Cправочник агронома

Багаторічні бобові трави

Конюшина. У світовій флорі налічується близько 300 багаторічних і однорічних видів, з них в СРСР — близько 70, в Українській РСР — 37. В культурі найбільш поширені конюшини лучна, рожева і біла. Коню­шина лучна має кілька підвидів, з яких найбільш поширені одноукісна північна та двоукісна скоростигла південна.

Люцерни налічується близько 100 видів, переважно багаторічних, з них в СРСР — 60, в Українській РСР —• 20. У виробництві поширені: люцерна синя, або посівна; люцерна жовта, або серповидна; люцерна гіб­ридна, або мінлива; люцерна голуба.

Еспарцет. Відомо понад 130 видів, в СРСР—62, в Українській РСР — 11. В культуру введено три види еспарцету: посівний, або виколистий, пі­щаний і закавказький.

Буркун. Відомо 20 видів, в СРСР — 11, в Українській РСР — 7. Най­поширеніші буркун білий і жовтий, серед яких трапляються багаторічні й однорічні форми.

За довговічністю бобові трави віднесено до трьох груп: дворічники — буркун білий і жовтий; малорічники — конюшина лучна, рожева, біла; трави середньої довговічності — люцерна, еспарцет, лядвенець та багато інших.

За строком розвитку всі багаторічні трави відносять до типу середньо­стиглих.

У виробництві найбільш поширені конюшина лучна двоукісна, люцер­на гібридна, або мінлива, еспарцет піщаний і буркун білий. В умовах республіки це рослини довгого дня. За сприятливих умов вони здатні утворювати стебла, квітки і плоди, тобто мають ярий цикл розвитку (дворучки). Властивістю рослин дворучок є здатність різко припиняти ріст і розвиток в умовах скорочення світлового дня, тим самим затри­

мувати утворення генеративних органів восени, що сприяє накопиченню запасних речовин, загартуванню рослин, підвищує їх зимостійкість та довговічність. Тому багаторічні бобові трави можна висівати як рано навесні, так і протягом літа.

Тривалість світлової стадії у різних видів неоднакова. Люцерна гіб­ридна, еспарцет піщаний вже у фазі 3—4 листків з утворенням стебла переходять до світлової стадії, тому вони гірше витримують затінення покривними культурами, ніж конюшина, яка довше перебуває у фазі розетки.

В нижній частині стебла при переході в корінь у багаторічних бобових трав формується зона кущіння, так звана коронка, або головка.

Вегетативне відновлення у багаторічних бобових трав відбувається за рахунок розвитку бруньок на коронці і верхній частині кореня, а також із нижніх пазушних вузлів стебла. У буркуну білого післяукісне відро­стання відбувається майже виключно з вузлів нижньої частини стебла.

При щорічному відмиранні пагонів восени коронка зберігає життє­здатність. Глибина залягання зони кущіння є однією з ознак стійкості проти несприятливих умов перезимівлі.

Основна маса коренів багаторічних бобових трав (до 80 %) знахо­диться в орному шарі. На дрібних корінцях розвиваються бульбочкові бактерії. В результаті симбіозу з ними в грунті накопичується 100— 200 кг/га азоту.

Завдяки добре розвинутій кореневій системі багаторічні бобові трави дістають вологу і поживні речовини з глибоких шарів грунту. Характер­ною особливістю кореневої системи еспарцету є винятково висока розчи­нювальна здатність, завдяки якій він використовує необхідні поживні речовини з важкорозчинних сполук. Цінною особливістю люцерни є дре­нуюча і розсоліовальпа дія па грунт, що особливо важливо при зро­шенні.

Багаторічні бобові трави можуть рости па різних грунтових відмінах. Кращими для них є чорноземи, сірі опідзолепі, а також бурі й кашта­нові грунти з родючим, багатим на вапно підгрунтям. Непридатні — кислі певанпові грунти, болотні землі з високим рівнем підгрунтових вод, а та­кож грунти з оглеєпим або кам’янистим, непроникним для коріння під­грунтям.

Біологічні особливості багаторічних бобових трав наведені в таб­лиці 177.

Агротехніка. Багаторічні бобові трави вирощують у польових, кормо­вих і грунтозахисних сівозмінах, а люцерну, крім того, у вивідних полях.

