Cправочник агронома

Мінеральні добрива

Мінеральні добрива діляться на прості й комплексні. Перші містять лише один елемент живлення, а другі — два і більше.

Азотні добрива діляться на нітратні, аміачні, аміачно-нітратні та амідні.

До нітратних належать натрієва і кальцієва селітри. При внесенні у грунт вони розчиняються у воді і можуть вимиватися з орного шару, якщо внесені заздалегідь.

Натрієва селітра (NaNCh) містить 15—16% азоту. Це біла або білувато-жовта дрібнокристалічна гігроскопічна сіль, добре розчин­на у воді. При зберіганні у вологому місці злежується. Застосовують для основного удобрення та припосівного внесення. Добриво отруйне для тварин, тому забороняється вносити його поверхнево на пасовищах. Ре­комендується вносити під цукрові буряки, які позитивно реагують на натрій, якого в добриві 26 %.

Кальцієва селітра — Са(ЫОз)г, або нітрат кальцію, вапняна селітра — містить 15% азоту. Це сіль білого кольору, добре розчинна у воді, дуже гігроскопічна, тому транспортують і зберігають добриво у вологонепроникних мішках. Іноді, щоб зменшити гігроскопічність, селіт­ру гранулюють, а гранули покривають гідрофобними добавками (пара­фін та ін.).

Добриво фізіологічно лужне, тому найефективніше його застосовувати на кислих грунтах. На грунтах, які промиваються, селітру вносять під передпосівну культивацію або використовують для підживлення озимих і просапних культур. Через погані фізичні властивості вона непридатна для внесення у рядки.

До аміачних добрив належать сульфат амонію, хлористий амоній, карбонат і бікарбонат амонію, рідкий аміак, аміачна вода.

Сульфат амонію (сірчанокислий амоній) — (NH. i)2S04 — дріб­нокристалічна сіль з вмістом азоту 20,5—21 %. Добриво, одержане з синтетичного аміаку, білого, а з аміаку коксових газів — сіруватого, си­нього чи сірувато-коричневого кольору. Має незначну гігроскопічність, добру сипучість. Крім азоту, містить 23—24 % сірки.

Сульфат амонію можна застосовувати під всі культури і всіма засо­бами. Він не вимивається навіть при внесенні у дуже вологий грунт. Тому його вважають одним із кращих в умовах зрошення. Добриво фі­зіологічно кисле. На кислих грунтах Полісся за дією на врожай дещо поступається перед аміачною селітрою, а на чорноземах їх дія однакова.

При систематичному внесенні сульфату амонію на дерново-підзолис­тих та інших кислих грунтах останні необхідно вапнувати. Це добриво особливо підвищує врожай картоплі, цукрових буряків і конопель.

Хлористий амоній (NH^Cl) містить 24—25 % азоту. Це дріб­нокристалічна малогігроскопічна сіль білого або жовтуватого кольору, майже не злежується під час зберігання, добре розсівається при вне­сенні у грунт. Краще застосовувати під культури, які мало реагують на вміст хлору. Можна використовувати для підживлення зернових куль­тур, удобрення кормових коренеплодів, багаторічних трав на заливних луках. Під картоплю, тютюн, виноград, конюшину, гречку, соняшник, люпин, льон, коноплі вносити його не рекомендується. Негативний вплив хлору різкіше проявляється на кислих грунтах легкого механічного скла­ду, ніж на грунтах з нейтральною або лужною реакцією. Добриво кра­ще застосовувати восени, бо іони хлору вимиваються атмосферними опа­дами з орного в глибші шари, а амоній вбирається грунтом.

Карбонат амонію — (МШЦСОз і бікарбонат амонію — NH4HCO3 нестійкі й на відкритому повітрі розкладаються з виділенням аміаку. Вони містять від 23,5 до 28 % азоту. Більш стійкий проти розкладу бікарбонат амонію. Для зменшення втрат аміаку добрива необхідно зберігати у закритій тарі й негайно загортати в грунт після внесення. За дією на врожай усіх культур переважають інші азотні добрива. Трудність зберігання і застосування цих добрив та негативні фізичні властивості обмежують їх виробництво.

Рідкий аміак (NTh) — висококопцснтрованс азотне добриво, яке містить 82,3 % азоту. Це безбарвна летка рідина з питомою масою 0,61 (при 20 °С) і характерним різким запахом нашатирного спирту. У від­критому посуді аміак швидко випаровується із вбиранням тепла. Попа - даючи на шкіру, викликає сильні опіки, тому при роботі з ним треба дотримуватись техніки безпеки. Зберігають його у закритих товстостін­них цистернах, розрахованих на тиск 1471 кПа, а вносять спеціальними машинами па важких грунтах па глибину 12—15, а на легких—15— 20 см. У грунті аміак сприяє розкладу органічної речовини, тому його застосування бажано поєднувати з внесенням органічних добрив. Рідкий аміак вносять під зяблеву оранку, весною під культивацію, а також при підживленні рослин.

