Органічні добрива
Гній. Залежно від способів утримання худоби одержують підстилковий або безпідстилковий напіврідкий (вологістю до 90 %) та рідкий (вологістю понад 90 %) гній. Перший складається з твердих і рідких виділень тварин та підстилки, а другий в основному з твердих і рідких виділень тварин та води.
Тверді й рідкі виділення містять майже всі зольні елементи і азот, що були в кормах до їх перетравлення тваринами. Доведено, що вміст сухих речовин корму, який пройшов через організм худоби, зменшується вдвоє, а азот і зольні елементи майже повністю виділяються з організму.
Отже, кількість і якість гною у великій мірі залежить від згодовуваних кормів, видів і віку тварин, типу годівлі, тривалості стійлового періоду, способів утримання та технології нагромадження (табл. 25).
Для підстилки в тваринницьких приміщеннях і в загонах використовують в основному подрібнену солому і торфокришку, рідше листки, хвою, тирсу бадилля картоплі та інші, що мають різну вбирну здатність і хімічний склад (табл. 26).
Низинний торф на підстилку великій рогатій худобі потрібно застосовувати разом з подрібненою соломою. До 3—4 кг торфу вологістю 35—45 % додають 0,5—1 кг соломи.
Хімічний склад свіжого гною залежить від виду тварин, підстилки і кормів (табл. 27).
При зберіганні підстилкового гною у буртах або гноєсховищах під впливом мікробіологічних процесів він розкладається, у бурті залежно від часу зберігання піднімається температура (табл. 28).
Г рунти |
Область |
Мар ганець |
Цинк |
Бор |
Моліб ден |
Дерново-слабопідзолисті піщані |
Волинська |
107 |
0,66 |
0,16 |
0,15 |
Житомирська |
188 |
0,19 |
0,32 |
0,17 |
|
Чернігівська |
262 |
0,18 |
0,19 |
0,11 |
|
Дерново-середньопідзолисті |
Житомирська |
186 |
0,18 |
0,21 |
0,11 |
супіщані та легкосуглинкові Чернігівська |
270 |
0,09 |
0.27 |
0,12 |
|
Львівська |
146 |
1,16 |
0,23 |
0,21 |
|
Гірськолучні та гірськопід- |
Івано-Франківська |
294 |
1,99 |
0,19 |
0,26 |
золисті легкосуглинкові |
Закарпатська |
643 |
2,75 |
0,31 |
— |
Львівська |
580 |
1,14 |
0,30 |
0,20 |
|
Лучні |
Житомирська |
152 |
0,13 |
0,34 |
0,24 |
Черкаська |
366 |
0,05 |
0,90 |
— |
|
Чернівецька |
515 |
0,30 |
0,84 |
0,26 |
|
Бурі лісові легкосуглинкові Львівська |
606 |
1,24 |
0,31 |
0,23 |
|
щебенюваті |
Закарпатська |
599 |
1,71 |
0,26 |
0,26 |
Кримська |
586 |
0,38 |
0,50 |
0,23 |
|
Сірі й світло-сірі лісові |
Житомирська |
236 |
0,19 |
0,16 |
0,24 |
Чернігівська |
230 |
Сліди |
0,20 |
0,17 |
|
Вінницька |
572 |
0,35 |
0,25 |
0 22 |
|
Темно-сірі лісові |
Житомирська |
297 |
0,24 |
0,33 |
0,21 |
Чернігівська |
284 |
0,14 |
0,26 |
0,14 |
|
Київська |
232 |
Сліди |
0,19 |
0,13 |
|
Харківська |
491 |
0,05 |
1,01 |
0,13 |
|
Хмельницька |
417 |
0,15 |
0,36 |
0,18 |
|
Вінницька |
578 |
0,31 |
0,37 |
0,12 |
|
Чорноземи типові середньо |
Харківська |
524 |
0,08 |
1,04 |
0,11 |
гумусні середньо - й важко суглинкові |
Кіровоградська |
440 |
0,19 |
0,60 |
0,21 |
Чорноземи типові мялогу |
Чернігівська |
219 |
Сліди |
0,69 |
0,17 |
MVCHi легко - і серсдпьосу |
Київська |