Кращі попередники — колосові, цукрові буряки, картопля. Обробіток грунту такий самий, як і під покривну культуру.

За літньої сівби обробіток здебільшого напівпаровий. Важливо не до­пускати псресушення верхнього шару грунту.

Щоб запобігти пошкодженню проростків шкідниками і ураженню хво­робами, насіння перед сівбою завчасно (за 1 —1,5 місяця) протруюють препаратом ТМТД (3—4 кг/т) або фентіурамом (4 кг/т). Доцільно поєдну­вати протруювання з обробкою насіння мікроелементами, зокрема моліб­деном. Норма витрати молібденовокислого амонію 200—250 г на 1 га або 1 кг/ц насіння.

При надмірній кількості твердого насіння (понад 20%) перед про­труюванням його обробляють на скарифікаторі. Для підвищення енергії проростання і схожості провадять сонячне обігрівання протягом 5— 7 днів. Перед сівбою насіння обробляють нітрагіном.

Найбільш поширений спосіб сівби — звичайний рядковий під покрив ранніх зернових. Сіють трави зерно-трав’яними сівалками, а при від­сутності останніх зерновими (спочатку висівають покривну культуру, а потім впоперек її рядків — трави). Еспарцет сіють звичайними зерно­вими сівалками впоперек посіву покривної культури. Розпушений грунт після сівби покривної культури ущільнюють кільчастими котками, що сприяє одержанню дружних сходів.

На Поліссі і в західному Лісостепу конюшину й еспарцет підсівають також під озимі на зелений корм, а інколи й на зерно.

За ступенем пригнічення трав покривні культури розміщуються у та­кій низхідній послідовності: озимі на зерно, озимі на зелений корм, овес, ячмінь, яра пшениця на зерно, ярі зернові на монокорм; однорічні трави на зелений корм, горох, чина, просо на зерно, кукурудза на зелений корм.

Підпокривно трави сіють у кращі агротехнічні строки для покривних культур. Щоб зменшити негативний вплив на трави покривних культур, норму висіву їх знижують на 20—ЗО % проти повної, крім проса і горо­ху. Кукурудзу на зелений корм у вологозабезпечених районах висівають звичайним рядковим способом, а в посушливих — широкорядним.

Проте жодна з покривних культур не сприяє підвищенню врожайності багаторічних бобових трав, особливо люцерни. Наукові дослідження пока­зують, що найвищу продуктивність люцерна забезпечує при безпокривній сівбі, яка створює добрі умови для одержання максимальних урожаїв в результаті одержання вирівняного травостою, внесення достатньої кількості добрив, особливо органічних, а також зрошення в необхідні періоди, що практично неможливо при підпокривному вирощуванні. Із за­стосуванням гербіцидів на посівах багаторічних бобових трав створюється можливість провадити весняні, післяукісні та післяжнивні посіви. Вес­ною доцільніше сіяти трави безпокривно в період сівби цукрових буряків. Кращими строками літньої сівби у зоні Полісся і Лісостепу є середина червня—кінець липня, у південних районах Степу — перша і друга де­кади серпня.

Норми висіву трав і глибина загортання насіння наведені в табли­ці 178.

Як високопродуктивні кормові культури багаторічні бобові трави вико­ристовують велику кількість поживних речовин з грунту. Вони позитивно реагують иа безпосереднє внесення добрив і непогано використовують їх післядію.

Органічні добрива (гній і компости) доцільно вносити під провідні культури сівозміни за 1—3 роки до сівби багаторічних трав, в Степу в нормі 20—30, а па Поліссі та у вологих районах Лісостепу ЗО—40 т/га. При безпокривній сівбі в умовах достатнього зволоження під багаторічні трави, що будуть використовуватися 2—4 роки, рекомендується вносити 40—60 т/га гною.

Кислі грунти обов’язково вапнують, вносячи вапно у формі меленого вапняку, крейди, мергелю, дефекату, мартенівських шлаків у нормі

2— 10 т/га залежно від гідролітичної кислотності грунту та виду вапня­кового матеріалу. Вапнують під попередник, а сильно кислі грунти за 2—■ З роки до сівби трав.