Аміачна вода (NTbOH) випускається двох сортів — з вмістом 20 % азоту, або 25 % аміаку, і — відповідно 16 та 20 %. Тиск парів у ній набагато менший, ніж у рідкому аміаку. Перевозять і зберігають аміач­ну воду також у герметичних сталевих резервуарах, розрахованих па менший тиск. Вносять у грунт її спеціальними машинами на глибину 12—20 см. Як і рідкий аміак, аміачна вода токсична для людини, тому для роботи з цими добривами допускаються лише особи, які пройшли медичний огляд і мають спеціальну підготовку згідно з інструкціями, затвердженими МСГ СРСР.

До аміачно-нітратних добрив належать аміачна селітра (амоній азот­нокислий, нітрат амонію) — NH4NO3, яка містить 34—35 % азоту в аміачній і нітратній формах. За зовнішнім виглядом вона являє собою гранули, лусочки або кристали розміром 1—3 мм білого, а часом, за­лежно від домішок, жовтуватого чи червоного кольору.

Оскільки селітра гігроскопічна, щоб запобігти її злежуванню, при гранулюванні додають такі кондиціонуючі речовини, як фосфоритне бо­рошно, каліоніт, фуксин чи амарантус, з розрахунку 0,25—0,5 % маси добрива.

Аміачну селітру можна вносити під усі сільськогосподарські культу­ри всіма способами. На Поліссі на легких за механічним складом грун­тах при внесенні селітри восени нітратний азот може вимиватися. Те саме можна спостерігати на зрошуваних землях і на крутих схилах. Тому її краще застосовувати під передпосівну культивацію або в під­живлення.

Аміакати — концентровані розчини аміачної, кальцієвої селітри або сечовини в рідкому аміаку. Це безколірна або жовтувата рідина з силь­

ним запахом аміаку, яка містить від ЗО до 45 % азоту. Великим недо­ліком аміакатів, виготовлених при змішуванні аміачної селітри й рідкого аміаку в різних співвідношеннях, є те, що вони викликають корозію ме­талевої тари. Перспективнішим є аміакат, виготовлений з аміачної (23— 29 %) та кальцієвої селітри (24—27 %) і аміаку (20—ЗО %). Така суміш містить 28—32 % азоту, не викликає корозії металевої тари і чавунних деталей.

Азот аміакату за дією на врожай культур рівноцінний аміачній селітрі. Аміакати фізіологічно кислі добрива, тому на кислих грунтах їх внесен­ня треба поєднувати із вапнуванням. Для запобігання строкатості посі­вів необхідно, щоб відстань між рядами внесення рідких добрив під куль­тури звичайної рядкової сівби була не більшою 20—25 см.

Сечовина (карбамід)—ССЦІМНгЦ містить 45—46 % азоту. Майже не злежується під час зберігання, добре розчиняється у воді, відносно стій­ка проти вилугування та задовільно розсівається.

Це одне з найкращих азотних добріш. Сечовину можна застосовувати за будь-якого способу внесення. Щоб забезпечити рівномірний розсів по поверхні грунту, її доцільно змішувати з фосфорними (преципітат) і ка­лійними (сульфат калію) добривами. Це добриво можна вносити і у вигляді розчинів з іншими рідкими азотними добривами під зяблеву оранку, рано навесні або для підживлення під час обробітку грунту в міжряддях.

Фосфорні добрива — продукти переробки природних мінералів — фос­форитів і апатитів, а також деякі відходи металургійної промисловості. Серед апатитів найбільш поширені фторапатити [СаюРгЩОЩ], часто зустрічаються гідроксилапатити [(СаЩОНЦЩСЩб], рідше — хлорапати - ти [СаюСЩРСЩб]. У фосфориті фосфор міститься у формі фосфату каль­цію— СазЩСРЦ. При переробці фосфатної сировини одержують фосфо­ритне борошно, суперфосфат простий порошкоподібний і гранульований, суперфосфат подвійний гранульований, преципітат, томасшлак та термо­фосфати.

Фосфоритне борошно — порошок сірого кольору. Негігроскопічне і не злежується при зберіганні. За якістю ділиться на чотири сорти: перший містить понад 22% Р2О5, другий — 20—22, третій 18—20 і четвертий — 16—18 % Р2О5.