315 |
Сліди |
0,30 |
0,10 |
глннкові |
Черкаська |
335 |
0,06 |
0,56 |
0,16 |
Хмельницька |
378 |
0,12 |
0,57 |
0,11 |
|
Сумська |
405 |
0,19 |
0,85 |
0,19 |
|
Полтавська |
344 |
0,17 |
0,91 |
0,14 |
|
Чорноземи звичайні середні, о- |
Кіровоградська |
453 |
0,11 |
0,48 |
0,26 |
та малогумусні важкосугліш- |
Запорізька |
509 |
0,23 |
0,98 |
0,19 |
кові |
Донецька |
337 |
0,32 |
0,79 |
0,19 |
Ворошиловградська |
553 |
0,21 |
0,87 |
0,13 |
|
Дні пропетровсь ка |
492 |
0,23 |
0,96 |
0,15 |
|
Харківська |
433 |
— |
0,72 |
0,16 |
|
Чорноземи південні |
Миколаївська |
560 |
0,11 |
0,51 |
0,27 |
Запорізька |
563 |
0,26 |
0,96 |
0,24 |
|
Херсонська |
512 |
0,26 |
0,70 |
0,23 |
|
Одеська |
524 |
0,11 |
0,53 |
0,19 |
|
Кримська |
723 |
0,19 |
0,78 |
0,22 |
|
Чорноземні та дерново-карбо - Львівська |
195 |
0,10 |
0,39 |
0,13 |
|
натні грунти супіщані й суглинкові |
Кримська |
46 |
0,16 |
1,16 |
0,20 |
Темно-каштанові слабосолон- |
Запорізька |
553 |
0,34 |
2,30 |
0,19 |
цюваті грунти |
Херсонська |
491 |
0,09 |
0,55 |
0,28 |
Кримська |
603 |
0,16 |
3,80 |
0,27 |
|
Каштанові солонцюваті |
Херсонська |
497 |
Сліди |
1,11 |
0,24 |
Кримська |
603 |
0,16 |
0,95 |
0,43 |
Мікродобрива |
Нміст поживної речовина, % |
Г рунти |
Культура |
Способи, строки і норми внесення |
І юри» кислота |
17,5 |
Дерново-підзо - Цукрові буряки, Обробка насіння пе- листі, дерново - соняшник, гречка, ред сівбою (див. глейові торфові, коноплі, олійні, ко-табл. 23) і позако- перегнійно-кар - шошина, люцерна реневе підживлен - бонатні при вне - ня; внесення сепні NPK та у грунт 0,5—2 кг/га вапнуванні бору |
||
І;ура |
11,3 |
Те саме |
Те саме |
Те саме (доза на 25 % більша, ніж борної кислоти) |
Гюрний суперфосфат |
0,2—0,5 |
» |
» |
У грунт під оранку чи культивацію, у рядки і позакореневе підживлення |
Мідний купорос |
25,4 |
Осушені торфо - Зернові культури, Один раз за рота- болотні грунти, коноплі, льон, цук-ЦІЮ сівозміни 25— чорноземи кар - рові та кормові бу - 50 кг/га бопатні і піша - ряки, злакові її бані, які бідні гаторічні трави, ріпа мідь пак |
||
Піритні недогарки |
О Г о сл |
Те саме |
Те саме |
Один раз за 4—5 років восени або навесні перед сівбою 2—5 ц/га |
Сірчанокислий марганець |
24,6 |
Всі нейтральні Цукрові буряки, та лужні грунти зерно, бобові, тра - чорноземи, зви - ви, льон, коноплі, чайні та слабо - овочеві й плодово - внлугувапі й ягідні культури карбонатні, каштанові та вапновані або гіпсовані грунти бідні на рухомий марганець |
Передпосівна обробка насіння (див. табл. 23) і позакореневе підживлення 0,05 %-ним розчином (300 г солі на 500 л води), у грунт 4—5 кг/га окису марганцю |
|
Марганцеві силами |
9—15 |
Те саме |
Те саме |
У грунт в суміші з мінеральними добривами — 0,5— 2 ц/га |
Маргаиізований суперфосфат |
1,5—1,8 |
» |
» |
У грунт при основному удобренні під оранку, культивацію й прикореневому підживленні в суміші з іншими туками — 0,5—2 ц/га |
Нітрофоска або карбоамофоска а додаванням марганцю |
1,5 |
» |
» |
Те саме |
Вміст |
||||
Мікродобрива |
поживної речовини. % |
