Cправочник агронома

Мікродобрива

Вміст мікроелементів у рослинах залежить від виду, умов їх виро­щування та факторів середовища (табл. 20).

Залізо входить до складу найважливіших ферментів — цитохромокси - дази, пероксидази, каталази, бере участь у будові молекул цитохромів, хлорофілу та ін. На недостачу заліза найбільше реагують плодові, ягід­ні рослини, цитрусові й виноград. У грунтах цього елемента достатня кількість, тому застосовують його як добриво лише на карбонатних грунтах.

Значення бору для рослин пов’язане з вуглеводним, білковим і нук­леїновим обміном, процесами запліднення. При недостатній його кіль­кості відмирають точки росту стебла і кореня, знижується вміст нуклеї­нових кислот. Найбільш вибагливі до бору буряки, турнепс, овочеві, менше льон, конюшина, соняшник і найменше — злакові.

Мідь входить до складу ферментів поліфенолоксндази, аскорбаток - сидази, лактази та активує синтез вітамінів групи В. Бере участь у фото­синтезі, в нуклеїновому обміні, є одним з факторів нормальної активі­зації азоту й синтезу білків. Недостача її особливо небажана при над-

мірному азотному живленні. Найбільш вибагливі до міді пшениця, овес, просо, коноплі, цукрові й кормові буряки, менше жито і картопля.

Марганець входить до складу багатьох ферментів, вітамінів і гормо­нів, які беруть участь у процесах фотосинтезу і дихання рослин, у ре­гулюванні окисно-відновипх процесів. Недостача його викликає захворю­вання ряду сільськогосподарських культур.

Молібден бере участь у процесах азотфіксації молекулярного азоту з атмосфери бульбочковими бактеріями. Недостача його призводить до порушення азотного й фосфорного обміну. Найбільш вибагливі до мо­лібдену конюшина, люцерна, цвітна капуста, шпинат, салат та ін. Вапну­вання зменшує потребу рослин у цьому елементі.

Цинк входить до складу ферменту карбоангідрази, який активізує розклад вуглекислоти. Недостача його затримує ріст рослин, порушує фосфорний і білковий обмін. Найбільше виносять з грунту цукрові бу­ряки, соняшник, просо, онес.

Кобальт сприяє фіксації молекулярного азоту бобовими культурами, входить до складу вітаміну Віа, псобхідппіі для синтезу вітамінів Вг та Вб, підвищує посухостійкість рослин.

Вміст мікроелементів у грунтах України наведено в таблиці 21. За кількістю міді найбагатші червоноземи, які містять 50, чорноземи та каштанові грунти—10—20, сірі лісові й опідзолені — 5—15, торфові — 2—15 мг/кг сухого грунту.

Інститутом фізіології рослин АН УРСР встановлено, що вміст мікро­елементів у грунті недостатній, якщо кількість їх рухомих форм не пе­ревищує таких величин: бору — 0,5, марганцю — 400, цинку — 0,3, моліб­дену—■ 0,2, міді—5—10, кобальту—1,5—2,5 мг на 1 кг сухого грунту. Ці показники можуть бути одним із критеріїв необхідності застосування мікродобрив на тих чи інших грунтах.

Мікродобрива — це добрива локального застосування, їх ефективність проявляється на грунтах з чітко вираженою недостачею того чн іншого мікроелемента і на культурах, які більше потребують окремих мікро­елементів.

Строки, способи і норми внесення найбільш поширених мікродобрив наведено в таблиці 22. Більшість з них розчиняються у воді і є мало - гігроскопічними або негігроскопічними. До нерозчинних у воді належать борат магнію та полімікродобриво ПМУ-7, які розчиняються під впли­вом кислотності грунту. Мікроелементи входять до складу органічних добрив. Так, в 1 кг сухої речовини гною міститься 20 мг бору, 1 — мо­лібдену, 201 — марганцю, 96 — цинку та 1 мг кобальту.

Існує три способи застосування мікродобрив: передпосівне опудрю - вання насіння сільськогосподарських культур препаратами, що містять мікроелементи (табл. 23) і застосування суміші макро - і мікродобрив

або простих і комплексних добрив з додаванням мікроелементів (табл. 24) при основному і рядковому удобренні та підживленні рослин під час вегетації; позакореневе підживлення рослин розчином борних сполук з розрахунку 15 г борної кислоти або 21 г бури на 10 л води при витраті 800 л/га розчину; мідно-вапняним розчином з розрахунку 1 кг мідного купоросу і 1 кг гашеного вапна на 100 л води; 0,05 %-ним розчином сірчанокислого марганцю — 400—600 л/га; 0,02 %-ним розчи­ном молібдату амонію — 200—500 л/га, 0,05 %-ним розчином сірчано­кислого цинку — 400—600 л/га; 0,15 %-ними розчинами комплексної спо­луки заліза з діетилентриамінпентаоцтовою кислотою (Fe-ДТПО) чи комплексної сполуки заліза з полієтиленполіамінполіоцтовою кислотою (Fe-ПППО).