На солонцюватих грунтах проводять гіпсування. Сиромелений гіпсо­вий камінь, або фосфогіпс, у нормі 3—4 т/га (на солонцях 8—10 т/га) вносять під попередник або безпосередньо восени під багаторічні бобові трави перед зяблевою оранкою. Ефективне також розсіювання його по

3— 4 ц/га після збирання покривної культури або рано весною на посівах минулих років.

З мінеральних добрив насамперед застосовують фосфорні й калійні. При підпокривному вирощуванні, крім передбачених для удобрення по­кривної культури мінеральних добрив, додатково вносять фосфорні й ка­

лійні по ЗО—40 кг/га поживної речовини кожного. Якщо трави висівають без покриву, то норми допосівного внесення фосфорних і калійних доб­рив підвищують до 50—60 кг/га поживних речовин.

На дерново-підзолистих і сірих лісових грунтах, якщо під покривні культури або безпосередньо під трави органічні добрива не вносили, вносять азотні добрива з розрахунку N30-45.

Суттєве значення для багаторічних бобових трав має рядкове внесен­ня добрив, особливо фосфорних у нормі Р 8—і о, а також сумісне внесення складних добрив — амофосу, нітрофоски, нітрофосу з розрахунку ЗО— 50 кг/га залежно від вмісту в них поживних речовин.

Крім основного та припосівного удобрення, застосовують підживлення. Фосфорними і калійними добривами доцільно підживлювати восени, оскільки за таких умов вони краще розчиняються, стають більш доступ­ними для рослин і підвищують їхню зимостійкість. Вносять до 45— 60 кг/га поживних речовин фосфору і калію, а на грунтах, бідних на гу­мус,— по 45—60 кг NPK.

За достатньої кількості фосфорних і калійних добрив економічно вигід­ніше вносити їх в один прийом під оранку, виходячи із потреби в них на 2—3 роки.

Багаторічні бобові трави дуже чутливі до внесення мікродобрив, особ­ливо молібденових, борних і марганцевих, які значно підвищують якість корму, кормову і насінну продуктивність трав.

Молібден доцільно вносити в тому разі, якщо його вміст у кореневміс­ному шарі грунту не перевищує 6,2 кг/га. Обприскують або обпудрюють ним насіння з розрахунку 250—400 г поживних речовин на 1 ц насіння, або обприскують травостій у фазі стеблування 0,02—0,03 %-ним розчином молібдсиовокислого амонію.

Догляд за посівами. При з’явленні грунтової кірки її негайно руй­нують ротаційною мотикою або кільчастими котками. Проти листоїдних шкідників обприскують сходи метафосом, хлорофосом або поліхлорпі - неном.

Для знищення двосім’ядольних бур’янів на посівах конюшини першого року життя застосовують гербіцид 2М-4ХМ. Вносять його у нормі 1,5— 2,5 кг/га у період, коли покривна культура перебуває у фазі кущіння, а конюшина має не менше двох трійчастих листків.

При засміченні двосім’ядольними бур’янами під час утворення першо- го-третього справжнього листка в люцерни, висіяної під покрив злакових культур, посіви обробляють препаратом 2,4-ДМ у нормі 1,5—2 кг/га за діючою речовиною.

Застосування гербіцидів при безпокривному посіві значно змінює тех­нологію вирощування люцерни. В Українському НДІ кормів для обробки люцерни запропоновано бакову суміш гербіцидів (ептаму — 4—5 кг/га+ + вензару (ленацилу) 1 —1,5 кг/га). При внесенні її під передпосівну культивацію на весняних безпокривних посівах люцерни гине 90—98 % одно - і двосім’ядольних бур’янів, завдяки чому можна одержати в рік сівби люцерни за два укоси в фазі цвітіння 240—280 ц/га зеленої маси, або 45—55 ц/га кормових одиниць. В середньому за три роки використан­ня врожайність зеленої маси люцерни при застосуванні вищезгаданої суміші становила 611 ц/га проти 387 ц/га при сівбі під покрив ячменю.

Добрі результати від застосування гербіцидів на травостоях люцерни другого і третього років використання одержані в Українському НДІ зро­шуваного землеробства. Обробка її травостою препаратами 2,4-Д забез­печила знищення 65—80 % двосім’ядольних бур’янів і сприяла значному підвищенню врожаю.