Г рунти |
Культура |
Способи, строки і йор» ми внесення |
Те саме |
» При сівбі в рядки — 50 кг/га Кукурудза, вино - Передпосівна оброб - град, плодові дере - ка насіння (обпуд - ■ ва рення — ЗО—50 г солі + 200—400 г тальку на 1 ц насіння), позакореневе підживлення, внесення у грунт З—10 кг/га цинку Те саме Обробка насіння перед сівбою і пристовбурне внесення під кущі винограду й плодові дерева Цукрові буряки, Обробка насіння льон, ячмінь, озиме перед сівбою і по - жито, квасоля, ви - закореневе піджив- ноград лення 1—2 кг/га |
Плодові дерева, ви - Прикореневе і 'по- |
20,1 |
ноград та інші культури |
Те саме |
Молібденовоки - слий амоній (молібдат амонію)
Молібдат амо-
нію-натрію
Молібденовий
суперфосфат
Сірчанокислий
цинк
ПМУ-7 (полі- мікродобриво) — побічний продукт виробництва цинкових білил
Сірчанокислий
кобальт
Залізний купорос
Хелатні сполу - ки-комплексони: комплекси заліза з дієти - лентриамін- пентаоцтовою кислотою Fe - ДТПО, комплекси заліза з поліети - лен-поліамін - поліоцтовою кислотою Fe-ПППО
54 Дерново-підзо - Бобові й зернові листі, сірі лісо - культури, капуста, ві, чорноземи салат, цукрові бу - вилугувані. По - ряки, гречка, льон, треба в моліб - овочеві культури дені при внесенні нітратних добрив збільшується, при вапнуванні — зменшується
Те саме
36 0,1—0,2 22,8
Карбонатні й грунти з низьким вмістом рухомого цинку
25,0 Те саме
Чорноземи, дерново-підзолисті вапновані та легкі піщані грунти
Карбонатні н дуже вапновані грунти з низьким вмістом рухомого заліза
Те саме
Різними способами в грунт
(1—3 кг/га), а також при передпосівній обробці насіння для дрібнонасінних культур 1 л розчину на гек - тарну норму, а для крупнонасінних —
2—3 л/га Те саме
закореневе підживлення; у грунт 100—200 г під дерево або 50—100 г під кущ
Внесення в грунт під плодові дерева і виноград І0— —100 г на кущ або дерево; дво - або триразове позакореневе підживлення 0,15 %-ними розчинами комплексонів груші, черешні, сливи, хмелю
Культура |
Молібден |
Бор |
Цинк |
Марга нець |
Мідь |
На 100 кг насіння, г |
|||||
Пшениця, ячмінь та Інші зерно |
|||||
ві |
250 |
150 |
150 |
300 |
150 |
Кукурудза |
250 |
150 |
200 |
300 |
150 |
Зернобобові |
300 |
— |
200 |
300 |
150 |
Льон-довгунець, коноплі |
— |
140 |
— |
500 |
140 |
Цукрові буряки |
400 |
300 |
400 |
600 |
300 |
На 1 кг насіння, г |
|||||
Огірки й кабачки |
10 |
8 |
8 |
8 |
8 |
Помідори |
10 |
7 |
6 |
12,5 |
7 |
Капуста |
5 |
2 |
4 |
5 |
2 |
Багаторічні трави |
|||||
конюшина, люцерна, буркун 5 |
5 |
“ |
10 |
24. Рекомендований вміст мікроелементів у простих та комплексних добривах
(Потатуєва Ю. А., 1979)
Вміст поживної |
речовини, % |
|||
Добрива, які містять мікроелементи |
азоту |
фосфору |
калію |
мікроелемен тів |
Нітроамофоска |
Бор 17 |
17 |
17 |
0,17 |
Амофос |
12 |
62 |
— |
0,40 |
Суперфосфат простий |
_ |
20,5 |
_ |
0,20 |
подвійний |
— |
44,5 |
— |
0,40 |
Нітроамофоска |
Молібден 17 17 |
17 |
0,05 |
|
Фосфорно-калійні |
— |
15 |
15 |
0,08 |
Суперфосфат простий + хлористий калій |
15 |
15 |
0,08 |
|
