якості зерна на посівах озимої пшениці і визначення необхідності позакореневого азотного підживлення. Аналіз проводять в кінці фази виходу в трубку з допомогою експрес-лабораторії ОАП-1. Для цього у 20-30 місцях пшеничного поля урізають 100-120 рослин, із них відбирають середній зразок - 20 продуктивних стебел. На кожному стеблі вище другого міжвузля зрізують пластинку товщиною 1,5-2 мм і кладуть на предметне скло, наносять по одній краплі 1%-го розчину дифеніламіну, зверху кладуть друге предметне скло і видавлюють сік, який вступає в реакцію з дифеніламіном. За інтенсивністю синього забарвлення в порівнянні з еталонною шкалою оцінюють кожне стебло в балах від 0 до 6. При кількості балів 3,5 позакореневе підживлення не проводять (одержати сильну пшеницю неможливо). Два підживлення проводять при оцінці 3,5-4,5 бали - перше у період колосіння дозою азоту 30 кг/га, друге у період цвітіння дозою азоту 30 кг/га. При оцінці 4,5-5,5 балів слід провести одне підживлення в фазі колосіння-цвітіння з внесенням 30 кг/га азоту. При балах 5,5 -6 проводити позакореневе підживлення недоцільно, тому що і без неї можна одержати сильне зерно.

Підготовка насіння, сівба. При вирощуванні озимої пшениці за інтенсивною технологією, високоякісне насіння є однією з важливих умов підвищення врожайності пшениці. Для посіву використовують тільки кондиційне насіння. Воно повинно мати високу схожість (не менше 92%),

енергію проростання, силу росту, чистоту від насіння бур’янів і інших домішок (не менше 92%), сортову чистоту (не менше 98%). Насіння повинне бути крупним, ваговитим і вирівняним, вологістю не більше 15-15,5%.

Після збирання насіння очищають і сортують, використовуючи зерноочисні машини ЗБС-20А, МВО-20, ОВС-25, МС-4,5, трієрні блоки БТ-20, зерноочисні агрегати ЗАВ-25, ЗАВ-40, ЗАВ-50 та ін.

В північно-західних районах України, де свіжозібране насіння не встигає пройти післязбиральне дозрівання і має низькі показники схожості і енергії проростання, ефективним способом додаткової підготовки насіння є повітряно-тепловий обігрів на сонці протягом 5-6 днів або в теплих приміщеннях з температурою 20-300С та добре налагодженою вентиляцією протягом 8-10 днів.

Для обеззаражування від збудників хвороб (кореневих гнилей, борошнистої роси та ін.) насіння протруюють, застосовуючи такі протруйники: 15% байтан універсал (2 кг/т), вітавакс (2,5-3 кг/т), 50% фундазол (2-3 кг/т) та ін. Кращий контакт з протруйником досягається при інкрустації насіння №КМц (натрієва сіль карбоксилметилцелюлози) - 0,1-0,2 кг/т або ПВС (поліхлорвініловий спирт) - 0,5 кг/т.

Оптимальні строки сівби забезпечують нормальний розвиток рослин, здатних витримувати суворі умови перезимівлі. Висівають пшеницю за 50-55 днів до переходу середньодобових температур через 50С, щоб до зими рослини встигли утворити по 3-4 пагони. Як при ранніх строках сівби, так і при пізніх зменшується урожайність зерна озимої пшениці. На ранніх посівах рослини переростають, старіють, пошкоджуються шкідниками. Пізні посіви погано зимують, відстають в рості, мають низьку продуктивну кущистість.

Науковими установами визначені наступні календарні строки сівби пшениці: Полісся - 1-15 вересня, Лісостеп і західні райони - 5-20 вересня, Степ - 5-25 вересня, АР Крим - 15 вересня-5 жовтня. На родючих ґрунтах після кращих попередників, та при достатніх запасах вологи в посівному шарі ґрунту пшеницю сіють у другу половину оптимальних строків. При більш ранній сівбі вона може перерости, пошкоджуватись злаковими мухами (шведською, гессенською та ін.), і знизити морозо - та зимостійкість.