В рік сівби еспарцету при з’явленні 1—4 справжніх листків застосо­вують гербіциди 2,4-ДМ і 2М-4ХМ, як і на посіві конюшини.

На безпокривних посівах, крім хімічних засобів, застосовують своє­часне підкошування бур’янів (2—3 рази за літо) на висоті 6—7 см з тим, щоб не допустити їх обсіменіння. На літніх посівах підкошують один раз.

Збирають покривні культури в максимально стислі строки, зернових — прямим (однофазним) комбайнуванням або роздільно (двофазним) з під­биранням валків за 3—4 дні і одночасним подрібненням та вивезенням соломи.

При надмірному відростанні після виходу з під покриву трави скошу­ють за 1—1,5 місяця до закінчення вегетації. За цих умов рослини нако-

пичують достатню кількість запасних поживних речовин і добре перези­мовують.

В осінньо-зимовий період провадять підживлення, снігозатримання, руйнування льодової кірки, боротьбу з мишами.

Якщо підживлення восени не провадили, добрива вносять по мерзло­талому грунті весною. Боронують посіви на початку весняних польових робіт. Там, де травостій зріджений, навесні підсівають дисковими сівал­ками багаторічні або однорічні кормові культури. Боронувати і піджив­лювати трави рекомендується і після кожного з укосів. В умовах зрошен­ня па посівах минулих років провадять обробіток культиваторами з доло­топодібними робочими органами.

Продуктивність багаторічних бобових трав, вирощуваних на корм. Багаторічні бобові трави відзначаються високою кормовою цінністю. Так, при багатоукісному використанні і достатньому забезпеченні поживними речовинами та вологою люцерна забезпечує вихід білка до 25—ЗО ц/га при врожаї сіна 180—200 ц. Досвід кращих господарств показує, що на­віть така малопоширена культура, як буркун білий, може давати 70 ц/га кормових одиниць.

Білок бобових трав відзначається високою фізіологічною активністю. За вмістом незамінних амінокислот багаторічні бобові трави не мають собі рівних. Містять вони і велику кількість інших необхідних для тва­ринного організму поживних речовин (табл. 179).

З багаторічних бобових трав виготовляють трав’яне борошно, сіно, сінаж, силос, білково-вітамінні концентрати тощо.

Кормова цінність багаторічних бобових трав погіршується з віком рос­лин — від ранньої до більш пізньої фази розвитку. При цьому вміст кліт­ковини збільшується, а протеїну, каротину та вітамінів зменшується. Ві­домо також, що відновлення вегетації трав відбувається в основному за рахунок запасу поживних речовин коріння. З початком фази бутонізації запас поживних речовин у рослині відновлюється і наприкінці цвітіння витрачається на плодоношення.

Систематичне скошування бобових трав в ранніх фазах (початок буто­нізації) або пізніх (кінець цвітіння) призводить до порушення ростових процесів, зниження продуктивності й довговічності травостою. Тому, щоб більше одержувати вітамінного корму, зелену масу скошують у період бутонізації, а на силос і сінаж — до початку масового цвітіння. Особли­вості формування врожаю зеленої маси багаторічних бобових трав наве­дені в таблиці 160.

Вирощування багаторічних бобових трав на насіння. Щоб одержати гарантований урожай насіння, виробництво його треба зосередити на спе­ціальних насінницьких посівах. Виділення насінницьких ділянок у фураж­них посівах можна розглядати як додатковий резерв.

Урожай і якість насіння залежать від впровадження комплексу спе­ціальних заходів: додержання просторової ізоляції, забезпечення запи­лення комахами, внесення добрив, правильного вибору способу сівби, нор­ми висіву, своєчасного проведення боротьби з шкідниками і хворобами; визначення оптимального строку укосу; своєчасного збирання і очищення насіння без втрат.

Норми висіву і особливості використання багаторічних бобових трав на насіння висвітлені в таблиці 181.

В роки з надмірною вологістю спостерігається інтенсивний ріст веге­тативної маси, при цьому травостій вилягає ще до початку цвітіння. В таких випадках трави скошують, а на насіння використовують проміж­ний або другий укіс.