Суперфосфат подвійний + + хлористий калій |
27 |
27 |
0,17 |
|
Суперфосфат простий |
_______ |
20,5 |
_ |
0,10 |
подвійний |
— |
44,5 |
— |
0,25 |
Азотно-калійні на сечовині |
Мідь 14 |
35 |
0,7 |
|
Хлористий калій |
— |
— |
60 |
1,0 |
Амофос |
Марганець 12 52 |
_ |
3,0 |
|
Амофос |
Цинк 12 |
52 |
1,0 |
|
Суперфосфат |
Кобальт |
44,5 |
0,3 |
25. Середня кількість екскрементів, які виділяються різними за віком групами тварин (дані НД] тваринництва Лісостепу та Полісся)
Вихід від однієї голови, кг за добу |
||||
Групи за віком |
калу |
сечі |
всього |
|
Кврови |
Велика рогата худоба 35 |
20 |
55 |
|
Молодняк, місяців |
||||
12 |
14 |
12 |
26 |
|
9 |
10 |
9 |
19 |
|
6 |
10 |
5 |
15 |
|
Матки дорослі |
Сеті 3,1 |
8,0 |
11,1 |
|
Поросята, місяців |
||||
2 |
0,8 |
2,5 |
3,3 |
|
3 |
1,4 |
2,2 |
3,6 |
|
6 |
1,6 |
2,6 |
4,2 |
|
Свині на відгодівлі |
1,5 |
3,5 |
5,0 |
|
Кнури дорослі |
2,8 |
7,3 |
10,1 |
26. Вбирна здатність і середній хімічний склад підстилки
|
Швидкість розкладу органічної речовини гною залежить і від умов зволоження: найбільш інтенсивно вій розкладається при вологості 60— 75 %. Особливо на розклад гною впливає аерація. Чим більше кисню повітря надходить у бурт, тим інтенсивніше і при вищій температурі він розкладається, що призводить до знезаражування його від личинок і яєць гельмінтів та патогенної мікрофлори. Аерацію й температуру гною можна легко регулювати розмірами буртів та їх ущільненням. При нещільному укладанні гною в бурти завширшки до 3 м досягається аеробний (гарячий) і навпаки, при щільному укладанні добре зволоженого гною в бурти завширшки 3—4 м і заввишки 1,5—2 — анаеробний (холодний) спосіб зберігання.
Ф |
Азот |
|||||||
Гній |
Вода |
Органічні човини |
загальний |
аміачний |
Фосфор |
Калій |
Кальцій |
Магній |
Підстилка з соломи
|
28. Температура гною при зберіганні в буртах, град.
Тривалість зберігання, днів
|
TOC o "1-5" h z Великої рогатої худоби 5 15 25 35 42 40 40 20 10 10 9
Кінський 5 50 75 55 25 24 22 20 18 17 15
Овечий 5 35 50 65 40 20 18 18 17 16 15
У гноєсховищах при холодному способі зберігання різко зменшуються втрати азоту й органічної речовини, більше азоту залишається в доступних для рослин сполуках. При поєднанні торфової підстилки з ущільненим укладанням гною зменшуються втрати азоту й органічної речовини більш як у два рази. Це спостерігається і при перекладанні шару гною шаром торфу.
При холодному способі зберігання гною значно менше нагромаджу - єтся гноївки. Враховуючи необхідність знезаражування гною і знищення насіння бур’янів, доцільнішим способом зберігання є гаряче-холодний. За ступенем розкладу розрізняють чотири види гною, виготовленого на солом’яній підстилці.
Свіокий, слаборозкладений гній. Солома ще зберігає жовтий колір і міцність. Водна витяжка з такою гною червоно-жовта або зеленувата.
Напівперепрілий гній. Солома має темно-коричневий колір. Водна витяжка густа, чорна.
Перепрілий гній являє собою однорідну чорну масу, в якій по зовнішньому вигляду непомітні окремі соломини. Водна витяжка безколірна.