Норму висіву насіння встановлюють в залежності від кліматичних і

погодних умов, якості насінного матеріалу, сорту, способу сівби,

забур’яненості поля, попередників та ін. Оптимальною слід вважати таку

норму висіву, яка в конкретних ґрунтово-кліматичних умовах забезпечує

оптимальну для даної зони польову схожість, перезимівлю, весняно-літнє

збереження рослин і густоту продуктивного стеблостою. Максимальної

продуктивності пшениці досягають при кількості рослин на час збирання 300­2 2 400 шт/м2 і при густоті продуктивного стеблостою 500-700 шт/м2. Формування

оптимальної густоти рослин пшениці на посівній площі залежить, в першу

чергу, від зони зволоження. Так, в західних та північних регіонах України,

більше забезпечених вологою, густота посіву, а відповідно і норма висіву вищі,

ніж у посушливих південних і східних умовах, де для густих посівів не

вистачає вологи і вони допускаються лише при зрошенні. Відповідно до

рекомендацій науково-дослідних установ середніми нормами висіву по

ґрунтово-кліматичних зонах є: на Поліссі - 5,0-5,5, в Лісостепу - 4,5-5 і в Степу

- 4-4,5 млн. шт. схожих насінин на 1 га.

При встановленні норми висіву необхідно враховувати кущистість і високорослість сортів, які утворюють стеблостій схильний до вилягання. Такі сорти висівають рідше ніж менш кущисті і високорослі, стійкі до вилягання. Норми висіву підвищують при запізненні з сівбою, при сівбі пшениці після стерньових попередників, при вузькорядному способі сівби та ін. При визначенні норми висіву слід також враховувати схожість, чистоту і ваговитість насіння.

Сіють пшеницю різними способами: звичайним рядковим з шириною міжрядь 15 см, вузькорядним з міжряддям 7,5 см, перехресним з міжряддям 15 см та ін. Найбільш поширеним при інтенсивній технології вирощування озимої пшениці є звичайний рядковий спосіб посіву. Сіють пшеницю сівалками СЗ-3,6, СЗП-3,6, а в посушливих районах, де можлива вітрова ерозія, застосовують стерньові СЗП-9, СЗС-2,1. В районах надмірного зволоження на важких ґрунтах сівбу проводять в гребені.

Для якісного внесення добрив, застосування пестицидів і ретардантів в період вегетації сівбу проводять з формуванням постійних технологічних колій. Для цього в середній сівалці агрегату з 3 сівалок перекривають 6-7-й та 18-19-й висівні апарати, якщо використовуються розкидачі НРУ-0,5, РМС-6 та обприскувачі ОВТ-1А або ОПШ-15. При використанні розкидачів 1 РМГ-4 або РУМ-5 перекривають 8 і 17 посівні апарати. Ширина колій у першому випадку 180 см з шириною смуг 45 см, у другому - відповідно 135 і 30 см. При сівбі має значення напрямок рядків. Розміщення рядків з півночі на південь збільшує надходження сонячної енергії до рослин, зменшує їх перегрів в полуденні години.

Дружність появи і нормальний розвиток сходів в значній мірі залежать від глибини загортання насіння. Важливо, щоб насіння було висіяне в вологий шар ґрунту. На структурних ґрунтах середнього механічного складу при достатньому зволоженні, насіння загортають на глибину прогнозованого залягання вузла кущення (3 см) з врахуванням осідання ґрунту. В цьому випадку глибина загортання насіння не повинна перевищувати 3-5 см. На важких ґрунтах її зменшують на 1-2 см, на легких - збільшують до 5-6 см. При посіві пшениці глибше 7 см польова схожість насіння різко зменшується.

Догляд за посівами. При інтенсивній технології застосовують інтегровану систему захисту посівів озимої пшениці від шкідників, хвороб і бур’янів, яка передбачає комплексне застосування організаційно - господарських, хімічних, агротехнічних, селекційних і біологічних методів з врахуванням зони і економічного порогу шкодочинності, з мінімальними негативними наслідками для навколишнього середовища.

Комплекс заходів догляду за посівами повинен сприяти збереженню до

Л

збирання не менше 500-700 продуктивних пагонів на 1 м при високій продуктивності кожного колоса. Для цього ще до посіву необхідно провести дослідження ґрунтів на заселення шкідниками, хворобами, бур’янами, на вміст вологи.

Догляд за посівами озимої пшениці починають восени. При виявленні в ґрунті личинок дротяника, хлібної жужелиці, озимої совки сівбу проводять з одночасним внесенням в ґрунт інтексицидів (40% базудин 2-2,5 кг/га, або його аналоги, 50% волатон 1-1,5 кг/га та ін.).