Це добриво нерозчинне у воді, тому його вносять лише під оранку на кислих грунтах. Добре засвоюють фосфор з фосфоритного борошна люпин, гречка, коноплі та горох.

На кислих грунтах (дерново-підзолисті, сірі лісові, чорноземи опід - золені) фосфоритне борошно за дією та післядією на врожай зернових культур наближається до суперфосфату. Ефективність його значно зро­стає при компостуванні з гноєм та в поєднанні з фізіологічно кислими добривами (сульфат амонію, хлористий амоній, хлористий калій тощо).

Суперфосфат звичайний — Са(НгРСЩг + CaSCH Це порошок або гра­нули сірого кольору. В ньому міститься 60—75 % фосфору у формі мо - нокальцієвого фосфату, добре розчинного в воді. Добриво кисле, бо містить від 1 до 5,5 % вільної фосфорної кислоти. Близько 50 % супер­фосфату становить гіпс, який утворюється при обробці фосфатної сиро­вини сірчаною кислотою. Гіпс не завжди є баластом в суперфосфаті, оскільки при нестачі в грунті сірки останній може значно підвищувати врожай сільськогосподарських культур.

У суперфосфаті, який виробляється з апатитового концентрату, міс­титься 19—21% Р2О5, а із каратауських фосфоритів—14—16% Р2О5. Для поліпшення фізичних властивостей його гранулюють, в результаті чого вміст води в ньому зменшується від 15—16 до 1—4 %, а окису фосфору збільшується від 18—19 до 20—22 % (за існуючим стандартом

З 4-2713
не менше як 19,5 %). При грануляції майже повністю нейтралізується вільна фосфорна кислота, вміст якої знижується від 5,5, до 1—2,5 %. Кількість гранул розміром 2—4 мм у ньому повинна становити не мен­ше 74, а розміром 1—2 мм — не більше 20 %.

Суперфосфат подвійний — Са(НгРО^г містить у 2—3 рази більше Р2О5, ніж звичайний, тобто 40—55 %. При вмісті 50—55 % Р2О5 його називають потрійним. Ці добрива випускають у гранульованому вигляді. На відміну від простого подвійний і потрійний суперфосфат не містять сульфату кальцію, що зменшує витрати на зберігання, транспортування і внесення в грунт приблизно в 2 рази.

За впливом на врожай сільськогосподарських культур суперфосфат подвійний не відрізняється від суперфосфату звичайного.

Суперфосфат застосовують на всіх грунтах, під всі сільськогосподар­ські культури як основне і припосівне добриво, а також для піджив­лення.

Фосфатшлак мартенівський (Са-іРзСЬ-СаБіОз)—важкий порошок темно-сірого кольору. Вміст фосфору 13,8—15,8 %. Малорозчинний у воді н добре розчиняється у 2 %-ній цитратній кислоті, його рекомендують вносити під оранку. Ефективність фосфатшлаку значно зростає на кис­лих грунтах, де він за дією на врожай перевищує суперфосфат.

Термічні та плавлені фосфати одержують спіканням при високих тем­пературах природних фосфатів з лужними солями (сода, суміш сульфа­ту натрію з вугіллям) або з кварцитом, силікатами магнію та лужними алюмосилікатами. Продукти спікання природних фосфатів з лужними солями називають термофосфатами, а з іншими добавками — плавлени­ми фосфатами.

Застосування при плавленні магнієвих мінералів замість кальцієвих дає можливість підвищити в добриві вміст Р2О5. Такі добрива мають назву магнієвих плавлених фосфатів. При термічному розкладі фосфатів (температура 1400—1500°) в присутності водяної пари одержують знеф - торені фосфати. ГІрп цьому руйнуються кристалічні гратки апатиту і утворюється насамперед трикальційфосфат (ЗСаО-РгСЬ) та інші доступні для рослин сполуки фосфору.

Як і фосфатшлак, мартенівський термофосфат при основному вне­сенні за впливом на врожай сільськогосподарських культур майже не поступається, а на кислих грунтах переважає суперфосфат.

Преципітат (СаНР04-2Нг0) містить від 27 до 40 % Р2О5. Одержують ного у вигляді білого порошку осаджуванням розчинів фосфорної кисло­ти вапняним молоком або водною суспензією розмеленого вапняку. Це нейтральне добриво має добрі фізичні властивості, не злежується при зберіганні і не гігроскопічне.