Перегній — пухка темна, землиста маса. Водна витяжка безколірна.
Зміну вмісту органічної речовини, азоту і фосфору в гної внаслідок його розкладу наведено в таблиці 29.
Доводити гній до перегною нераціонально. Це не підвищує його ефективності, а лише призводить до загальних втрат органічної маси й азоту.
Ступінь розкааду гною |
||||
Показники |
СВІЖИЙ |
слаборозкладений |
перепрілий |
перегній |
Вміст. % |
||||
азоту |
0,52 |
0,60 |
0,66 |
0,73 |
фосфору |
0,25 |
0,38 |
0,43 |
0,48 |
Втрати маси гною, % від ви |
||||
хідного стану |
29,0 |
47,2 |
62,4 |
ЗО. Норми підстилкового матеріалу на одну голову різних видів тварин, кг за добу
|
ЗІ. Середній вихід гною від однієї тварини за стійловий період, т
|
Середній вихід напівперепрілого гною від різних видів тварин при рекомендованих (табл. ЗО) нормах підстилки залежить від тривалості стійлового періоду (табл. 31).
Вихід підстилкового гною визначають за формулою:
Д=(-|- + п).4, (6)
де Д — кількість гною, т; К — кількість сухої речовини корму, згодованого худобі; П —• кількість сухої речовини підстилки, т; 4 — коефіцієнт для переведення сухої речовини до 75 %-ної вологості гною.
Але на практиці важко враховувати всі згодовані тваринам корми і підстилку в перерахунку на суху речовину, особливо коли згодовують зелені корми або випасають. Український НДІ грунтознавства і агрохімії вихід підстилкового чи безпідстилкового гною пропонує визначати за кількістю твердих і рідких виділень тварин в перерахунку на умовну
голову (див. табл. 25), до яких додається суха маса витраченої підстилки або добавленої технологічної води при безпідстилковому утриманні тварин і віднімаються втрати маси при зберіганні гною. Тривалість стійлового періоду в кожному конкретному господарстві залежить від способу утримання тварин. Наприклад, якщо вихід гною на умовну голову великої рогатої худоби становить 55 кг за добу при фактичному стійловому періоді 200 днів у тваринницьких приміщеннях, 100 у загонах біля ферм і 65 днів у літніх таборах при щодобовій масі підстилки 5 кг, загальний вихід гною на умовну голову становитиме: (55 + 5) X (200+ 65
+ 100+ —і —20 % (втрати при зберіганні) = 15,5 т.
Вихід безпідстилкового гною при самотічних системах гноєвидалення зростає на 20—ЗО % за рахунок води, що потрапила в гній при очищенні цриміщень, підмиванні вим’я, митті годівниць та підтіканні автопоїлок. Вологість такого гною 91—92 %.
Дальше розведення гною водою небажане, оскільки це значно збільшує потребу в ємкостях для зберігання та в транспортних засобах для вивезення в поле. При розведенні суміші калу й сечі водою до вказаної нижче вологості об’єм рідкого гною збільшується:
Вологість гною, % 90 92 94 95 96 97 98
Об’єм, % 100 125 167 200 250 333 500
Розведення безпідстилкового гною водою відповідно змінює 1 його хімічний склад (табл. 32).
32. Вміст основних поживних речовин у рідному гної залежно ВІД кількості води (Український НДІ грунтознавства і агрохімії), %
|
Перед удобренням культур рідкий гній бажано розділяти на тверду й рідку фракції за допомогою спеціальних установок або у відстійниках.
Після тривалого зберігання рідкої фракції у ставках-нагромаджува - чах (протягом 1—2 років) відбувається відстоювання, або так зване освітлення, яке призводить до зменшення загального вмісту поживних елементів, здебільшого в результаті осідання і анаеробного розкладу Органічних речовин (табл. 33).
33. Агрохімічна характеристика різних фракцій рідкого гною (дані Українського НДІ грунтознавства і агрохімії)___________________________________________________
|
Компости. Використання гною для приготування компостів різко збільшує кількість органічних добрив. Одним з найпоширеніших компонентів для виготовлення торфо-гпонових компостів є торф. Види торфу різняться за ботанічним складом рослин, з яких вони утворились, ступенем розкладу, зольністю та вмістом поживних речовин (табл. 34).