Після сівби проводять післяпосівне коткування кільчасто-шпоровими котками, якщо продуктивної вологи в шарі ґрунту 0-10 см менше 10 мм або боронування, якщо ґрунт добре зволожений. Кірку, яка з’являється після випадання опадів, руйнують боронуванням до появи сходів або по сходах. Одночасно знищуються бур’яни, які знаходяться в фазі "білої ниточки". Використовують для цього легкі борони, райборінки або ротаційні мотики. Посів уражений борошнистою росою, обприскують 50% фудазолом (0,5-0,6 кг/га) або байлетоном (0,6-0,8 кг/га). При з’явленні попелиці, злакових мух посіви обробляють 40% фосфамідом (БІ-58) 0,8 кг/га, 50% волатоном та іншими препаратами. Мишей знищують внесенням в нори по 150-200 г аміачної води або розкиданням принад з фосфідом цинку (150-400 г/га).

Взимку на посівах відбирають і відрощують моноліти, за станом яких планують заходи попередження і усунення причин пошкодження і загибелі рослин, прогнозують можливе пересівання або підсівання озимої пшениці.

Навесні, при досягненні ґрунтом фізичної стиглості, посіви боронують, що дає можливість знищити бур’яни і видалити з поля відмерлі частини рослин. Не слід боронувати посіви, які слабо розкущились, а також посіви, на яких, спостерігається випирання рослин. Загущені посіви рекомендується боронувати в два сліди або застосовувати культиватори з долотами, дисковими лущильниками та ін. Це один з запобіжних заходів раннього вилягання хлібів.

Починаючи з ранньої весни і на протязі вегетації рослин система догляду за озимою пшеницею, крім азотних підживлень, включає захист рослин від вилягання, бур’янів, хвороб і шкідників. В фазі кущення для боротьби з бур’янами при необхідності застосовують гербіциди (амінна сіль 2,4Д - 1,5­2,5 кг/га, базагран - 2-3 кг/га, діален - 2-3 кг/га та ін.). Для боротьби з хлібною жужелицею, клопом-черепашкою, хлібними блішками та ін. використовують інтексициди актара (0,1-0,44 кг/га), альтекс (0,1-0,15 кг/га), базудин (1,5-1,8 кг/га), діметрин (1,0-1,5 кг/га), рогор С (1,5 кг/га).

В фазі кущення - вихід в трубку для боротьби з іржею, борошнистою росою та іншими хворобами застосовують 50% бенлат (0,6-0,8 кг/га), байлетон (0,5 кг/га), тілт (0,5 кг/га). В фазі колосіння при загрозі пошкодження іржею, борошнистою росою та іншими хворобами верхніх листків посіви повторно обприскують бенлатом, байлетоном, тілтом. Під час цвітіння, наливу зерна і в період молочної стиглості для боротьби з клопом-черепашкою посіви обприскують алметрином (0,2 кг/га), БІ-58 новий (1,5 кг/га) та ін. Обробіток посівів пестицидами припиняють за 20 днів до збирання урожаю.

На початку виходу в трубку схильні до вилягання сорти пшениці обприскують ретардантом ТУР в дозі 3-4 кг/га. При цьому уповільнюється ріст стебел, зміцнюється механічна тканина в них і рослини стають більш стійкими до вилягання.

Біологічний захист рослин заснований на використанні природних ворогів шкідників і збудників хвороб. Ці методи не шкідливі для живої природи і достатньо ефективні. Наприклад, мухи фазії і хижі жужелиці знищують до 80% яєць і личинок шкідливої черепашки, часто зменшуючи їх чисельність нижче порогу шкодочинності. Серед паразитів яєць і гусениць озимих совок особливо ефективні трихограми. Їх розводять штучно і випускають на поля озимих культур. Розробляються методи статевої стерилізації шкідливих комах та ін.

Застосування біологічних і інших екологічно безпечних методів захисту посівів, сприятиме в недалекому майбутньому значному скороченню застосування пестицидів.