У зв’язку з тим, що фосфорну кислоту вигідніше переробляти на подвійний суперфосфат, в якому вартість одиниці Р2О5 менша, ніж у преципітаті, останній виробляють для удобрення в невеликій кількості, головним чином з фосфорнокислих розчинів — відходів кістково-перероб­них заводів.

Калійні добрива залежно від способу одержання і вмісту калію ді­лять на такі групи: сирі калійні солі (каїніт); концентровані (хлористий калій, сірчанокислий калій, калімагнезія, калімаг, калій хлористий еле­ктроліт); змішані калійні добрива (40- і ЗО %-ні калійні солі); відходи виробництв (полігаліт, поташ, цементний пил).

Каїніт містить подвійну сіль магнію і калію (KCl-MgSO-rSHaO), до> мішки кам’яної солі (до 50 %), CaSCU, MgSC>4 та ін. Вміст окису калію 8—10%. Малогігроскопічний. Основний недолік — значний вміст хлору, який негативно впливає на процеси нітрифікації в грунті та розвиток деяких чутливих до хлору культур (тютюн, махорка, картопля, гречка,

люпин та ін.). Найбільш ефективний при застосуванні під цукрові та кормові буряки і багаторічні трави. Вносять під зяблеву оранку на достатньо зволожених чорноземних грунтах. На кислих грунтах його за­стосування треба поєднувати з вапнуванням.

Хлористий калій (КС1) — найбільш поширене концентроване добриво з вмістом 50—60 % К2О. Дрібнокристалічний, малогігроскопічний поро­шок червонуватого, а іноді білого кольору. При зберіганні у вологих умовах злежується. В сухому стані добре розсівається, а в вологому — погано. Добриво виробляють двох марок: марки Ф, що одержують фло­таційним збагаченням сильвініту, і марки К, одержуваного кристаліза­цією з розчинів сильвініту. Хлористий калій марки Ф крупнокристаліч - ний з червоним відтінком, а марки К—білий дрібнокристалічний.

Це добриво вносять під всі культури, навіть під ті, що негативно реагують на хлор. Застосовують його як основне і припосівне добриво, а також для підживлення.

Калійна сіль — механічна суміш хлористого калію з розмеленим сильвінітом (KCl + KCl-NaCl). Містить 41—44% КгО. В сухому стані добре розсівається. Містить велику кількість натрію, тому цінна для цукрових буряків, але можна застосовувати і під інші культури пере­важно як основне добриво. Калійні солі переважають хлористий калій при внесенні під буряки й поступаються останньому при застосуванні під картоплю та інші чутливі до хлору культури.

Сірчанокислий калій (K2SO4) містить 48—50 % КгО. Негігроскопічний, не злежується при зберіганні, добре розсівається. До його складу вхо­дить сірка приблизно в такій же кількості, як і КгО, тому це добриво можна розглядати як калійне і сірчане. Сірчанокислий калій застосо­вують, насамперед, під чутливі до хлору культури, особливо на грунтах, які мають тенденцію до засолення. Добриво можна вносити під основ­ний обробіток грунту, в рядки при сівбі і передусім використовувати для підживлення.

Калімагнезія (K2S04-MgS04). Перший сорт містить 28—30 % К2О, другий — 16—18 %. Виробляють у формі гранул розміром 1—3 мм. Реко­мендується вносити на всіх грунтах, але найкраще на легких за меха­нічним складом. Можна застосовувати під всі культури, а найдоцільні­ше під картоплю, бобові та капустові.

Калімаг або калійно-магнієвий концентрат містить 19 % К2О і 8—

9 % MgO. Негігроскопічний, не злежується при зберіганні, добре розсі­вається. Доцільно вносити на легких грунтах Полісся під картоплю і трави, бобові культури та капустові.

Калій хлор електроліт. Перший сорт містить 67, другий — 62 % КгО, Можна вносити під усі культури на грунтах, які потребують застосуван­ня калійних добрив.

Полігаліт (K2S04-MgS04-2CaS04-2H20). Приблизний вміст окремих солей такий: K2SO4 — 29, MgS04 — 20, CaSC>4 — 45, NaCl — 4, К2О— 10—12, MgO — 6,5%. He злежується при зберіганні, добре розсівається. Ефективний особливо на дерново-підзолистих грунтах легкого механіч­ного складу.

Цементний пил містить 10—15 % КгО. Крім того, до його складу вхо­дять окис кальцію, гіпс і домішки мікроелементів. Добриво має лужну реакцію, тому краще застосовувати на кислих грунтах. В зв’язку з тим, що цементний пил не містить хлору, його доцільно вносити під культури, чутливі до останнього.