34. Хімічний склад різних видів торфу, % на абсолютно суху речовину (дані Українського НДІ землеробства)
|
Вміст золи у торфах коливається від 5—10 до 50 %. Якість її буває різною: в одному випадку зольність визначається вмістом піску або глини, в іншому наявністю фосфору чи вапна, у третьому — заліза та амонію (охристі торфи). Калію в торфах дуже мало. Вміст азоту нерідко досягає 3—3,5 %, але він знаходиться у важкозасвоюваних для рослин сполуках і переходить у легко засвоювані під впливом біологічних процесів дуже повільно. Тому застосовувати торф у чистому вигляді для удобрення сільськогосподарських культур не рекомендується.
Фосфору у торфах мало, за винятком вівіанітових, де вміст його
5— 20 °/о. Для удобрення такий торф використовують у чистому вигляді без попереднього компостування; перед внесенням у грунт вівіанітовий торф тільки провітрюють і подрібнюють. За ефективністю він наближається до фосфоритного борошна.
Торф із значним вмістом вапна насамперед використовують для вапнування кислих підзолистих та опідзолених грунтів, а слабо - і се -
редньорозкладений з помірною зольністю — для підстилки худобі на вигульних майданчиках та для приготування компостів.
Компостують торф з гноєм, сечею, фекалієм, осадами міських стічних вод тощо. Строк компостування 3—6 місяців. Слаборозкладений торф компостують довше. Найкраще компости закладати влітку. Біологічні процеси активніше відбуваються в компостних купах завширшки 2,5— З м, заввишки 1,5—2 і завдовжки не менше 5 м при вологості 60—70 %. Необхідну вологість компонентів підтримують за допомогою гноївки, сечі та рідкого гною.
Найчастіше в колгоспах і радгоспах готують торфо-гнойові компости. Для цього на межах полів, які будуть удобрюватись, спочатку насипають на землю шар (25—ЗО см) подрібненого підсушеного торфу, поверх укладають такий самий або вдвоє менший шар гною, потім знову шар торфу і так поки висота купи не досягне 1,5—2 м. Зверху обов’язково вкладають шар торфу завтовшки 20 см, щоб запобігти втратам азоту. Для компостування використовують тільки свіжий гній. У ком - постах із свіжого підстилкового або малорозбавленого водою безпідстилкового гною добре зберігаються поживні речовини.
19,5 |
12,5 |
7,0 |
1,10 |
0,88 |
0,82 |
1,29 |
0,96 |
0,88 |
5,6 |
4,5 |
1,6 |
Щоб компости не промерзали взимку, бурти закладають на очищених від снігу місцях. При виготовленні компостів узимку або довгостроковому компостуванні беруть приблизно однакову за масою кількість торфу і свіжого гною. Влітку при компостуванні торфу з гноєм протягом трьох-чотирьох місяців на одну частину гною дають не більше двох частин торфу (табл. 35). Щоб вологість компосту була 60—70 %, його
Співвідношення торфу й гною |
|||
Показники |
1 : 1 |
2 і 1 |
4 : 1 |
35. Втрати органічної маси та азоту під час приготування компостів (дані Українського НД1 землеробства) |
Втрати маси компосту, % Вміст азоту, % на сиру масу при закладанні компосту наприкінці компостування Втрати азоту, % |
періодично поливають гноївкою або рідким гноєм і перемішують бульдозером. Добре приготовлені торфо-гнойові компости за ефективністю майже рівноцінні підстилковому гною і вносять їх у таких самих нормах, як і гній.
До торфу під час компостування з гноєм додають попіл або фосфоритне борошно. Це стимулює мікробіологічні процеси, прискорює розклад органічної речовини та підвищує доступність фосфору фосфоритного борошна для рослин.
До дуже кислих торфів для зниження кислотності, крім фосфоритного борошна, додають ще й 2—5 % вапна.
Для підстилки і виготовлення компостів торф заготовляють пошарово-поверхневим способом. При цьому одержують торф (кришку) з вологістю близько 60 %, який краще перемішується з іншими органічними матеріалами й мінеральними добавками.