Збирання. До збирання озимої пшениці приступають у фазі воскової стиглості зерна. Саме в середині і в кінці воскової стиглості формується максимальний біологічний урожай зерна. В цей період стиглості, коли зерно досягає вологості 35-20%, пшеницю збирають двофазним способом (роздільний). При роздільному способі збирання пшеницю спочатку скошують у валки для достигання і висихання, а через 2-4 дні валки підбирають і обмолочують комбайнами. Скошування проводять на висоті не нижче 15 см. За такої висоти стерні валки швидше просушуються. Двофазним способом збирають забур’янені, густі високорослі і полеглі посіви, сорти схильні до обсипання.

Чисті, стійки проти обсипання сорти, неполеглі та зріджені низькорослі посіви пшениці, які досягли повної стиглості збирають прямим комбайнуванням (однофазний спосіб). При цьому способі збирання обмолот ведеться одночасно із скошуванням. Щоб звести до мінімуму втрати зерна, комбайни перед збиранням старанно регулюють. Швидкість агрегату при прямому комбайнуванні не більше 6-7 км/ год., на обмолоті валків 4,5-5 км/год.

Втрати зерна при збиранні не повинні бути більше 1%, засміченість зерна в бункері - не більше 3%, травмованість - не більше 2%.

Для скошування в валки використовують жатки ЖВН-6А, ЖВП-6А, ЖБА-3,5. Обмолочують валки комбайнами СК-5М, "Нива", Дон-1200, Дон-1500, "Колос", “Славутич” з приставками ПУН-5, ПУН-6 і обладнані підборщиками ППТ-2,4Б, ППТ-3А.

Зібране зерно очищають, при потребі досушують, доводячи його вологість до 14-15%.

Особливості вирощування озимої пшениці при зрошенні. Зрошення пшениці має велике поширення в посушливих степових районах України, де її посіви часто терплять від нестачі вологи в ґрунті, особливо в період інтенсивного росту і розвитку рослин. Середньорічна кількість опадів в цій зоні 300-400 мм недостатня для формування високопродуктивних посівів. На зрошуваних землях вологість ґрунту на протязі вегетації необхідно підтримувати на рівні не нижче 70-80% НВ.

Щоб створити необхідні запаси вологи в ґрунті для росту і розвитку рослин в початкові фази проводять вологозарядковий полив, здебільшого після оранки. Вологозарядку проводять в такі строки, щоб залишилось достатньо часу для передпосівного обробітку ґрунту. Поливна норма, залежно від

-5

вологості ґрунту і глибини залягання ґрунтових вод, становить 800-1600 м3/га. Полив проводять по борознах, смугах або дощуванням. Під час вегетації проводять вегетаційні поливи, за допомогою яких підтримують вологість ґрунту до цвітіння не менш як 80%, а в кінці вегетації - 60-70% НВ. В середньодощове літо проводять не менше двох вегетаційних поливів:- у фазах

-5

виходу в трубку і колосіння поливною нормою 400-600 м3/га. У посушливі роки проводять 3-4 поливи: у фазу трубкування, перед колосінням і в період цвітіння-наливання зерна.

Зрошення ефективне тільки в поєднанні з іншими агротехнічними заходами - високою культурою землеробства, підбором високоврожайних, стійких до вилягання сортів, застосуванням інтенсивної технології і програмованого вирощування урожаю.

На зрошуваних полях кращими попередниками вважаються люцерна і кукурудза на силос або зерно. При зрошенні значно зростає потреба в добривах і насамперед в азотно-фосфорних (N150P120). Їх вносять з розрахунку на запланований урожай. Рекомендується внесення 30т/га органічних добрив, особливо після неугноєних попередників. Близько 60% фосфорних і 80% калійних добрив вносять під оранку. При сівбі в рядки вносять гранульований суперфосфат. Азотні добрива за результатами діагностики вносять рано навесні, в період виходу в трубку і в період колосіння в позакореневе підживлення для підвищення якості зерна.

Висівають пшеницю в оптимальні і стислі строки з формуванням технологічної колії. Норму висіву збільшують на 10-15% (4,5-5,5 млн. схожих насінин на 1 га). Загортають насіння на глибину 4-6 см.

На зрошенні, як і на богарі, застосовують інтегровану систему захисту рослин від бур’янів, хвороб та шкідників, а проти вилягання - ретардант ТУР.

Найбільш придатні в умовах зрошення короткостеблові, стійкі проти вилягання, високоврожайні сорти озимої пшениці. До них належать Безоста 1, Вимпел одеський, Одеська напівкарликова, Обрій та ін.