Торф вологістю нижче 50 % використовують для підстилки і приготування компостів з рідким гноєм чи гноївкою. Техніка приготування таких компостів проста: укладений шар (30—40 см) торфу заливають
свіжим рідким гноєм до вологості суміші 70—80 %, потім кладуть шар сухого торфу і знову заливають рідким гноєм або рідкою його фракцією. Висота штабеля 1,5—2 м, ширина — 3—4 м, а довжина довільна.
Так само готують компости з соломи та рідкого гною чи його рідкої фракції. При цьому ретельно стежать за вологістю компосту та його температурою. Цей компост частіше зволожують рідким гноєм і періодично (раз в 1—2 місяці) перемішують бульдозером, перекладаючи його з місця на місце, що забезпечує термобіологічне знезараження рідкого гною і раціональне його використання.
Щоб збільшити кількість органічних добрив, треба виготовляти компости з різноманітних сільськогосподарських залишків, осаду міських стічних вод та сміття. До цих компостів слід додавати багату на перегній землю або торф, а також свіжий підстилковий чи бєзпідстилковий гній і фекалії для інтенсифікації у них біологічних процесів. Для нейтралізації кислот, що утворюються під час виготовлення компостів, необхідно додавати дефекат, мергель, попіл з розрахунку 1—2 % маси компосту.
Пташиний послід на поживні речовини значно багатший, ніж гній, і вони знаходяться в легкодоступних для рослин сполуках (табл. 36).
36. Хімічний склад та вихід пташиного посліду від однієї голови птиці
|
Бєзпідстилковий послід, одержуваний при клітковому утриманні кут рей, містить. 75—80 % вологи, 1 —1,5 загального азоту (із якого 60*^ 70 % сечової кислоти), 1—1,5 фосфору та 0,4 % калію, а підстилковий, одержуваний при підлоговому утриманні курей на підстилці,— відповід1 по 20—40; 2—2,4; 2,5—3 і 0,4—0,6 %. Широкі коливання хімічного складу зумовлені насамперед хімічним складом корму та підстилки, типом утримання, видовим складом птиці й майже не залежать від її віку. Найпростіший і найефективніший спосіб зберігання поживних речовин пташиного посліду — компостування його з торфом, соломою, добре гумусованим грунтом, підстилковим гноєм та іншими сухими органічними відходами сільського і міського господарства.
Компостують послід у буртах або штабелях поблизу поля, де його будуть вносити. До однієї частини посліду додають 1—3 частини орга1'- нічних відходів або гною, 2—3 % фосфоритного борошна чи суперфосфату. Потім суміш зволожують рідким гноєм, гноївкою або розрідженим послідом і компостують протягом 2—4 місяців, підтримуючи оптимальну вологість у межах 60—70 %.
Рідкий послід зберігають у спеціальних послідозбірниках, куди періодично додають при перемішуванні 5—7 % суперфосфату або фосфоритного борошна та 2—3 % формаліну.
На деяких великих птахофабриках курячий послід сушать у барабанних сушарках. При цьому одержують суху масу різного гранулометричного складу з вмістом вологи 10—14 %, азоту 2—2,5, фосфору 2,5—З і калію 1,5—2 %.
Зелене добриво в основному застосовують на дерново-підзолистих грунтах легкого механічного складу. Для цього використовують переважно бобові культури, які за допомогою бульбочкових бактерій засвоюють азот повітря. Приорана зелена маса збагачує грунт на азот і органічні речовини.
Залежно від кліматичних умов, типу грунтів, спеціалізації господарства зелене добриво використовують як самостійну форму (сівба люпину в пару під озимі), проміжну (сівба після збирання основної культури) і отавну (отава серадели або кормового люпину) після раннього скошування зеленої маси у фазі бутонізації. Особливо ефективні сидерати на Поліссі та в західних областях УРСР, де в другій половині літа випадає багато дощів і стоїть довга тепла осінь, а також на півдні в умовах зрошення.
Зелена маса люпину та серадели містить майже таку саму кількість азоту, як гній середньої якості, а за вмістом фосфору та калію значно поступається (табл. 37).
37. Вміст поживних елементів у зеленому добриві, % на сиру масу
|